До 100-річчя В.Сухомлин-ського

Спадщина Василя Сухомлинського –

невичерпне джерело морально-етичного виховання дітей

Василь Олександрович Сухомлинський (1918—1970) — видатний український педагог, засновник гуманістичної, новаторської педагогіки. З 1948 по 1970 рік — директор Павлиської середньої школи. Кандидат педагогічних наук, член-кореспондент АПН СРСР.

В. Сухомлинський — автор низки педагогічних праць: «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Як виховати справжню людину», «Павлиська середня школа», «Сто порад учителеві», «Батьківська педагогіка» та ін. Загалом він написав 41 монографію, понад 600 наукових статей.

Педагогічна спадщина В. Сухомлинського багатопланова. Вона зазнавала певної еволюції, постійно збагачувалася, поглиблювалася. Хоча він жив і творив у застійні часи, ставлення до його діяльності та ідей не змінилося. Його педагогічна концепція високогуманна і демократична, органічно поєднує класичну і народну педагогіку.

Педагогічна цінність творчості Василя Сухомлинського

Потрібно працювати над вивченням та впровадженням спадщини Василя Сухомлинського в роботу з морально-етичного виховання дітей дошкільного віку. Це спонукає вихователів до збагачення змісту своєї професійної діяльності ідеями Великого педагога. У роботі з дітьми варто керуватися системою поглядів видатного педагога щодо формування особливого світу дитинства – світу добра, людяності, співчуття, справедливості, любові. Девізом роботи може бути вислів: «Виховувати серцем, через серце, для серця», адже найкращі людські почуття – любов, дружба, взаємоповага, доброзичливість, відвертість – йдуть від серця. Тож цей напрям роботи з дітьми можна визначити трьома словами: відчувати, пізнавати, творити.

Твори Василя Сухомлинського стали незамінними в роботі, адже вони спонукають розум і почуття кожної дитини до аналізування вчинків літературних персонажів, викликають бажання їх наслідувати, або, навпаки, чинити по-іншому, збагачують лексику дітей, розвивають уміння вільно висловлювати свої думки. Провідні ідеї педагога дають підстави стверджувати, що ростити дитину можна лише з розумінням, любов’ю та чуйністю. «У дитинстві закладається людський корінь. Жодної людської рисочки природа не відшліфовує, вона лише закладає, а відшліфовувати нам, батькам, педагогам, суспільству», - говорив Василь Сухомлинський. Дитяче серденько легко поранити, складно потім заживити рану. Дитина чутлива до добра і зла, до правди і неправди, і найголовніше, що слід утвердити в душі дитини, - це віра. Тепло свого серця дитина віддає тій людині, яка розуміє, співчуває їй. Дитяче серденько розкривається тоді, коли ми обережно, лагідно доторкаємось до нього, оберігаємо його. Що ближче ми приймаємо до серця радощі й горе, то довірливіше відкриває дитина перед нами свої таємниці, частіше звертається до нас за порадою. Сутність гуманістичної педагогіки Василя Сухомлинського в тому, щоб навчати дитину бачити, розуміти, відчувати серцем людей.

Дитинство - яскрава, неповторна сторінка в житті кожної людини, а дитячий садок - це той світ, в якому дитина проживає найважливіший період свого розвитку, і від того, хто буде поряд із нею, яким буде зміст її виховання, що буде використовуватись для її розвитку, залежить не лише майбутнє дитини, а й майбутнє родини, майбутнє країни, майбутнє народу. А літературна спадщина В. Сухомлинського є незаперечною універсальною скарбницею для використання у роботі з дітьми. Вона пронизана ідеєю гуманізму, людяності, доброчинності, любові. За допомогою його художнього слова можна доторкнутися до найтонших струн дитячої душі, зародити в ній любов до прекрасного.

Упроваджуючи літературну спадщину В. Сухомлинського в освітній процес дошкільного закладу, педагог матиме ефективні результати у формуванні духовно збагаченого і розвиненого інтелектуально громадянина України. Гуманістичні ідеї В. Сухомлинського, як і всієї його педагогічної системи, виявляються вже в самому ставленні до дитини. Найперше - це повага до особистості вихованця незалежно від його віку, визнання складності його внутрішнього світу і необхідності відповідального ставлення до його долі. Все це відповідає сучасній меті виховання - створенню сприятливих умов для розвитку особистості дитини, для її самореалізації. Саме в дитинстві людина відкриває "свій порядок і своє місце в житті". Дітям подобається спостерігати, досліджувати, відкривати таємниці світу, що навколо них. В. Сухомлинський говорив: " Справжнє виховання не там, де педагог з вершин спускається на землю, а там, де він піднімається до тонких Істин Дитинства! У вихованні немає головного і другорядного, як немає головної пелюстки серед багатьох пелюсток, що творять красу квітки. Мистецтво виховання... в тому й полягає, що моральне багатство твориться взаємовідносинами, де тісно переплітаються любов і добро з суворим обов’язком і працею, з особистим прикладом".

В. Сухомлинський надавав великого значення сім’ї у вихованні дитини, прикладу батьків та вихованню в дітей любові і поваги до батьків. Дитина починає пізнавати світ з матері і батька. З того, як говорить мати з дитиною, як ставиться батько до матері. З цього всього і складаються перші уявлення про добро і зло.

Щоб виховати повагу до батька і матері, треба вчити дітей бути добрими сином і донькою своїх батьків. Що це означає у педагогічній спадщині В. Сухомлинського? Видатний педагог тлумачить це як прагнення дитини приносити в сім’ю мир і спокій, радість і щастя й не завдавати тривоги та прикростей. Турбота про родинну злагоду, про радість і щастя батьків має стати її головним прагненням. Саме ця тонка філософія для дітей і дорослих присутня у його літературних творах: казках, оповіданнях. На тему " Рід, родина" і все, що з цим пов’язано, можна використовувати такі твори В. Сухомлинського: "Стара-стара вишня", " Колиска", " Поздоровляємо", " Як покарали зайця", " Намисто з чотирма променями", " Тихо, тихо, бабуся відпочиває", " Сьома дочка", " Материнське щастя", " Голос казки", " Чорнобривці", " Старий пень", " Одно-однісіньке в світі макове зернятко", " Верба над ставом", " Святковий обід" та інші. Другою провідною лінією у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського є виховання у дітей любові до Батьківщини - це виховання любові до сім’ї, до міста чи села, в якому народився, до рідної української мови, до природи рідного краю. Він зазначав: "Любов до Батьківщини починається із захоплення красою того, що бачить перед собою дитина, чим вона милується, у що вкладає частку своєї душі". У нього такі казка та оповідання про природу, що від них не може відірватися й дорослий, читаючи їх, а не тільки діти. Наскільки спокійно, точно, невимушено ведеться в них мова про красу рідного краю, що діти, навіть не задумуючись, отримують знання, переживають почуття, запам’ятовують чудові українські слова-назви всього чарівного.

У творах В. О. Сухомлинського не все просто і ясно дається дітям на тарілочці, а в нього і багато логічних питань, фраз, що змушує дитину невимушено шукати відповіді на них. Чому це так? Бо цікаво, доступно і написано з любов’ю. Для виховання у дошкільнят любові до Батьківщини можна використовувати такі твори В.Сухомлинського: " Бабусин рушник", " Відлітають лебеді", " А що там за лісом?", " Про що ж тепер щебечуть ластівки?", " Мені захотілось додому", " Серед степу в липневий день", " Квітуча вишня", " Де ж тепер помостить вивільга?", " Найважчий урок", " Деркач і Кріт", " Червоні маки за хатою", " Бо за морем - чужина", " Старий і ластівка", " Курчата", " Синій світ", " Вічна тополя", " А пісня жива", " Соловей і Жук", " Не забувай про джерело", " Який слід повинна залишити людина на землі?", " Якби я стала невидима", " Дятел і дівчинка" тощо. Щоб це все донести дітям, людина, що працює з дітьми, повинна бути справжнім педагогом. Що це означає у поглядах В. Сухомлинського? : "Педагог повинен бути річкою, в якій зливаються гаряче серце і холодний розум, він повинен не допускати поспішних, непродуманих рішень - це одна з вічних характеристик педагогічної майстерності. Не буде цього, тоді всі знання педагога перетворяться в непотріб. Вихователь, як творець людини з ранніх літ, особливо повинен це знати, бо виховання дошкільника - це творення майбутньої дорослої людини, вихованець - дзеркало вихователя", - говорив видатний педагог-новатор.

"Справжнє виховання полягає в тому, щоб крижинка в дитячому серці розтанула поступово, щоб серце вашого виховання само випромінювало тепло. Знати дитину - це та найголовніша точка, де стикаються теорія і практика педагогіки, де сходяться всі нитки педагогічного керівництва дитячим колективом. Світ дитинства - це, в першу чергу, пізнання серцем того, що дитина бачить навколо себе, що вона сама робить," – писав В.Сухомлинський.

Дитинство, дитячий світ - це світ особливий. Діти живуть своїми уявленнями про добро і зло, про гарне і погане, у них свої критерії краси, у них навіть свій вимір часу: в дитинстві день здається роком, а рік - вічністю. Щоб мати доступ у цей казковий палац, ім’я якому Дитинство, педагог повинен перевтілитися, стати в якійсь мірі дитиною - тільки за цієї умови йому буде доступна мудра влада над людиною-дитиною.

В. О. Сухомлинський написав 1500 оповідань і казок для дітей, що є животворним джерелом дитячого мислення, розвитку мови, розвитку особистості дитини. " Без казки - живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттям дитини, - неможливо уявити дитячого мислення і дитячої мови як певного ступеня людського мислення і мови", - говорив чудовий педагог. Саме вони є живими, мудрими вчителями для морального розвитку дітей, саме вони сприяють розвитку дитячої мови, інтелекту. А який чудовий світ природи оживає перед очима дітей у його казках. Те, що здається дитині далеким і чужим, у природі стає близьким, рідним, добрим і зрозумілим у казках В. Сухомлинського. Через казкові образи в свідомість дитини входить слово з його найтоншими відтінками, воно стає сферою духовного життя дитини, засобом висловлення думок і почуттів - живою реальністю мислення. Діти з допомогою казок і оповідань В.Сухомлинського вчаться аналізувати, порівнювати, синтезувати, робити узагальнення і висновки. Це багатий ґрунт для плідної праці педагога і дітей. Я у своїй роботі використовую педагогічні ідеї, літературну спадщину В. О. Сухомлинського для всіх ліній розвитку та виховання своїх маленьких " чомучок". За допомогою його творів, я і мої діти пізнаємо ще глибше свою Україну, вчимося сильніше любити і поважати свою родину.

Роль казки у виховній роботі з дошкільниками

Важливе значення у виховній роботі з дітьми відводимо казці, адже казка для дітей – це пожива для душі, бо в ній вирують людські почуття. Казка не лише забавляє, захоплює, зворушує дитячі серця, а й порушує серйозні життєві питання, спонукає кожну дитину до мислення та активних дій, розкриває їй загальнолюдські цінності, високу мораль і спонукає до дії. Під час занять слід використовувати різні казки Василя Сухомлинського, які діти не лише слухають, інсценують, а й вчаться аналізувати конкретні ситуації, знаходити оригінальні шляхи їх розв’язання. Василь Сухомлинський стверджував, що казки відкривають не лише красу, а й істину, що без казки і ситуації всі пояснення для дитини мертві, бо мовчить її серце.

Діти залюбки складають і власні казки, що є одним з найцікавіших для них видів мовленнєвої творчості. Дошкільники відчувають радість і задоволення від творчості, під час якої збагачується їхній словниковий запас, розвивається мовлення. Індивідуальні казки варто записувати до книжок-«маляток», а колективні, створені разом, записувати до «Книги казок», яку можна ілюструвати та оздоблювати.

Зміст освітньої роботи з морально-етичного виховання

Працюючи з дітьми варто робити радісним кожен день їхнього життя, прагнути передати їм тепло й любов свого серця, доброту душі. Намагатися кожний день зробити неповторним, наповненим цікавими формами роботи, як-от:

· читання та обговорення художніх творів, казок Василя

· інсценування творів Василя Сухомлинського;

· поетична творчість дітей – складання розповідей та казок;

· ігри-емпатії, ігри-драматизації;

· бесіди на морально-етичні теми;

Читаючи твори Василя Сухомлинського, його праці, щоразу захоплюємося його мудрістю та педагогічним талантом, його добротою, чуйністю, людяністю. Повторити шлях Василя Сухомлинського звичайно неможливо, тож кожен з нас, педагогів, обирає власний педагогічний шлях, керуючись його гуманістичними ідеями, торуючи шлях до сердець своїх вихованців.