З 19 до 25 травня 2025 року в Україні проводиться перший

Національний тиждень безбар'єрності,

ініційований Міністерством культури і стратегічних комунікацій спільно з Міністерством розвитку громад та територій України та Радником — уповноваженим Президента України з питань безбар'єрності.

Захід спрямовано на формування в українському суспільстві культури безбар'єрності через підвищення обізнаності, мотивацію до змін та популяризацію позитивних прикладів рівності можливостей для всіх суспільних груп.

Тиждень проходитиме під гаслом «Безбар'єрність — це коли можеш», кожен день якого присвячено окремому аспекту безбар'єрності в сучасному українському суспільстві.

Тиждень безбар'єрності проводиться в рамках реалізації Національної стратегії зі створення безбар'єрного простору в Україні на період до 2030 року, ініційованої Першою леді України Оленою Зеленською.

Держводагентство в рамках Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року впроваджує політику безбар’єрності у водогосподарській галузі держави.

Однією з ключових подій цього тижня стала година спілкування з учнями 5-9 класів, присвячена темі безбар'єрності у всіх її аспектах. Зустріч розпочалася з обговорення самого поняття "безбар'єрність". Педагог у доступній формі пояснив, що це не лише відсутність фізичних перешкод, таких як пандуси чи ліфти, але й усунення невидимих бар'єрів – упереджень, стереотипів та дискримінації. Учні розмірковували над тим, як важливо створювати простір, де кожен почувається прийнятим, цінним та має рівні можливості для навчання, розвитку та спілкування. Під час інтерактивної бесіди школярі ділилися своїми думками та спостереженнями щодо різних бар'єрів, з якими можуть стикатися люди в повсякденному житті. Вони обговорювали труднощі, з якими можуть зіткнутися однолітки з інвалідністю, діти з особливими освітніми потребами, представники різних культур чи соціальних груп. Також обговорювалися важливість використання коректної термінології та поважливого ставлення до кожної особистості. Ця година спілкування стала важливим кроком у формуванні інклюзивної культури в школі, сприяючи розвитку в учнів почуття відповідальності, емпатії та готовності підтримувати один одного, незалежно від будь-яких відмінностей. Учні усвідомили, що безбар'єрність – це спільна справа, і кожен може зробити свій внесок у створення більш справедливого та відкритого суспільства.

Для кращого розуміння, що таке безбар’єрність, варто знати такі терміни:

Фізична безбар’єрність – усі об’єкти фізичного оточення доступні для всіх соціальних груп незалежно від віку, стану здоров’я, інвалідності, майнового стану, статі, місця проживання та інших ознак.

Інформаційна безбар’єрність – люди незалежно від їх функціональних порушень чи комунікативних можливостей мають доступ до інформації в різних форматах та з використанням технологій, зокрема шрифт Брайля, великошрифтовий друк, аудіодискрипція (тифлокоментування), переклад жестовою мовою, субтитрування, формат, придатний для зчитування програмами екранного доступу, формати простої мови, легкого читання, засоби альтернативної комунікації.

Цифрова безбар’єрність – усі суспільні групи мають доступ до швидкісного Інтернету, публічних послуг та публічної цифрової інформації. Це можливість відкритого доступу до швидкісного інтернету тим, для кого він є критичною необхідністю та умовою для спілкування, придбання речей, навчання, творчої та соціальної реалізації, а також інших потреб.

Суспільна та громадянська безбар’єрність – забезпечено рівні можливості участі всіх людей, їх об’єднань та окремих суспільних груп у житті громад та держави, рівний доступ до суспільно-політичного та культурного життя, сприятливе середовище для фізичного розвитку та самореалізації, а також інклюзивне середовище як передумова для участі у всіх формах суспільного життя та громадської активності.

Освітня безбар’єрність – створені рівні можливості та вільний доступ до освіти, зокрема освіти протягом життя, а також здобуття іншої професії, підвищення кваліфікації та опанування додаткових компетентностей.

Економічна безбар’єрність – всі громадяни незалежно від віку, статі, сімейного стану чи стану здоров’я мають умови та можливості для працевлаштування, отримання фінансових та інших ресурсів для заняття підприємництвом чи самозайнятістю. Впровадження програм професійної підготовки, кар’єрної орієнтації, навчання фінансовій грамотності, розвиток підприємницької культури, надання консультаційної підтримки, створення додаткових можливостей для дистанційної роботи – комплекс заходів і практик, які допоможуть працевлаштувати представників вразливих верств населення, зокрема осіб з інвалідністю, пенсіонерів, студентів без досвіду роботи, вагітних жінок і батьків у декреті.

Безбар’єрне середовище – це простір необмежених можливостей, в якому немає місця дискримінації та враховуються інтереси кожного.

Безбар’єрність – загальний підхід до формування та імплементації державної політики для забезпечення безперешкодного доступу всіх груп населення до різних сфер життєдіяльності;

Гендерна рівність - рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства;

Доступність – забезпечення рівного доступу всім групам населення до фізичного оточення, транспорту, інформації та зв’язку, інформаційно-комунікаційних технологій і систем, а також до інших об’єктів та послуг, як у міських, так і в сільських районах;

Об’єкти фізичного оточення – будівлі і споруди, об’єкти благоустрою та транспортної інфраструктури;

Стала мобільність – організація переміщення людей, що знижує рівень впливу на навколишнє середовище і передбачає розвиток інтегрованої системи громадського транспорту, мережі пішохідних та велосипедних шляхів;

Універсальний дизайн – дизайн об’єктів фізичного оточення, програм та послуг, максимально придатний для використання всіма групами населення без необхідності додаткової адаптації чи спеціального дизайну. Універсальний дизайн не виключає допоміжних пристроїв для конкретних груп осіб з інвалідністю, де це необхідно.

1.Безбар’єрність — це коли зручно всім без винятку

Ідея безбар’єрності втілюється у доступності простору для кожного: це широкі ліфти, низькі пороги, пандуси та двері, що легко відчиняються. Такі зміни в інфраструктурі є необхідними не лише для людей з інвалідністю, але й для літніх людей, сімей з маленькими дітьми у візках та всіх, кому потрібна допомога. Наприклад, у багатьох європейських країнах стандартом є наявність інклюзивних зон у громадських місцях — спеціально обладнаних зон відпочинку, де будь-хто може почуватися комфортно.

2. Безбар’єрність — це дитяча кімната в офісі

Робочий простір з дитячою кімнатою забезпечує можливість поєднувати професійну діяльність з батьківськими обов’язками. Це особливо актуально для батьків з інвалідністю, для яких пошук доступної догляду за дитиною може бути складним завданням. Такі офіси створюють умови для рівного доступу до професійної діяльності, підтримуючи батьків і допомагаючи їм не залишати роботу через сімейні обов’язки. Дитячі кімнати також стають місцем соціалізації, де діти вчаться взаємодії в нових умовах.

3. Безбар’єрність — це почуватися захищено

Психологічний комфорт є не менш важливим аспектом безбар’єрності. Почуватися захищено — це знати, що твої потреби враховані та підтримані на кожному етапі. Це особливо важливо для людей з інтелектуальними особливостями, які потребують зрозумілих та стабільних умов життя. Наявність спеціально навченого персоналу, пільгових програм, доступних ресурсів для комунікації допомагають створити таке середовище, де всі, хто потребує підтримки, можуть отримати її легко та з повагою.

4. Безбар’єрність — це безпечні та зручні дитячі майданчики для кожної дитини

Інклюзивні дитячі майданчики є важливим кроком до створення рівних можливостей для розвитку і розваг для всіх дітей. Спеціальні гойдалки для колісних крісел, тактильні доріжки для дітей з порушенням зору, піскові ігрові зони з низьким рівнем порогу дозволяють дітям з різними можливостями разом проводити час на свіжому повітрі. Завдяки цьому кожна дитина має можливість спілкуватися з однолітками, розвивати свої навички, почуватися рівноправною і повноцінною частиною суспільства.

5. Безбар’єрність — це жити повноцінним життям

Суспільство, що підтримує безбар’єрність, визнає унікальні потреби кожного. Люди з інвалідністю мають право жити повноцінно: отримувати освіту, працювати, брати участь у культурному житті. Інклюзивні школи, доступ до дистанційної освіти, адаптовані програми професійної підготовки дозволяють всім, незалежно від фізичних можливостей, досягати життєвих цілей. Це означає не лише фізичну доступність, але й рівні можливості для кожного у досягненні мрій та життєвих планів.

6. Безбар’єрність — це коли на співбесіді про вік не питають

Безбар’єрність у працевлаштуванні означає відсутність упереджень щодо віку, стану здоров’я чи інших особистих факторів. Інклюзивні роботодавці оцінюють кандидата за навичками та досвідом, створюючи можливості для професійної реалізації для людей будь-якого віку. Такий підхід дозволяє людям з інвалідністю та старшим співробітникам почуватися рівноправними й цінними у команді, стимулює розвиток і допомагає уникнути дискримінації на робочому місці.

7. Безбар’єрність — це поважати можливості іншої людини

Кожна людина має свої сильні та слабкі сторони, і безбар’єрність у спілкуванні передбачає врахування цього. Поважати можливості іншої людини — означає надавати підтримку, коли це потрібно, без нав’язування допомоги. Це особливо важливо в освітньому та професійному середовищі, де потрібен індивідуальний підхід, що враховує особливості та можливості кожного. Така повага дозволяє людям із будь-якими можливостями почуватися вільно і комфортно.

8. Безбар’єрність — це розуміти інших без слів

Для людей з порушенням слуху безбар’єрність полягає у можливості комунікації та взаємодії в суспільстві без складнощів. Жестова мова, текстові служби підтримки, візуальні індикатори та спеціально обладнані місця в громадських закладах допомагають створити доступність для нечуючих. Взаємна повага та бажання зрозуміти іншого допомагають зробити суспільство толерантнішим і відкритим.

9. Безбар’єрність — це коли небайдужий до проблем інших

Інклюзивне суспільство будується на взаємній підтримці та співчутті. Небайдужість означає готовність допомогти тим, хто цього потребує, підтримати соціальні ініціативи та сприяти позитивним змінам. Союз осіб з інвалідністю України закликає кожного бути чутливим до потреб оточення, адже навіть маленька допомога може змінити чиєсь життя на краще.

10. Безбар’єрність — це коли сходинки не стають на заваді

Доступність до будівель, транспорту і простору є критичним аспектом безбар’єрності. Пандуси, ліфти, спеціально облаштовані вхідні зони дозволяють людям з обмеженою мобільністю вільно пересуватися, не відчуваючи обмежень. Для багатьох людей сходинки можуть бути реальною перепоною, і лише доступна інфраструктура дозволяє всім почуватися частиною міста та суспільства.

11. Безбар’єрність — це бачити людей серцем

Цей аспект безбар’єрності має на увазі готовність до прийняття інших такими, якими вони є. Справжня інклюзія означає бачити особистість за межами обмежень, сприймати людей з їхніми особливостями, цінувати їхні навички, таланти й досягнення. Така культура взаємоповаги робить суспільство більш згуртованим і толерантним.

12. Безбар’єрність — це гуляти містом усією родиною

Інклюзивний простір дозволяє кожній родині, незалежно від віку і можливостей її членів, проводити час разом. Доступні тротуари, пішохідні зони, паркові маршрути і спеціальні місця відпочинку сприяють безпечним та приємним прогулянкам для всіх. Це також сприяє соціалізації і створенню дружнього міського середовища.

13. Безбар’єрність — це ходити на танці у будь-якому віці

Безбар’єрність у спорті та культурі створює умови для розвитку та самореалізації у будь-якому віці. Люди з інвалідністю можуть займатися танцями, спортом та іншими видами активностей, отримуючи задоволення від життя. Такі ініціативи сприяють соціальній інтеграції, знижують бар’єри та допомагають знаходити нових друзів.

14. Безбар’єрність — це коли інтернет не тільки в райцентрі

Цифрова безбар’єрність є важливим кроком до рівного доступу до інформації та послуг. Інтернет у віддалених місцевостях дозволяє людям отримувати освіту, медичні консультації, спілкуватися та вирішувати важливі питання онлайн. Це особливо важливо для людей з інвалідністю, які мають обмежений доступ до послуг у реальному просторі.

15. Безбар’єрність — це коли на кріслі колісному можна дістатись всюди

Безбар’єрне місто — це місто, де люди на колісних кріслах можуть вільно пересуватися, користуватися громадським транспортом, входити в будівлі та магазини. Це забезпечується пандусами, ліфтами, тактильними позначками на підлозі та доступними санітарними умовами. Лише таким чином можна гарантувати справжню рівноправність.

16. Безбар’єрність — це низькі пороги та широкі двері

Доступ до будівель та приміщень має бути легким для всіх, і низькі пороги та широкі двері сприяють цьому. Вони зменшують ризик спотикання, дозволяють людям на кріслах колісних, батькам з дитячими візками або літнім людям вільно пересуватися.

17. Безбар’єрність — це зручно зайти в тролейбус з дитячим візком

Інклюзивний громадський транспорт з низькою підлогою, широкими дверима і спеціально обладнаними зонами полегшує доступ для всіх. Це особливо важливо для батьків з візками, людей з інвалідністю та літніх людей, які повинні мати право вільно пересуватися містом.

18. Безбар’єрність — це велосипедні доріжки по всьому місту

Інфраструктура для велосипедистів є важливою частиною доступного міста. Вона дозволяє людям пересуватися безпечно та незалежно, сприяє здоровому способу життя та екологічній мобільності. Велодоріжки також роблять місто зручним для всіх, хто цінує свободу руху.

19. Безбар’єрність — це приймати людей такими, які вони є

Інклюзивне суспільство визнає цінність кожної людини, незалежно від її фізичних можливостей, ментальних особливостей або іншої унікальності. Прийняття означає бачити у кожному особистість, підтримувати і не обмежувати у правах. Такі цінності допомагають будувати суспільство, в якому кожен може реалізувати свій потенціал.

20. Безбар’єрність — це коли чоловік у декреті, дружина на роботі — і навпаки

Гендерна рівність у поєднанні з безбар’єрністю надає кожному свободу вибору, незалежно від статі. Коли родини мають можливість вільно розподіляти обов’язки, не зважаючи на стереотипи, це створює комфортніші умови для всіх. Сучасне суспільство визнає, що кожен має право на професійну та сімейну реалізацію на своїх умовах.

Правила мови

Ставте себе на місце людини

Правило просте й складне водночас. Коли ви не впевнені, чи є слово образою або ні, чи не зачіпає воно почуттів, спробуйте поставити себе на місце людини, до якої ви звертаєтеся, про яку ви говорите або пишете. Чи сподобалося б вам таке звернення, чи хотіли б ви, щоб про вас говорили так? Пам’ятайте, на першому місці завжди має бути людина.

Використовуйте фемінітиви

Фемінітиви — іменники жіночого роду, які позначають жінок, утворені від однокорінних іменників чоловічого роду, що позначають чоловіків, і є парними до них. Вчитель – вчителька, автор – авторка, історик – історикиня, авіатор – авіатриса тощо.

Фемінітиви в українській мові мають цікаву історію. Дехто з людей взагалі не сприймає ідею використання фемінітивів, декому вони звучать неприродно й незвично. При цьому часто забувають про існування в нашій мові таких звичних слів, як «учителька», «співачка» чи «княгиня» — які теж є фемінітивами. На жаль, так склалось історично, що раніше багато сфер та професій були недоступні для жінок, тому довгий період ми не мали відповідників-фемінітивів до багатьох слів.

Але мова — гнучка й пластична конструкція, яка підлаштовується під час і потреби людей. І зараз, коли ми живемо у ХХІ столітті і розуміємо, що жінки можуть робити абсолютно все те ж саме, що й чоловіки, концепція «щось забороняти, аби вберегти» втратила сенс. А використання фемінітивів, навпаки, сенсу набула.

Крім того, українська мова дуже сприятлива для формування фемінітивів і має конкретні правила для такого словотворення. Звісно, що не всі люди у нашому суспільстві готові до вживання фемінітивів, у такому разі залиште за людиною право вибору, як вона хоче, щоб про неї писали / говорили / звертались.

Запитайте саму людину

Якщо ви не знаєте, як звернутися чи як правильно назвати певну ознаку людини у діалозі / інтерв’ю / статті, запитайте саму людину, як вона хоче, щоб до неї звертались. Перепитати й уточнити не соромно, навпаки, — це прояв уваги й тактовності.

Вживайте клінічні терміни й діагнози лише в потрібному контексті

Багато термінів, якими позначали стан психічного чи фізіологічного здоров’я людини у минулі століття, з роками набули яскраво негативного забарвлення і перейшли у розряд лайки. Через те, що людей із різними діагнозами сприймали як «нетипових», ці діагнози стали використовувати з намірами образити чи зачепити, тож такі слова, як «дебіл» чи «імбецил», «прокажений» або «чумний» уже давно перестали бути суто медичними термінами, а перетворились на образливі прізвиська. Власне, як і слова «хворий» чи «божевільний», якими почали називати людей, чиї погляди можуть відрізнятися від поглядів інших.

Не кажіть більше, ніж є насправді

Іноді ми схильні драматизувати, особливо це характерно для медіа, яким потрібно написати чи відзняти історію так, щоб її прочитали чи подивились якомога більше людей, тоді вживаються не тільки емоційно забарвлені фрази, а й гіперболи, — слова-перебільшення. Між фразами «людина, яка користується колісним кріслом» і «людина, прикута до візка» відчувається різниця, правда ж? Адже в дійсності людина ні до чого не прикута, на ній немає кайданів, а крісло колісне — це просто засіб для пересування. Або, наприклад, досить поширена фраза «смертельний діагноз». Що це означає? Ми знаємо випадки, коли люди роками живуть із хворобами, які називають «смертельними», і ніхто, навіть лікарі, не можуть точно спрогнозувати результат. Тож будьте обережні з такими висловлюваннями і залишайтесь максимально близькими до реальності.

Утримуйтесь від узагальнень та категоричності

Дуже поширена помилка, яка призводить до формування стереотипів, — узагальнення. Ми пов’язуємо поведінку та дії людини з її етнічною належністю, кольором шкіри, статтю тощо. А також дії однієї людини проєктуємо на цілу групу, до якої ми її зараховуємо. Через узагальнення слово «цигани» набуло негативних конотацій, а словосполучення «прекрасна стать» використовують стосовно жінок, хоча насправді люди бувають прекрасними незалежно від своєї статі.

Фрази, які починаються з «усі люди з інвалідністю», «кожна жінка» або «більшість геїв» просто неправдиві, бо не мають під собою ніяких точних статистичних чи науково підтверджених даних. Адже люди різні зі своїми такими ж різними поглядами, особливостями та ознаками. Ми всі неповторні, а там, де є унікальність, не має бути місця узагальненням.

Уникайте маскувальних слів

Евфемізми, або маскувальні слова, вживаються, коли мовці не знають, як коректно говорити, бояться ненароком зачепити людину або намагаються проявити своє поблажливе ставлення. І це може спричиняти непорозуміння, ображати чи вводити в оману. Варто уникати переносних значень та метафор, тому що вони викривляють життєву ситуацію людини, приховують чи прикрашають її. Завжди краще послуговуватися коректною термінологією. «Люди дощу», «сонячні діти» — це евфемізми, а от «люди з розладом аутистичного спектра», «діти з синдромом Дауна» — це коректна термінологія.

Дотримуйтеся принципу «спочатку людина»

Для безбар’єрної мови є таке просте правило, яке звучить так: «спочатку говоримо про людину, а не про її риси». Тобто у фразах та висловах спочатку згадуйте людину, а далі вже її ознаки, якщо це потрібно.

Наприклад, людина з інвалідністю, людина з ДЦП, людина з синдромом Дауна. Якщо ж ми говоримо, наприклад, «інвалід», ми по суті знеособлюємо людину, зводимо її особистість до якоїсь одної характеристики. Але насправді ж це не так.

Усі ми значно більше, ніж якась одна ознака

Використовуйте нейтральну термінологію

Прояв емпатії та доброзичливого ставлення — це важливо й потрібно, але інколи ми можемо несвідомо додавати висловленню зайвого емоційного забарвлення. Наприклад, часто у медіа можна побачити формулювання «жертва домашнього насильства», хоча коректніше було б писати «постраждала від домашнього насильства». Інший приклад — «людина, що страждає на психічний розлад»: існують такі види психічних порушень, з якими люди живуть упродовж усього свого життя, але це не означає, що їхнє життя перетворюється на суцільні муки. Людина може проходити терапію, як медичну, так і у фахівця, вона просто живе з таким діагнозом так само, як і інші люди. Тому замість «страждає» ми говоримо «має», «живе», — «людина, яка має інвалідність», «людина, яка має психічні порушення», «людина, яка живе з ВІЛ».