Історія сучасної школи у Вільгорі бере свій початок у 1884р, коли у будинку громади, що був розміщений біля церкви, почала діяти перша церковно –приходська школа. Нею, крім громади, опікувався найбільший у селі землевласник Йосип Зволинський. У школі навчалося 28 хлопчиків. Ні царська влада, ні польські пани не були зацікавлені в тому, щоб селянські діти оволодівали грамотою. Школа існувала на особисті пожертви громадян. Селяни платили вчителю 60 рублів в рік, щоб навчити дітей читати, писати і рахувати. 12 рублів виділялося на опалення та освітлення, а 5,25р.–на ремонт. Старожили нашого села згадують, що в школі дітей навчали польської та української мови, математики, закону Божого.
Вчитель був один, а в середу та п’ятницю приходив священик, навчати закону Божого.
У період з 1920 по 1939р. школа була чотирикласною. Не всі селянські діти могли вчитись. Навчалось у школі десь біля 70 дітей. Сверіпа Феодосій згадує, що він навчався у 1937-1938р., а у 1939році вимушений був кинути школу, тому що книжки були дуже дорогі, і пішов пасти худобу. Розвитку освіти у Вільгорі у той час багато сприяла родина Борецьких, з якої виходили добрі священики та вчителі.
У 1939- 1941рр., коли на західноукраїнських землях була встановлена Радянська влада, у школу почали ходити всі діти. Учні були різного віку, але починали навчатися грамоті. У школі діяли співочий, танцювальний, музичний гуртки, які їздили виступати навіть у Гощу. Працювали у школі на той час Борецька Тетяна Миколаївна, Мацута А.Я. З початком Великої Вітчизняної війни, коли територію села окупували фашисти, школа не працювала.
У 1944 село було звільнено від німецько –фашистських загарбників. Знову відкрили школу. Вчителькою була Романюк Ірина Андріївна. У 1946 році розпочинається нова сторінка в історії Вільгірської школи. У школу прибуває вчитель Мацун Олександр Федорович. У !948р. у школу прибуває нове поповнення. Після закінчення Острізького педучилища на роботу у Вільгірську школу було призначено Скомаровську Аніну Макарівну та Сорочинську Софію Петрівну. Працювали також Кононенко Марія П. та Коннік Поліна Степанівна , яка була директором школи з 1948 по 1954р.
Школа була семирічною, проте семи класів у ній зразу після війни ще не було. Було лише 5 класів, причому у 5 класі навчалися діти різного віку, які не могли вчитися у роки війни. Діти у 5 класі сиділи по 4 чол. за однією партою. Школа була розташована у двох приміщеннях. Один клас навчався у приміщенні колишньої церковно –приходської школи біля церкви. Там же жила вчителька Кононенко М.П., а в другій половині будинку –жителька с. Вільгір Вознюк Агафія з дочкою Надею та сином Миколою. Друге приміщення знаходилось у хаті Костянтина Стелецького. Там було дві класні кімнати. У першу зміну вчилися 1-2кл.,які навчала Скомаровська А.М. 3кл.навчався у приміщенні біля церкви, уроки вела Сорочинська С.П. Вчителям доводилось за час перерви переходити з одного приміщення в інше, хоча вони були не близько. У 5 кл. не вистачало вчителів –предметників, тому вчителям початкових класів доводилось викладати різні предмети.
У післявоєнні роки деякий час у Вільгорі працював Велігурський Олексій Костянтинович (1904 –1995 ), один із нащадків знаменитого роду Велигорських, засновників Вільгора. Олексій Костянтинович мав своєрідний характер, в усьому дотримувався поміркованості –в їжі, в питві, у пристрастях, не хворів прагненням до влади, багатства чи насолод. Його світогляд не співпадав з офіційною радянською ідеологією, тому він мав багато неприємностей у школі, а згодом був змушений залишити вчителювання. Олексій Костянтинович мав потяг до музики, писав вірші, малював, багато читав, займався художнім ліпленням, столяркою. У господарстві у нього все ладилось і всюди він встигав. Через те й мав вуличне прізвисько “ Скороходько”.
В одному із своїх віршів Олексій Костянтинович закликав старанно і наполегливо трудитись, щоб залишити по собі “ добрий спомин душі”:
Тільки рук доклади –
Будуть, будуть плоди!
Вік упорно трудись,
Вік старанно учись,
І чекати подяки
За труди не берись.
По собі залиши
Добрий спомин душі –
Найдостойніший стяг,
Що візьмеш в небуття.
Скомаровська А.М. згадує про те, що у перші повоєнні роки жити і працювати у селі було нелегко. Квартиру знайти було дуже важко, хати у людей були маленькі, а дехто жив у землянках. Але люди були хороші, привітні, співучі. Кожної неділі у сільському клубі збиралась молодь, розучували нові пісні, п’єси, організовували танці. У 1949р. була відкрита перша бібліотека, якою завідував Олексій Клименко. Скомаровська А.М. була секретарем комсомольської групи, яка нараховувала у своїх рядах 5 членів: Скомаровська А.М., Коннік П.С., Яким’юк П.П., Занозовський П., Горбань Н.
Згодом у школу прибули нові вчителі: Курчик Євген Якович, Максимчук Й.В., Теофілія Іванівна (прізвища встановити не вдалося).
Весною року у школу приїхав секретар райкому Шевченко і запропонував для школи нове приміщення. Це був досить великий як на той час будинок Величка Віталія. ( У даний час будинок зруйновано , у його мурах знайдено монету російської імперії 1879р.; можливо, тоді він і був збудований). Одна половина будинку була жилою, в іншій заходилась конюшня. Силами вчителів та жителів села до першого вересня школу було відремонтовано , і навчання розпочалося вже в оновленому будинку. Це було набагато зручніше, вже не доводилось бігати до школи біля церкви. Взимку у школі було дуже холодно, у чорнильницях замерзало чорнило, тому діти носили його додому.
У 1953 році Вільгірську семирічну школу залишали перші повоєнні випускники. Їх було 25. Діти війни. І по 7, і по 8, і по 9 років було їм, коли у 1947 році вони прийшли у перший клас.
У 1954 році у школі навчалось вже 200 учнів. Навчалися учні у двох приміщеннях, які були розташовані недалеко один від одного. Педколектив постійно поповнювався новими педагогами. У 1954 р. директором школи став Козінський Петро Якович, який працював на цій посаді до 1971р. Викладав історію, географію, хімію. Його дружина Анастасія Трохимівна працювала вчителем біології. Сім’я Козінських приїхала у Вільгір і залишилася жити і працювати на цій землі.
Згодом почалося будівництво нової школи. І хоча тривало воно понад 10 років, у 1969р. світлі, просторі, теплі класи розчинили свої двері для школярів. Школа вже була восьмирічкою. Силами вчителів, відділу освіти, правління колгоспу “ Зоря комунізму” з року в рік зміцнювалась матеріально –технічна база школи, кабінети поповнювались навчальними матеріалами, облаштовувалась територія школи. Діти мали змогу харчуватись у їдальні, плата за обіди була доступною всім учням, харчування різноманітним.
З 1972 по 1985р. директором школи працювала Ковтун Софія Іванівна. За цей час школа значно покращила матеріально –технічно базу, було обладнано кабінети біології, російської мови, української мови, історії, обслуговуючої праці. Так, у 1975 на розвиток школи було витрачено 5000крб. Учні не тільки навчались, а й багато подорожували, допомагали місцевому колгоспу, змістовно проводили дозвілля. У школі працював танцювальний гурток, яким керувала Костюкевич Валентина Віталіївна, гурток художньої самодіяльності ( керівник Мельничук Тарас Самійлович). Юні туристи під керівництвом Величко Оксани Володимирівни виборювали призові місця на районних змаганнях.
Багато подорожували вільгірські школярі з Курчиком Євгеном Яковичом, вчителем фізкультури. Велосипедні мандрівки рідним краєм були улюбленим способом проводити дозвілля.
З 1985р. по теперішній час школою керує Ярощук О.А. У школі навчається 105 учнів, працює 19 вчителів.