Історія села Вербівка

В Е Р Б І В К А

(відома під назвою Річиця до 1963 року)

невеличке село, оточене з усіх боків лісом.

На даний час в селі проживає 514 жителів.

Вперше згадується Річиця у письмових джерелах у 1648 році.

Монети 1661р. з скарбу знайдено на сільському кладовищі в 1973р.

Повстання односельчан у 1910р. «Крестьянський бунт с кровавым исходом» - так назвала царська преса збройну боротьбу наших односельчан з класовими гнобителями 1910р. Повстання було відповіддю на проведення Столипінської аграрної реформи по руйнуванню селянської общини, яка несла зубожіння і розорення селян. Події розгорталися так:

28 травня 1910р. в село під охороною 60 солдатів прибули землеміри, волосне начальство, місцевий поміщик Ісаєв. Прибулі розпочали перемірювання і опис общинних земель. Односельчанам було ясно, що від них хочуть відрізати кращу землю на користь пана і ще більше обплутати податками. Все село і старі і малі зібралися біля землемірів (близько 300 чоловік) і почали шкодити їх роботі.

Солдатам дали наказ негайно розігнати натовп. Але нагайки були зустрінуті камінням, кілками і навіть вилами. Почалась кривава сутичка, в якій двоє наших односельчан вбили землеміра. Також смертельно поранили солдата. Тоді був даний наказ стріляти. Пролунав залп, одного селянина було вбито, 17 односельчан поранено. Почалося слідство. Через декілька днів у село прибув сам Волинський генерал і 300 солдатів. До відповідальності притягнули багатьох жителів села, а 17 односельчан погнали в арештантські роти, 4 на каторжні роботи. В подальшому місцевій адміністрації так і не вдалося провести в селі Столипінську земельну реформу. Аграрне питання по – справжньому було розв’язано тільки Великою Жовтневою Соціалістичною революцією.

Перемога Жовтневої революції викликала величезне піднесення серед жителів Дубровичини. Однією з перших на Ровенщині Дубровицька Рада почала втілювати в життя Ленінські декрети.

У серпні 1920р. в с. Вербівка було створено ревком в такому складі: голова Конюський Василь, заступник Богатько Василь Вікторович, секретар Карпінський Максим Пилипович, та комітет у складі трьох чоловік.

Органи Радянської влади організовували боротьбу проти бандитизму, налагодили охорону лісів, полів, сінокосів, розпочали доставку пошти. Сільський комнезем 22 вересня 1920р. вирішив розподілити поміщицьку землю для засіву озимини 1921р. Радянське будівництво порушила польська окупація у жовтні 1920р. Окупаційний режим буржуазно-поміщицької Польщі проводив на нашій землі політику соціального і національного гноблення намагався колонізувати місцеве населення, переслідував українську культуру і мову. Становище селян у цей час набагато погіршало.

Переважна більшість селян мали від 0,5 до 3-х га землі. Мізерний прибуток пішов на сплату державних податків; поземельного місцевого, на втримання церкви, війта, поліції, за худобу і навіть за собаку. За несплату податків майно селян продавалося з «молотка». Гострою була нехватка продуктів. Важко було з хлібом, а про цукор можна було тільки мріяти. Дехто кидав рідний край і їхав шукати кращої долі за океан. Жителі села піднімались на боротьбу. Їх очолили комуністи і комсомольці. Односельчани Бруцький Назар Тодорович в 1926р. став лановим Висоцького підпільного осередку комуністичної партії. До цієї роботи він залучав і молодь села. Підпільники організовували відзначення революційних дат, розповсюджували листівки, закликали до революційної боротьби. Польська дефензива 1929р. заарештувала керівника сільського підпілля Бруцького Назара, проте боротьба продовжується. В 1934р. в селі створюється підпільний підрайком Комуністичної спілки молоді Західної Білорусії в якому , підкорялися 5 осередків в навколишніх селах. В село надходить революційна література, часто появляються зв’язкові з інших під райкомів .Та в 1937 року провокатор видав комсомольське підпілля. В польську тюрму були кинуті Карпінський , Бруцький , Різанович. На допитах комсомольці трималися мужньо , хоча терпіли нелюдські муки. Проте заарештовані не видали своїх однодумців. Мрії борців за народне щастя здійснились коли 17 вересня 1939 Червона Армія взяла під свій захист місцеве населення, вернулись додому з польських тюрем засуджені підпільники. Знову почалось будівництво.

Село Вербівка по особливому потерпало в роки війни. Фашисти розстріляли 36 жителів села єврейської національності . 71 чоловік вивезли на каторжні роботи до Німеччини . За допомогу партизанам гітлерівці спалили село і чудом уціліла лише одна хата. Населення села під час війни жило в землянках. Німецька окупація породила таке потворне явище як український буржуазний націоналізм. У роки війни та у перші післявоєнні роки с . Вербівка лишилось в районі активних дій УПА . Спалили все населення хутора Костер здійснили в селі 30 звірячих вбивств . До нитки обдирали населення села . Показовою в цьому відношенні є трагічна смерть комуніста - підпільника Кар пінського Корнія. Темної ночі влітку 1943 року вояки напали на сім’ю комуніста . Після жахливих катувань нанесли йому 40 штихових ран , вбили його матір і кухонним ножем розрізали живіт його двомісячній дитині, після чого вона померла. Так підступно бандити вбили в 1946 році голову Вербівської сільської ради Конюського Сергія Івановича. Не перерахувати злочинів бандитів. Все ж прийшла і для них розправа. Підрозділи регулярної армії при допомозі місцевих «ястребків» вигнали з лісів залишки банди . Їх сім’ї були вивезені в Сибір. Але постраждало і багато невинного населення. Так невинними відсиділо в тюрмах Сибіру 5 дівчат за те, що вони зустрічалися або танцювали з «хлопцями з лісу». Так вони тоді називалися, тобто з УПА.

Зі спогаду Бруцької Олени Степанівни.

Коли почалася війна німці панували у нашому селі . У школі яка була на той час , вони зробили конюшні , повибивали вікна і там тримали коней .Люди всі разом ховалися у лісі . Там чоловіки побудували велику хату і жили всі там . Посередині в споруді горів вогонь , а весь час підкидали сухе гілля , щоб він не згасав . Під час війни також заснувалися різні загони. Вони билися проти німців , людей у селі і між собою . Багато людей у Вербівці постріляли і багато загинуло. Я, коли була маленька , то втекла з батьком і маленьким братом на руках . Вони втікали , хто не встиг або просто не хотів , то помирали. По закінченні війни село наше згоріло. Залишилося декілька будинків . Люди відбудовували село і починали жити по – новому .

12 січня 1942 р. с. Вербівка було визволене від німецьких окупантів військовими 397 стрілецької Сарненської Червонопрапорної ордена Кутузова дивізії та частинами партизанського з'єднання О. М. Сабурова.

У розгромі фашистів односельчани брали активну участь. 48 чоловік воювали на фронті. П’ять чоловік воювали в партизанському загоні. З 12 січня 1944р. по 7 липня село опинилося за 5км. За лінією фронту і стало прифронтовим. В селі розквартирувались підрозділи 446-го стрілецького полку вище згаданої дивізії. Жителі чим могли допомагали бійцям. Козубовський Ієв Дем ’янович неодноразово показував дорогу полковій розвідці, сільські жінки ремонтували одяг солдатам, варили їсти. В березні 1944року радянське командування евакуювало сільське населення в с. Карасин. Багато юнаків добровольців лишилися в селі допомагати солдатам, за це з ними розправилися вороги.

У 1949 р. в селі розпочато рух за створення колгоспу. Перші заяви в колгосп подали селяни-бідняки. Селяни створили осередок – ініціативної групи за створення колгоспу. У вересні 1949 р. на загальних зборах села було обране перше правління колгоспу, на якому обрали голову на бригадирів.

В 1950р. в колгосп прибув перший трактор і поламана півторатонка. Колгоспники здали в колгосп свою тягову силу 14 волів і 50 коней . Напружена праця дала свої результати . Восени 1950 року було зібрано непоганий врожай зернових . Колгосп був першим у Висоцькому районі по кількості зібраної льонотрести. Тодішній голова колгоспу Різанович Петро Дмитрович був нагороджений поїздкою на сільськогосподарську виставку в м. Москву.

У грудні 1959 року колгосп «Шлях Леніна» об’єднався з сусіднім колгоспом імені Леніна (с. Висоцьк ) сільська Рада лишилася і діяла до 1981 року , а в 1981 р. приєднали до Висоцької сільської Ради.

В селі утворили відділок колгоспу Висоцький, який налічує 216 садиб , в яких проживає 660 жителів . Відділок колгоспу має в своєму користуванні 650 га орної землі, тваринницьку ферму на 250 голів . Місцева торфодільниця «Морочно» щороку реалізує до 20 тисяч тон кускового паливного торфу. Навколишні лісові масиви площею 4 тис га. входять до Висоцького лісництва. Куточків в з незайманою природою навколо села чимало. Зразу за селом розташоване «Велике Почаївське» озеро, яке є гідрологічною пам’яткою природи республіканського значення, площею 58 га. Саме озеро і навколишні ліси належать до Державного заповідника.

В селі є фельшердсько – акушерський пункт, 2 магазини змішаних товарів. В 1985 році вступив в дію сільський клуб на 220 місць. В 1976 році побудовано неповну – середню школу на 320 місць . До послуг односельчан відділення зв’язку та бібліотека.