ГАЛИЧ Олександр, 1974 р.н., навчався у Васильківській середній школі № 6 з 1980 по 1991 роки. Олександр загинув 08 листопада 2023 року на Донеччині при виконанні бойового завдання, вірний військовій присязі, Україні та українському народові. У пам’яті рідних, близьких, друзів, побратимів та всіх, хто його знав, Олександр назавжди залишиться мужнім, добрим, активним та життєрадісним. Схиляємо голови у глибокій скорботі та сумуємо разом з родиною Героя. Вічна та нетлінна пам’ять відважному сину українського народу, мужньому захиснику та справжньому патріоту України.

ГЕРМАН Михайло, 1996 р.н., навчався у Васильківській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 6 з 2004 по 2011 роки. 24 лютого 2022 року Михайло прийняв мужнє рішення вступити до лав Збройних Сил України, де боронив нашу Батьківщину у складі 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Обороняв Україну на Миколаївщині, Херсонщині та Донеччині. Брав участь в обороні Бахмута, Авдіївки та населених пунктів Кліщіївка, Андріївка, Курдюмівка. Михайло був нагороджений нагрудним знаком «За хоробрість в бою» та відзнакою «Ветеран війни». 29 лютого 2024 року перестало битися серце мужнього, сміливого, безстрашного та справжнього Героя України Михайла під час бойового завдання на Донеччині. Молодий красень, добрий, щирий, трудолюбивий – таким Михайла запам’ятає наша велика шкільна родини. Герой завжди залишиться в строю, а ми вічно будемо пам’ятати мужнього воїна, який віддав своє життя за Україну, за кожного з нас.

ГРАБАР Євген Валентинович народився 06.10.1983 року в м. Василькові. Після закінчення Васильківської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 6 у 2000 р. вступив до Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут», працював на посадах інженера-технолога. Євген був найкращим батьком, люблячим чоловіком, чуйним і турботливим сином, справжнім другом, товаришем, побратимом. Загинув 27 березня 2025 року під час виконання бойового завдання.

Народився Володимир 5 листопада 1986 року в селі Путрівка Васильківського району. У 2004 році закінчив Васильківську школу № 6. У 2011 році здобув вищу юридичну освіту у Херсонському юридичному інституті. З моменту повномасштабного вторгнення пішов у територіальну оборону села Путрівка, а вже у квітні 2022 року Володимир сміливо вступив до лав Збройних Сил України. «Під час служби Володимир Гречаний зарекомендував себе надійним другом та перспективним військовослужбовцем, який планував отримати офіцерське звання, адже мав відповідні знання і навички. Завжди прагнув до більшого, не спинявся на досягнутому. Отримав багато подяк та відзнак за самовіддану службу, спрямовану на захист народу України», - зазначив побратим полеглого Героя. Друзі, близькі запам'ятають Володимира як доброзичливого сусіда, надійного друга, щиросердного сина і відповідального батька. Пам'ятаймо, якою ціною наближається Перемога! 

Народився 04 січня 1993 року. Навчався у Васильківській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 6. 12 серпня 2022 року приєднався до лав ЗСУ. Весь час боронив Україну на Донецькому напрямку, неодноразово був поранений, лікувався, проходив реабілітації і знову повертався на фронт. З початком повномасштабного вторгнення захищав своє місто у складі добровольчого формування територіальної оборони «Щит Василькова», а вже 27 лютого 2024 року, Наказом Головнокомандувача ЗСУ, Грицай Олексій Олегович був нагороджений «Золотим Хрестом». Загинув 16 листопада 2024 року, під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Молодий, сміливий, натхненний вірою в перемогу, веселий, щирий та добрий. Ця втрата залишить глибокий слід не лише в серцях близьких, але й у серцях жителів всієї громади. Дякуємо за Подвиг. Вічна слава і наша шана Герою.

ДЯДЕЧКО Сергій народився 10 червня 1975 року в селищі міського типу Добровеличківка Добровеличківської селищної громади Новоукраїнського району Кіровоградської області. Зростав у патріотичній сім’ї робітників. Як справжній козак, любив спорт, коней, захоплювався верховою їздою, тривалий час був жокеєм. Неодноразовий переможець Міжнародних змагань на обласному етапі серед юніорів. Відзначався добродушністю, безкорисливістю, щедрістю, щирістю та дружелюбністю. Особливо цінував власну свободу. Як кожен українець - патріот, прагнув миру для України. Напевно, тому обожнював голубів - символів миру. Мав власну голуб’ятню , яка нараховувала до сотні птахів. Друзі, рідні та побратими відзначали в Сергія неабияку гостинність, привітність і виняткову чесність та порядність. Очі мали неймовірний вогник; постава дихала мужністю, звитягою, завзятою веселістю; мав неповторний гумор. Як говориться, «… не знав ні «цоб» ні «цабе»…Як кожен козак, був безжальним до ворогів.  Здобув освіту в Піщанобродському училищі-радгоспі за професією тракторист-машиніст широкого профілю. З початком повномасштабної війни ця професія і стала вирішальною: досвід у ремонті техніки знадобився на фронті під час бойових дій. 07 березня 2022 року добровольцем вступив до лав ЗСУ у Добровеличківці і був розподілений до 12 бригади мінометного взводу мінометної батареї військової частини А4279, де отримав звання старшого солдата. Загинув після обстрілів смерчів 01 квітня 2022 у с. Нижнє Луганської області, отримавши поранення, несумісні з життям. Похований на Алеї Слави у м. Василькові Київської області. Залишилися дружина Наталія Василівна та двоє синів – Руслан та Станіслав. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Сергій Іванович не був випускником нашої школи, проте його старший син Руслан навчався у Васильківській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 6. Сьогодні шкільний курінь військово-патріотичної гри «Сокіл «Джура» носить почесне ім’я - імені Сергія Дядечка.

ІВАНОВ Олександр, 1996 р.н., навчався у Васильківській ЗОШ І-ІІІ ступенів №6 з 2002 по 2011 роки. Народився в селищі Калинівка, виріс у селі Путрівка. Закінчив Васильківський коледж НАУ за спеціальністю Обслуговування пілотажно-навігацйних комплексів. Після його закінчення вступив і успішно закінчив Національний авіаційний університет. Одночасно почав працювати в супермаркеті у Василькові, де пройшов шлях від рядового охоронця до заступника магазину. Коли почалася війна, Олександр без роздумів вступив до місцевого добровольчого формування, здійснював цілодобові чергування та забезпечував спокій своєї рідної Путрівки. При цьому постійно навчався військовій справі — опановував зброю та пройшов курс керування безпілотниками. У серпні 2023 року отримав повістку, і з відчуттям обов’язку перед своєю Батьківщиною вступив до лав однієї із бригад ЗС України. Життя Олександра обірвалося 12 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу села Орлянка Куп’янського району Харківської області. Мужній воїн загинув від вибухової травми внаслідок артилерійського обстрілу ворога. Схиляємо голови перед світлою пам’яттю захисника, який поліг за мирне небо над Україною.

Народився в м. Миргород Полтавської області. В 1997 р. переїхав в м. Васильків. Навчався у Васильківській ЗОШ № 6. Після закінчення школи продовжив навчання у Васильківському професійному ліцеї. Дмитро був відповідальний, уважний, веселий і доброзичливий. З турботою відносився до своїх батьків. В 2023 році вступив до лав Збройних Сил України. З повагою відносився до побратимів і завжди стверджував, що вони його сім'я. Дмитро віддано захищав свою країну і був справжнім Героєм. Загинув Дмитро 03 жовтня 2024 року при виконанні бойового завдання, мужньо виконавши військовий обов’язок, відданий військовій присязі на вірність Україні та Українському народові. Щирі співчуття рідним і близьким, друзям, побратимам і всім, хто знав нашого мужнього воїна. Вічна пам’ять і шана!

МИХАЙЛОВ Максим, 1990 р.н., навчався у Васильківській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 6 з 1997 по 2005 роки. Веселий, дотепний, добрий та сміливий. Таким Максима запам’ятають близькі та друзі. Проте мало хто знав, що Максим, був романтиком, який запалював пластидом зорі над окупованими територіями Брянщини, Курська і Белгорода. Навіть ніхто і не здогадувався, що починаючи з Майдану, цей хлопець постійно їздив на росію, де грав свого і влаштовував там протести проти політики путіна. Максим, більш відомий під позивним «Козак Непийпиво», належав до групи чотирьох легендарних українських снайперів і диверсантів разом з Тарасом Карпюком «Тарасій», Богданом Ляговим «Аполлон» та Юрієм Горовцем «Святоша». Їхні імена стали відомі лише зараз, вже після їхньої загибелі. Привиди російських міст, невловимі месники, які вночі наводили страх на ворожі вулиці, а вдень могли попросити закурити у якогось курського дядька, пофліртувати з бєлгородською дівицею чи смачно матюкацця із брянським акцентом під якимось сільським магазином, випитуючи у тупої вати, як краще добратися до потрібного об‘єкту... Невидимо виходили з-за куліс і так само невидимо зникали зі сцени в порожнечу. Ніхто з них не встиг ні одружитися, ні завести дітей, можливо свідомо, бо ці красені знали, що ризикують життям, і щодня — по лезу бритви... На них давно полювало ФСБ. Цього разу, саме на свято у різдвяну ніч, 25 грудня 2022 року на Брянщині, цим фартовим хлопцям не пощастило... Кажуть, хто вмирає на Різдво чи Великдень, тих Бог одразу забирає до раю. І тепер у них позивний один на всіх — Ангел Небесний. Поховали бійців диверсійної групи Братства, які загинули в Різдвяну ніч на Брянщині - Непийпива, Святошу, Тарасія та Аполона - 7 березня 2023 року на Байковому цвинтарі у Києві. 

Народився Андрій Валерійович 22 січня 1972 року в м. Василькові. У 1989 році закінчив Васильківську середню школу №6. Після закінчення школи розпочав відразу свій трудовий шлях на плодоконсервному заводі в м. Василькові. Пройшов строкову службу. Далі Андрій Валерійович працював у різних установах і підприємствах Василькова. У лютому 2022 р. Андрій Валерійович долучився до громадського формування «Відсіч», а згодом — став до лав Збройних Сил України. Без бойового досвіду, але з великою внутрішньою силою, він постійно навчався, був відповідальним і дисциплінованим військовим, який користувався авторитетом серед побратимів. Принциповий, спокійний, організований і впевнений — таким його запам’ятали товариші по службі. Загинув СИНЕЛЬНІКОВ Андрій Валерійович 28 липня 2025 року, під час виконання службових обов’язків.

РОМАНЧУК Ігор, 1966 р.н. Навчався у Васильківській середній школі № 6 з 1982 по 1984 роки. Завжди усміхнений, добрий, відкритий, працьовитий – таким пам’ятають Ігоря Валентиновича рідні, друзі та колеги. Свій трудовий шлях Ігор Валентинович розпочав з «Васильківської шкірфірми», де пропрацював більше 15 років. Тут зустрів і свою дружину Марину, з якою виховав двох дітей – доньку Ірину й сина Олега. З 2014 року працював робітником по обслуговуванню у Васильківській загальноосвітній школі №9. Останнє місце роботи – ТОВ «Васильківхлібопродукт». Саме з цього підприємства Ігор пішов на захист нашої країни. 17 січня 2023 року Романчук Ігор Валентинович був призваний до лав Збройних Сил України. Після проходження загальновійськової підготовки направлений на професійне навчання до Німеччини для опанування спеціальності мінометника. Після повернення в Україну воював на Куп’янському напрямку, де постійно виконував бойові завдання з виходом на «нульові» позиції. Ігор був мотивованим і сміливим воїном, а для побратимів надійним товаришем, з ними пліч-о-пліч прийняв свій останній бій. Загинув Захисник 07 березня 2024 року при виконанні бойового завдання поблизу населеного пункту Кислівка Куп’янського району на Харківщині. Дякуємо за захист. Завжди будемо пам’ятати про подвиг кожного Героя. 

ХОЛОД Віталій, 1977 р.н., навчався у Васильківській середній школі № 6 з 1984 по 1994 роки. Віталій був капітаном, командиром кулеметного взводу стрілецької роти стрілецького батальйону. 27 травня 2022 року загинув під час артилерійського обстрілу в Донецькій області, героїчно захищаючи нашу Батьківщину.  До останньої хвилини він був вірним, мужнім бійцем та відважним захисником нашої батьківщини. Пишаємося нашим випускником, сміливим чоловіком та справжнім патріотом України! Висловлюємо співчуття рідним та близьким. Вічна пам‘ять Герою України. Герої не вмирають!