За манерою мови можна визначити основні риси характеру навіть незнайомих людей. Для цього достатньо прислухатися до їхньої розмови. У більшості випадків за словами, які людина підбирає, можна дізнатися його темперамент, деякі властивості його психіки і навіть побачити ознаки справжніх розладів особистості
Дізнайтеся 12 яскравих особливостей мови, які можуть розповісти про темні сторони вашого характеру
1. Зловживати зменшувально-пестливих словами
Зменшувально-пестливі слова часто вживають люди, які маскують справжні наміри. Зазвичай це відбувається несвідомо. Лінгвісти кажуть, що такі мовні маркери можуть позначати зовсім різні речі.
- Механізм самозахисту. Тут будуть звучати слова, які називають особисті побутові предмети: ключик, столик, подушечка та ін. Робиться з метою перетворити простір в безпечний для себе, «одомашнити» його.
- Спроба маніпуляції. В цьому випадку називають предмети, що мають відношення до іншої людини, на яку потрібно повпливати: пальчик, грошики, сумочка. Як правило, адресат асоціює того, хто говорить, з дитиною і мимоволі відчуває до нього симпатію.
2. Називати всіх підряд принизливо-пестливими прізвиськами
Абсолютно нормально називати близьких ласкавими словами. А якщо подібне відбувається між колегами або абсолютно незнайомими людьми, тут вже є над чим замислитися. Згідно з дослідженнями з психолінгвістики, за зовнішньою доброзичливістю може ховатися щось інше.
- Нереалізоване бажання домінувати. Сюди відмінно вписуються звернення на кшталт «дорогенька» та «золотко» від незнайомців. Дорослі, повністю сформовані люди звертаються до нас так, коли хочуть показати силу свого авторитету. Можливо, вони мріяли про керівну посаду або інший спосіб контролювати оточуючих, але, на жаль, не досягли успіху в цьому і тепер компенсують нереалізованість таким нехитрим чином.
- Прагнення самоствердитися. Типовий представник - начальник, який говорить: «Золотко, подзвони туди-то і роздрукуй то-то». Інтимного підтексту, як не дивно, в таких ситуаціях зазвичай не буває. За цими зворотами стоїть банальне бажання підняти власну самооцінку, принизивши людину, яка стоїть нижче на соціальній драбині.
3. Відповідати питанням на питання
Мабуть, один з найбільш дратівливих прийомів. Часто така манера властива просто невихованим людям, які не знають елементарних правил мовного етикету. Але трапляються й цікаві винятки. Деякі психологи вважають, що подібна звичка формується у людей, які не зовсім чесні з оточуючими.
- Всезнайка або вічний критик. Поставити зустрічне питання - це відмінний спосіб перехопити ініціативу в розмові. А саме такий маневр потрібен людині, яка страждає синдромом сперечальника. Подібна маніпуляція дозволить направити діалог в потрібне русло і в певній мірі отримати владу над співрозмовником.
- Недовірлива людина. Тут все дуже просто: тому, хто не довіряє оточуючим, необхідний час, щоб зрозуміти, що з себе представляє людина. Ставлячи зустрічне запитання, ці люди оцінюють вас: чи можна довіряти? Чи не сміються наді мною?
4. Говорити про себе в третій особі
Для дітей говорити про себе в третій особі абсолютно нормально. Звичка безслідно зникає у віці близько 3 років. Також не викликає побоювань ситуація, коли дорослі звертаються до дитини так: «Мама пішла в магазин» або «Тато зараз все полагодить». Всі інші випадки, на думку психологів, можуть говорити про невеликі відхилення в психіці.
- Егоцентризм і нарцисизм. Такі люди прагнуть завоювати любов оточуючих, мають високу самооцінку і мріють, щоб світ крутився навколо них. Розповідь про себе в третій особі дозволяє їм привернути увагу, хоча часто і негативну.
- Самоіронія і ексцентричність. Коріння ті ж - цими людьми керує пристрасть бути в центрі загальної уваги. Але роблять вони це рідко, більш тонко і інтелектуально, тому негативних емоцій зазвичай не викликають.
5. Висловлюватися дуже довгими реченнями
Таким людям зазвичай властива задумливість і меланхолійність. Найчастіше вони трохи «пригальмовують», а тому майже ніколи не закінчують розпочате речення. Справа в тому, що в процесі говоріння у них народжуються нові асоціації, які одразу ж експлікуються в мову, - це схоже на промову з трьома крапками. Така особливість вважається абсолютно нормальною.
- Інтелектуали. Причому на межі з геніальністю, що викликає ті ж проблеми: нерозуміння з боку оточуючих, відсутність тісних дружніх контактів (як правило), нереалістичне уявлення про побутову частину світу.
- Сперечальники. Тут немає ні тіні геніальності - цим людям просто необхідно говорити багато і, що дуже важливо, швидко. Так швидко, що ви навряд чи встигаєте зрозуміти сенс сказаного. Головне завдання сперечальника - не дати вам можливості «переварити» його слова і встигнути відповісти.
6. Говорити рубаними фразами
Цей той випадок, коли особливість мови - абсолютна норма. Якщо це не письмова мова, для якої властиві більш довгі речення. Фахівці відзначають, що уривчаста мова властива багатьом представникам сучасного покоління, і пов'язують це з швидким темпом життя.
- Прагнення бути зрозумілим. Як не парадоксально, але в короткому вислові часом міститься набагато більше інформації, ніж в довгому. Крім того, люди не готові сприймати мовні «полотна», тому, щоб донести до них щось, краще використовувати короткі фрази.
- «Технарське» мислення. Такі люди відрізняються ясним розумом, вміють розкладати все по поличках і знаходити несподівані зв'язки між речами, які не видно іншим. Зазвичай відрізняються наявністю чітких життєвих цілей, життєлюбством і безліччю хороших друзів і знайомих.
7. Розбавляти мову ввідними словами
«Напевно», «до речі», «коротше» і будь-які інші ввідні слова у великій кількості (наприклад, якщо вони зустрічаються в кожному другому реченні) часто говорять про нестабільний характер і емоційну нестійкість. Ці слова допомагають людині приховати власну невпевненість, ніби урізноманітнити своє мовлення і замаскувати справжні наміри.
- Маскування недостачі інтелекту. Вважається, що велика кількість ввідних слів - це ознака малого словникового запасу. Іншими словами, людина недостатньо начитана, культурна і розумна. Можна вважати справедливим, якщо про наявність мізерного розуму додатково говорять і інші ознаки.
- Приховування страху. Дуже поширена причина. Скажімо, в дитинстві людина виступала перед класом / школою / іншою публікою і перенервувала. Забуваючи слова на сцені, вона заповнювала мовчання будь-якими словами-«пустушками», а після цього вони просто в'їлися в її підсвідомість.
Часто це звичка самозакоханих людей. Навіть якщо мова йде про дії, які вчинила група, така людина в розмові обов'язково скаже: «Я зробив це», - причому без злого умислу. Це неусвідомлений прояв прихованої або не дуже зарозумілості по відношенню до оточуючих.
- Вбиває репутацію. Правда в тому, що нікому не цікаво слухати про чужі «я», і справа зовсім не в людській озлобленості. Просто кожен підсвідомо захищає себе від непотрібної інформації. Згодом люди почнуть уникати спілкування з «якалкою».
- Свідчить про егоцентризм. Тут мова йде про всілякі «я вмію», «я думаю» та інші вирази про себе коханого, які людина говорить часто не до місця. Так вона намагається утвердитися в світі, що може вказувати на внутрішню невпевненість в собі.
9. Вживати псевдорозумні слова
Зараз стало модним використовувати рідкісні слівця на кшталт «амбівалентність», «валідність», «вербально» і будь-які інші, які повинні підкреслити інтелект того, хто вимовляє їх. Але часто створюється цілком протилежний ефект: люди або вживають такі слова невірно, або не в тому оточенні, що викликає тільки роздратування. Фахівці вважають, що така схильність говорить про переоцінку власних здібностей.
- Інфантильність. Як не дивно, псевдоінтелектуальні слова часто говорять про «дитячість». Людина просто не знає, як піднести свої достоїнства світу, і використовує найпростіший, на її погляд, спосіб: збирає геніальні цитати і вивчає значення рідкісних слів, а потім вставляє їх в розмові до місця і не дуже.
- Пікаперство. На спеціальних курсах, де чоловіки навчаються мистецтву зваблення, в окрему тему виділено словниковий запас. Хлопці заучують ряд розумних слів, щоб потім здивувати даму нереальним інтелектом. Контекст вживання зазвичай теж заучується, що вбиває на корені будь-яку потенційну можливість розширення словникового запасу.
10. Імітувати природні звуки
За однією з теорій, мова зародилася завдяки звуконаслідуванню: людина просто намагалася повторити те, що чула. Багато з нас, самі того не помічаючи, і зараз продовжують використовувати такі елементи в мові, хоча їх цілком можна замінити звичайними словами.
- Убога фантазія. Звуконаслідувальні слова яскраві, емоційні і створюють певне враження на співрозмовника. Людина, яка хоче описати щось в яскравих фарбах, зазвичай вдається до метафор або інших подібних засобів, але іноді у неї не вистачає уяви. Саме в цей момент на допомогу приходять всілякі «вжух», «хлоп» і «хрясь».
- Відсутність словникового запасу. Часто подібні слова говорять діти, оскільки не знають інших. Якщо ж доросла людина вважає за краще замінювати звичайні дієслова або іменники на звуконаслідування, їй варто задуматися про розширення лексикону.
11. Погоджуватися і тут же заперечувати
Є спеціальний лінгвістичний термін - протиставні сполучники ( «але», «проте», «а» та інші). Навіть назва цих слів не викликає прихильності до себе. Такий же ефект спостерігається і в побутовому мовленні. Психологи ж радять уникати подібних конструкцій з єдиної причини.
- Викликають агресію. Причому і в того, хто говорить, і у його співрозмовника. Відповідаючи на будь-яке питання «Так, але ...», ми спочатку підтверджуємо правоту запитувача, а потім тут же її спростовуємо. У розмові ніхто спеціально не буде аналізувати подібні моменти, а ось рефлекторно відзначать багато. В результаті діалог не клеїться.
12. Використовувати канцелярит
У розмові сучасної людини прослизає багато слів, які доречні в документах більше, ніж в усній розмові. Часто це створює комічний ефект, наприклад вираз «Я надав допомогу» здається неприродним і пихатим. Простіше було б сказати: «Я допоміг». Ця тенденція, як відзначають лінгвісти, властива в основному тим, чия професія пов'язана з документообігом. Однак і люди, далекі від адміністративної сфери, намагаються іноді «розбавити» мову такими елементами.
- Графомани. Люди, які не мають досвіду в письменницькій справі, часто вдаються до канцеляриту, вважаючи, що це ознака високого стилю. І помиляються.
- Позери. Таким людям важливо підкреслити будь-якими можливими способами, що вони надзвичайно важливі і корисні навколишнім. До канцеляриту вдаються, оскільки інтуїтивно відчувають, що це надає мові більшої ваги.