Мамо, матінко, матусю. Скільки тепла таїть це магічне слово, яким ми називаємо найдорожчу на світі людину. Материнська любов  зігріває нас до старості. Мамині очі супроводжують нас у далеких життєвих мандрах, а її колискова вчить любові до рідного слова і землі. Все, що в нас є найкращого, все від неї, від рідної неньки.

Твоє, матусю дорога,

Святкуєм нині свято.

Зібралась разом дітвора,

Пісень і радощів багато.

Жінці на роду написано – бути матір’ю, сповідувати материнство, продовжувати свій рід і родовід. Це найвище призначення життя. Заради цього і варто жити на землі, долаючи всі труднощі та негаразди.

Із чого ж починається це ласкаве і магічне слово «Мама»? З народження людини, з першого слова. Отже, з початку життя. З тієї миті, коли ми починаємо розуміти, що навколо нас – люди, і найрідніша, наймиліша серед них – мама. Мама… Коротке слово, але скільки любові, ніжності, доброти, наснаги і самопожертви містить воно. Слово «мама» росте разом із нами, як тихо ростуть дерева, сходить сонце, розцвітає квітка, як пестить дитину рідна мамина рука.