Про отця Володимира Кальбу

Біографічна довідка сподвижника українського відродження отця Володимира Кальби (1865-1912 роки).

Кожна кругла дата, кожен великий чи малий ювілей заставляє нас задуматись. А тут наближається аж 150 років від дня народження сподвижника українського відродження, дбайливого господаря, який дбав про матеріальний і духовний стан населення. Його економічну і політичну незалежність від чужинської влади, доброго вчителя і вихователя молоді. Енергійного будителя національної свідомості своїх парафіян, каталізатора їх громадсько-культурних справ в терені всієї округи, натхненного оратора і пропагандиста, який своїм прикладом любові до людей і праці, вірою у кращу долю українства став прикладом для всіх поколінь соколівчан, які пам’ятають його глибоко поважають і вдячні йому за його щире серце і титанічні зусилля, що пробудили запал від сну і спонукали трудитися і боротися за кращу долю.

Мова йде про ювілей отця Волордимира Кальби. До нього і після нього – такий відлік часу ведеться в Соколівці: він став революціонером нових ідей, нових прагнень, нових звершень.

Коли в’їзджаєш в Соколівку, у вічі впадає великий надмогильний пам’ятник, що нагадує копію пам’ятного знаку на Підлиській горі. Саме так вдячні парафіяни вшанували пам’ять о.Володимира на 15 річницю його смерті у 1927 році.

Для історії 145 років зовсім небагато, але для однієї людської долі і пам’яті земляків ці цифри важать немало. За цей час змінилось людське життя, змінились погляди на нього, змінились ідеї та теорії, але психологічно пам’ять залишається сталою ознакою людської суті. Саме вона заставляє звертатись до історії рідного краю, історії тієї маленької батьківщини де ми робили перші кроки, вчилися бачити красу рідних краєвидів, розрізняти добро і зло на вчинках рідних і до болю знайомих нам людей. Історія ця також багата, цікава, як історія чужих і далеких нам земель, а люди, що жили поруч, їх долі, їх вчинки, таять в собі стільки благородства і реформаторських ідей, що вистачило би на правління цілих королівських династій. Тож торкнемося ще раз своєї історії, яка невіддільна більш як століття від імені Володимира Кальби.

ШТРИХ БІОГРАФІЇ

Основні біографічні дані, які тут подаються почерпнуті з особистого сімейного архіву родини Ігора Шанайди, внука о.В.Кальби.

Володимир Кальба народився 28 липня 1865 року в селі Острів на Тернопільщині в родині Теодора та Олени з роду Любовичів. В селі Острів закінчив народну школу, гімназію в м. Бережанах, де навчався в той час відомий український письменник Богдан Лепкий. Після гімназії він поступив спочатку на правничий факультет Львівського університету, але після двох років навчання перевівся на теологічні студії, які закінчив у 1889 р. і був висвящений на священика. Його дружина стала Мальвіна Левицька, дочка священика. Першим місцем праці священика став Бережанський деканат, пізніше в селі Сасів Золочівського повіту і на експозитурі в селі Гниличках Збаразького повіту.

В кінці 1898 року він став постійним парохом в селі Соколівка колишнього Золочівського повіту, яке вважалося тоді містечком, що нараховувало до 3000 осіб, з них 2200 українців, 200 поляків, 600 євреїв, що займалися торгівлею.

Саме в Соколівці о.В.Кальба розгорнув свою діяльність не тільки як священик, але і як український патріот - істинний цінитель історії рідної землі, громадський діяч і меценат. Тут розбагатіла його сім’я на двох синів Килистина (Цилистина) і Романа та доньку Уліту. Тут при підтримці дружини він сформувався як громадський діяч, захисник інтересів рідного народу та вчитель від Бога своїх парафіян, принижених злиднями і національним гнітом тодішньої влади.

В Соколівці 4 листопада 1912 року закінчилось земне життя о. В. Кальби, його тіло спочиває на сільському цвинтарі, а пам’ять живе в душах соколівчан.

ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

Містечко, якому судилось стати рідною домівкою о.Володимира, в той час було зруйнованим матеріально і духовно, бо тут повселюдно панували москвофіли та алкоголь. Треба було довгої та впертої праці о.Кальби, щоб викоренити із Соколівки москвофільство та пияцтво.[1] . Але найчисленніша громада українців була в дискридитному становищі економічно і духовно.

Всім містечком довгі роки керували, або поляки, або євреї, а українські господарі навіть не робили спроби, щоб взяти управління в свої руки. В.Кальба взявся виправити це дивне «звичаєве право» і навіть звертався до цісаря Франца Йосифа. Після довгих старань в містечку утворилась одна громада з виборним головою - війтом. Душпастирю прийшлось довго і важко переконувати українську громаду висунути своїх кандидатів на наступні вибори до австрійського парламенту. Ця праця була важкою через відсутність національної свідомості в багатьох українців. Бо де ж та свідомість мала формуватись? У школі, де навчання велось польською мовою, в товаристві Качковського (в містечку було 2 читальні, де пропагували москвофільські настрої), чи у єврея у корчмі? Українці Соколівки були ніби між трьох вогнів. І потрібно було мати твердий характер, сильну волю і фанатичну віру в українського «хлопа», щоб домогтися перемоги на виборах. Але перед тим була довга і клопітка праця: засновано 5 читалень «Просвіти» і при кожній курси для неграмотних, «Братство тверезості», «Рідна школа» і парафіяльну крамницю під наглядом «Народної торгівлі» зі Львова. Організовано хор і аматорський драматичний гурток, згодом утворилось товариство «Сокіл» і кредитове товариство «Віра».[3] Народ поступово підносив голову, став вірити у свою організовану силу. Але адміністрація з метою залякування населення на час виборів наслала в село одну сотню «драгунів» під керівництвом виборного комісара Слонецького із Золочева, та його невідома особа поранила з вогнепальної зброї. Був арештований господар зі Соколівки, отець поїхав в Олесько, щоби вступитися за нього. Господаря випустили, а священика ув'язнили.

Матеріали інспірованої справи і сьогодні знаходяться у Львівському обласному архіві. [2]

А через кілька днів, не маючи ніяких доказів, о.В.Кальбу було звільнено. Його запросило на так званий «комерс» в його честь студенство Львова. А після приїзду зі Львова вдячні парафіяни зустріли свого душпастиря в Ожидові на залізничній станції. «Винесли його з вагону на руках і всю дорогу (10 км.) несли в село на спеціально зроблених фотелях (ношах) у супроводі 500 чол. і кінної бандерії «Соколів». [5] При вході в село жиди з рабином у проводі з законними книгами і таблицями Заповідей Божих також привітали о.В.Кальбу. На їх привітання о.Володимир відповів гебрейською мовою. [5]

З того часу між єврейською, українською і польською громадами настав мир і взаєморозуміння.

На рахунку о.В.Кальби багато добрих справ. Це і організація української школи в Соколівці, і організація товариства «Просвіта», про що вже і згадувалось, це і матеріальна підтримка окремих парафіян, допомога їм навчати своїх здібних дітей, матеріальна підтримка шпиталів.

Щоб звільнити Соколівчан з –під некваліфікованої опіки євреїв-цирульників і місцевих знахарів о.В.Кальба запросив до Соколівки лікаря Гасюка, який безплатно опікувався хворими.

Добрим словом згадують о.В.Кальбу фундатори Рогатинської, Яворівської, Буської гімназій. Велику підтримку мала гімназія в м.Буську. Але скоро його не стало. У звіті дирекції гімназії за 1912-1913 рр. зафіксовано: «6 листопада 1912 року делегація учнів під проводом управителя Л. Редкевича взяла участь у похоронах о.В.Кальби – одного з основателів, ревного покровителя гімназії в Буську». [6]

Згадують душпастиря і громадські діячі Золочева. «Не можна тут поминути, не згадавши про працю і жертовність грекокатолицьких духівників Золочівщини, що не жаліли ні грошей, ні труда на заснування і піддержання українських установ. Крім міських, активну роль брали о.Маркевич дек.Новосілок, о.Садовський зі Стінки, ніколи не забутній корифей відродження о.Кальба із Соколівки» [7]

Як згадував перший голова батьківського комітету Соколівської середньої школи М.І.Почапський, йому і іншим десятьом хлопцям священик запросив учителя і сам провадив з ними підготовку, а потім повіз до Львова здавати екстерном екзамени за четвертий клас у гімназії ім. М.Шашкевича. У 1910-1911 роках виходить поетична антологія соколівчана В.Супранівського «На вічну пам’ять Тарасові Шевченкові» у Золочеві. Допомогу і матеріальну підтримку йому була надана отцем Володимиром, так як він був, членом управи Золочівської філії товариства Просвіта.

Священик активно підтримав організацію в повіті осередків товариства «Сільський господар», започатковану в Олеську деканом о. Левицьким і навчав соколівчан нових методів господарювання.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПОБУДОВИ ПАМ’ЯТНИКА М. ШАШКЕВИЧУ.

Особливої уваги заслуговує діяльність о. Володимира по організації будівництва пам’ятного знаку на вшанування славного Маркіяна Шашкевича.

Згадує Федір Заяць: «1911р., 25 липня запросив мене о. В.Кальба до участі в комітеті будови пам’ятника Маркіяну Шашкевичу на Білій горі у Підлиссі і пропонує мені зайнятись зорганізуванням мішаного хору, який мав би виступати на святі відкриття і благословення пам’ятника. Хор мав нараховувати більш 60 осіб,- продовжує п. Заяць – 3 хорів читалень с.Підгірці, Розваж, Сасів, Соколівки,Ушня, Олесько, Бужок, Кути».[1] До комітету побудови пам’ятника належали такі особи: о.Кальба, як голова; о.Левицький з Олеська – скарбник; о.Л.Тарнавський, парох Підлисся – господар комітету; О.В.Цебровський- парох с.Кути; о.Т.Дуткевич- парох Чішок; о. О.Дуткевич парох Дуб’я; д-р. Сп. Юрик парох Золочева; о. У.Зельський парох Кізлова; д-р. К.Танячкевич лікар у Золочеві, д-р. Т.Ваньо адвокат Золочева, К.Почапський вчитель у Юськевичах, Т.Заяць, учитель у Кутах, М.Загульський господар у Розважі. Вони об’єднались під назвою товариства ім.М.Шашкевича, що стало матірним товариства "Просвіти».[2] Організатори цього товариства на чолі з В.Кальбою поставили собі за ціль «зберегти й збирати пам’ятки, що відносяться до життя і культу Маркіяна, побудувати пам’ятник на Білій горі й улаштовувати там рік-річно краєве Маркіянове свято”.[3]

Проект пам’ятника опрацював інженер А.Лушинський. Він «наполягав на тому, що треба зробити його простим, але величним, видним здалека. Підлиська гора мала стати посестрою Чернечої у Каневі, де похований Тарас Шевченко».

Пам’ятник мав складатися з двох частин, з’єднаних в одну гармонійну цілість. У низу важка кам’яна брила (9м), яка на півтора метра входить у землю. На цьому постаменті стоїть хрест пірамідальної форми. Висота всього пам’ятника – 25 м.

Ідея пам’ятника Шашкевичеві полягає ось у чому: "важка кам’яна брила внизу символізує темноту, гніт, відсутність прогресу. («Відкинь той камінь, що ти серце тисне», - писав М.Шашкевич). Друга, верхня частина виконана в модерному стилі – стилі вежі Ейфеля в Парижі. Вона символізує змагання до сонця, правди , освіти, культури, прогресу. Пам’ятник виконано в слюсарській майстерні Михайла Стефанівського у Львові.[4] Він мав стояти на насипі висотою 12 метрів, який мав бути спільно створений.

«Перші тачки землі привіз і висипав о.Кальба, а після нього оба посли. Кожен з присутніх вважав за обов’язок завести на курган бодай тачку землі. Воження на курган протягнулося до вечора і продовжувалося при нагоді різних прогулянок на Білу гору…».[6]

І настав цей великий і радісний день 29 жовтня.

«Ранок випав хоч холодний, але ясний, сонячний, що наповнило всіх піднесеним настроєм». «На двірці (Головний вокзал) і по дорозі грала оркестра з Малехова, лунали національні пісні… На станції Ожидів чекали приїжджих селянські підводи. Кінна чота «Соколів» з Ожидова й Олеська, за нею стояли у похідній лаві львівські «Соколи»».[7]

«Голова комітету о.В.Кальба привітав на двірці о.митрата Туркевича, о. митрата Подолижського, архидиякона перемиської капітули, які приїхали довершити акт посвячення пам’ятника”. Зі Львова на Шашкевичеве свято прибуло спеціально замовленим поїздом понад 1000 чоловік. Всього на свято прибуло до 15 тис. чоловік. Рідне село Шашкевича вітав древній Київ такими словами: «Українське громадянство з-над широкого Дніпра – Славути шле рідному селу великого Маркіяна гарячий привіт. Нехай невмирущий дух національного апостола нашого вовіки і віки єднає Україну Наддніпрянську з Україною Наддністрянською». Після відправи слово взяв о.митрат Туркевич, а потім О.Володимир Кальба, який у своєму виступі сказав: «Сей пам’ятник нехай нам усе, як нині нагадує ім’я і ідею Маркіяна, нехай стане посестрою Тарасової могили і сюди нехай спішить кожний зачерпнути віри і надії в кращу долю народу, Високо піднесе знам’я Хреста нехай благословить український нарід дійти через Хрест до воскресіння… Складаємо тобі присягу, що будемо йти тією дорогою, яку ти нам указав, аж до здобуття самостійної нашої Матері-України».

При відкриті пам’ятника М.Шашкевича, а згодом і гімназії у м.Буську о.Володимир застудився. Хвороба горла переросла в «горляні сухоти».

4 листопада 1912 р. в 3.45 він замкнув очі. Тіло поховали в гробовці с.Соколівка. На його могилі 1927 року вдячною громадою збудовано пам’ятник, подібний до того, що стоїть на Підлиській горі, на якому зроблено напис «Заслуженому, народному діячеві отцю Володимиру Кальбі.» Щороку, 28 липня, тут відбувається урочиста відправа, проведення якої було заборонено в роки тоталітарного режиму, хоч місцевий священик Роман Шуневич і тоді старався оминути ці заборони.

Пам’ять про о.В.Кальбу жива серед його земляків. В тяжкі роки презирства і заборони церкви вдячні односельчани про добрі справи свого душпастиря передавали з покоління в покоління, зуміли ці спогади зберегти і частково видати за кордоном. Завдання сьогоднішнього покоління не тільки зберегти ці надбання, але й узагальнити і доповнити новими знахідками, новими історичними матеріалами.

ОДНІ З ОСНОВНИХ ЗАСЛУГ ОТЦЯ ВОЛОДИМИРА КАЛЬБИ ПЕРЕД УКРАЇНСЬКИМ НАРОДОМ.

· сподвижник українського відродження;

· ревний захисник прав і свобод українського народу;

· організатор відкриття українських шкіл, один із засновників Буської, Рогатинської і Яворівської українських гімназій;

· організатор і активний діяч товариства «Просвіта»;

· спонсор культурно-просвітницького життя українського народу;

· засновник «Братства тверезості» і організатор його активної діяльності;

· засновник і активний організатор товариства «Рідна школа», товариства «Сокіл», кредитного товариства «Віра», парафіяльної крамниці під наглядом «Народної торгівлі» зі Львова.

· організатор товариства імені Маркіяна Шашкевича в м. Золочеві, голова будівничого комітету по спорудженню пам’ятника Маркіяну Шашкевичу на Підлиській горі.

· борець за українську державність;

· приклад наслідування для інших, як духовний, громадський. політичний і державний діяч.

При підготовці біографічної довідки використані архівні матеріали та матеріали шкільного музею та праці дослідників життя отця Володимира Кальби:

• Ф.Заяць «Пам’ятник на Білій горі” ст. 224, 226, 229.

• М.Марунчак «товариство ім. М. Шашкевича» ст. 219, 586.

• Матеріали музею – садиби М.Шашкевича в с. Підлиссі.

• Газета «Діло» 30.10.1911р. № 241-243.

• Спогади старожилів.