Злість:
Злість може з’являтися спонтанно, без очевидної причини. Діти кричать, грюкають дверима, грубо відповідають на прохання. Як правило, після такого несподіваного спалаху злості, вони відчувають провину і шкодують про свої вчинки. Адже дитина може бути у відчаї, що сама не в змозі впоратися зі своїми почуттями, і саме тому в цей момент дуже потребує допомоги.
Що робити дорослим?
Так, саме батькам буває особливо важко з такими дітьми. Однак допоможе розуміння, що подібна поведінка є нормальною реакцією на стрес, травму, а також специфічні спогади про втрату. Наприклад, дитина, яка втратила близького друга, може проявляти неспокій, коли інші діти говорять про свої особисті взаємини.
Намагайтеся у такі моменти не сваритися. Дитина злиться не тому, що вас не любить чи погано вихована. Ця злість – прояв травми. Якщо вам вдасться стриматися, дитина буде вдячна, адже відчує, що ви розумієте її почуття і допомагаєте краще з ними впоратися.
Також ви можете спробувати допомогти своїм дітям зрозуміти, чому вони виявляють агресію і жорстокість у тій чи іншій ситуації. Для цього поговоріть наодинці про те, що турбує і викликає злість. І надалі намагайтеся стежити за такими проявами і обережно підказуйте, як краще контролювати свою поведінку. Якщо ж агресивна поведінка не зникає, варто звернутися по допомогу психолога.
Жорстокість:
Деякі діти молодшого віку в іграх можуть бути агресивнішими і навіть жорстокішими від старших. Наприклад, б’ються, кусаються, штовхаються... Одне слово, ображають інших дітей та дорослих.
Іноді жорстокість починається з проявів неспокою, збудження, які поступово зростають. Дитина поводить себе все зухваліше, перестає слухатися і реагувати на заклики «заспокоїтися». Буває, що в грі вона знову і знову повторює пережите, таким чином намагаючись потамувати біль чи змінити смертельний результат минулого. Наприклад, імітуючи похорон, знущаючись над домашніми тваринами або вбиваючи комах. Намагайтеся це зрозуміти. Жорстокість у цьому випадку не пов’язана з відсутністю моралі чи співчуття до ближніх.
До того ж, важливо пам’ятати, що багато дітей пережили таку травму, яка сильно перевершує їхню здатність зрозуміти і впоратися з пережитим. Не маючи кращого способу здолати неприємні спогади і відчуття безпорадності, дитина намагається опанувати свої почуття, ніби «програючи» їх, перетворюючи страх і занепокоєння на жорстокість. Так вона відчуває себе на якусь мить впевненішою і сміливішою.
Що робити дорослим?
Заохочуйте гратися, займатися спортом і допомагайте знайти вихід почуттям. Намагайтеся встановити довірливі взаємини. Для цього не сваріть, але й не потурайте жорстокості. Не бійтеся говорити в таких випадках і про свої почуття: «Мене засмучує, коли ти мене ображаєш». Намагайтеся дотримуватися однієї рівної лінії у своїй поведінці.
Важливо також допомогти дитині висловити те, що вона відчуває. Наприклад: «Я бачу, що ти розлютився. Це нормально після того, що ми пережили. Якийсь час ти можеш почуватися погано, згадуючи про минуле».
Будьте обережні з власними словами. Часом дуже хочеться сказати: «бандит», «тугодум» тощо. Але, сказані близькою людиною, такі слова можуть стати справжнім тавром або ярликом. Це тільки поглиблюватиме травму і затримуватиме процес «одужання». Вам допоможе стримуватися й постійне усвідомлення того, що дитиною рухає не жорстокість чи «тупість», а ті травматичні події, втрати і нещастя, які вона пережила. Також не варто нехтувати консультацією у психолога, щоб впоратися з багатьма проблемами, які виникли в дитини з поведінкою.
Безсоння:
Діти часто прокидаються від найтихішого звуку і довго не можуть заснути. Їхній сон уривчастий і сповнений кошмарів, а, прокинувшись, вони почуваються втомленими. Невиспана дитина погано концентрується на уроках і багато дратується.
Що робити дорослим?
У такий підвищено тривожний час ви тимчасово можете спати з дитиною. Дайте зрозуміти, що ви – поруч, а вона – у безпеці. Можливо, дитина заспокоїться, якщо ви просто обнімете її.
Згодом у спокійній астмосфері обговоріть, коли ви повернетеся до звичного способу вкладання і сну. Щоб полегшити відвикання від вашої присутності, ви можете посидіти поруч із ліжечком, коли дитина засинає. Обов’язково попросіть, щоб вона говорила вам, коли знову стане страшно.
Відстороненість:
Відстороненість виникає як захисна реакція від нав’язливих спогадів. Вона виявляється в спробах не говорити про травматичні події, не думати, не згадувати про них і уникати всього, що нагадувало б пережите, включаючи місця і людей, пов’язаних із ним. Емоційність знижується аж до заціпеніння. Це захист від стресових реакцій на все, що викликає спогади про травму.
Окрім цього, з’являється відчуття віддалення від інших, що може призвести до соціальної ізоляції. Також може зникати інтерес до звичних і улюблених видів діяльності.
Деякі діти можуть бути замкненими або надмірно тихими. Дорослим може здаватися, що в них або з ними немає жодних проблем. Однак вони теж можуть відчувати сильний стрес або глибоку печаль. Важливо вирізняти таких дітей і допомагати їм так само, як і агресивно налаштованим. Їм може знадобитися допомога в тому, щоб повернутися до колишньої поведінки в класі й з друзями. Не забувайте, що такі діти також потребують розради і підбадьорення.
Що робити дорослим?
Можна наодинці поговорити про те, що турбує і постійно нагадує про те, що трапилося. Якщо проігнорувати такий стан дитини, вона стане ізольованішою, матиме менше успіхів у навчанні та погано адаптуватиметься серед людей.
Можливо, ваша дитина втратила вірного друга або її дружні взаємини змінилися. Тому важливо допомогти знайти нових друзів або відновити колишню дружбу.
Різні види звичайної суспільної діяльності можуть бути особливо важливими для травмованих дітей. Вони часто відчувають себе самотніми, не такими, як усі. Подумайте, як залучити дитину до допомоги в збиранні, відновленні зруйнованого, турботі про інших дітей та дорослих.
Заплануйте приємне спільне проведення часу, наприклад, поїздку до друзів дитини, якщо вони живуть не поруч із вами. Не хвилюйтеся, якщо те, що дитина любила раніше, перестало приносити задоволення.
Погані спогади:
Це постійні спогади про травматичні події, обдумування їх, переживання уві сні й наяву. Вони погіршують емоційний і фізичний стан людини, що пережила травматичну подію. Деякі діти можуть поводити себе так, ніби ці найгірші події, які коли-небудь траплялися з ними, повторюються знову і знову. Таку реакцію називають «флешбек» – психічний образ, що повторюється раз у раз, живий спогад про травматичне переживання в минулому.
Що робити дорослим?
Допоможіть дитині зрозуміти, що саме їй нагадує про те, що трапилося (люди, місця, запахи, звуки, час доби) і поясніть різницю між тим, що вже трапилося і тим, що нагадує про це зараз. Не втомлюйтеся говорити дитині про те, що їй нічого не загрожує, тобто стільки, скільки це буде потрібно.
Захистіть дитину від перегляду новин про подію, бо це може викликати страх, що все знову повториться. Відповідайте на всі запитання, не дратуючись при цьому. Розкажіть, що відбувається, і як ви працюєте над тим, щоб дитині знову не довелося пережити жах. Уникайте страхітливих подробиць і пояснюйте будь-яку неясну інформацію, яка може тривожити дитину.
Страх:
Діти, які пережили щось жахливе, можуть почати боятися того, чого не боялися раніше. Як правило, малюки вірять у те, що їхні батьки всюдисущі та всемогутні й можуть захистити їх від будь-яких нещасть. Ця віра допомагає їм відчувати себе в безпеці. Але після травматичних подій ця віра вже не є такою непохитною. А без неї дитині набагато страшніше жити в цьому світі, й безліч подій може нагадати про лихо: дощ, машини швидкої допомоги, галасливі люди, переляканий вираз обличчя. Ви в цьому не винні: винне пережите лихо.
Що робити дорослим?
Коли дитина боїться, говоріть про те, що ви зробите, щоб захистити її. Якщо щось нагадує їй про пережите і вона думає, що це повториться знову, допоможіть зрозуміти різницю між тим, що відбувається зараз (дощ або різкий звук), і тим, що відбувалося під час лиха. Якщо дитина говорить про монстрів, допоможіть вигнати їх: «Іди геть, чудовисько! Не лякай мою дівчинку. Я зараз нагримаю на монстра – і він піде. Геть!» Пам'ятайте, що дитина ще не може оцінити, чи ви справді можете захистити її, але так ви самі нагадаєте собі про все, що вдалося зробити для вашої спільної безпеки.
Іноді діти бояться, що з вами щось трапиться. Такі страхи, до того ж, можуть бути і у вас. Це природна реакція для тих, хто пережив небезпеку. Якщо ви не були з дитиною під час лиха, її страхи можуть бути ще сильнішими. Намагайтеся частіше говорити про те, що вам зараз нічого не загрожує.
Якщо небезпека все ж існує, розповідайте, що ви робите все можливе, щоб усе було добре. Подумайте про тих, хто зможе подбати про дитину, якщо з вами справді щось трапиться. Це допоможе вам менше хвилюватися. Робіть разом щось позитивне, щоб відволіктися від тривожних думок.