Історія навчального закладу

ІСТОРІЯ ОСВІТИ СЕЛА САМГОРОДОК

Л. А. Кривич

Учитель історії та правознавства Самгородоцької ЗОШ І-ІІІ ступенів, керівник гуртка «Історичне краєзнавство» Сквирського районного центру дитячої та юнацької творчості

Шкільна освіта відіграє важливу роль у житті кожної людини. Якісна освіта являє собою особливу цінність, відкриває дорогу в майбутнє, дає необхідні знання, дозволяє рухатися вперед і досягати успіху.

Метою моєї краєзнавчої роботи є дослідити розвиток освіти в селі Самгородок, що на Київщині.

В селі Самгородок в 1859 році була відкрита церковнопарафіяльна школа. Навчальний заклад підпорядковувався місцевому духовенству, котре виконувало і роль  педагогів. Виникнення школи пов’язано з іменем її засновника, який був досить помітною особистістю на місцевому рівні – отцем Миколаєм Олександровичем Ципріановичем. Молодий пастир закінчив Київську духовну семінарію і був хорошим проповідником та місіонером. Крім вищеназваних заслуг, настоятель місцевого приходу мав ще й вельми значний досвід у вихованні та навчанні підростаючого покоління, оскільки був батьком восьми дітей.

З перших   років  у церковнопарафіяльній школі навчалися десятки дітей. Спочатку вона містилася в будинку одного із церковнослужителів, але згодом її  розташували в окремому приміщенні, яке для школи подарував поміщик Поповський.  Тому в деяких відомостях стверджується, що в Самгородку навчання в школі почалося після ліквідації кріпацтва в 1861 році.

Отець Миколай Олександрович завідував цією школою лише 8 років. Наступний священник і наставник місцевої приходської школи – отець Григорій Клебановський. Отець Григорій мав певний досвід роботи в школі. Свій трудовий шлях він починав учителем церковнопарафіяльної школи в селі Луб’янки Київської губернії. Цей досвід збагачувався ще й тим, що священик був батьком дев’яти дітей. Отримавши духовний сан, пастир з 1868 році став служити в Самгородку, де завідував парафією та парафіяльною освітою понад чверть століття. Будинок церковноприходської школи був старий і малопристосований до навчання – одна класна кімната, в якій навчалося 4 групи (класи) з одним учителем у дві зміни. Але за його діяльності  навчальний заклад набув організаційної зрілості. Він мав непогану матеріальну базу.

На початку ХХ століття для потреб школи миряни щороку збирали по 80 карбованців і ще стільки ж надавав благодійник школи Самгородка відомий на всю імперію меценат-цукрозаводчик , таємний радник Миколай Терещенко .

Останнім пастирем місцевої парафії дорадянського часу був отець Антоній Балицький. За його керівництва школа вийшла на новий якісно вищий етап свого розвитку. Зі спогадів  Віри Оленчин дізнаємося, що в 1905 році (а можливо й раніше) в Самгородку була побудована нова церковнопарафіяльна школа . Ця школа мала загальну площу лише 130 квадратних метрів і не могла забезпечити навчанням всіх дітей. На той час  в селі однолітків було більше 100 душ. В новій школі вже навчав не лише священик. Тут викладала і одна з двох його доньок Ірина Антонівна Балицька і професійний педагог Сергій Цимох. Церковнопарафіяльна школа працювала в декілька змін і її відвідувало більше 100 учнів.

Але про рівень грамотності та здобуття у селі освіти в той час скажемо словами місцевих жителів. Згадував Хаврук Карпо: «Єдиною грамотною людиною напередодні першої світової війни був Токовий Максим. До нього йшли читати і писати листи, складати купчу, писати прохання чи жалобу. «Про яку науку могла йти мова – говорила Печенюк Параска, - коли нас було 11 дітей, батько наймитував, а ми з дитинства йшли заробляти на кусок хліба…»

Старий шкільний будинок та  й сама система навчально-виховної роботи в рамках

церковної школи не могли забезпечити зростаючих вимог до освіти. Виникає питання про побудову нового приміщення для школи.

Педагоги, громадські й державні діячі розуміли, що освіта є рушійною силою розвитку суспільства. В селі ж не було одностайності в питанні про те, яку школу будувати. Прогресивно налаштовані жителі висувають думку і борються за побудову міністерського або земського навчального закладу. Інша частина населення відстоювала  церковну школу з її старим методом викладання та непорушною дисципліною «палиці й гречки».

Збиралися сходки. Ініціативу будівництва земської школи підтримував місцевий поміщик М. Яцковський. Нарешті в лютому 1910 року це питання було розв’язане.

Населення вирішило будувати нову школу, що була у віданні земства, - «земську двокласну школу». Було обрано уповноважених по клопотанню відведення місця під школу та з інших питань будівництва.

В самому селі відповідного місця не було. Уповноважений у цій справі Роман Рабодзей кілька разів їздив у різні установи та до поміщика Миколи Терещенка, щоб отримати ділянку під забудову. На будівництво школи відомий меценат виділив 1 гектар землі за селом.

Навчальний заклад був побудований швидкими темпами. В жовтні 1910 року розпочалось навчання в новій школі з вивіскою «Самгородоцкое двукласное училище».

Самгородок отримав нову простору школу, яка відповідала вимогам ХХ століття. Споруда коштувала значних для того часу коштів – 3167 карбованців.

Більшість грошей було надано Сквирським повітовим відділенням Київської єпархіальної училищної ради. Були й кошти «пожертвованные благотворителем школы  Н. А. Терещенко в сумме 1000 рублей». У ті часи жителі села  виплачували викупні платежі, а тому не могли на належному рівні забезпечити матеріальне утримання навчального закладу. У Самгородку  трапився досить рідкісний випадок: школу взялися утримувати місцеві землевласники, серед яких Миколай Терещенко – представник відомої династії цукрозаводчиків.

    Навчання в школі тривало п’ять років. Три роки діти навчалися в першому класі і два – в другому. Така школа давала початкову освіту. В програму земської двокласної школи входили такі предмети: закон божий, російська мова, арифметика, історія, географія, природознавство та фізкультура. Першим директором школи був Шеремет Олександр Зіновійович. Спочатку було укомплектовано чотири групи (класи): одна неграмотна, одна грамотна та ще дві. В перший рік до школи було набрано 140 учнів.

Наступного року було побудовано ще одну класну кімнату та господарське приміщення. Ця будівля  знаходилася в дворі школи.

В 1913 році школа була повна двокласна (5 груп). Число школярів зросло до 200. Навесні  цього навчального року відбувся перший випуск учнів, що закінчили двокласну школу.

Також в 1913 році  побудували  і відкрили ремісничу школу. В ній навчали різним професіям,  які були найбільш потрібними в сільському господарстві. Ця школа випускала столярів, ковалів, слюсарів, токарів та бляхарів.

Перша світова війна (1914-1918 років) внесла свій руйнівний вплив на освіту села. Всіх вчителів чоловічої статі було мобілізовано до армії. Педагогів не вистачало. Навчальні предмети викладали учні, які закінчили школу. Вони не мали професійної

підготовки.

В 1918 році розпочали будувати другий корпус школи. З 1920 року сільський навчальний заклад почав працювати в трьох приміщеннях.  В 1919 році школа була реформована у вищу початкову. Цей рік можна вважати завершальним у діяльності земської школи.

Земські освітні установи  більш відповідали потребам місцевого населення в освіті ніж церковноприходські.

Перед земською школою не ставилося певних конкретних завдань по охопленню навчанням дітей шкільного віку чи щодо кількості учнів. Бажаючі йшли вчитись, тих, хто погано навчався, залишали на повторний рік або відраховували.

Земська школа в Самгородку відіграла, без сумніву, позитивну роль, але проблему неписьменності жителів села в повній мірі вона не вирішила. Хоч школу й надалі десятиліттями продовжували називати «земська», але по своїй суті вона стала радянською. А це вже був зовсім новий навчальний заклад як за організаційною формою, так і за змістом навчання.

В 1920 році школа перетворилась на «Семирічну трудову школу» з новим навчальним планом, з новими програмами, педагогічними принципами й методами викладання. З невідомих причин в 1924-1926 роках школа продовжує функціонувати як початкова.

    В двадцяті роки створилися комсомольська та піонерська організації в навчальному закладі. Восени 1926 року був здійснений набір до 5 класу і в 1929 – відбувся перший випуск семирічної школи.

З 1926 року в селі почала працювати хата-читальня, яка розмістилася в приміщенні колишньої церковнопарафіяльної школи. Тут був зал для проведення зібрань та різноманітних зустрічей для жителів громади, кімнати для  гурткової роботи.

Рівень пізнання людей зростав. В 1927 році жителі села вперше побачили кіно. Воно було німим. Кіномеханік не завжди кваліфіковано коментував про те, що показують на екрані або просто читав текст.

На початку тридцятих років в селі активізувалася робота з ліквідації  неписьменності в селі. Були створені освітні групи при колгоспах, які працювали у вечірній час. За домогосподарками, котрі не мали змоги відвідувати заняття чи школу, закріплювали учнів сьомого класу. Вони проводили навчання кілька разів на тиждень у вечірній час за місцем проживання. Це дало позитивний результат. Загальноосвітній рівень (маються на увазі елементарні вміння читати та писати, вести письмовий облік) населення зростав і до кінця 1934 року неписьменність у селі в основному було ліквідовано. Неграмотними залишилась лише певна кількість жителів похилого віку та ті, хто не бажав навчатись.

    Кількість дітей в селі зростала. Навчальних класів не вистачало. В 1935 році початкові класи навчались і в приміщенні колишньої церковноприходської. Розподіл молодших школярів між школами здійснювався за територіальним принципом.

Першого вересня 1935 року в Самгородку відбулася подія освітнього і культурного рівня села: семирічна школа стала повною середньою.

В 1938 році середня школа випустила своїх перших учнів. Навчання проходило в дві зміни.

Навчальний заклад села покращив матеріальну базу. В школі був обладнаний фіз-хім-мат кабінет, який розміщувався у восьми шафах, 50 історичних та географічних карт, бібліотека, фонд якої налічував  2000 примірників.

До початку війни Самгородоцька середня школа зробила чотири випуски.

   22 червня 1941 року радіо принесло тяжку звістку жителям села - розпочалася радянсько-німецька війна.  В середині липня  Самгородок був окупований німецькими загарбниками. Наказом по Самгородоцькій  школі від 29 вересня 1941 року до трьох перших класів було зараховано 104 учні. Але навчальний заклад під час війни не працював. Зі спогадів очевидців дізнаємося, що в «земській» школі порядкували німці, а в «поповій» -  місцеві поліцаї.

На тимчасово окупованій території німці запровадили «нові» порядки. Вони грабували, палили, нищили все на своєму шляху.

Таких руйнувань зазнала і наша школа. Бібліотека, хімічний та фізичний кабінети були знищені. Книги, парти  та дерев’яні прилади були використані для опалення приміщення. Інше обладнання кабінетів окупанти викинули на подвір’я школи, а там його розтягнули учні.

В 1943 році, після розгрому німців під Сталінградом, у школі поселилася жандармерія. Вони на подвір’ї школи робили дзоти, будували укріплення у приміщенні. Німці зруйнували дві класні кімнати, бо потрібна була цегла для будівництва. Школа була перетворена на фортецю. Підземні ходи тягнулися від одного корпусу до іншого.

29 грудня 1943 року радянські гармати сповістили населення села про кінець німецької окупації. Самгородок було визволено.

Вчителі, учні та жителі села почали відбудову школи: одні мастили стіни, інші ремонтували столи, засипали дзоти і готували спортивний майданчик. Районний відділ освіти призначив директором товариша Коломійця.

1 березня 1944 року відновила роботу семирічна школа. Парт не було. Діти сиділи на лавках, писали на столах аж до 1948-1949 навчального року. Для повноцінного навчання не вистачало столів, крейди, підручників та зошитів, але люди вірили в краще майбутнє.

В 1949-1950 навчальному році Самгородоцька школа знову стає середньою. Звістку про те, що відкривається восьмий клас, радо зустріло населення села.

В 1951 році директором школи було призначено Кухарського Г.В., який багато зробив для матеріального забезпечення навчального закладу. За час його роботи в школу було завезено нові парти, прилади та побудовано електростанцію, яка обслуговувала не тільки шкільне приміщення, а й освітлювала ферму, сільський клуб, бібліотеку і сільську раду. У школі було створено майстерню з обробки дерева і металу, клас для лабораторних та практичних робіт з фізики та хімії. Заклад придбав для навчальних та виробничих цілей трактор ХТЗ та автомашину ГАЗ.

У 1952 році відбувся перший повоєнний випуск учнів.

Учні Самгоодоцької школи не тільки навчались, а й плідно працювали. У 1955 році 9-А клас виростив кукурудзу по 67 центнерів з гектара на площі 10 гектарів. У 1956 році учні 5-10 класів виростили кукурудзу на площі 38 гектарів по 69 центнерів з гектара. За добре організовану роботу на навчально-дослідних ділянках та на полях колгоспу учні школи були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки, а школа була нагороджена трьома грамотами і медалями.

За шкільною реформою у 1958-1962 роках семирічні школи ставали восьмирічними. У 1960-1963 роках учні перейшли на одинадцятирічний термін навчання.

Метою реформи було «наблизити випускників середніх шкіл до життя». В 11 класі учні мали здобути певну професію, але належної бази створено не було. Не вистачало вчителів, які б навчали певним професіям. Після закінчення навчання, за здобутими спеціальностями, йшли працювати менше 45 % випускників. До того ж знизився рівень знань з предметів шкільної програми. Стало зрозуміло, що освітня реформа була невдалою. В 1966 році школа знову стає десятирічною.

В старій школі було мало приміщень для проведення уроків та позакласних занять. Навчання проводилось в дві зміни, що було незручним для школярів. Виникла потреба в будівництві нової школи.

Нову школу збудували в 1971 році за кошти місцевого колгоспу. Вона була розрахована на 560 учнівських місць.

Першого вересня 1971 року нова школа відчинила двері для 460 учнів, яких навчали 24 вчителі. Новозбудована школа була визнана однією з кращих серед освітніх закладів на Україні. Це було велике свято для школярів та жителів села.

У новій двоповерховій школі було 16 класних кімнат та навчальних кабінетів, просторий спортзал, дві майстерні для трудового навчання, сучасний харчоблок. Вона була не тільки просторішою, а й мала сучасну систему опалення, водопостачанняя та інші зручності, яких не було в старому приміщенні.

На плечі педколективу, батьків та учнів лягла нелегка робота. Потрібно було облаштувати класні кімнати та навчальні кабінети, шкільне подвір’я, спортивний майданчик, спорудити приміщення для автомобіля та трактора, впорядкувати та здійснити озеленення пришкільної території.

У 1979-1980 навчальному році заклад поповнився учнями із села Рибчинці, в якому закрили початкову школу. Нині школа дає освіту дітям із села Самгородок та сусідніх сіл: Рибчинець, Мовчанівки, Ямів.

На початку 2018 року розпочалася активна підготовка до переходу школи на дванадцятирічний термін навчання. Життя учнів у школі має зазнати кардинальних змін. «Нова українська школа» - реформа, яка передбачає створення такого навчального закладу, де діти будуть навчатися через діяльність, а основна увага спрямована на розвиток компетентностей.