«Музей історії села Самгородок» при Самгородоцькій гімназії заснований у вересні 2001 року. Засновником музею був учнівський та педагогічний колективи. Загальна кількість предметів музейного фонду становить 647 музейних одиниць. На даний час роботу музею очолює Баранівська Г. Н., вчитель початкових класів, керівник гуртка «Юні музеєзнавці».
Експозиції музею займають одну кімнату (9 експозицій). В приміщенні, крім експозицій, обладнано робочі місця для занять учнів та роботи екскурсоводів. Метою створення історичного музею є вивчення історії заснування села, ознайомлення з історичними подіями, що відбувались на території села, збереження виробів місцевих майстрів, вивчення та збереження історико – культурної спадщини, пам'яток минулого, розвиток і продовження кращих краєзнавчих традицій краю, виховання національного громадянина, грамотної освіченої людини. Кожна експозиція та кожен експонат має свою історичну цінність.
При музеї працює гурток «Юні музеєзнавці» та група екскурсоводів, до якої входять учні 7-10 класів. Вони ознайомлюють відвідувачів з експонатами музею, їх історією. При музеї працює рада, до якої входять вчителі та учні (8 осіб).
Музею надають значну допомогу педагоги-активісти, учасники та вдови Другої світової війни, їхні діти і внуки, учасники АТО. Вони безкоштовно передають музею експонати, що слугують цінними матеріалами для проведення уроків історії, літератури, годин спілкування, уроків Мужності, уроків Пам’яті, виховних годин, конференцій, круглих столів.
Робота, яка проводиться в музеї, позитивно впливає на розвиток учнівської свідомості, їх вихованості, патріотичному вихованню. Пошукова робота допомагає краще вивчати історію рідного краю; участь самгородян в історичних подіях України; про події, що відбувались на території села в роки Другої світової війни; звичаї та традиції; вивчати минуле та сьогодення нашого народу; більше дізнатись про односельчан, що пережили голод 1932 – 1933 років. Зустрічі з учасниками Революції Гідності та подій на Сході країни дають можливість з перших вуст довідатись про історичні події на Майдані та в зоні АТО.
Перший експозиційний розділ нашого музею - «З глибини століть» . Тут є карта села. Наше мальовниче село Самгородок знаходиться в південно - західній частині Київщини. Місцевість тут горбисто – рівнинна з чорноземними ґрунтами. Раніше село мало назву Велика Березна. Розташоване на землях середнього Придніпров’я у басейні річок Рось і Раставиця. Починаючи з Х століття територія Самгородка разом з іншими землями басейну річки Рось була переднім краєм оборони Київської Русі від кочових племен печенігів, а потім половців. Між Сквирою і Самгородком проходить земляне укріплення «Зміїний вал», який є свідченням оборони київських князівств від навали кочовиків на Русь.
Цей розділ містить матеріали про походження назви села, легенди. Рік заснування села точно не встановлено, але про те, що тут жили давним-давно східні слов'яни говорить той факт, що на території села знайдено дві срібні римські монети Фауст Іни і Марка Аврелія І та II століття. Отже, населення існувало тут ще за часів Київської Русі.
Про назву села Самгородок існує легенда, яка розповідає, що під час боротьби з татарами жителі укріпленого городка кілька днів самовіддано захищали це поселення, але не змогли вистояти перед переважаючими силами татар і змушені були відступати. Покидаючи свій укріплений городок захисники скинули головні убори і, прощаючись з ним, сказали: «Тепер оставайся без жителів сам городок». Повернувшись пізніше, жителі застали лише зруйнований сам городок, без татар. З того часу люди стали називати це поселення Самгородок.
Цінним експонатом музею є книга «Самгородок в історичних подіях України», яку написав житель села Макаренко Григорій Маркович. Ось перші відомості про наше село:
„В 968 році орди печенігів вперше напали на Руську землю. Починаючи з X ст. територія Самгородка, Сквирщини разом із іншими землями басейну річки Рось була переднім краєм оборони Київської Русі від кочових племен печенігів, а потім половців, які кочували в південних степах..."
Експозиція містить стенд, який висвітлює хронологію історичних подій, які відбувались на території села, фото благодійника і мецената Миколая Терещенка, який у свій час надав кошти і виділив землю для будівництва земської школи (1910 рік), фото і матеріали «Дорогами козацької слави». Експозиція містить матеріали зібрані пошуковцями про гетьмана І. Мазепу; фото, де побували учні школи на місці страти І. Іскри та В. Кочубея у Погребищенському р-ні Вінницької обл., книгу «Київщина козацька», роботи учнів «Козацька кухня».
Існують злочини, які не мають строку давності. До таких злочинів належить голодомор 1932-1933 років. Саме цій темі присвячений екпозиційний розділ нашого музею «Голодомор 1932-1933 років». Цей розділ містить спогади односельчан, які пережили ті жахливі роки, відчули самі на собі, побачили на членах своїх сімей, родин те голодне божевілля. Тут є газетні матеріали на цю тематику: газета «Родослав» (травень 1991 рік), «Вісник Сквирщини» (вересень 1993 рік) та малюнки учнів на цю тему. Експозиція містить матеріали про причини і наслідки голодомору. Цікаві спогади Савченко В. С. про свою матір, яка разом із своєю сусідкою Потурнак Т. відбули по 8 років тюремного ув’язнення за зібрані на полі після жнив пшеничні колоски. Щороку в останні дні листопада у музеї проводимо зустрічі з родичами родин, які були жертвами голодної смерті в ті жахливі 1932 -1933 роки: Корнійчук М. О., Потурнак В. І. та Савченко В. С. Експозиція містить архівні дані про кількість померлих від голодної смерті в селі і в районі. Їх надав музею Микитенко О. Р., цій темі він присвятив вірш «Пам’ятай про минуле». Є книга Кульчицького С. В. «1933: трагедія голоду», Книга-реквієм «Забуттю не підлягає», В. Гонський «Людина і нація». Проведені екскурсії у музеї «Вогонь скорботи в серці навіки», «Незгасаюча біль народу»,» «Пекучий біль мого народу», виховні години «Скорботна пам'ять поколінь», «Де б ти не був, вшануй померлих від голоду», виставки книг , малюнків.
У пам'яті народній ніколи не зітреться 22 червня 1941 року - початок війни нашого народу проти гітлерівської Німеччини, найтяжчого випробування, будь-коли пережитого нашою Батьківщиною. В середині липня 1941 року Самгородок був окупований гітлерівськими загарбниками. Окупація села тривала два з половиною роки. Село було звільнено 01.01.1944 року. Цій темі присвячений наступний розділ музею „Мужність і відвага крізь покоління». Тут розміщено фотографії односельчан зі своїми побратимами із часів Другої світової війни, нагороди учасників війни (ювілейні медалі), розпізнавальні знаки, їхні спогади. Також розміщено спогади та фото людей, які перебували на каторжних роботах у Німеччині (Оленчин В.І., Корнійчук М., Рабодзей П., Мандзюк М., Карук Я., Редько О.Я.); спогади жителів села, які в той час перебували в окупованому нацистами селі.
«Справжнім всенародним лихом було насильне вивезення молоді на каторжні роботи у Німеччину. Були нічні облави. Пійманих під конвоєм відправляли у товарних вагонах до Німеччини» - згадують вони. Спогади Башук Надії Василівни, яка разом з іншими самгородянами (Яриною Карук, Меланією Мандзюк, Пашею Рабодзей) потрапили на консервну фабрику Отто Лібермана, що знаходилася неподалік від Брауншвейга. День при дні вони «тягали» непосильні ящики з овочами, «полоскали» їх у холодній воді. Мешкали на горищі, їли брукву, капусту, гичку з буряків. Буханку хліба, важку і липку, давали раз на тиждень.
Із болем у серці читають учні спогади Олійник Ніни Йосипівни про перебування німців у нашому селі, про те, як її рідну сестру Валентину відправляли на «відпочинок» у Німеччину, а вона кілька разів тікала. Саме за це сільський староста Дмитро Баран із поліцаями хотіли спалити її хату. Але порятунком став прихід Радянської Армії в село.
«Всю окупацію довелось мені переховуватися. І коли німцям не вдалося зловити і відправити мене в Німеччину, вони відправили мого батька», - згадує Смичок Ганна. Із болем у серці і сльозами на очах згадують очевидці ті страшні лихоліття війни.
На стенді „Земний уклін тобі, солдате, твій подвиг житиме в віках» написані всі прізвища й імена тих, хто загинув на полі бою, а також тих, хто зник безвісти, їх біля 300 чоловік. На стенді «Мужність і відвага крізь покоління» розміщені фотографії односельчан, хто повернувся живим у рідне село і піднімав його з руїн після нацисько-фашистської навали, а також їхні спогади, перелік нагород. Ця експозиція містить фотографії трьох братів Боревичів, які загинули в роки війни і лист із фронту Боревича Якова своїм рідним (Боревич Ользі Іванівні, польова пошта 41490 -Д).
Експозиція містить списки всіх вдів, які на фронтах втратили своїх чоловіків і залишились із маленькими дітками на руках, а в післявоєнний період відбудовували рідне село, списки всіх дітей війни, учасників Другої світової. Ця експозиція нагадує нам і про зв'язківців із партизанськими загонами, серед яких була, нині покійна, вчителька нашої школи Декальчук Ольга Степанівна.
Експозиційними матеріалами є каска з часів війни, уламки протитанкових снарядів, обрізи пістолета, гільзи від патронів, гільзи від кулеметів знайдені на городах жителів села. Це свідчить про те, що тут проходили запеклі бої. Експозиція містить особисті речі учасників Другої світової: ручні годинники, розпізнавальні знаки, фото, які надсилали своїм рідним. У музеї проведені екскурсії «Село Самгородок в роки Другої світової війни», «Пудвигу жити вічно», «Війна відгриміла та пам'ять жива», книжкові виставки, зустрічі, відкритий урок у музеї.
Експозиційний розділ «Афганістан болить в моїй душі». Бачене і пережите назавжди залишиться в пам'яті тих молодих вісімнадцятилітніх хлопців, які пережили війну на чужій землі, віддавали своє здоров'я, а інколи і життя, виконуючи «інтернаціональний обов'язок». Експозиція містить стенд із фотографіями випускників нашої школи, які зразу ж після її закінчення проходили військову строкову службу в Афганістані. На щастя всі вони повернулися героями і з нагородами.
„У пісках Афганістану нам часто згадувалася батьківська хата, мамині пиріжки, квітучі українські вишні, зелена трава" - згадують хлопці. Експозиція містить спогади хлопців – афганців, фото. Свій альбом із фотографіями передав музею афганець Шурига Василь (фото краєвидів Афганістану та його побратимів), а також фото гірської небезпечної «дороги смерті», якою вони повертались додому у 1989 році (так вони її називали). Є газетні матеріали, які розповідають про тих хлопців, яких привезли із Афганістану вантажем «200».
Афганець Іванюсь Володимир Григорович, який був одним із перших із села призваний на строкову службу у Афганістан, передав музею свою Грамоту воїна-інтернаціоналіста (від 28.12.1988 року); Похвальну Грамоту, якою він був нагороджений за «відмінні успіхи у бойовій і політичній підготовці», копії своїх трудових нагород, яких він був удостоєний, працюючи на шинному заводі у м. Біла Церква.
Є книги: «Афганістан: Епопея трагізму». Книга пам’яті. «…Окликом з вічності». Брошура «Афганський альбом». Проведені екскурсії «Місце служби – Афганістан», «Вони пройшли крізь вогонь в Афгані», фотовиставки «Сапери Афганістану», виховні години, зустрічі з випускниками – афганцями.
Ще сотні років екологічна ситуація в нашій державі буде залишатись складною після аварії на Чорнобильській АЕС. „Чорнобиль – твій біль, Україно" так називається наш наступний експозиційний розділ. Тут розміщено стенд з фотографіями учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і спогади всіх тих односельчан, які в перші ж дні були учасниками ліквідації наслідків тієї жахливої аварії. Серед них були і жінки. Є газетні матеріали, які розповідають про пожежників і військових, які у перші ж хвилини кинулись на ліквідацію аварії на 4-ому енергоблоці. («Вісник Сквирщини» квітень 2011 року). Збірник матеріалів «Чорнобильські дзвони». Є малюнки «Чорнобиль очима дітей». У квітневі дні ліквідатори є частими гостями у школі і діляться своїми спогадами про побачене і пережите у ті лихі години у зоні Чорнобиля. У музеї проведені конференції, екскурсії «Чорнобильська катастрофа – біль України», «Страшну ціну ми платим за прогрес», «Чорнобиль не має минулого часу», круглий стіл – «Чорнобиль – живий плач мертвої зони», виставка малюнків учнів «Наслідки аварії на ЧАЕС».
У музеї оформлена нова експозиція «Шляхами подвигу і слави». Вона представлена подяками (3 шт.) від воїнів АТО за надану учнями школи матеріальну допомогу (кошти виручили на шкільному ярмарку) і за дитячі малюнки. Є привезені із зони АТО дві гільзи від танкових снарядів, уламок гранатомета, чотири прапори України з підписами бійців блокпосту №30 і побажаннями, фотографії, газетні матеріали. Учні зібрали анкетні дані всіх учасників АТО із нашого села. Проводимо зустрічі, уроки Мужності, уроки Пам’яті. Нещодавно експозиція поповнилася трьома розпізнавальними знаками, їх надали Олександр Салганюк ( 2 ) та Василь Красюк. Свій бойовий оберіг передав музею Руслан Олексін (йому надав капелан у зоні АТО). Футболку із написом «Ніколи і нікому не віддам рідного дому» передав музею Сергій Чернявський, який був першим із села у 2014 році мобілізований на Схід. Він також передав копію карти Генерального штабу Старогнатівки. Новий стенд із фотографіями всіх учасників АТО із нашого села доповнив нашу експозицію. Богдан Маневич передав музею «сухпайок» (список продуктів, які видавали хлопцям на передову). Він був частим гостем у школі і залишив відео записи своїх авторських пісень. У музеї проведено екскурсії: «Вогонь війни у пам’яті навіки», «Шляхами подвигу наших випускників», «Громадянський подвиг самгородян у подіях на сході України». Відкриті уроки у шкільному музеї, виставка малюнків «Воїнам АТО присвячується», виховні години «Від Майдану до АТО», «Зима, що нас змінила».
«Трудова слава односельчан» - так називається наступна експозиція. Вона представлена історією формування колективного господарства ім. Свердлова, яке утворилося із 8 невеликих господарств. Тут розміщено фотографії перших бригадирів, перші ланки рільничих бригад, фото повсякденнного життя колгоспників. Гордість у дітей викликають фотографії родичів і сусідів, які нагороджені орденами і медалями за сумлінну працю і перемогу у соціалістичних змаганнях у сільськогосподарському виробництві. А їх у нашому селі є чимало і фотографії їх у цій експозиції. Тут розміщені фото і газетні матеріали про наших довгожителів - Кучерук Г.М, яка прожила 104 роки, Осадчук H.H. - 102 роки. Є альбоми «Трудова слава» та «Ветерани праці» про передовиків виробництва. Газета «Вперед» 1961 року, яку випускали раз на тиждень про досягнення сільськогосподарського виробництва нашого господарства. Статут колгоспу ім. Свердлова 1982 року. Проведені екскурсії знайомлять із людьми, які все своє життя присвятили хліборобській почесній праці. Екскурсоводи розповідають про знаряддя праці, з допомогою яких сіяли, збирали урожай на полях.
«Школо моя, рідна школо» - експозиційний розділ музею розповідає про історію нашої школи та освіти ще із доревоюційної епохи. В Самгородку майже шість десятиліть функціонувала єдина церковнопарафіяльна школа, а із 1910 року - земська.
Наш навчальний заклад має дуже цікаву історію, про яку можна довідатись у музеї. Тут є шкільна форма, піонерська та комсомольська атрибутика, значки, учнівський та комсомольський білети. Стенд із шкільного життя 50-х років, фото випускників 1913 року та довоєнних років, перших комсомольців села і багато фотографій, які розповідають про повсякденне життя учнів нашої школи. Є 5 альбомів, із яких можна довідатись про захоплення та цікаве життя учнів школи 60-х, 70-х, 80-х років. У музеї є фото Стельмаха В., письменника-земляка, який подарував музею збірки своїх віршів, фото доктора економічних наук Лінійчука Я.У. випускника школи, міністра цивільної авіації Бугайова Б. Я. учня школи.
У нашому музеї є стенд «Відомі випускники школи». Ця експозиція поповнилась книгою «Шлях до знань. Самгородок. Минуле і сучасність», автором якої є завідуюча музеєм Баранівська Г.Н. Ця книга є результатом пошукової роботи членів гуртка «Юні музеєзнавці» про історичний шлях розвитку освіти та школи в нашому селі. Є також ручки, чорнильниця, зошити 60-х років, правила поведінки учнів 1950 року, фото першого піонерського загону, Почесні грамоти «…за активну участь на марші «Революційний тримаємо крок». Є арифмометр, фільмоскопи, програвач «Лідер», акордеон 60-х років. У музеї проводяться екскурсії, які знайомлять учнів із повсякденним життям, дозвіллям однолітків 40-х, 50-х, 60-х, 70-х років.
Розділ «Етнографія рідного краю» нашого музею створений завдяки учнівському колективу та їх батьками. Він є різноманітним і багатогранним. У музеї милує око виставка рушників і вишитих картин, подушок і ікон. Український рушник, оздоблений квітами, зірками, птахами: скільки він промовляє серцю кожного із нас! Від сивої давнини і до наших днів, в радості і в горі рушник - невід'ємна частка нашого побуту. Його можна порівняти із піснею, витканою чи вишитою ниткою на полотні. У музеї є рушники виткані на верстаті, вишиті на домотканому полотні хрестиком, на перкалі - гладдю. Кожна господиня, вишиваючи рушник, доповнювала його чимось своїм, вкладаючи в узори свою душу, серце і мрії. У музеї є вишиті хрестиком картини: «На полонині», вишиванка до казки «Котик і півник», «Український танок», «Троянди», «Несе Галя воду…». Є картини і подушка, вишиті бабусею, дочкою і внучкою родини Філінських . Серед вишиванок привертає особливу увагу вишиті хрестиком ікони на полотні: «Народження Ісуса» та ікона «Святого Миколая», вишиті Козоріз Н.О., вишиті хрестиком портрет Т.Г.Шевченка і «Заповіт» вчителькою-пенсіонеркою Оленчук Г.А.
Шедевром нашого музею є картини, намальовані народним художником нашого села Микульським Михайлом Іллічем. Його творчі роботи є не лише в нашому музеї. Картини «Моє рідне село», «Прання», ікона «Ісус Христос», «Три ведмеді», «Незнайомка» портрет Т.Г.Шевченка наповнюють наш шкільний музей та прикрашають коридори нашої школи.
У музеї є виставка сорочок, які принесли учні від своїх бабусь і прабабусь. Ці сорочки вишиті на домотканому полотні. Привертають увагу свити і український костюм, вишиті блузки.
У кожній оселі була піч, розмальована, вибілена; макет печі є і в нашому музеї. Біля печі, як і в давнину, стоять рогачі, коцюба, дерев'яна діжа для хліба, ослінчик, лопати, якими «садовили хліб у піч». Весь одяг, рушники господині складали у скрині (дві скрині є в музеї).
На полицях тут можна побачити старий глиняний посуд і горщики, глечики, друшляки, макітри, миски, дерев'яні ложки, помішухи та дерев'яні маслобийки, є також і дерев’яна ступка. Є старовинний стіл, застелений домотканою скатертиною, на якому стоїть велика макітра для вареників, миски і дерев'яні ложки. Біля печі стоїть гасова лампа – каганець.
Цю виставку продовжує виставка збіжжя для виготовлення ниток, основи для полотна із льону і конопель: це дерев'яний гребінь, чесало, глиця, веретена, начиння, витушка, мотовило, пристрій для плетіння мотузок, прядка. Вибілене та висушене на стерні полотно розгладжували рублем і качалкою, а пізніше металевими та вугільними прасками, які є також у цій експозиції. Дерев'яним прачем вибивали на річці полотно, щоб воно було білішим. Є домоткані доріжки , килимки.
Село Самгородок - це край хліборобів-трударів, які люблять землю і вирощують золоті життєдайні хлібні зерна. У нашому музеї ми маємо колишні знаряддя хліборобів: серп, грабки, які прикріплювали до коси, щоб покоси пшениці стелились рівно, макет коси, дерев'яні лопати, якими підгортали пшеницю на току, солом'яник для зберігання зерна, ціпи, якими молотили пшеницю.
Наші народні умільці плели кошики і корзини із лози. У кошиках господині возили на базар молоко у глиняних глечиках, різну городину. У корзини збирали урожай із городів. Із лози плели дитячі колиски. У музеї були проведені екскурсії «Моє коріння з діда прадіда плекала Київська земля», «Етнографічні скарби рідного краю», «Дівоче весільне вбрання», «Моє село – моя колиска», «Земля, де я народився і живу» та інші.
Наше село має свій герб і прапор. Історія їх створення є в музеї. Жителька села Дідусь М.І. написала гімн с. Самгородок. Марія Іванівна за фахом економіст, але за покликом душі - це людина творча. Вона написала багато віршів про село. З гарячою любов'ю авторка звертається до неньки у вірші «Ялечу до Вас, мамо».
Щорічно гостями музею є випускники школи різних років. Експонати музею нагадують їм дитинство, шкільні роки, юність. Декілька разів відвідав музей випускник місцевої школи (1941 року випуску) Мовчанюк Б.К., який передав музею книги з власної бібліотеки, серед яких ювілейне видання «Кобзаря» і надавав матеріальну допомогу для обладнання музею. Неодноразовими гостями музею є керівники району, села, учасники АТО, волонтери, учасники Майдану , очевидці Голодомору, їхні родичі.
Привертає увагу фотовиставка «Пишаємося подвигами Небесної сотні». На цих фото відображено хід подій у дні революції Гідності, учасниками якої були і жителі нашого села. Саме вони і зробили ці фото (Баранівський В. П. та Скрипник В.А). Скрипник В.А. тривалий час займалася волонтерською діяльністю. У музеї проводяться зустрічі, уроки Мужності екскурсії «Шана, честь і слава захисникам Майдану», «Герої, які змінили хід історії», «Відважні борці за Україну ХХст.» Була організована виставка книг «Україна пам’ятає», огляд періодичної преси та публікацій. «Небесна сотня» - так називається наш новий стенд , який розмістили у коридорі школи.
Фотовиставка «Учасники АТО – випускники школи» містить фото, які розповідають про життя наших хлопців у зоні АТО. Проводились екскурсії «Герої живуть серед нас», «Громадянський подвиг самгородян у подіях на Сході», «АТО – уроки мужності й відваги», «Від Майдану до АТО» та інші. Організовувались виставки книг, публікацій, дитячих малюнків, плакатів.
У музеї є постійно діюча виставка «Літературна творчість наших земляків». Тут є книги випускників школи В. Стельмаха, А. Антонця, вірші М. Дідусь та перші вірші наших учнів. Гуртківцями у музеї проводились конференції «З рідним словом міцніє держава», «Без мови немає народу, як сонця без сяйва й тепла».
У 2014 році робота музею була відзначена Грамотою Правління Всеукраїнської громадської організації «Наукове гуманітарне товариство» ; у 2018 році члени гуртка «Юні музеєзнавці» стали Лауреатами обласного конкурсу «Юні екскурсоводи» (м. Обухів) у номінації «Історія навчального закладу» (Чернявська І.С.) у 2018 році завідуюча музеєм, керівник гуртка «Юні музеєзнавці» була нагороджена Подякою департаменту освіти і науки Київської області за сприяння розвитку музейної та екскурсійної справи у закладах освіти; у 2021 році гуртківці зайняли ІІ місце у обласному конкурсі «Юні екскурсоводи» (Чернявська Д.С.).
Гуртківці продовжують пошукову роботу і працюють над написанням брошури «Наші випускники – воїни-захисники».
Робота, яка проводиться у музеї, позитивно впливає на розвиток учнівської самоврядності, свідомості та вихованості. Пошукова робота допомагає краще знати історію, звичаї та традиції рідного краю, вивчати минуле і сьогодення нашого народу, вчитися працювати на благо і процвітання України, рости гідними патріотами своєї держави.
«І чужому научайтесь й свого не цурайтесь...» - ці слова Т.Г.Шевченка, звучать в душі кожного, хто переступає поріг нашого музею. Не знаючи історії свого села, не можна вивчити історії своєї держави та інших країн.