Гіперактивна дитина

У дитячій психіатрії найчастіше діагностують поведінкові та емоційні розлади, серед яких заїкання, енурез, наслідки перенесених дитячих інфекцій чи травм, затримка мовлення. Ці стани взаємопов’язані, адже найчастіше схильність до поведінкових розладів мають діти з незрілою емоційною системою. Нестриманість емоцій призводить до поведінкових розладів. Причини бувають різного ґенезу, та найбільше вони пов’язані з перинатальною патологією, тобто були певні проблеми чи ускладнення під час пологів або в період виношування дитини, а також генетичні причини, закладені спадково. Також обмеженість інтелекту, сімейні проблеми та конфлікти, родинне виховання – провокаційні фактори емоційних розладів у дітей.

Як поводяться такі діти в соціумі?

Найпершим середовищем, в яке потрапляє дитина й тривалий час перебуває без батьків, вважається дитячий садочок. Всі діти дуже рухливі, проте ті, котрі мають розлади поведінки – гіперактивні, неуважні, конфліктні. Вони не стримують своїх емоцій, нервуються і створюють проблемні ситуації, не зважають на зауваження вихователів. У жодному разі не можна ігнорувати такі проблеми і чекати, що дитина підросте і все зміниться. Через певний період з гіперактивної дитини може вирости агресивна й імпульсивна особистість.

Коли слід звертатися за кваліфікованою психіатричною допомогою?

Певні проблеми стають очевидними вже після народження дитини. Проте чимало проявляються після того, коли маля потрапляє у соціум. Якщо, спостерігаючи за дитиною в школі або в дитсадочку, вихователь чи вчитель наголошують батькам, що поведінка дитини не відповідає нормі, не варто це ігнорувати. Основне – аби проблему помічали і вирішували, а не заплющували очі на неадекватну поведінку дитини, мовляв, переросте, адже з часом емоційний стан лише погіршуватиметься.

Які основні методи поведінкових порушень?

Якщо це навіть не шизофренія і не аутизм, а синдром дефіциту уваги з гіперактивністю, варто звертатися до кваліфікованого спеціаліста. Якщо причина в перинатальній патології, то потрібне спеціальне лікування. В домашніх умовах батьки з цим не впораються. Медикаментозне лікування має бути обов’язковим, а далі психологічна корекція та логопедична, якщо дитина має затримку мовлення. Без лікарської допомоги важко адаптувати такого малюка до нового для нього середовища. До прикладу, дитина із затримкою мовлення пішла у перший клас, її навички читання та письма не такі, як в однолітків, вона почне нервувати й демонструвати, що їй нецікаво, звідси й виникають поведінкові та емоційні порушення.

Що порадити батькам?

Дуже часто в уяві батьків дитячий психічний розлад – це коли дитина на стіни готова дертися. Але слід звертати увагу навіть на найменші поведінкові порушення. Якщо вчитель у школі говорить, що ваша дитина заважає проводити заняття, їй нецікаво, і після зауважень вона не заспокоюється, зверніться за порадою до лікаря. Якщо під час прогулянки знайомі роблять зауваження вашій дитині й наголошують на дивній поведінці, не ігноруйте це. Не варто боятися психіатра, адже якщо дитина здорова й не потребує лікування, ніхто їй цього не пропонуватиме. Не чекайте, що дитина виросте і все зміниться.

Поради батькам гіперактивних дітей

· Дитина не винна, що він такий «живчик», тому марно його сварити, карати, влаштовувати принизливі мовчазні бойкоти. Цим ви досягнете лише зниження самооцінки, появи почуття провини, відчуття неправильності й неможливості догодити вам.

· Навчити дитину керувати собою – ваше першочергове завдання. Контролювати власні емоції допоможуть «агресивні» ігри. Негативні емоції є в кожного, зокрема й у вашої дитини. Але мають бути певні обмеження, табу. Скажіть дитині: «Хочеш бити – бий, але не живих істот (людей, рослин, тварин)». Можна бити ціпком по землі, кидати каміння там, де немає людей, тупотіти ногами. Дитині просто необхідно вивільнити енергію назовні, навчіть її це робити.

· У вихованні необхідно уникати двох крайностей – проявів надмірної м’якості й висування надто високих вимог. Не слід допускати вседозволеності: чітко роз’ясніть дитині правила поведінки в різних ситуаціях. Однак кількість заборон і обмежень варто звести до розумного мінімуму.

· Дитину потрібно заохочувати в кожному випадку, коли їй вдалося довести почату справу до завершення.

· Необхідно оберігати дітей від перевтоми, пов’язаної з надлишковою кількістю вражень (телевізор, комп’ютер), уникати місць із підвищеним скупченням людей (магазинів, ринків).

· Рух – це життя. Недолік фізичної активності може стати причиною підвищеної збудливості. Не можна стримувати природну потребу дитини грати в галасливі ігри, веселитися, бігати, стрибати.

· Іноді порушення поведінки можуть виявитися реакцією на психологічну травму, наприклад, на кризову ситуацію в родині, розлучення батьків, погане ставлення до дитини, конфлікти.

· Гіперактивній дитині надзвичайно важливо дотримуватися золотої середини в харчуванні: їсти менше смаженого, гострого, солоного, копченого, більше свіжих овочів і фруктів. Ще одне правило: якщо дитина не хоче їсти – не змушуйте її!

· Привчайте дитину до пасивних ігор. Ми читаємо, а ще малюємо, ліпимо. Не забувайте говорити дитині, як сильно ви її любите.

Відмінності між активною та гіперактивною дитиною

Активна дитина

Гіперактивна дитина

Більшу частину дня «не сидить на місці», надає перевагу рухливим іграм ніж пасивним (складання пазлів. конструк.), але якщо зацікавити – можна і книжку з мамою почитати і пазли скласти разом.

Знаходиться в постійному русі і просто не може себе контролювати, тобто навіть якщо втомився, продовжує рухатися, а вибившись із сил остаточно, плаче і істерить.

Швидко й багато говорить, задає незліченну кількість запитань.

Швидко й багато говорить, ковтає слова, перебиває, не дослуховує. Зате мільйон запитань, але рідко вислуховує відповіді на них.

Порушення сну і травлення (кишкові розлади) – швидше виняток.

Дитину не можливо вкласти спати, а якщо спить, то уривками, не спокійно. Часто кишкові розлади. Не рідко всілякі алергії.

Дитина активна не скрізь. Приміром, неспокійна і непосидюча удома, але спокійна в садку, в гостях у малознайомих людей.

Дитина – некерована, при цьому вона абсолютно не реагує на заборони та обмеження. І в будь-яких умовах (будинок, дитсадок, дит.майданчик) поводиться однаково активно.

Дитина не агресивна. Тобто, випадково або в запалі конфлікту може «надавати», але сам рідко провокує скандал.

Часто провокує конфлікти. Не контролює свою агресію – б’ється, кусається, штовхається, причому пускає в хід підручні засоби: палки, каміня…