Психологічні особливості учнів 2-го класу

Під впливом активної навчальної діяльності відбуваються значні зміни в психофізіологічному розвитку учнів. Вчителю необхідно при побудові педагогічного процесу враховувати особливості фізіологічного та психічного розвитку дітей. В учнів семи-восьми років (період навчання у 2 класі) спостерігається найбільший розкид психологічних та фізіологічних показників, оскільки для цього вікового періоду характерна висока індивідуальна варіативність темпів дозрівання, в середньому вона дорівнює півтора років.

У молодшому шкільному віці енергійно розвиваються і міцніють м'язи тіла, збільшуються їх об'єм і сила. Важливим показником гарного фізичного стану є життєва ємність легенів. В учнів вона значно збільшується. М'язові волокна серця, хоча і розвинені ще порівняно слабо, добре забезпечуються кров'ю і швидко ростуть. Серцева діяльність молодшого школяра характеризується в цілому правильністю та ритмічністю.

Разом з тим, у фізичному розвитку учнів є і деякі особливості, які необхідно враховувати вчителю початкових класів. Характерною є розбіжність темпів збільшення розмірів кісток і м'язової тканини. Кістки скелета інтенсивно збільшуються в розмірах і масі, випереджаючи розвиток м'язової тканини. Причому м'язова система також відрізняється нерівномірністю свого зростання: фіксується випереджаючий розвиток великих м'язів у порівнянні з дрібними. Ці особливості формування кістково-м'язової системи призводять до особливостей рухової активності молодшого школяра. Так, в учнів відзначається погана координація рухів, швидка стомлюваність і порушення постави.

Окостеніння фаланг п'ястка руки і остаточне окостеніння зап'ястя відбувається тільки до 11-12 років. Тому кисть другокласника ще не цілком працездатна, спостерігається істотний дефіцит тонких і точних моторних реакцій руки, вона швидко втомлюється, а, отже, і процес письма дається учням важко.

У зв'язку зі збільшенням життєвої ємності легень учень починає споживати значно більше кисню і, відповідно, більше виділяти вуглекислоти в навколишнє середовище. Це вимагає пильної уваги до підтримання чистоти повітря в класі і дотримання загальних гігієнічних умов, що впливають на здоров'я і працездатність учня. Як справедливо зазначає відомий вітчизняний психолог В.Г. Асєєв, «ні в якому іншому шкільному віці успіхи дітей у навчанні не стоять у такому тісному зв'язку зі станом здоров'я та фізичним розвитком, як в молодшому шкільному віці.

У другий клас діти приходять вже "бувалими" школярами. Період адаптації до систематичного навчання, до нових обов'язків, нових стосунків з дорослими і однолітками закінчений. Тепер маленький школяр добре уявляє собі, що чекає його в школі.

Очікування другокласників багато в чому залежать від того, наскільки успішним був для них перший рік навчання.

У другокласників віковою особливістю є наочно-дієве та наочно-образне мислення (все, що вивчаємо, необхідно побачити і доторкнутися). Абстрактне мислення розвинене ще погано, тому дитина погано розуміє переносне значення слів, зміст прислів'їв і фразеологізмів. Практично все сказане розуміється буквально, тому потрібно бути обережніше з необачними висловами. Розвиваються всі логічні операції: порівняння, узагальнення, аналіз, синтез. Часто дитина не може вирішити поставлене завдання через те, що не здатна проаналізувати її умову.

У цей період відбувається активне освоєння навчальної діяльності. Починають розвиватися довільна увага і пам’ять. Але для тривалої концентрації дитині потрібна зовнішня допомога: цікаві картинки, звукові сигнали, ігрові ситуації. Увага залежить не лише від волі дитини, а й від темпераменту. Стійкість уваги знижується до кінця дня, тижня, навчальної чверті, після захворювань.

У другому, як і у першому класі мають продовжуватися лінії дошкільного розвитку: пріоритетність виховних завдань, цілісність впливу на дитину через взаємозв’язок навчальної та ігрової діяльності. Під час гри діти вільніше, ніж під час будь-якої іншої діяльності, ставлять цілі, реалізовують їх, аналізують результати. Граючись, вони виступають суб’єктами ігрового процесу, його активними творцями, спроможними впливати на буття, постійно самовдосконалюючись.

Окрім того, під час гри діти молодшого шкільного віку почувають себе вільно і комфортно. Це стосується всіх учнів, які мають різні психологічні особливості (і здібних, і активних, і пасивних).

Учитель продовжує залишатися значимою фігурою. Але з’являється особливе ставлення до нього – прагнення до спілкування з ним на перервах, прогулянках. У деяких другокласників може спостерігатися сильне прагнення до лідерства. Між деякими дітьми з’являється суперництво. Починає розвиватися здібність до співпраці у іграх і навчанні. Діти вчаться домовлятися, поступатися один одному, розподіляти завдання. Але це їм важко робити без допомоги вчителя.

Самооцінка відображає знання людини про себе і його ставлення до себе. Вона складається з урахуванням результатів власної діяльності та оцінок з боку оточуючих людей. В основі позитивної самооцінки школяра лежать його власні успіхи у навчанні, а також позитивне ставлення до нього з боку близьких дорослих.

Молодший шкільний вік є вузловим в становленні самооцінки. Вона робиться більш розвиненою, зрілої, більш структурованою, ніж у першокласників, і разом з тим більш цілісною.

Самооцінка другокласників у навчальній діяльності істотно відрізняється від такої у першокласників. Більшості першокласників властива висока самооцінка. У другому ж класі у багатьох дітей самооцінка в навчальної діяльності різко знижується. Пізніше, у третьокласників, рівень самооцінки знову підвищується. Це явище отримало назву «феномена других класів».

Зниження самооцінки у другокласників пов'язане з підвищенням критичності школярів до себе, їх зростаючою здатністю орієнтуватися на якість результатів своєї навчальної роботи. Проте можливості дітей в оцінюванні результатів своєї праці ще обмежені. Звідси і виникають невпевненість у собі, зниження самооцінки.

Самооцінка молодшого школяра залежить від його успішності, від його положення в класі, від ставлення до його успіхів і невдач його батьків і вчителів. Впливає на це і рівень очікувань батьків. Цей рівень може бути завищеним, і тоді дитині буде важко відповідати цим вимогам. Але зустрічається і інша крайність, коли батьки недооцінюють своєї дитини, в такому випадку він теж перестає вірити в свої можливості.

Дитина в цьому віці у всьому орієнтується на оцінку дорослого. Оскільки рефлексія розвинена в цей час ще недостатньо добре, другокласник сприймає шкільну оцінку як оцінку всього себе як особистості або як відношення до себе (люблять його або не люблять).

Криза 7 років

Криза має місце завжди, у всякому дитячому розвитку, який нормально протікає. Коли внутрішній хід дитячого розвитку завершив якийсь цикл, перехід до наступного циклу буде обов'язково переломним. Такий момент наступає у кожної дитини у віці приблизно семи років.

вік - семи років - називають віком зміни зубів, віком витягування.

Як і будь-якого іншого, кризи семи років притаманне так зване «семизір’я» кризи - дитина починає манірничати, вередувати; з'являється вертлявість, блазнювання, клоунада на противагу безпосередності та наївності, які були притаманні дошкільнику.

Особливості кризи:

1.Втрата безпосередності. Втрату безпосередності дитиною Л. С. Виготський пов'язує з привнесенням у вчинки інтелектуального моменту, який вклинюється між переживанням і вчинком, що є протилежністю наївним і безпосереднім діям, властивим дитині.

2. Зміна основних переживань дитини. Від одного способу переживання середовища дитина переходить до іншого.

Для кризи семи років у сфері переживань характерні наступні зміни:

1) семирічка відкриває сам факт своїх переживань;

2) у дитини семи років виникає осмислена орієнтування у власних переживаннях;

3) переживання набувають сенсу (коли дитина сердиться, вона розуміє чому).

3. Перебудова потреб, спонукань, переоцінка цінностей. У віці 7-8 років у дітей з'являється почуття соціальної справедливості, турбота про благо інших людей, ми знаємо, що у молодшому віці діти схильні поводитися більш егоїстично.

4. Узагальнене ставлення до самого себе. З'являється розуміння своєї людської цінності і повагу до себе. Зростає рівень вимог до самого себе, до власного успіху, становища. Відбувається активне формування самооцінки.

5. Узагальнене ставлення до оточуючих. Перебудовується соціальна позиція по відношенню до оточуючих людей, авторитету матері, батька.