пам'ятка для батьків
starsha-shkola.pdf
Україна вже дуже довгий період часу живе у війні; люди, окрім страждань і болю від подій та постійного остраху, ще мають і дуже виснажливий психологічний фактор, такий, як: стрес від постійного очікування змін. І жах від того, що вони можуть відбутися саме тоді, коли ми їх перестанемо очікувати.
Втома та виснаження від очікування новин за близьких, очікування звісток про рідне місто, яке під ракетними ударами, очікування новин про зміну ситуації, очікування повітряної тривоги чи її відбою біля банку чи магазину або в сховищі школи, очікування завершення війни – це дуже складно для нашого ментального здоров’я.
Адже очікування – це процес незавершений, він тримає нашу увагу, а це точно втрата енергії, як наслідок, дика, неможлива втома навіть тоді, коли в реальності ніби трагічних подій немає.
Але ми унікальні: створюючи світ та події всередині нашої уяви, моделюючи безліч разів жахи у своїй голові, мозок вже переробляє наслідки цих віртуальних психотравм нашої уяви. І це важко!
Отже, як зберегтись, коли змінити ми нічого не можемо:
1. Перше і дуже важливе правило – жити реальними подіями навколо себе. Якщо їх немає, треба їх вигадувати, наповнюючи життя реальними фактами та враженнями, які зможуть перемогти уявні. Ось чому зараз робота з кольорами настільки важлива, бо вони досить активно впливають на ЦНС і збуджують, але не формують у нас травмуючих уявних картин. Малюємо на великих полотнах абстрактні кольорові зображення, це відволікає мозок.
2. Наступна проблема – це неможливість передбачати хід подій, тому наше мислення постійно навантажене складанням пазлів з відомої інформації в пошуку оптимальних варіантів реальності. Це вкрай виснажує, особливо коли є безліч реальних небезпек. І в нашому випадку в арттерапії також є вихід – створення колажів або гармонійних образів із частин, наприклад, тканин або кольорового паперу. Так ми ніби виконуємо функцію формування цілісності та знімаємо напругу невизначеності.
3. Постійний страх непередбачуваних подій концентрується в тілі і відображається в болях та спазмах, відчутті, що навіть коли все ніби добре, ми в очікуванні лиха. Це досить небезпечно, бо тіло може не витримати такого навантаження, і дійсно можуть бути трагічні симптоми від такої неконтрольованої напруги. Тому нагадую про пластичні матеріали: глина, восковий планшет чи, на крайній випадок, пластилін – організовують активну тілесну діяльність. Це, звісно, знімає навантаження тіла і є чудовим методом профілактики психосоматичних хвороб від стресу війни.
Отже, ми маємо чудові творчі методи самодопомоги, тому майже гріх їх не використовувати, коли треба витримати з мінімальними втратами. Рекомендую не забувати, що від того як ми збалансовані і стійкі всередині залежить не лише особиста перемога над тривожним стресовим станом, а перемога в цілому. Тож треба берегтись кожному, щоб заощаджувати сили і бути корисним задля спільної роботи зі звільнення України.
Пам’ятка для батьків підліткового віку
- Любіть дитину не за те, що вона розумна чи красива, а лише за те, що вона – рідне дитя.
- Головне новоутворення підліткового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого “Я”.
- Починається перебудова організму – дитина стає імпульсивною, з’являється негативізм, часта зміна настрою, суперечки із ровесниками, бунт проти батьків.
- На дітей звалюється криза, пов’язана з бажанням самостійності, відокремленості від батьківської опіки і страхом перед невідомим дорослим життям.
- Зростає дух незалежності, який робить стосунки підлітків в сім’ї, в школі дуже напруженими.
- Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується із збільшенням самоконтролю і початком свідомого самовиховання.
- Підліток дуже чутливий, вразливий і легко піддається впливам як позитивним так і негативним.
- Підвищений рівень тривожності.
- Внутрішній світ дитини ще не має стабільності, тому батькам не бажано залишати своїх дітей без розумного нагляду.
- Розширюється спілкування.
- Підвищується інтерес до свого тіла і зовнішності.
- З’являються нові авторитети
- Недоліки і протиріччя в поведінці близьких і старших сприймаються гостро і хворобливо.
- В батьках хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів Як ми можемо допомогти дитині-підлітку
Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми. Якщо дитина поводить себе агресивно – це означає, що загорілося червоне світло. І так само, як при переході вулиці, вам варто зупинитися і подумати, що дитина переживає таке, що змушує її діяти агресивно. Спробуйте зрозуміти свою дитину та її почуття. Це не означає, що ви повинні оправдовувати її вчинки. Адже коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, конструктивно і по-людському, а отже, маємо більше шансів, щоб вибрана нами стратегія спрацює.
Коли дитина поводить себе агресивно
- З’ясуйте для себе, в яких ситуаціях, з ким, де дитина поводить себе агресивно. Тоді вам легше буде зрозуміти причини такої поведінки.
- Навчайте дитину висловлювати свої почуття і потреби відкрито. Гнів та агресивність – це нормальні природні почуття. Головне те, як ми його сприймаємо та виражаємо. Традиційно ми привчаємо дітей затискувати свій гнів та агресивність. І коли ці почуття виникають, дитина навчається їх ховати, відчуваючи сором, провину.
- Встановіть чіткі та незмінні межі поведінки. Впевніться, що дитина розуміє: ворожі агресивні дії не припустимі ніколи.
- Пам’ятайте, що ваші дії для дитини – основний взірець для наслідування. Ваша поведінка може бути уроком того, як можна одержувати те, що хочеш, не звертаючись до нападів, тиску, погроз, бійок.
Що в наших діях може викликати агресивні почуття і дії наших дітей.
- Накази, команди: “Зараз же перестань!”, “Забери!”, “Винеси відро!”, “Швидко в ліжко!”, “Замовкни!”. В цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають відчуття безправ’я та покину тості. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками.
- Попередження, застереження, погрози: “Якщо ти не перестанеш плакати, я піду”, “Якщо ти не перестанеш плакати, я піду”, “Дивись, щоб не стало гірше”, “Не прийдеш вчасно, тримайся”. Погрози та попередження погані тим, що при частому повторенні, діти до них звикають і перестають на них реагувати.
- Мораль, повчання, проповіді: “Ти зобов’язаний поводити себе так, як належить”, “Кожна людина повинна працювати”, “Ти повинен поважати дорослих”. Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Моральні основи і моральну поведінку виховують не стільки слова, скільки атмосфера в сім’ї, поведінка дорослих.
- Постійні поради, намагання все вирішити за дитину: “А ти візьми і скажи…”, “По-моєму, треба…”, “Я б на твоєму місці…”. Діти не схильні дослухатись до наших порад. Така позиція батька “зверху” дратує дітей, а головне, не залишає у них бажання розповісти докладніше про свою проблему.
- Докази, нотації, “лекції”: “Слід би знати, що перед їжею треба мити руки”, “Все через тебе!”, “Даремно я на тебе надіялась”, “Завжди ти…”. Це викликає у дітей або активне захищання, або нудьгу, подавленість, розчарованість у собі і у своїх стосунках з батьками. В цьому випадку у дитини формується низька самооцінка. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують її.
- Обзивання, висміювання: “Плакса-вакса”, “Не будь лапшою”, “Ну, просто бовдур!”, “Який же ти ледащо!”. Все це – найкращий спосіб відштовхнути дитину і “допомогти” їй розчаруватися в собі. Звичайно, в таких випадках діти ображаються і захищаються: “А сама яка?”, “Ну і буду таким!”.
- Випитування, здогадування, розслідування: “Що ж все-таки трапилося? Я все одно дізнаюся”, “Чому ти знову отримав двійку?”, “Ну чому ти мовчиш?”. Утриматися в розмові від запитань дуже важко. І все ж краще постаратися і спробувати замінити питальні речення на стверджувальні. Питання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння і підтримка.
- Співчуття на словах, умовляння. Звичайно, дитина потребує співчуття. І все-таки є ризик, що слова “я тебе розумію”, “я тобі співчуваю” прозвучать фальшиво. Може замість цього промовчати, притиснувши її до себе.
- Ігнорування. “Відчепись, “Не до тебе”, “Завжди ти зі своїми скаргами”.