Натягнуті між щитовидною залозою і черпалоподібними хрящами, ці два м'язи створюють еластичну перегородку, яка відкривається і закривається поперек трахеї, трубки, у яку повітря потрапляє з горла. Складки відкриваються, коли ми дихаємо, і закриваються, коли говоримо.

Легені виштовхують повітря крізь зачинені складки, розсуваючи їх і здійснюючи вібрацію тканини, від чого і виникає звук. Проштовхуючи повітря швидше або повільніше, ми змінюємо частоту й амплітуду вібрацій, що, у свою чергу, впливає на висоту й гучність голосу.

Швидкі невеликі вібрації створюють пронизливий, тихий тон, а повільні великі вібрації — глибокий ревучий гуркіт. Насамкінець, переміщаючи гортанні м'язи між хрящами, ми можемо розтягувати й звужувати складки й несвідомо грати на нашому внутрішньому "музичному інструменті". Цей процес завжди однаковий, від першого до останнього слова, але з віком ваша гортань теж змінюється.

Гра на музичних інструментах вимагає концентрації, у той час, як зміна тону голосу не вимагає особливих зусиль.

Унікальний тембр голосу створюється за рахунок безлічі анатомічних особливостей, але, в основному, він залежить від віку й стану голосових зв'язок, а також від розміру гортані.

Ще одна зміна голосу під час статевого дозрівання відбувається, коли гомогенна тканина, що покриває складки, розділяється на три, функціонально різні прошарки: центральний м'яз, шар колагену, огорненого в легко розтягувальні гнучкі волокна, і зовнішній шар слизової оболонки.

Ці шари надають голосу особливого звучання й глибини, даючи йому відмінний "дорослий" тембр, який відрізняє його від підліткового голосу.

Гормони – це біологічно активні речовини білкової або стероїдної природи, які синтезуються в організмі людини спеціальними органами – залозами ендокринної ситеми. Гормони регулюють та забезпечють потрібний розвиток та роботу всіх органів людського організму. Гормони зв’язуються з певними клітинами-мішенями органів за допомогою специфічних рецепторів, які знаходяться на мембранах цих клітин. Після такої взаємодії клітина отримує сигнал, який впливає та корегує генетичні та біохімічні процеси в середині клітини, що призводить до її структурної та функціональної зміни.

Ендокринні залози синтезують гормони, при цьому їх роботу корегують інші гормони, які синтезуються в мозку головною залозою - гіпофізом. Роботу гіпофізу коригують нейрогормони, які синтезуються безпосередньо нервовими клітинами певних ділянок мозку. Така система регуляції та взаємодії називається гіпоталамо-гіпофізарна система. Таким чином мозок контролює всі процеси та потрібні зміни в організмі.

Статеві гормони, естрогени та андрогени, що синтезуються статевими залозами, обов’язково присутні в чоловічому та жіночому організмі, але в різних пропорціях. Вони забезпечують розвиток первинних та вторинних статевих ознак, які супроводжуються зміною в будові та функціонуванні більшості органів людини. Синтез статевих гормонів залежить від епіфізу (шишковидної залози), який знаходиться між стовбуром мозку та мозочком.

У дитини епіфіз пригнічує дію статевих залоз. З віком його дія слабшає, і в неї поступово збільшується рівень статевих гормонів.

Дисфункція залоз внутрішньої секреції в значній мірі впливає на систему голосоутворення, оскільки функціональна активність нервової і м’язової систем , які беруть участь у формуванні голосу, у великій мірі визначаються ендокринними факторами.  Відомо, що голос жінок змінюється під час приймання статевих гормонів, його тональність може знизитись з віком (маскулінізація). У чоловіків при недостатності статевих гормонів можуть зберегтися інфантильні розміри гортані, «дитячий» голос.