Як живе сучасна білоруська мова, яку ЮНЕСКО додала до списку тих, що зникають? Що сталося з нею за 25 років незалежності Білорусі, як вона опирається тиску з боку російської?

Звучить неймовірно, але факт: книги білоруською і про білоруську в Білорусі можна купити не всюди. У книжкових крамницях переважно російськомовна продукція. Але стверджувати, що й читачеві потрібні книжки лише російською, не можна. Буває так, що розкуповують саме тираж білоруською мовою, а російський залишається нерозпроданим. Так сталося з романом «Мова» білоруського письменника Віктора Мартиновича. Мартинович говорить, що обрав таку метафору невипадково. Він називає сучасних білорусів першим поколінням, що втратило рідну мову:

«Розумієте, наша ситуація унікальна, оскільки ми маємо практично зниклу, заборонену, витиснену мову, яка генетично в нас закладена і ще звучить. 50 років тому білоруською мовою говорили майже всі. Відповідно, як мені здається, ті люди, які зараз читають білоруську літературу, вони впізнають себе у своєму дитинстві, і це якийсь дуже цікавий ефект. Тобто, вони читають білоруською мовою, вони згадують своє міське минуле — і щось резонує. І характер цього резонансу цілком нормальний. Це взаємодія людини й мови, а не взаємодія людини й тексту».

«Перша стадія — протестна. Тоді мова була маркером того, що ти з опозиції та проти Лукашенка. Це була стадія, коли тебе після мітингу за мову могли затримати, — каже Мартинович. — Потім це змінилося новою хвилею, коли молодь почала використовувати білоруську мову як моду. У тебе є кросівки, завужені джинси, дизайнерська майка і ось іще білоруська мова — ти модний. Але, як і будь-яка мода, вона швидко відійшла. І з’явилась третя хвиля — люди, які хочуть всюди, зокрема й, подорожуючи світом, самоідентифікуватися».

Білоруська мова, якщо оперувати офіційними формулюваннями, вважається такою, що зникає. Це визнали експерти ЮНЕСКО: в атласі мов світу, які знаходяться у небезпеці, білоруська позначена як vulnerable (вразлива, послаблена). Це — перша з чотирьох стадій на шляху до вимирання. Якщо нічого не змінювати, попереджають експерти, білоруська пройде наступні стадії дуже швидко. В такому саме стані у Європі знаходиться лише ірландська мова, але в Ірландії є стратегія її збереження і підвищення її престижу. В Білорусі цим займається не держава, а громадські, культурні діячі та активісти.

Велику роль у жалюгідному становищі білоруської мови зіграв референдум 1995 року, коли російській мові було надано статус державної. Зараз в Білорусі немає жодного білоруськомовного ВИШу; школи, навчання в яких ведеться національною мовою, можна перерахувати на пальцях. А в деяких містах таких шкіл зовсім немає.

Вимагати говорити національною мовою не можна і від чиновників: навіть, якщо до них звертаються білоруською, вони можуть відповісти російською — закон дозволяє.

Публіцист Алєсь Чайчіц говорить, що після референдуму 1995 року в мовному законодавстві з’явилась «підла обмовка»: споживачам можна надати інформацію або однією, або іншою мовою. Це «або» і зіграло фатальну роль.

«Все скотилося до того, що білоруська мова не є зараз повноцінною державною мовою, а є якоюсь етнографічною фішкою на рівні гаельської мови в Ірландії. При тому, що в Ірландії держава дуже сильно намагається цю мову розвивати й підтримувати. У Білорусі реальна підтримка зводиться до того, що в школах білоруська мова ще викладається хоча б у якості «іноземної». Для того, щоб створити білоруськомовний клас, люди збирають підписи, якось групуються, об’єднуються. Але все це знову ж таки робиться громадянським суспільством. Держава ж проявляє абсолютну байдужість із домішками зневаги», — розповів Чайчіц.

Політиків, що спілкуються з виборцями рідною мовою, в Білорусі майже немає. Одне з виключень — опозиційна депутатка, колишня кандидатка у президенти й заступниця голови «Спілки білоруської мови» Єлєна Анісім. У 1980 році вона повністю перейшла на білоруську. Відтоді переходить на російську, лише спілкуючись з російськомовними ЗМІ.

На інтерв’ю до нас Єлєна приходить після зустрічі з виборцями: вона спілкувалась із ними в звичайній міській електричці. З нами теж говорить білоруською, поки не вмикається камера.

«Всі ці 20 років (після референдуму 1995 — ред.) внутрішня мовна політика направлена не на укріплення позицій білоруської, а зовсім навпаки, — розповіла Анісім. — У нас немає наскрізної освіти — можливості навчатися білоруською мовою, починаючи з дитячого садка і закінчуючи училищами й вищими учбовими закладами, щоб білоруська мова була протягом всього періоду навчання».

За словами Єлєни Анісім, цей освітній ланцюжок провалюється всюди, на кожному етапі. Наприклад, щоб влаштувати дитину в білоруськомовний дитячий садок, треба дуже постаратися: необхідно добиватися, збирати людей і «пробивати стіни». А чиновники, розповідає депутатка, іноді ще й чинять перешкоди. Доходить до цинізму, коли у гімназіях з білоруською мовою навчання видають книги російською.

Оглядач «Радіо Свобода» Віктор Дятліковіч. Сам він послуговується двома мовами: з батьком говорить білоруською, з матір’ю — російською. Зараз білоруську мову, зізнається він, можна почути десь у глибинці, до якої не дісталась політика русифікації. В містах же домінує російська. Але потреба повернутися до рідної мови справді є. Особливо яскраво її ілюструє ситуація зі школами.

«Коли оголошується запис до білоруського ліцею, люди з вечора ставлять намети й ночують там, щоб потрапити. Міністр освіти часто говорить про те, що треба збільшувати кількість ліцеїв, годин викладання мови і так далі. Але все це словесні реверанси на адресу білоруської, реальних дій немає», — розповідає Віктор.

Не обмежуються реверансами лише волонтери і громадські діячі. Кілька років тому в Мінську відкрились курси вивчення білоруської мови для дорослих «Мова ці кава» (гра слів: «цікава мова» або «мова і кава», — ред.). Слухачів було так багато, що філіал відкрили навіть у Росії, в Москві. Віктор Дятліковіч сам був викладачем на цих курсах. За його словами, в Мінську їх зараз відвідують навіть не десятки, а сотні людей.

«Але все це громадянські ініціативи, не масштабні. Якщо їх масштабувати, то це дало б великий результат. У нинішньому вигляді — це демонстрація того, що суспільство зацікавлене вивчати і знати мову. Але настрої ці не можуть вплинути на державну політику», — констатує Дятліковіч.

Ксенія Туркова, Сергій Бейк Громадське Телебачення https://hromadske.ua/posts/biloruska-mova-iaka-ne-zbyraietsia-znykaty