Консультації для вихователів

          Використання казки є одним з провідних засобів формування емоційного     досвіду у період дошкільного дитинства. Персонажі дитячих казок наділені яскравими рисами, які характеризують їх як позитивних або негативних. Основою механізму впливу казки на особистісні новоутворення дитини є усвідомлення емоційних станів через вербальне означення, а також здатність дошкільників до наслідування. Залежно від ситуації почуття та емоції можуть бути позитивними, негативними, орієнтувальними. Зазвичай діти супроводжують їх виразними рухами: мімікою, жестами, голосовою реакцією. Поступово у дітей дошкільного віку, які набувають емоційного досвіду, відбувається трансформація емоційної сфери: від безпосередньої емоційної реакції до опосередкованої моральними критеріями та емпатійними переживаннями.

         Особливості сприйняття казки дитиною

       Казку традиційно використовують як терапевтичний засіб. Ставлення дитини до казки допомагає розпізнати природу психічної травми та вилікувати душевні рани. Якщо тлумачити природу казки, то насамперед вона є художнім твором. А це означає, що казка не має єдиного канонічного прочитання, і люди різного віку сприймають її по-різному. Тобто казкову інформацію дорослий і дитина сприймають не однаково. Наприклад у казці «Троє поросят» дорослий засуджує легковажність тих Поросят, які не захотіли будувати надійного дому, а дитина ототожнює себе з усіма персонажами, «проживаючи життя» кожного з них. Адже троє Поросят—це один і той самий персонаж, лише на різних етапах розвитку. У цій казці досить яскраво проілюстровано поступове дорослішання особистості.

         Ще один персонаж— Вовк. Кожній дитині знайомий стан, коли вона сповнена злістю, ненавистю, бажанням зламати чи зруйнувати щось. Це «вовк», що живе у кожному з нас. Та казка підказує: Вовк—це некерована, неконтрольована агресія, що завжди жорстоко карається. Звідси—опосередкований вплив моралі: учись керувати «вовком» у своїй душі. Ототожнюючи себе з кожним персонажем, дитина не розумом, а усім своїм єством переживає ці важливі для неї етапи дорослішання.

           Казковий світ, як засіб унаочнення та усвідомлення дитиною власних переживань

       Межа між світом матеріальним та ідеальним у дорослого досить міцна. А у дитячій душі панує хаос, пов’язаний з дефіцитом досвіду. Довкілля для дитини—це ліс, у якому мешкають добрі та злі духи, жар-птиці. Зчаста дитина відчуває цілу палітру емоцій одночасно—страх, самотність, роздратування, сум, здивування, радість, надію, а завдання дорослого—допомогти навести лад у цьому хаосі емоцій. Для цього необхідно дотримуватися   правил   ознайомлення дітей з казкою.

          Правила ознайомлення з казкою

-    Читайте дитині казку стільки разів, скільки вона просить. «Проживання» казкового сюжету—складний процес, тож дитина потребує багаторазового звернення до сюжету улюбленої казки.

-    Казку ліпше не читати, а розповідати. Так ви матимете змогу спостерігати за реакцією дитини.

-    Пам’ятайте про специфіку сприймання дітьми казкових подій з чарівним підтекстом—для дорослих кидання персонажів у вогонь є порушення їхніх прав, а для дитини—впевненість у тому, що зло знищене.

-    Використовуйте казкові події для формування особистості дитини.

-    Не пояснюйте дитині глибинного змісту казки. Він має бути прихованим від неї та впливати на підсвідомість лише через

тексти, а не за допомогою тлумачень подій.

-    Не імпровізуйте, вводячи у казку персонажів та розгортаючи нові сюжетні лінії з реального світу. Адже так ви вносите плутанину у диференціацію дитиною казкових та реальних подій.

-    Розповідаючи казку, використовуйте казковий зачин: «У якомусь царстві, не в нашому господарстві жили собі…» - це ті

ворота, через які дитина одразу ж потрапляє у казковий світ.

       Діти, які добре знають атрибути казкового світу, починають самостійно складати казки або вносити до них свої елементи, ставлячи персонажів у неймовірні, щойно вигадані ситуації. Саме казкові персонажі дають змогу дитині унаочнити всі переживання, зрозуміти їхнє призначення. Казкові персонажі виражають свої почуття у вчинках: якщо страшно—тікають, образливо—плачуть. Почуття захищеності у них асоціюються з домом; почуття самотності, страху—з лісом. Такі асоціації сприяють формуванню у дитини емоційного досвіду та перенесенню дій героїв у сценарій власної поведінки.

       Отже, занурюючись у світ казки, дитина занурюється у глибини своєї душі, вчиться оволодівати цим підсвідомим простором. Повернувшись із казкової подорожі до реального світу, вона почувається впевненіше,починає усвідомлювати власну спроможність упоратися з очікуваними труднощами.

         Педагогічна діяльність — творчий процес. Творчість - це процес створення чогось нового на основі перетворення пізнаного: нового результату або оригінальних шляхів і мета дій його одержання. Педагогічна творчість - процес створення і перетворення особистості вихованця. Педагогічна творчість виявляється в науковій діяльності педагога і в творчій педагогічній роботі ( оригінальне вирішення педагогічних завдань, розробка нових педагогічних методів, прийомів, застосування педагогічного досвіду в нових умовах, удосконалення системи роботи з дітьми, імпровізація в педагогічному процесі). Під час роботи з вихованцями педагог має передбачати педагогічні ефекти, впливати на уяву, увагу, пізнавальну діяльність вихованців, а також звертатися до педагогічного перевтілення, що робить його діяльність творчим процесом.

        В.О.Сухомлинський зазначав: « Досвід багатьох років переконує, що суттю педагогічної творчості є думка, ідея, яка пов’язана з тисячами повсякденних явищ. Педагогічна ідея – це, образно говорячи, повітря, на якому пливуть крила педагогічної майстерності».

       Рівні педагогічної творчості ( за І.П. Раченко ): рівень професійного становлення, рівень стихійного самовдосконалення, рівень планової раціоналізації, рівень оптимізації процесів та результатів праці. Форми виявлення творчих сил педагога: творче     самопочуття,  творче натхнення, творчий пошук чи експеримент, творча педагогічна діяльність, науково – дослідна діяльність. Особливості педагогічної творчості: обмеженість часу; необхідність завжди давати позитивні результати; публічність обставин творчості; співтворчість усіх учасників процесу.

       Поряд з високими моральними якостями, глибокими знаннями методики навчально-виховної роботи і психологічних особливостей дітей дошкільного віку вихователь повинен мати комплекс професійно важливих психологічних якостей, які визначають його педагогічну майстерність. Ці вимоги диктує специфіка діяльності вихователя і об'єкта його діяльності — особистості дошкільника. У діяльності вихователя виділяють такі основні функції: виховна, освітня, охорона та зміцнення здоров'я. Виховна функція втілюється в діяльності, що ставить за мету формування гармонійно розвиненої особистості в процесі морального, трудового, розумового, естетичного і фізичного виховання дитини. Вихователь ознайомлює дітей з проявами високої моралі та відповідальності людини, формує в них почуття патріотизму, співробітництва, працьовитості, вчить їх правильно поводитися і спілкуватися з однолітками і дорослими. Освітня функція виявляється у процесі збагачення дитини певними знаннями, вміннями та навичками не тільки в ігровій діяльності, яка переважає в дошкільному віці, а й у спеціально організованій навчальній, а також побутовій і трудовій діяльності.

Вихователі вчать дітей розбиратися в кількісних співвідношеннях речей, ознайомлюють їх з ознаками речей, звуковими особливостями мови, прийомами розв'язання арифметичних задач. Від того, як вихователь навчить дітей логічно мислити, чітко і ясно висловлювати думки, визначати в словах склади і виділяти в них звуки, рахувати, розрізняти величину і форму предметів, залежить ступінь їх готовності до навчання у школі, успішність включення у навчальний процес. Крім різнобічних спеціальних знань і знань методики навчально-виховної роботи з дітьми, вихователь має володіти і спеціальними вміннями і навичками. Він повинен вміти малювати, майструвати, робити прості іграшки з паперу, картону, пластиліну, виготовляти нескладні посібники для занять. Вихователю потрібно знати багато віршів, казок, бути достатньо ерудованим, щоб відповідати на невичерпні запитання своїх вихованців. Щоб успішно працювати з дітьми, він мусить володіти музичною грамотою, вивчити сольфеджіо, ритміку, вміти співати, танцювати.

         Специфічною і важливою функцією вихователя дошкільного закладу є охорона і зміцнення здоров'я дітей. Враховуючи слабку опірність організму дитини до хвороб, вихователь повинен створити умови для фізичного розвитку дітей, вживати заходів щодо їх загартовування, зміцнення здоров'я. Для цього він повинен добре знати анатомію дитячого організму, засоби загартовування і фізичного розвитку дитини, реалізовувати останні у дошкільному закладі та проводити відповідну роботу серед батьків, які часто погано підготовлені з цього важливого напряму виховання. У завдання вихователя входить також формування в дітей культурно гігієнічних навичок, зокрема, звички вмиватися і мити руки перед їжею, охайно одягатися, акуратно їсти, прибирати постіль.

          Любов до дітей, яка включає в себе чуйне, доброзичливе і терпляче ставлення до них, має бути притаманна педагогу, який працює з різними віковими контингентами дітей, але особливо високого розвитку вона повинна досягати у вихователя дошкільного закладу. Дошкільнята через свою непристосованість до життя і звичку до постійної опіки батьків та інших членів сім'ї просто не можуть перебувати у дитячому садку, якщо не відчувають доброзичливого, чуйного і ласкавого ставлення вихователя.

      Високої педагогічної майстерності досягають лише вихователі, в яких чуйне, доброзичливе ставлення до дітей поєднується з умінням справляти вольовий тиск на них, виявляти вимогливість, а іноді й суворість. Якщо у вихователя, загалом м'якої, доброї людини, слабо розвинуті вольові якості, він не може добиватися хорошої дисципліни дітей під час навчальних занять, ігор та інших навчально-виховних заходів. Доброта, чуйність у поєднанні з добре розвинутими вольовими якостями є необхідною умовою роботи вихователя дошкільного закладу. Вимогливість до дітей, вольовий вплив на них ефективні лише у випадку, якщо педагог сам є людиною дисциплінованою і ставить до себе високі вимоги. Як ні в якому іншому віці, дошкільнята живуть, наслідуючи поведінку дорослих. Для них поведінка вихователя — еталон, якого вони хочуть досягти, тому будь-які прояви неохайності, недисциплінованості вихователя не залишаються непоміченими, більше того, вони переносяться на поведінку вихованців.

        Слабко сформовані в дітей дошкільного віку вольова регуляція поведінки, емоційна та інтелектуальна сфери стають причиною найнесподіваніших вчинків, конфліктних ситуацій. Тут від вихователя вимагається терплячість, глибоке розуміння вікових й індивідуальних особливостей психіки кожної дитини, адже правильне рішення потрібно прийняти у кожному конкретному випадку.  Знання    індивідуальних особливостей психіки кожної дитини в групі, вміння зрозуміти мотиви її різноманітних дій допомагають вихователю не тільки в даній ситуації обирати правильну тактику поведінки, а й прогнозувати дальший розвиток цієї ситуації, передбачати наступні вчинки вихованця. В разі виникнення конфлікту між дітьми вихователю необхідно швидко зорієнтуватися в обставинах, чітко їх проаналізувати та швидко прийняти рішення. Авторитет вихователя великою мірою залежить від його вміння дати справедливу оцінку кожному вчинку дитини. Діти дуже чутливі до цієї якості педагога і не вибачають йому найменших проявів несправедливості в оцінках їх знань і поведінки. Розуміння мотивів вчинків кожної дитини, прогнозування її поведінки допомагає і в організації навчання, ігор.

          Педагогічна діяльність ставить високі вимоги до емоційної сфери вихователя. Дітям дошкільного віку особливо необхідно, щоб у їх вихователя будь-яке почуття — радості, подиву, незадоволення та ін. проявлялося дуже яскраво. Висока експресивність, емоційна виразність вихователя викликають відповідні почуття дитини, сприяють народженню співпереживання. З вихователем, який не вміє проявляти свої почуття, дитині сумно, нецікаво. З іншого боку, вихователь має бути емоційно стійкою особистістю, стримувати спалахи роздратованості і гніву. Постійні нотації педагога дають негативний ефект: діти звикають до них, перестають на них реагувати, часто намагаються дошкулити вихователю, спеціально здійснюючи "недозволені" вчинки. Більшість з названих вище професійно важливих для вихователя якостей   —   справедливість,   принциповість,   доброзичливість,   чуйність, терплячість, уміння розуміти вчинки дітей та передбачати їх поведінку, здатність стримувати роздратування та ін. — фундамент для вельми складного психологічного утворення, необхідного кожному педагогу, зокрема вихователю дошкільного закладу. Педагогічна діяльність не може   здійснюватися без високого рівня розвитку у педагога комунікативних та організаторських нахилів. Адже виконання будь-якого педагогічного завдання вимагає активного спілкування вихователя з дітьми, вміння їх організовувати. Високі вимоги ставить педагогічна діяльність і до мови вихователя.

   У дошкільному дитинстві у спілкуванні дорослих з дитиною, її вихованні значну роль відіграють словесні методи (пояснення, оповіді, вказівки, інструкції тощо). Тому вихователь повинен вміти логічно, грамотно, чітко формулювати свої думки у доступній для дітей даного віку формі. Особливе значення має емоційне забарвлення мови вихователя, її виразність. Такі вимоги до мови вихователя пояснюються не лише тим, що вона є формою виражання його думок, а й тим, що вона — еталон, взірець для наслідування, отже, важливий фактор розвитку мови дошкільнят.

  Педагог – дошкільник - творча особистість. На 1 Всеукраїнському з‘їзді дошкільних працівників міністр освіти Д.В.Табачник неодноразово наголошував: « Вихователі дитсадків – дуже творчі, вони вам і намалюють, і вишиють, і заспівають…». Творчого педагога підтримує і розвиває адміністрація. Особливо велику увагу слід приділяти роботі з молодими вихователями. З цією метою майже при кожному ДНЗ працює Школа молодого вихователя , до плану роботи якої входять різноманітні форми методичної роботи: аналіз планів, консультації, методичні рекомендації, методичний тренінг, анкетування, бліц-інтерв’ю, відвідування та перегляд занять, робота з документацією, а за кожним з молодих вихователів закріплюються досвідчені педагоги-наставники. З метою розвитку педагогічної творчості широко використовуються традиційні інтерактивні форми методичної роботи.

Вдалий публічний виступ можна порівняти зі створенням картини. Вихователь-методист начебто мазок за мазком малює картину перед внутрішнім зором слухачів. Спочатку це лише ескіз, але з кожним змахом пензля перед слухачами вимальовується чітке й зрозуміле зображення. Як же цього досягти? Як зробити так, щоб виступ був зрозумілим і слухачі легко його сприймали?

Уникайте малознайомих тем

Перш ніж братися за тему виступу, розберіться в ній до найменших подробиць. Адже здається, що можна прописати всю промову завчасно й вивчити дослівно. Проте під час живого спілкування все може полетіти шкереберть. У такій ситуації немає нічого гіршого, аніж забути речення і з муками згадувати, що ж далі. Щоб донести до слухачів сенс виступу, будьте готові відповісти на будь-яке запитання аудиторії.

Сформулюйте головний посил

Важливо не лише зрозуміло донести зміст виступу до слухачів, а й домогтися, щоб вони його запам’ятали. Тому виділіть найважливіше у вашій промові, сформулюйте це в одне коротке речення й повторюйте під час виступу. Головна думка має складатися з 6—8 слів або 140 знаків. Це, як вважають науковці, оптимальний обсяг інформації, яку може легко сприйняти людина.

Спирайтеся на закони запам’ятовування

Врахуйте, що середньостатистична людина використовує не більше 10% вроджених можливостей своєї пам’яті. Решта відсотків гинуть, якщо ви порушуєте три природні закони запам’ятовування: враження, повторення, асоціація. Вміння захопити й утримувати увагу аудиторії стане вам у пригоді як на роботі, так і під час дружнього спілкування з колегами.

Користуйтеся перевагами зорового сприймання

Супроводжуйте свій виступ малюнками й ілюстраціями. «Ліпше один раз побачити, ніж сто разів почути» — ця народна мудрість актуальна практично для всіх сфер людського буття. Відомо, що зоровим відчуттям людина приділяє увагу в 25 разів більше, ніж слуховим. Тож щоб досягти ясності власного мовлення, «малюйте» основні моменти й ілюструйте свої ідеї. Для цього використовуйте дошку й маркери, а за можливості мультимедійну презентацію. Малюнки притягують увагу, пробуджують інтерес, а схеми й інфографіка зазвичай сильно прояснюють сенс виступу.

Порівнюйте процеси та явища

Порівняння — один із найпростіших способів допомогти слухачам зрозуміти вас. Коли ви порівнюєте відоме з невідомим, часто виникає ефект «впізнавання» — асоціація. Нова інформація ніби накладається на вже відому. У мозку виникають відповідні зв’язки. Це значно полегшує сприймання й усвідомлення змісту слухачами, а відтак і його відтворення. Наприклад, упроваджуючи принципи інтеграції в освітній процес, порівняйте інтегроване заняття з комплексним і предметним. Скористайтеся для цього таблицею, яка унаочнить усі нюанси схожості та відмінності різних типів заняття.

Наводьте конкретні приклади

Завжди приділяйте особливу увагу прикладам. Часто оратори-початківці поспішають у своєму виступі викласти загальні положення та теорію. Проте наведені приклади можуть навіть надскладну інформацію зробити простішою для сприйняття та зрозумілішою аудиторії. Крім того, приклади та історії з життя дають вам змогу захопити увагу й інтерес аудиторії. А це дуже важливо як на початку виступу, так і в той момент, коли інтерес педагогів до теми дещо знизився.

Враховуйте знання аудиторії

Зважайте на рівень обізнаності слухачів, а іноді й на їхнє абсолютне незнання в певній сфері. Так ви уникнете ситуації, коли оповідач прекрасно розуміє свої слова, а для аудиторії вони абсолютно незрозумілі. Щоб такого не сталося, замінюйте специфічні терміни простими та зрозумілими формулюваннями. Наприклад, якщо ви виступаєте перед батьками, замініть слова «когнітивний» на «пізнавальний», а якщо навчаєте педагогів-«чайників» використовувати онлайн-платформи, подбайте, щоб усі спеціальні терміни були їм зрозумілі. Так ви донесете суть справи й слухачі зрозуміють необхідні подробиці.

+

Підбивайте підсумки

Використовуйте кінцівку виступу, щоб іще раз підкреслити головну думку. Якщо ви виступаєте на тему «Діяльнісний підхід в організації освітнього процесу», то важливо закріпити у свідомості слухачів головну думку про те, що знання, уміння й навички формуються у дітей лише в діяльності. Скористайтеся для цього мовленнєвою формулою «Отже…», «Насамкінець хочу наголосити, що…», «По-перше…, по-друге…» тощо. Так ви зможете підкреслити основну тезу з аргументацією, повторити ключові думки ще раз.

Практикуйтеся й самовдосконалюйтеся

Як і в будь-якій справі, у виступі є три складові успіху — знання, практика і талант. Вродженим талантом, акторськими навичками та харизмою володіють далеко не всі. Проте запам’ятайте: хорошими спікерами не народжуються — ними стають. Якщо ви все знаєте про те, як зробити виступ зрозумілим та успішним, а при цьому ще й часто практикуєтесь, у вас є всі шанси стати хорошим спікером.

     Творчість — це унікальна здатність людини створювати щось нове, вигадувати, фантазувати, інтерпретувати, сприймати навколишній світ через призму емоцій і почуттів. Тому вона має унікальний вплив на розвиток дитини та зміцнює її здоров’я. Психологи та педагоги в роботі з дітьми використовують різні арттехніки. Вони допомагають дітям здолати замкнутість, скутість, безініціативність, боязкість, невпевненість у собі, а також імпульсивність, непосидючість, нестриманість, агресивність тощо. Проведіть разом із практичним психологом тренінг для вихователів, щоб навчити їх правильно використовувати арттехніки.

МЕТА:

•         розглянути арттехніки як засіб зміцнення психічної складової здоров’я дошкільників, зокрема позитивного впливу на емоційне здоров’я дітей і дорослих;

•         ознайомити педагогів з особливостями використання арттехнік під час роботи з дошкільниками.

ОБЛАДНАННЯ:

•         фліпчарт;

•         фішки;

•         маркери, олівці, фарби;

•         папір.

ХІД:

Вступна частина

    У кімнаті лунає дитяча пісня. Учасники тренінгу розміщуються в загальному колі. Ведучий вітає колег і повідомляє тему тренінгового заняття. Відтак пропонує кожному поділитись із сусідом своїми очікуваннями щодо заходу.

Діагностична вправа «Кольоровий настрій»

Кожен учасник створює малюнок «Мій настрій». Відтак ведучий роздає їм картки з інформацією про значення кольорової гами: жовтий — радість; червоний — щастя; синій — образа; зелений — спокій; сірий — сум; помаранчевий — здивування; коричневий — утома. Вихователі самі діагностують свій емоційний стан. Охочі коментують виконання вправи, свої почуття, точність діагностики.

Основна частина

Ведучий запрошує учасників розтлумачити, як вони розуміють поняття «арттехніка»; запитує, які арттехніки вони знають. Він записує варіанти визначень на фліпчарті та зачитує їх. Відтак заохочує вихователів розповісти, наскільки актуально, на їхню думку, використовувати зазначені техніки.

Для того щоб поліпшити емоційний стан, ведучий пропонує учасникам порухатися.

Руханка «Тух-тібі-дух»

Ведучий запрошує колег стати кружка. Спонукає пригадати моменти, коли вони були роздратовані, сердилися чи нервували, і уявити себе в цьому стані. Учасники рухаються кімнатою із сердитим виглядом, ні з ким не розмовляючи. Єдине, що можна сказати одне одному при зустрічі, — казкове заклинання «тух-тібі-дух». Відтак учасники обговорюють, чи сподобалася їм вправа та який вплив на емоційний стан казкового заклинання «тух-тібі-дух» вони відчули. Розмірковують, чому їхній настрій поліпшився.

Теоретичний блок

Ведучий об’єднує учасників у групи «Лисички» та «Зайчики». Вони витягують картки з описом різних арттехнік та опрацьовують запропонований теоретичний матеріал. Відтак кожна група коротко характеризує свою арттехніку.

Бруднування

Малюнки в техніці «бруднування» — це неструктуровані зображення з абстрактними формами та колірними плямами. Зазвичай для бруднування використовують гуашеві або акварельні фарби. Вони ініціюють спонтанність, допомагають більш відкрито виявляти різноманітні емоції та досліджувати власні переживання, чим і приваблюють дітей. Особливість техніки «бруднування» в тому, що діти наносять випадкові мазки та штрихи, розмазують і розбризкують фарби, накладають безліч шарів фарби та змішують кольори.

У техніки немає категорій «правильно — неправильно», «добре — погано», немає еталонів. Відсутність критеріїв оцінки дає змогу усунути напругу, невизначеність, страх і сумніви. Часто під час такого малювання діти відмовляються від пензликів і губок і починають малювати пальцями й долонями. Тож незвичайність техніки та її відповідність дитячій природі допомагають дітям «забути» на певний час про соціальні заборони й табу.

Штрихування й каракулі

Штрихування й каракулі — це хаотичне або ритмічне нанесення тонких ліній за допомогою олівця чи крейди на поверхню паперу, стіни, мольберта тощо. За характером лінії бувають нерозбірливими, недбалими, невмілими або навпаки вивіреними й точними. А за формою — прямими, вигнутими, ламаними, закругленими, спіралеподібними, пунктирними. Штрихування й каракулі використовують із метою:

•         заповнити простір — затонувати, створити фон, зафарбувати штрихами виділену поверхню;

•         намалювати окремі лінії або їх поєднання — хвилі, промені сонця, вітер, язики вогню, вибухи, перешкоди тощо;

•         зобразити об’єкти й символи в ритмічній манері.

Техніки «штрихування» й «каракулі» допомагають розворушити дитину, дають їй змогу відчути натиск олівця або крейди, знімають напругу перед малюванням. Оскільки ці техніки просто виконувати й вони займають небагато часу, зазвичай їх використовують на першому етапі артзаняття.

Практичний блок

      Ведучий пропонує вихователям узяти участь у вправах на основі різних арттехнік, щоб відчути, як вони впливають на емоційний стан, зрозуміти, на що зважати під час роботи з дітьми.

Після кожної вправи практичний психолог надає короткі рекомендації, на що має звертати увагу педагог, коли проводить таку вправу з дітьми різного віку.

День мого кольору

Мета:

•         діагностувати емоційний стан;

•         розширювати індивідуальну емоційну сферу;

•         розслаблювати, знімати стрес, піднімати настрій і тонус.

Обладнання:

•         кольоровий папір, фарби;

•         підручні засоби — предмети різних кольорів, тканини.

Хід:

За допомогою кольорового паперу, фарб і підручних засобів учасники створюють веселку настроїв, одяг настроїв, кольорову паличку-виручалочку, ласкаве проміннячко настрою, куточки свого настрою, малюнки «Мій настрій» тощо.

Екран настрою

Мета:

•         діагностувати емоційний стан дитини;

•         розширювати індивідуальну емоційну сферу;

•         розслаблювати, знімати стрес, піднімати настрій і тонус.

Обладнання:

•         фішки-сердечка;

•         ватман із намальованим колом, розділеним на сектори.

Хід:

Ведучий заохочує учасників прислухатися до себе. Запитує, що вони відчувають: радість чи сум, спокій чи тривогу. Відтак усі ставлять свої фішки на сектор кола, який відповідає їхньому настрою: червоний — активність, фіолетовий — сум і тривога, жовтий — спокій і задоволення, зелений — задумливість, мрійливість.

Важливо звернути увагу учасників на те, що існують індивідуальні особливості сприйняття кольорів. Тому перш ніж зробити висновок про емоційний стан дитини, слід уточнити, з якою емоцією вона асоціює колір і чому.

Спонтанний малюнок

Мета:

•         діагностувати емоційний стан дитини;

•         розширювати індивідуальну емоційну сферу;

•         надати емоційний відпочинок.

Обладнання:

•         кольорові олівці, фломастери, папір.

Хід:

Учасники тренінгу протягом 4–5 хв хаотично малюють на аркуші бажане — лінії, штрихи, кульки, сніжинки, квіти тощо. Відтак розглядають свої малюнки, намагаються дати їм назву, аналізують, які емоції викликає малюнок тощо.

Різноколірний килим

Мета:

•         підняти настрій і тонус за допомогою техніки бруднування;

•         розвивати творчу уяву та фантазію.

Обладнання:

•         аркуші паперу, гуашеві або акварельні фарби.

Хід:

Ведучий пропонує учасникам уявити, що перед ними чарівний килим, який потрібно розфарбувати за допомогою різних плям, мазків і штрихів. Звертає увагу, що однакових килимів не буває, тому кожен самостійно обирає, яким він буде. Відтак учасники тренінгу розфарбовують аркуші за допомогою техніки бруднування. Після завершення обговорюють свої враження.

Завершальна частина

Учасники тренінгу обговорюють у групах і висловлюють на загал свої ідеї, як застосовувати опрацьовані арттехніки в роботі з дітьми. Відтак беруть участь у рефлексивній вправі.

Картка сили

Учасники пишуть на спеціально підготовлених картках 10 дієслів, які спали на думку після заходу. Відтак коротко пояснюють свої списки. Коментують, що використовуватимуть у подальшій професійній діяльності.

Ведучий підбиває підсумки тренінгу й узагальнює результати спільної роботи.