Казка як своєрідний жанр народної творчості здавна посідає чільне місце у фольклорі всіх народів світу. Згадки про казку та її зразки знаходимо у різноманітних писемних пам’ятках, які дійшли до нашого часу крізь віки і тисячоліття. Адже казка здавна є найоптимальнішим засобом формування у малюків морально-етичних цінностей.
Казки – це своєрідно побудовані усні оповідання героїчно- фантастичного, соціально-побутового чи морально-етичного змісту. Вони однаково цікаві і для дітей, і для дорослих. Казки, віддзеркалюючи загальні закономірності творів народного епосу, містять певні етичні характеристики. Тож у казках акумулюється і зберігається все, варте уваги нащадків.
Казка – носій національних та загальнолюдських цінностей
Казки в доступній формі розкривають національні та загальнолюдські цінності, які народ плекав і передавав нащадкам у формі дивовижних мрій про непереможність добра, про щасливе життя. У казках відтворюються світогляд народу, його морально-етичні та естетичні принципи, педагогічний геній, багатовіковий досвід виховання підростаючого покоління. Саме тому педагогічне використання казки потребує аналітичного підходу, наукового осмислення з точки зору жанрових особливостей, а також вивчення їх педагогічної цінності для розвитку дитини в дошкільний період.
Серед багатств народного епосу казки становлять особливу фольклорну форму, яка ґрунтується на парадоксі реального та фантастичного, що гармонійно поєднуються та зачаровують красою народного слова, сповненого мудрості, добра, любові та оптимізму. Тож недаремно Іван франко писав про казку: «Оті простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності». Письменник надавав великого значення казці як засобу виховання та вважав найбільш цінними ті зразки, що допомагають зрозуміти окремі сторони суспільного життя. Саме такі казки увійшли до його збірки «Коли ще звірі говорили».
На необхідність використання в процесі виховання дітей дошкільного віку цієї особливості казок вказувала і класик вітчизняного дошкільного виховання Софія Русова у статті «В оборону казки». Вона наголошувала, що в моральному вихованні дітей надзвичайно велику роль має відігравати національний чинник, суть якого полягає в урахуванні умов життя, історії того народу, тієї нації, де народилася дитина, і які чи не найповніше відображено в народних казках.
Надзвичайно корисні методичні поради щодо використання казки в навчально-виховному процесі розробив Василь Сухомлинський. Специфічною особливістю цього жанру народної творчості він вважав те, що казка допомагає дітям зробити «перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного», сприяє моральному розвитку, без якого «не можливі шляхетність душі, чутливість до людського нещастя, горя, страждання». Його авторські казки («Сьома дочка», «Ледача подушка» та ін.) педагоги широко використовують як засіб морально- етичного виховання дошкільників.
За твердженнями низки дослідників, етнодосвід має свої особливості та специфічні риси у різних видах казок. Предметом оповіді в казці є дивовижні та незвичайні події, які мають пригодницький характер. А важливою рисою казкових героїв є їх традиційність як втілення етичного та соціального досвіду народу.
Нам імпонує таке визначення казки, яке вказує на різницю між історичним буттям, тобто документально зафіксованим, та літературно- творчим. Саме в цьому контексті казка вже розглядається як вигадка, тобто те, що колись, можливо, й було, а можливо, ніколи й не було.
Повернімо казку дітям!
Сьогодні, на жаль, батьки недооцінюють значення казки і не вважають її доцільним засобом морального виховання дітей. Вони зазвичай замість розповідання казок демонструють мультфільми, часто іноземного виробництва. Це пояснюється насамперед браком вільного часу в батьків, який можна використати для спілкування з дитиною. Тож перегляд мультфільмів, що не потребує участі дорослих, видається їм гарним рішенням: оптимальним для себе і корисним для дітей.
З огляду на це педагогам варто проводити відповідну просвітницьку роботу. Адже батьки часто не замислюються над тим, що ці мультфільми не лише не мають морального посилу, а й взагалі характеризуються безглуздістю сюжетів.
Агресивна поведінка героїв, невідповідність змісту їхніх висловлювань дитячому сприйняттю породжують жорстокість та нівелюють цінності людських взаємин. Зауважимо, час перегляду дітьми мультфільмів перед телевізором або за комп’ютером дорослі зачасто не контролюють, а це призводить до виникнення проблем у фізичному здоров’ї дитини порушуються зір, постава тощо.
Об’єднавши зусилля педагогів та батьків, слід повернути дітям стару добру казку. Коло героїв, обставини, в яких розгортається дія, зрозуміла й близька мова подобаються дітям. Вони не втомлюються слухати знайомі казки багато разів. Адже малюків особливо приваблює добре знайоме, зрозуміле, фантастичне, незвичайне, дивовижне, динамічне.
Батьки, ознайомлюючи дитину з казкою, мають замислитись:
- що лежить в основі її змісту;
- з якою метою вона створена – чогось навчити, здивувати, розважити;
- завдяки яким ціннісним орієнтаціям ця казка є цікавою для сучасної дитини.
Щоб забезпечити активне слухання казки, батькам слід дотримуватись певних правил.
Спорідненість жанрових особливостей казки і дитячого світобачення
Дитяче бачення світу, образ мислення і жанрова специфіка казки характеризується подібність до протиставлень та полярностей. Казкові образи не добрі і злі водночас, як це трапляється в реальному житті, а бувають лише позитивними або навпаки – різко негативними. Цей аспект казки споріднює її з дитячим світом, адже дитячі оцінки та моральні уявлення також не мають відтінків та напівтонів, не припускають компромісів: якщо змій – творець зла, то в уяві дітей він не лише жорстокий, ненажерливий, зрадливий, а й огидний ззовні.
У казці протистоять лише неймовірно сильні та дуже слабкі, надзвичайно сміливі й нестерпно боязкі герої. Художня цілісність казкових образів простежується в найтіснішому органічному зв’язку зовнішнього вигляду персонажа з його характером, вчинками, мотивами поведінки, тобто казка не припускає і не вибачає своєму герою дій, які не відповідають його образу. Зрозуміла й нескладна характеристика позитивних і негативних героїв допомагає дітям розібратися у сутності конфлікту, що відбувся між ними, визначити своє ставлення до них, дати адекватну оцінку їхній поведінці.
У світі казок дитина реалізує свої великі та маленькі мрії: слухаючи казку або розповідаючи свій власний твір, малюк співчуває персонажам та об’єктивує свої неусвідомлені бажання. Його прагнення, які не завжди реалізуються в реальному житті, здійснюються в казці. Гострий сюжет, пригоди, перетворення викликають сильні враження та не дають увазі дітей згаснути. Обов’язкова кінцівка повертає дитину в реальну дійсність. Зрозуміла, яскрава, виразна мова казки, влучні порівняння, дотепні вислови вмить запам’ятовуються.
Для практичної роботи з дітьми необхідні знання з фольклористики народної казки, щоб методично грамотно розкривати та використовувати потенціал національної культури в педагогічному процесі. Вивчення фольклористичного погляду на казку доводить, що засоби художньої виразності і казкової поетики, стиль мови, системи образів та сюжетні фабули близькі й доступні сприйманню та розумінню дітей дошкільного віку. Численними дослідженнями доведено, що діти здатні:
- зрозуміти зміст поведінки героя;
- «побачити» внутрішнє спонукання до дії на основі вміння зіставити та підпорядкувати різні за цінністю мотиви вчинків героїв;
- проникнути у світ переживань героїв;
- диференціювати складні почуття.
Таке розуміння героїв, безумовно, містить емоційне ставлення до нього та передбачає об’єктивну оцінку героїв. Розуміння характерів персонажів казки та вміння зіставити смисл їх вчинків дає змогу дошкільнику зрозуміти ідейний зміст твору.
Слід наголосити, що ознайомлення з казкою в дитини може відбутися лише за допомогою дорослого через слухове сприймання. Сприймання художнього твору складається з таких компонентів, як-от:
- уявлення;
- емоційне реагування;
- усвідомлення та розуміння змісту.
Це досить складний процес, проте він є керованим. Під час слухання казки яскраво виявляється активність дітей. Слухання супроводжується співчутливими репліками, запитаннями, протестами, спробами змінити хід подій, допомогти улюбленим героям.
За що ж діти так люблять казку? Відповідь досить проста: за те, що казка розважає і захоплює. І при цьому проповідує доброту і милосердя, спрямовуючи на слухача весь свій виховний потенціал. Тож використовуймо величезний творчий потенціал казки в освітній діяльності з метою формування у дітей морально-етичних цінностей, закладаючи фундамент подальшого становлення особистості.
Казка відіграє важливу роль в житті дитини. Вона виховує, розвиває, навчає і навіть лікує. Тож не варто нехтувати її педагогічним та психотерапевтичним потенціалом. Діти із задоволенням слухають і самі придумують казки. Варто зазначити, що діти краще сприймають казку, коли її розповідають. І дуже важливо слухання казки зробити цікавою подією, що запам’ятовується , незалежно від того, яку казку ви розповідатимете. Цього легко домогтися за допомогою декількох простих правил.
Ознайомтеся з казкою, перш ніж ви розповідатимете її дитині. Кожна казка містить урок, тому переконайтеся, що це саме той урок, який необхідно засвоїти вашій дитині.
Знайдіть книгу з привабливими ілюстраціями, які зацікавлять вашу дитину. Ще один хороший засіб для ілюстрування казок – ляльковий театр. Він підійде для супроводу казок з невеликою кількістю персонажів, скажімо, «Котик і Півник», «Колосок».
Озвучуйте головних персонажів різними голосами, низьким голосом говоріть за велетня, а високим – хай розмовляє дитина. Змінюйте тон для озвучування тварин, скажімо, використовуйте писк для озвучування мишей.
Додавайте деякі шумові ефекти. Наприклад, замість того, щоб лише вимовити, що вовк загарчав, скажіть: «Вовк грізно загарчав «гррр-р-р…».
Розповідайте нові казки в особах, наслідуючи низький і грубий голос ведмедя, улесливу інтонацію лисиці чи сумний голос скривдженого зайця. Це допоможе дитині не лише швидко запам’ятати казку, а й яскравіше уявити її героїв.
Коли дитина добре запам’ятає всю казку, запропонуйте їй розіграти казку в ролях, взявши на себе роль уподобаного персонажа або відразу декількох героїв, наприклад, у казці «Рукавичка».
Придумуйте казки, в яких головною дійовою особою є ваша дитина. Діти люблять слухати історії про себе. Крім того, такі казки – дієвий засіб для корекції або виховання в дитини певних рис характеру.
Пропонуйте дитині розповідати знайомі казки. Спочатку з вашою допомогою, а потім самостійно.
Придумайте казку разом з дитиною, а згодом запропонуйте їй зробити це самостійно. Казка містить універсальні «рецепти» розв’язання багатьох проблем. Тому, слухаючи або придумуючи казку, дитина за допомогою дорослого буде вчитися переборювати свої найглибші неусвідомлені труднощі.
Сім'я, родина — найвища цінність на Землі, яка робить життя кожної людини щасливим, повноцінним, плідним. Але батьки мають усвідомити, що вони виконують важливу соціальну роль, адже кожна повноцінна родина є фундаментом здорового суспільства. М.Стельмахович розглядає родину як перше соціальне й емоційне мікросередовище, у якому розвивається та виховується людина з моменту її народження. Виховний феномен, як і саму сім'ю, нічим замінити не можна. Василь Сухомлинський писав: «У сім'ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростає пагін, і гілки, і квітки, і плоди. Сім'я — це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави».
Досвід переконує, що ніякі виховні заклади, навіть найкращі, не можуть виконувати роль, яку відіграє сім'я у вихованні дітей, не можуть ефективно функціонувати без участі й допомоги сім'ї, без взаємодії з батьками.
Саме родина вводить людину у світ соціальних відносин. Родина залишається тією вічною цінністю, що створює для людини порівняно незалежне від соціальних катаклізмів середовище, атмосферу психологічної захищеності. Вона допомагає подолати життєві випробування, дає реальну підтримку, вселяє віру у власні сили і краще майбутнє.
Дитина водночас виступає і об'єктом, і суб'єктом спілкування — з одного боку, вона відчуває на собі вплив оточення, а з іншого — сама певним чином впливає на нього. Це дозволяє вченим стверджувати, що спілкування — особливий вид діяльності, який є неодмінною умовою формування особистості.
Зміни в суспільстві, які відбулися, дали нам прискорену фізіологічну дорослість (акселерацію), з теорією Л. Виготського, психічний розвиток дитини від самого народження визначається соціальними закономірностями; найважливіше місце у взаємодії людини з навколишньою дійсністю займає спілкування. Вчений зазначає:
«...Спілкування з дорослими є основним шляхом виявлення особистої активності дитини...»
значну поінформованість, більш високу матеріальну забезпеченість батьків частини дітей, збільшення кількості малодітних сімей, високий освітній рівень батьків і їхню високу соціальну активність. Усе це негативно вплинуло на виховний процес у сім'ї. У частини дітей з цих причин громадянське становлення відбувається зі значним запізненням, для багатьох із них характерні політична наївність, споживацьке ставлення до життя, прагматизм.
Із плином часу проблеми сімейного виховання ускладнюються. Збільшилася кількість дітей, які тривалий час залишаються без догляду дорослих, батьків та вихователів. Це пояснюється тим, що нині родина переживає важкі часи — ідеологічну та професійну переорієнтацію, пошуки нової роботи, визначення нових життєвих пріоритетів, а також нерозвиненість соціальних інститутів.
У нинішніх соціальних умовах (прискорений ритм нашого життя, справи, робота, потік інформації, домашні клопоти) стає помітним брак спілкування дорослих з дітьми в сім'ї. Батьки причиною цього називають відсутність вільного часу. Хоча діти вважають, що час для спілкування з ними батьки, якщо бажають, можуть знайти.
Сьогодні духовні контакти батьків і дітей різного віку відчувають значний голод безпосереднього спілкування, яке не замінять ні екран телевізора, ні друзі, ні музика. Далі вчений наголошує, що слід постійно цікавитися справами і проблемами дітей, бо дефіцит спілкування, який сьогодні виникає між батьками й дітьми, спричиняє важкі психологічні наслідки. Виховна функція може бути успішно реалізована лише в благополучній сім'ї, де приділяється увага спілкуванню, а не тільки матеріальному забезпеченню дітей.
В окремих сім'ях виявлені такі недоліки спілкування батьків з дітьми, як конфліктність, наявність психологічних бар'єрів у спілкуванні, обмеженість його змісту.
Величезне значення для сімейного виховання мають загальна ерудиція батьків, їхнє вміння (і здатність) стати для дитини спочатку джерелом інформації про все, що її оточує, а згодом надійним провідником у світ знань, людських взаємин. Якщо батьки не дбають про постійне збагачення своїх знань, про розширення свого досвіду, то дитина, підростаючи, засвоїть поблажливо-зневажливе ставлення до них, і тоді, батьки, на жаль, втратять авторитет, на який спиралась традиційна педагогіка українців.
Батькам необхідно мати чіткий світогляд, широку ерудицію, уміти відповісти собі й дитині на найважливіші питання, що хвилюють усіх, — про людське буття, його сенс, про навколишній світ, державний устрій, про Батьківщину, про місце людини в суспільстві.
Саме приклад батьків переконує дитину, що знання є способом пояснення її власного життя, що сьогоднішнє незнання — не недолік, а стимул для подальшого навчання. Нерідко широкий освітній світогляд, здатність відповісти на дитячі запитання стають основою авторитету батьків. Тому так важливо для них не зупинятись у процесі пізнання, а наполегливо працювати над собою.
Система родинно-сімейного виховання настільки важлива в житті кожної людини й усієї планети, що Генеральна Асамблея ООН оголосила 1994 рік Міжнародним роком сім'ї, визначила спільну для всіх країн тему: «Всі ми — одна родина». Генеральна Асамблея ООН постановила, що, починаючи з 1994 року, 15 травня щорічно буде відзначатися Міжнародний день родини, підкресливши цим величезне значення сім'ї у фізичному і духовному становленні особистості й суспільства.
Тема розкриває питання становлення людяності у дітей дошкільного віку в умовах різновікової групи, вміння організувати спільне буття дітей різного віку так, щоб воно сприяло морально-етичному розвитку (створення ситуацій, які змушують дітей діяти; форми роботи, які сприяють тісній співпраці дітей різного віку).
Постановка проблеми.
В сьогоднішньому суспільстві ми бачимо брак духовності, моральне зубожіння, коли говорити правду є не обов'язковим, творити добро вважається слабкістю, а пожаліти літню, знедолену людину - соромно, бо, мовляв, вона сама винна в своїх невдачах. Дорослі, так би мовити, успішні люди на перший план ставлять матеріальне збагачення будь-якою ціною, мовляв: мета виправдовує засоби, але життя настільки складне, багатогранне, змінне, і в ньому важливо завжди залишатися людиною з великої літери, мати той духовний стержень, який в різних ситуаціях підкаже, як правильно вчинити і допоможе бути чесним перед самим собою, перед внутрішньою інстанцією - совістю.
Причиною такої ситуації є криза цінностей в суспільстві, і змінювати цю ситуацію потрібно з першої ланки освіти - дошкільної.
Нова редакція Базового компонента дошкільної освіти одним із пріоритетних завдань визначає формування у дітей ціннісного ставлення до навколишнього світу. Видатний педагог Василь Олександрович Сухомлинський вважав, "що добрі почуття повинні сягати своїм корінням в дитинство, а людяність, доброта, доброзичливість народжуються в праці, в турботі, хвилюванні про друзів, рідних та красу навколишнього світу". У дошкільному віці з’являються передумови до рефлексивного мислення як здатності дитини аналізувати свої вчинки, мотиви та співвідносити їх із загальнолюдськими цінностями, а також з діями, вчинками та мотивами інших дітей. Розвиток рефлексивного мислення – це, насамперед, виховання в дитини вміння відчувати серцем іншу дитину. Для цього потрібно вчити дітей ставити себе на місце інших людей, як дітей, так і дорослих, вміти радіти чужим успіхам, співчувати невдачам. Для малої дитини весь світ складається з доброго і поганого, правильного і неправильного. В повсякденному житті під впливом емоційного сприймання навколишньої дійсності, наслідування поведінки авторитетних старших друзів формується її світогляд, її бачення світу.
Ми, педагоги, як ніхто інший, розуміємо, що діти потребують доброти, ласки, любові, розуміння, співпереживання, милосердя, підтримки і, разом з цим, ми усвідомлюємо, що вони здатні віддавати всі ці якості всьому живому.
Виклад основного матеріалу.
Спостерігаючи за освітнім процесом в нашому закладі, ми усвідомили, що проявити різноманітні почуття, які сприяють духовному розвитку дитини (турботливість, співпереживання, милосердя, любов, відповідальність, доброту, чуйність, взаєморозуміння, повагу, дружбу, вміння радіти успіхам інших) більшу можливість мають діти, які відвідують різновікові групи, бо саме у групі, в якій є діти різного віку, виникають ситуації, які безпосередньо змушують дітей діяти, формуючи тим самим моральні якості.
Різновікова група дитячого садка нагадує дружну родину. Якщо стосунки склалися правильно, то між дітьми панують піклування та взаємодопомога. Це ми можемо порівняти з вихованням у родині. Коли з'являється в сім'ї маленька дитинка, то поведінка старшої дитини помітно змінюється, вона дорослішає на очах, стає більш відповідальною, намагається виправдати довіру дорослих. Так само і в дитсадку, старша дитина піклується про малюка, є зразком, авторитетом для молодшої, більш доступним і зрозумілим, ніж дорослий, тому малюк намагається наслідувати старшого, з задоволенням приєднується до ігор і спільної діяльності, більш успішно і легко опановує нові знання та набуває досвіду, бо дітям легше вчитися одне від одного, ніж від дорослого, наслідувати.
Спільні ігри, спостереження, радість від можливості бути разом і цікаво проводити час - основа гармонійних взаємин у дитячій спільноті. У цих стосунках молодші покладаються на допомогу старших, з великим бажанням звертаються по цю допомогу, хочуть почути схвалення старших дітей, посилаються на їхній авторитет, здобуваючи таким чином любов і вдячність своїх старших друзів. А старші діти, граючись із маленькими, охоче беруть участь у їхніх забавках, закріплюють набуті знання в практичній діяльності, бо мають можливість навчати і допомагати меншим.
Розглянемо ряд ситуацій, які виникають в дитячому садку протягом звичайного робочого дня і сприяють формуванню у дітей морально- етичних якостей:
1. Прийшовши в дитсадок, старша дитина допомагає молодшій роздягнутися. Моральні якості: турботливість, чуйність.
2. Під час самостійних дидактичних ігор малюків навчають грати в нові ігри. Моральна якість: взаємодопомога.
3. Повертаючись з музичного заняття, малят тримають за ручку, щоб діткам було легше йти по сходах. Моральна якість: співпереживання.
4. На заняттях допомагають меншим справитися із завданням. Моральна якість: відповідальність.
5. Прививають малюкам любов до праці. Моральна якість: працелюбність.
6. На прогулянці звертають увагу молодших на красу рідної природи, бо милуючись красою навколишнього світу, ми розвиваємо душу, недарма є вислів В.Сухомлинського "Через красиве - до людяного!" Моральна якість: благородство.
7. Під час таких режимних моментів як підготовка до обіду, показують власним прикладом, як потрібно мити та витирати ручки, сідати до столу, тримати ложку тощо. Моральні якості: старанність, доброта, піклування.
8. Під час спілкування та ігрової діяльності діти можуть справедливо оцінити ситуацію, пояснивши хто правий і чому, як краще вчинити в даній ситуації. Моральні якості: милосердя, справедливість, чесність.
9. І що дуже важливо, і старші дошкільники, і молодші під час спільної діяльності вміють радіти успіхам один одного. Моральна якість: доброзичливість.
10. Діти співпрацюють разом і досягають позитивних результатів. Моральні якості: вдячність, щирість, повага.
На прикладі розглянутих ситуацій ми з вами побачили, як спільне буття дітей різного віку в одній групі сприяє формуванню в них таких морально-етичних якостей особистості як милосердя, любов, повага, доброта, турботливість, щирість, вдячність, доброзичливість, співпереживання, а одним словом ми можемо назвати це - людяність.
А для того, щоб сприяти тісній співпраці старших дітей з молодшими, ми використовуємо такі форми роботи як екран емоцій, вибір діяльності у різних розвивальних центрах за бажанням дітей, ігрові прийоми (поділ на пари, групи за кольором квітки, геометричних фігур тощо), щоденник добрих справ, тематичні дні, шефство.
Висновки.
Отже, різновікова група ближча до моделі суспільства за
одновікову, в якій відсутня соціальна динаміка, тому що розподіл ролей, тип взаємин сталі, а соціальний досвід дуже обмежений. Натомість в умовах різновікової групи кожна дитина проходить природній шлях від молодшого до старшого, і неминуче буває в різних ролях: і недосвідченого малюка, і впевненого опікуна молодших, а набутий досвід, вміння правильно поступити в тій чи іншій ситуації без сумніву сприяє її моральному розвитку. Дитина розуміє чужий біль, співчуває, щиро радіє успіхам інших, не допускає розбіжностей між словом і ділом, зважує свої судження і вчинки; дотримується почуття міри; не лицемірить, є завжди сама собою; стійка, доброзичлива; постійно вдосконалює душу; робить добрі справи, не вимагаючи похвали та винагороди.
33 способи виховати хорошу дитину
1. Чарівне слово
Навчіть дитину деяких «чарівних слів» - «дякую», «будь-ласка», «вибачте». І коли б дитина не говорила їх, намагайтеся швидко і ввічливо виконувати всі її прохання (в міру можливостей).
2. Чай у двох
Організуйте вечірній чай з вашою дитиною. Порадьте їх запросити на чай улюблені іграшки. А потім зробіть так, щоб всі за столом дотримувалися правил ввічливості.
3. Обніміть дитину
Поплескування по плечах або обійми доречні у тих випадках, коли дитина ввічлива з кимось – це дуже важливо.
4. Домашні тварини і дитина. Обов’язково привчайте дитину доглядати домашніх тварин: купівля корму, прогулянка, розчісування, витирання лап, чистка клітки.
5. Політика чесності
Завжди давайте чесну відповідь на запитання дитини.
6. Нагороджуйте інших
Коли зустрічаєте ввічливих і доброзичливих людей, похваліть їх за доброту.
7. Розмови на подушці
Кожний вечір, коли вкладаєте дитину у ліжко, запитайте її: «Яка частина дня була найкращою?» або «Яка частина дня була найважчою?», потім уважно вислухайте, що скаже вам дитина, не перебиваючи її, не даючи ніяких настанов.
8. Переможцем став…
Кожний тиждень видавайте « нагороду найбільш турботливому». Вручайте її тому, хто був найдобрішим, найввічливішим.
9. Гра «якщо…,то»
Якщо хтось з гостей повинен невдовзі прийти до вас додому, можна зіграти в гру «якщо…,то». Ця гра допоможе дитині краще зустріти гостя. Ви уявляєте собі частину «якщо…». «Якщо Оленці подобаються кольорові олівці…», дитина уявляє собі частину «то», «то ми будемо розмальовувати картинки».
10. «Який ти?»
Вказуйте дитині на її емоції. Це допоможе їй визначити себе та інших: «Ти виглядаєш розлюченою», або «ця маленька дівчинка виглядає такою самотньою».
11. Ставте мету
Допомагайте дитині діяти відповідно до конкретної мети, наприклад, складати гроші на конкретну іграшку або прочитати конкретну книгу.
12. Очі в очі
Привчайте дитину дивитися в очі співбесіднику, пояснюючи їй, наскільки це приємно, коли людина не відволікається під час розмови.
13. Підказуйте
Якщо хтось вітається з вашою дитиною, а вона не відповідає, допоможіть їй знайти потрібні слова: «Ганно, піди і скажи Дмитру Івановичу «Доброго дня».
14. Хваліть за доброту
Звертайте увагу на кожний прояв доброзичливості: «Ти молодець, що допомогла своїй сестрі».
15. Сваріться чесно
Уникайте приниження і зневажливих зауважень. Намагайтеся знайти компроміс і припиніть суперечку.
16. Не обманюйте
Якщо дитина зрозуміла, що ви обманюєте, не намагайтеся говорити неправду далі. Визнайте свою помилку: «Так, у нас справді залишилось печиво, але я не можу дати тобі його до обіду».
17. Руки геть
У жодному випадку не бийте дитину, яка буває надто агресивною, скеровуйте її в спеціальне місце «для охолодження».
18. Приховані знаки уваги
Зробіть своїй дитині щось приємне, але так, щоб це було для неї несподіванкою.
19. Справжній друг
Візьміть дитину з собою, коли маєте намір провідати чи допомогти комусь із своїх друзів. Поясніть при цьому, як приємно допомагати комусь.
20. Спочатку запитайте
Спочатку запитайте дозволу, перш ніж скористатися чимось чи викинути щось, що належить вашій дитині.
21. Обговорюйте ситуацію
Якщо чиясь дитина надворі чи у дитячому садку плаче, зверніть на це увагу своєї дитини. Запитайте її «Як ти вважаєш, що вона відчуває зараз?», «Як ти вважаєш, що зробило її такою засмученою?».
22. Добрий приклад
Частіше згадуйте в розмові з дитиною про людей з вашого оточення, які роблять добрі справи.
23. Поклади на місце
Якщо ваша дитина взяла без дозволу чужу іграшку, поясніть їй, чому так не можна робити, і наполягайте, щоб вона віднесла її назад.
24. Боротьба з брутальністю
Придумайте якийсь вислів, коли будете говорити, якщо хтось з членів вашої родини буде лихословити. Потрібно намагатися знайти більш спокійний спосіб висловлювати свої почуття.
25. Обмін ролями
Дайте вашій дитині можливість відчути себе на місці іншої людини. Запропонуйте їй на 10 - 15 хвилин роль одного з батьків (тата, мами), а собі візьміть роль дитини.
26. Дотримуйтесь чистоти
Якщо ви, гуляючи з дитиною парком, лісом, побачили сміття – підберіть й віднесіть в урну чи якесь призначене для викидання сміття місце. Ні ви, ні дитина не повинні смітити на вулиці.
27. Допоможіть «Зберегти обличчя»
Якщо ви помітили, що дитина каже неправду, стримуйте свій гнів і нагадайте, як важливо говорити правду. Потім дайте їй ще один шанс. І якщо дитина скаже правду, не карайте її.
28. Причина і наслідки
По можливості дайте дитині відчути наслідки своїх помилок: «Якщо залишиш велосипед під дощем, він заржавіє».
29. Заохочуйте до чесності
Дайте дитині зрозуміти, що чинити чесно завжди важко, тому заохочуйте її до правдивості.
30. Ніколи не порушуйте обіцянок
Ніколи не обіцяйте дитині нагороди, які ви не зможете дати і виконати, та не лякайте покаранням.
31. «Лавочка для забіяк»
Поставте вдома стільці у вигляді «лавочки для забіяк». Якщо двоє дітей побилися, посадіть їх на цю «лавочку», де вони повинні залишатися доти, поки кожний з них не пояснить, в чому він був неправий.
32. Коробка «Руки геть»
Аби не виникло «боротьби» за іграшки, дитина мусить мати особисту коробку для іграшок, нехай у неї виявиться бажання поділитися своїми іграшками з іншими дітьми.
33. Самостійність і допомога
Дайте зрозуміти, що ви не збираєтесь робити за дитину завдання, але допоможете.