«Кляса» Павла Вольвача-це своерідний «портрет митця замолоду», вписаний в інтер'єр індустріального Запоріжкя. Часовим тлом йому служить період зламу - кінець 80-х років, коли в колоніальному вариві часу вже починає пробиватися дихання живого людського нерва, харизматичне вуркаганське слово і пролетарська юдоль... Це український Схід. Це початок і кінець української мрії.
В новому романі, абсолютно не схожому на попередній, Вольвач лишасться дослідником середовища, місця, миті. Миті, в котрій сконденсовано життя, а за буденними подіями й деталями кри- ються глибинні сенси та нервові вузли. Головний герой живе в одному офісі, працює в іншому, мріє про відрядження до ще одного, закордонного, офісу, бо це вже так близько до мети: до невимовної, примарної мети, яка не має нічого спільного з офіcами, але залежна від них. Формально ніше це роман про одну з радіостанцій (а точ- ніше про її офіси), про одну з тисяч систем, зациклених на собі. Але насамперед це роман про людину, яка визирає через перегородку в ньюз-румі, щоб краще роздивитися місто, країну, світ; усе це велике, розхристане й парадоксальне життя має присмак гіпсокартону, а важливість його вимірюється єдиним критеpієм: воно або звучить в ефірі, або ні.
Соковита панорама життя, у яку вписаний учорашній кримінал-початківець, пролетар, різночинець, а нині - молодий поет і журналіст, сповита туманцем надій, крізь які ясніє Київ - як реалізація мрії та можливость подальших трансформацій. Але це попереду. Поки що перед читачем - провінційний простір, в якому є все: грабіжники й журналісти, махновці й губернатори, бійці "Спасу" й поети-літстудійці, Легендарний поет-дисидент Холодний сусідує на сторінках роману з авторитетом Медведем, а містик Чудін якось поєднується з секс-символом Наталкою Шамоніною. І над усіма ними панує Місто. Наразі Запоріжжя, яке сме Вольвач своєю "Клясою" вніс на мапу української літератури.