Сни неофіта

Грошей було багато. Можливо, мільйон. Може, ще більше. Пачки банкнот, перехоплені банківськими стрічками, громадилися поверх пакета, кинутого на землю. Поруч стояли дипломат і спортивна сумка, з якої теж виднілися різнобарвні стоси.

«Це вже не купонні папірці з нулями, - Павло ковзнув поглядом крізь міліційні картузи. - Серйозні люди якісь, певно...»

Довкола грошей снували міліціонери й люди в цивільному. Автоматники в касках і бронежилетах стояли по боках «опеля», біля якого переминалися двоє молодиків у кайданках. Молодики відверталися від грошей. Скоріш за все, мали підстави. Їм це дійство явно піднабридло. Тим більше журналістські відеокамери. Оператор Поворознюк, черкнувши об'єктивом по затриманих, перейшов на інший бік авта, до грошей. Із траси, з проїжджих автомобілів, що пригальмовували, приоминаючи скупчення людей і блимання «мигалок», визирали цікаві.

«Можливо, крупне пограбування. А може, звичайні кур'єри. На старенькому "опелі" перевозили гроші якогось тіньового ділка»,- розмірковував Павло, спостерiгаючи за оператором, Темніючи відеокамерою на плечі, Поворознюк упритул підступив до одного із затриманих. Лисуватий грубас різко опустив голову, його подільник, вищий, весь у чорному, приставив дашком долоню до очей. У Павла ворухнулося відчуття, що він міг десь бачити цих хлопців, заступлене плином мiркувань: «Тож що? Скажімо, везли гроші в аеропорт, траса веде якраз туди. А з летовища - безліч ваpiантів».

Торік на митниці в аеропорту була затримана бізнес-леді з Дніпропетровська, висхідна політична зірка з тисячами доларів у дипломаті. Незадекларованими, певна річ. Чим там скінчилося, Павло вже не пам’ятає. Сюжет для випуску новин підкорочували, щось вирізали. Обласна телерадіокомпанія - фірма серйозна, і генеральний директор Садовничий пантруе ефір від будь-яких крамольностей. «Хе-хе», - покректує Садовничий, нависши над текстами, що зносяться з усіх редакцій. «Хе, - ручка креслить аркуш, порипуючи. - Ну, слухайте! Ні, звичайно. Як це може бути? Хе-хе...» Днями Павлові креслив, пасмо коливалося, ворушилися губи над роздвоєним підборіддям.

Хе-хе. Сюжет із затриманням на трасі, здається, не чаїть у собі крамольного підтексту. Група, відзнявшись, збиралася на наступну подію, коли писнув пейджер, принісши вістку від Ковалика про пригоду на трасі. «Скокни на селище Леваневського, підзніми», - чорніли літери, ніби озвучені голосом шефа редакції інформації. Гаразд, Тарасе. Це цікавіше, ніж споглядати за оточеним свитою міським головою, що приїхав на запуск газогону. Хоча там своя користь. У ті нетрі на Передаточній навряд чи колись би ступила нога. Ніби проходиш крізь стіни. Впускали в хати не його, а відеокаме- ру, на людей камера діє магічно, але й він при ній. Точніше, при ній оператор. сьогодні це Гена Поворознюк, Паравоз, a Павло редактор, старший групи, у розпорядженні якого oператор і водій. Наразі за кермом Йосипович, він уже теревенить із іншими шоферами, ледь прочинивши двері оранжевого «москвича».

Журналісти взяли в коло начальника міської міліції.

- Затримали їх наші співробітники вже при виїзді з посьолка Леваневського. Була оперативна інформація, що вони вооружени i всьо прочєє. Іформація не підтвердилася.

- Що можна сказати про затриманих? Вони здійснили якийсь злочин?

- Можливо, вони перебували в розшуку?

- Поки що такої інформації дати не можу. Буде вестися слідство, будемо розбиратися, і так далее, і тому подобноє.

- Есть якісь дані про походження грошей? І яка їхня загальна сума?

- Процесу щитання проізведено ще не було, - міліційний полоковник обіруч поправив картуза. - Походження грошей тоже поки що в процесі вияснєнія. Як і проісхожденіє средства передвіженія.

Павло кинув оком у бік «опеля». 3 переднього бампера, торкаючись землі, звисав збитий номерний знак. Під ним був закріплений ще один, із іншими цифрами. За парочкою явно тяглася якась iсторія, яка обламалася біля бордюру, з рештками голуба, утертими в асфальт траси, за якою, з одного боку, сipіють дахи селища, а з іншого - зелень травневого поля й посадка. «Спайом жиган - нам нє гулять па бану, - хмикнув Павло подумки. Підходить до цих двох. - І нє встрєчать вєсьолий мєсяц май.» Перспективи, які виростали з енергiї паперових брусків, тепер затінюються інтер'єрами казенного дому, барака в таборі. Чи відкупляться? Хтозна. Перебування при грошах, навіть при великих грошах, не означає факту володіння ними, це Павло засвоїв ще з магазинних Часів, На складі автозапчастин виторг іноді був таким, що не вдавалося розфасувати гроші до приїзду інкасаторів. Кілька разів забивав ними неопломбовану сумку, запихав у пакeт та віз додому. На ранок, перелічені за номіналами, по сто купюр у стосі, як належалося за банківськими приписами, відвозив у переповненому автобусі на роботу. Якби його в той час затримали правоохоронці, ситуацію було б важко пояснити. Людям, протилежним міліції, наприклад, таким, як оці хлопці, жодних пояснень і не потрібно було б. Слава Богу, на таких він не наткнувся. Вомбат, тодішній начальник, теж ні про що не довідався.

Сонце починає припікати зовсім по-літньому. Ближчі міліціянти перемовляються.

- Брат старший за тебе?

- Тридцятник. Але якийсь він по жизні... Кажу, отдать двісті баксів, обкласти кафелем всю кухню, ванну і туалєт, і при тому...

Судячи з усього, дійство із затриманням тягнеться довго. Усі формальності вже вирішено. Лишається прибути конвойній команді. Спітнілий очільник міської міліції, оточений зграйкою журналістів, передав картуза лейтенанту й рушив до «мерседеса» з мигалкою на даху. Через мить димок повився за даленіючим автом. Паравоз дознімав ще кілька планів. Тим часом прибули конвойні, і затриманих, пригинаючи їм голови, завели у «воронок». Біля бійця з автоматом чоловік у цивільному й жінка-лейтенант навпочіпки перераховують гроші. Такої кількості могло би вистачити для виплати зарплати всій телекомпанії. Вова Москаль вдоволено потирав би в цей день руки, з усмішкою поглядаючи на Павла. Це в них така гра. Раніше потирав Павло, одержуючи на якусь десятку більше, Тепер ролі помінялися. «Гівнюк», - думає Павло вслід довколазарплатним жартуванням. Теж жартома. Москаль друг, до того ж він ведучий прямих ефірів - отже, усе справедливо. Колишня власна грошова першість - загадка для самого Павла.

- Я ще на «пушку» підзняв кілька синхронів, - Паравоз пiдійшов, не знімаючи камеру-«бетакам» із плеча. - Tільки ж які недорікуваті ці міліцейські полковники. Каже: «обєспєчєніє». Яке нафіг печєніє? Xіба в хлібобулочному відділі. Тільки «обєспєчєніє», це я як екс-філолог кажу.

«3 ними добре кросворди розгадувати, з оператораторами», - думае Павло, проводжаючи поглядом «воронок», у нутрощах якого зникли хлопці в кайданках. Оператори - це каста. Усі все знають, у найекзотичніших сферах. Хлопці вони здебільшого фахові, але можуть прогавити найефектніші кадри. Щойно, коли затриманих вели до «воронка», Паравоз тицяв об'єктивом у квіточки, знімаючи крупні плани для заставок-перебивок. «Спайом, жиган, нам нє гуля...» Тьху, нав'язалося.

- Я, коли вчився в педагогічному...

- Їдемо, Гено, - перебиває Паравоза Павло. - Нам ще на зустріч із делегацією з Москви в «білому домі».

- А з цими мурзіками-розібралися? Кого вони грабонули?

- Тайна слідства. Поїхали, Йосиповичу.

Йосиповича треба підганяти, він трохи вайлуватий. Проте завжди у формі. Залізний йосиповичівський організм розщеплює неміряні кількості алкоголю, даючи раду щоранковим медоглядам. «Салко їмо! - феномен пояснюється просто. - І борщик, хг-га-га-га-га...» У гаражі про його алкостійкість ходять легенди.

- Блін, нічо нє умеют, - не вгаває Паравоз. - Даже аграбіть па-чєлавєчєскі!

- Та шо воно тепер може? - вторує Йосипович. - Іду - коло парадного тягнуть двоє мішок, хитаються. Чи мука, чи cахарь. «Вам на який?» На третій етаж. Ну, а мені на п’ятий. Кинув на плече - нормально. Кажу - давайте й другий. У них і челюсті на груди попадали.

- Стара махновська гвардія!

- А то - у дзеркалі переднього виду блискає Йосиповичів золотий зуб. - 3 Омельника, як на Гуляйполе їхать!

- Пoїxали на «білий дім», Йосиповичу! Москва жде!!!

Зціпивши зуби, Павло кам'яніє на передньому сидінні. Брифінг уже, мабуть, розпочався.

- lнтересно, яка ж там усе-таки сума була? - загомонів Паравоз, коли Йосипович нарешті рушив. - Це ж де такі грошові маси крутяться? Та й братва-наша чи зальотна?

Направду, хтозна. Полковник Карабань в інтерв'ю був дуже ухильним. Павла не полишало відчуття, що він міг десь бачити затриманих, принаймні одного з них. Утім, чи таких мало? Може, це взагалі гастролери. Кримінал бездонний, а тепер і поготів. Шкода, що не вдалося їх як слід розгледіти. В обох якісь білясті, відсторонені лиця. Зникли, щоб більше ніколи не згадатися, як промельк ландшафту. Як той голуб, ум'ятий шинами в асфальт траси.

- Року не пройшло після вводу гривні, - жебонить Паравоз під завіконне мигтіння. - А в людей он уже її скільки на руках гуляє.

- Хто при німцях жив - і тепер живе, да! Хга-га-га-га-а-а...

- В Одесі кажуть: хто при руминах… - Паравоз збадьорюється реготком Йосиповича. - У нас тепер, як у «кавеен» по телевізору розповідали: «В Українє правєлі дєнєжную рєформу, і тєпєрь вся Украіна… - Паравоз косує на Павла, зважуючи фразу. - І тєпєрь вся Україна купаєцца в грівнє!»

Павло косує на Паравоза.

- Па тєлєвізору, да. Команда «кавеен». Запорожье-Крівой Рог-Транзіт...

Паравоз до Павла ставиться з осторогою. Серед інших редакторів він видається Паравозу різкуватим і навіть трохи агресивним. Із постійною україномовністю дивно поєднуються вкраплення сленгу. Незрозумілий тип.

Павлове сприйняття Паравоза можна назвати відстороненим. Після зйомок в аерозагоні, коли Паравоз сам зохотився на борт моноплана зробити панорамні зйомки, додалося трохи іронії. Увесь відзнятий матеріал звівся до паравозівського коліна і його ж холоші, що поклацувала на вiтpi - хвилин десять заціпеніння, зафіксованого втиснутою в стегно відеокамерою. Утім, не так і важить, із ким знімати. Сьoгодні випало з Паравозом і Йосиповичем, а завтра може бути зовсім інша комбінація. Склад знімальної групи - штука спонтанна.

Кінець ознайомчого фрагменту.