ПОРАДИ ВІД  ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ГІПЕРАКТИВНИМИ ДІТЬМИ

Гіперактивні діти — це діти, які не можуть адекватно пристосуватися до реалій навколишнього життя і тому сприймаються своїм найближчим оточенням як об’єкт постійної турботи і джерело занепокоєння. І самі діти з підвищеною активністю, і їх оточення страждають від властивої їм метушливості; причиною неприємностей стає поведінка, що відхиляється від соціально прийнятих норм.

Однією зі специфічних рис є надмірна активність дитини, зайва рухливість, метушливість, неможливість тривалого зосередження уваги на чому-небудь.

Рекомендації вчителю по роботі з гіперактивними дітьми

1. Обов’язково оцінювати хорошу поведінку та успіхи в навчанні, хвалити дитину, якщо він успішно впорався навіть з невеликим завданням.

2. Зменшити робоче навантаження, в порівнянні з іншими дітьми.

3. Ділити роботу на більш короткі, але більш часті періоди. Використовувати фізкультхвилинки.

4. У класі бажано мати мінімальну кількість відволікаючих предметів (картин, стендів).

5. Знизити вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформувати відчуття успіху. Створювати ситуацію успіху, в якій дитина мала б можливість проявити свої сильні сторони. Треба навчити його краще їх використати, щоб компенсувати порушені функції за рахунок здорових. Нехай він стане відмінним експертом по окремих областях знань.

6. Посадити дитини під час заняття, по можливості, поряд з дорослим. Оптимальне місце для гіперактивного дитини — в центрі класу, навпаки дошки, він завжди повинен перебувати перед очима вчителя. Йому повинна бути надана можливість швидко звертатися до вчителя за допомогою у випадках труднощів.

7. Використовувати фізичний контакт (погладжування, дотику) в якості заохочення і зняття напруги.

8. Направляти зайву енергію гіперактивних дітей в корисне русло: під час уроку просити їх допомогти — вимити дошку, роздати папір і т.д.

9. На певний відрізок часу давати лише одне завдання. Якщо має велике завдання, то його треба пропонувати у вигляді послідовних частин, і періодично контролювати хід роботи над кожною частиною, вносячи необхідні корективи.

10. Давати завдання відповідно з робочим темпом і здібностями учня. Важливо уникати пред’явлення завищених або занижених вимог.

11.Учіть висловлювати свої емоції.

12. Домовлятися з дитиною заздалегідь про тих чи інших діях.

13. Давати короткі і чіткі інструкції (не більше 10 слів).

14. Використовувати гнучку систему заохочень і покарання.

15. Заохочувати дитину відразу ж, не відкладаючи на майбутнє.

16. Надавати дитині можливість вибору, коли це необхідно.

17. Роботу з гіперактивним дитиною будувати індивідуально, при цьому основну увагу приділяти відвеликаємості і слабку організацію діяльності.

18. По можливості ігнорувати викликають вчинки дитини з синдромом дефіциту уваги.

19. Під час уроку обмежити до мінімуму відволікаючі чинники. Цьому може сприяти, зокрема, оптимальний вибір місця за партою для гіперактивного дитини — у центрі класу навпроти дошки.

20. Надавати дитині можливість швидко звертатися за допомогою до вчителя у випадках труднощі.

21. Навчальні заняття будувати за чітко розпланованого, стереотипному розпорядку.

22. Навчити гіперактивного дитину користуватися спеціальним щоденником або календарем.

23. Завдання, запропоновані на уроці, писати на дошці.

24. Вводити проблемне навчання, підвищувати мотивацію учнів, використовувати в процесі навчання елементи гри, змагання. Більше давати творчих, розвиваючих завдань і навпаки, уникати монотонної діяльності. Рекомендується часта зміна завдань з невеликим числом питань.

25. Спільно з психологами допомагати дитині адаптуватися в умовах школи і класному колективі — розвивати навички роботи в школі, навчати необхідним соціальним нормам і навичкам спілкування.

26. Дотик є сильним стимулятором для формування поведінки і розвитку навичок навчання. Доторкніться до плеча дитини, погладьте його по голові, візьміть за руку …

27. При розмові з дитиною опускатися на рівень його очей, дивитися йому в очі, взяти за руки.

28. Запам’ятати, гіперактивність — це не поведінкова проблема, не результат поганого виховання, а медичний і нейропсихологічний діагноз. Проблему гіперактивності неможливо вирішити вольовими зусиллями, авторитарними вказівками і переконаннями.

Існують спеціальні вправи для гіперактивних дітей молодшого та середнього шкільного віку, розвиваючі увагу, посидючість або ж, що знімають зайву енергію. Ось деякі з них:

«Знайди відмінність»

Мета: розвинути вміння концентрувати увагу на деталях.

Дитина малює будь-яку нескладну картинку (котик, будиночок і ін) і передає її дорослому, а сам відвертається. Дорослий домальовує кілька деталей і повертає картинку. Дитина повинна зауважити, що змінилося в малюнку. Потім дорослий і дитина можуть помінятися ролями.

Гру можна проводити і з групою дітей. У цьому випадку діти по черзі малюють на дошці який-небудь малюнок і відвертаються (при цьому можливість руху не обмежується). Дорослий домальовує кілька деталей. Діти, поглянувши на малюнок, повинні сказати, які зміни відбулися.

«Лагідні лапки»

Мета: зняти напругу, м’язові затиски, знизити агресивність, розвинути чуттєве сприйняття, гармонізувати відносини між дитиною і дорослим.

Дорослий підбирає 6-7 дрібних предметів різної фактури: шматочок хутра, пензлик, скляний флакон, намиста, вату і т. д. Все це викладається на стіл. Дитині пропонується оголити руку по лікоть; вихователь пояснює, що по руці буде ходити «звір» і стосуватися ласкавими лапками. Треба з закритими очима вгадати, який «звір» торкається до руки — відгадати предмет. Дотики повинні бути погладжуючими, приємними.

Варіант гри: «звір» буде торкатися до щоки, коліну, долоні. Можна помінятися з дитиною місцями.

«Передай м’яч»

Мета: зняти зайву рухову активність.

Сидячи на стільцях або стоячи в колі, що грають намагаються якомога швидше передати м’яч, не впустивши його, сусідові. Можна в максимально швидкому темпі кидати м’яч один одному або передавати його, повернувшись спиною в коло і прибравши руки за спину. Ускладнити вправу можна, попросивши дітей грати з закритими очима, або використовувати в грі одночасно кілька м’ячів.

БАТЬКАМ ПРО ГІПЕРАКТИВНІСТЬ ДІТЕЙ

             Гіперактивність у дітей — це поєднання симптомів, пов’язаних із надмірною психічною та моторною активністю. Чіткі межі цього синдрому важко провести, але, зазвичай, він діагностуєсться у дітей, що відрізняються імпульсивністю та неуважністю. Такі діти часто відволікаються. Їх легко обрадувати або засмутити. Часто для них характерна агресивність. Внаслідок цих особистих особливостей гіперактивним дітям важко концентруватися на конкретних завданнях.

      Причиною гіперактивності може бути і патологія вагітності мами, складні пологи тощо. Цей діагноз ставиться, коли батьки та вчителі скаржаться, що дитина надмірно рухлива, непосидюча та погано себе поводить або ж вчиться, ані на хвилину не може концентрувати свою увагу на чомусь одному. Однак не існує точного визначення даного стану або особливого тесту, який би одночасно підтверджував діагноз гіперактивності. Переважна кількість батьків зазначає. Що початок такої поведінки закладається ще в ранньому віці. Подібний стан супроводжується порушенням сну. Коли дитина сильно втомлюється, гіперактивність поглиблюється.

Поради та рекомендації практичного психолога батькам щодо взаємин з гіперактивними дітьми

Гіперактивна дитина потребує постійної батьківської підтримки. Зробити гіперактивну дитину тихою і спокійною – неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.

ü  Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона гіперактивна. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладнення під час пологів, психосоціальні причини – стиль виховання в сім’ї.

ü  У дітей з проявами гіперактивності спостерігаються труднощі з концентрацією уваги і регуляцією поведінки, які спричинені порушеннями процесів гальмування і збудження в корі головного мозку.

ü  З гіперактивною дитиною спілкуйтесь спокійно, тактовно, з розумінням вислухайте її.

ü  Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 10 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і просто не почує Вас.

ü  У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною що можна, а що не можна в поведінці дитини вдома і в дошкільному закладі.

ü  Не завищуйте вимог, особливо якщо дитина навчається в школі, щоб не було перевтоми, капризів і відмови від навчання взагалі.

ü   Заборон має бути не багато, але говоріть чітко, твердо. Бажано, щоб дитина знала, які «санкції» будуть зроблені батьками за порушення поведінки.

ü  Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть за її успіхи і досягнення, навіть самі незначні.

ü  У повсякденному спілкуванні з гіперактивними дітьми батьки повинні виключити різкі заперечення словами «ні» і «не можна», тому що такі діти є імпульсивними і зразу ж прореагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано не говорити «ні», а дати можливість вибору для дитини.

Поради батькам дітей з ООП

·        Дитина із особливими потребами потребує постійної батьківської підтримки. Підпорядкувати таку дитину загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.

o   Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім’ї).

o   Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потебами– це довготривалий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.

o   Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує Вас.

o   У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в дошкільному закладі.

o   Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.

o   У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.

o   Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначіть систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.

o   Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.

o   Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.

o   Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю.

o   Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.

Корекція затримки психічного розвитку дітей потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини.

(За матеріалами http://velyka-pysarivka.school.org.ua/inkljuzivna-osvita-14-15-19-06-02-2020/ )

Поради батькам дітей з особливими потребами

1.Ніколи не жалійте дитину через те,що вона не така, як усі.

2.Даруйте дитині свою любов та увагу,однак не забувайте про інших членів родини,котрі її теж потребують.

3. Не дивлячись ні на що, зберігайте позитивне ставлення і уявлення про свою дитину.

4. Організуйте свій побут так,щоб ніхто в сім'ї не відчував себе «жертвою», відмовляючись від свого особистого життя.

5. Не відгороджуйте дитину від обов'язків і проблем. Вирішуйте всі справи разом з нею.

6. Слідкуйте за своєю зовнішністю. Дитина повинна гордитися вами.

7. Не бійтеся в чомусь відмовити дитині, якщо вважаєте її вимоги надмірними.

8. Частіше розмовляйте з дитиною. Пам'ятайте, що ні телевізор, ні радіо не замінять їй вас.

9. Не обмежуйте дитину в спілкуванні з ровесниками.

10. Частіше звертайтеся за порадами до педагогів та психологів.

11. Звертайтеся до родин, у яких є діти. Передавайте свій досвід і переймайте чужий.

12. Пам'ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно. Готуйте її до самостійного життя. Говоріть з нею про майбутнє.

Поради батькам п'ятикласників

• У ваших дітей проблемно-переломний період, тому будьте особливо спостережливими, уважними, небайдужими.

• У 5-му класі розширився обсяг основних предметів, зросла кількість предметів, тому збільшується час для підготовки до уроків.

• Забезпечте своїм дітям вдале поєднання відпочинку, фізичної праці та роботи над уроками.

• Програми включають більше теоретичного матеріалу. Тому слід привчати дітей міцно заучувати окремі правила з математики, української мови, історії тощо.

• Уважно стежте за рівнем виразного читання ваших дітей. Хай вдома виразно читають усі тексти, що задані з різних предметів.

• Стежте за порадами вчителів, записаними у щоденниках і робочих зошитах.

• Дбайте про те, щоб дитина навчалась бути охайною в усьому, включаючи бережне ставлення до підручників.

• Ніколи не поспішайте з висновками ні про дитину, ні про вчителя - прийдіть у школу, поспілкуйтеся з учителем.

• Намагайтесь придбати для сімейної бібліотеки різноманітні словники та довідкову літературу.

• Пам'ятайте, що клас, де навчається ваша дитина, - ціле трьох колективів: дітей, батьків, учителів. Чим дружніші, цілеспрямованіші будуть ці колективи, у тим кращій атмосфері буде формуватись ваш хлопчик чи дівчинка. Це залежить від кожного й від вас теж.

• Не забувайте: дитину не слід карати за невміння, а терпеливо вчити, підказувати, радити, допомагати, підтримувати.

• Керуйтесь у спілкуванні з дитиною правилом: найдієвіший засіб виховання - особистий приклад.

• Дбайте про всебічний розвиток своєї дитини.

• Умійте ставити себе на місце дитини.

• Пам'ятайте: праця, зокрема навчальна, не завдає шкоди вихованню дитини, а бездіяльність - перший ворог.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ "ПОПЕРЕДЖЕННЯ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ "

- Рубрика "Психолог батькам"

Для батьків майбутніх першокласників

«До нової української школи крокуємо із задоволенням»

Шановні батьки!

Через якийсь період у ваших родинах відбудуться зміни. Ваші сини та доньки стануть ще дорослішими, підуть до 1 класу. Усі в родинах будуть звикати до нового режиму дня, нового статусу «учня», до нових умов навчання й виховання, шкільних обов’язків та вимог. Цей процес триває від декількох тижнів до 2-3 місяців. Діти по-різному проходять цей період, але абсолютно всім їм потрібна ваша допомога, любов та підтримка.

Для успішної адаптації дитини до школи вирішальне значення має «рівень шкільної зрілості» або «готовність до школи».

Загалом поняття «готовності до школи» розглядається як комплексне, багатогранне, яке охоплює всі сфери життя та діяльності майбутнього першокласника.

Необхідно одразу розділити поняття педагогічної та психологічної готовності до школи. Під педагогічною готовністю мається на увазі уміння читати, писати, рахувати. Однак сама по собі наявність лише цих вмінь та навичок не є гарантом того, що дитина буде навчатися сумлінно.

Компоненти психологічної готовності:

- Фізіологічна готовність;

- Інтелектуальна (пізнавальна) готовність;

- Мотиваційна готовність;

- Емоційно-вольова готовність;

- Соціальна готовність.

1.Фізіологічна готовність. Сюди відноситься досягнення дитиною повних 6 років, рівень розвитку дрібної моторики руки, розвиток зорово-рухової координації рухів, загальний фізичний розвиток. Уміння виконувати пальчикові дії, нанизування намистинок буде запорукою того, що дитина легко оволодіє письмом.

2.Інтелектуальна готовність. Має бути розвинене мовлення, певний словниковий запас слів, належний рівень розвитку пізнавальних процесів (мислення, пам’яті, уваги, уяви).

3. Мотиваційна готовність. Дитина повинна вміти чітко формулювати позицію школяра, щоб була сформована не ігрова, а навчальна мотивація. Найголовніше, щоб дитина йшла до школи з бажанням, пізнавати нове. Бажання вчитися, виразність пізнавальних процесів, прийняття системи вимог, що пропонуються вчителем і школою; щоб мала бажання ходити до школи, виконувати роль школяра. Не налаштовуйте дитину негативно стосовно школи: ось підеш до школи – тобі там покажуть, налаштуйте дитину позитивно. У школі буде радісно, ти дізнаєшся багато цікавого і корисного.

4.Соціальна готовність. Уміння жити й розвиватися в соціальному оточенні, мати відповідні навички комунікації. Соціальна компетентність ( виконання вимог та дотримання правил поведінки, відстоювання власної позиції, прийняття рішень, толерантність, емпатія). Уміння у дитини будувати взаємини з однокласниками та дорослим (вчителем), спілкуватися, вміння слухати, не перебивати, вміння вибачати й вибачатися, співчувати.

5.Емоційно-вольова готовність. Здатність керувати своєю поведінкою, бути посидючим, зібраним; зосередженість на виконанні не дуже цікавого, але потрібного завдання; здатність слухати, зосереджуватися і виконувати вимоги вчителя. Чи не перебиває дитина під час розмови? Чи прибирає за собою іграшки? Чи застеляє свою постіль? Чи має терпіння? Давши відповіді на ці питання ви дізнаєтесь, чи сформована у вашого малюка емоційно-вольова готовність.

3. ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

В соціальних мережах стрімко набирають оберту так звані «Групи смерті». Одна із останніх це «Випий 40 таблеток і подивися що буде!!!!!!»  Дітям, через відео в соцмережах, пропонують виконати дане завдання. Тому закликаємо батьків бути уважними до небезпек "ігор, які поширюються в інтернеті".

 Як не допустити потрапляння Ваших дітей у  «групи смерті»

• приділяйте більше уваги психологічному стану дитини, звертайте увагу на її настрій, пригнічення чи роздратування, прояви тривожності чи нестабільності настрою;

• намагайтеся зробити дозвілля своєї дитини змістовним та різноманітним;

• перевіряйте шкіряні покриви дитини на наявність пошкоджень та, в разі їх виявлення, з’ясовуйте обставини, за яких вони з’явилися (особливу увагу звертати на пошкодження різного роду в формі кита);

• перевіряйте акаунти дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акант;

• звертайте увагу на коло та зміст спілкування дитини в приватних чатах;

• бов’язково контролюйте, які фото  та відеофайли розміщуються в гаджетах дитини;

• встановіть функцію «батьківський контроль» на всіх гаджетах дитини.

Небезпека в інтернеті більша, ніж здається. Діти можуть не розуміти наслідків своїх дій, можуть вважати розвагою те, що призводить до катастрофічних наслідків. Поговоріть зі своїми дітьми про небезпеку онлайн!!!!

Практичний психолог                            Н. Л. Педоренко