Профілактика емоційного та професійного вигорання

Тисячі професій народжуються і вмирають. Та серед вічних професій учительська посідає особливе місце: вона початок усіх професій.

Педагог – довірена особа суспільства, якій воно ввіряє найдорожче і найцінніше – дітей, свою надію, своє майбутнє. Доля дітей в руках педагога, в його золотому серці, він має бути джерелом радісного пізнавального і морального зростання своїх вихованців.

Жодна інша професія не ставить таких вимог до людини. Люди цієї справи зобов’язані бути яскравими, неповторними особистостями, носіями загальнолюдських цінностей, глибоких і різноманітних знань, високої культури.

Кожен з нас не вживає вислов «емоційне вигорання», а замість цього користується словами: стрес, емоційний розлад, перевтома, криза, «я втомилася», «уже більше не можу»,«все набридло» і т.д. Кожен педагогічний працівник у своїй професійній діяльності інколи перебуває у стресовій ситуації. Саме слово «стрес» викликає в нас не зовсім приємні відчуття. Проте давно доведено, що без стресу жива істота просто не може існувати. Однак занадто велика кількість стресових ситуацій різного ступеня є «токсичною» для людської психіки. Тому кожному з нас потрібно визначити для себе й спробувати встановити рівень напруження, необхідний для благополучного існування.

Синдром «професійного вигорання» - це один із проявів стресу, з яким стикається людина у власній професійній діяльності. Цей термін - загальна назва наслідків тривалого некерованого робочого стресу і певних видів професійної кризи.

Стрес - це психічна та емоційна реакція людини на ситуацію, причому будь-яку ситуацію, як фізичну, так і емоційну. Це індивідуальна реакція людини, що може відрізнятись від реакції іншої людини, розглядається як захисна реакція організму, яка допомагає йому подолати складні життєві ситуації.

Емоційне вигорання – це синдром, що розвивається на тлі неперервного впливу на людину стресових ситуацій і призводить до інтелектуальної, душевної і фізичної перевтоми та виснаження.