Костянтин Ушинський

1823-1870

Факти біографії

Народився Костянтин Ушинський 3 березня 1823 року (за іншими даними - 1824) на хуторі Богданка Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер село Шосткинського району Сумської області) (за іншими даними в м.Тула). Він походив зі старовинного українського шляхетського роду. Його батько, Дмитро Григорович був офіцером Російської імператорської армії, а потім повітовим суддею в м. Новгород-Сіверську. Мати Костянтина, Любов Степанівна була донькою Новгород-Сіверського підприємця Степана Гусака. За свідченням А.Старчевського, який був сучасником К.Д.Ушинського та редактором кількох його статей, мати майбутнього педагога належала до відомого українського роду Капністів. Любов Степанівна сама навчала сина грамоти, пробудивши в ньому допитливість, інтерес до читання. Коли хлопцю ще не виповнилося 12 років мати померла, тому він змушений був припинити сімейну освіту і продовжити навчання в Новгород-Сіверській гімназії.

У 1840 році юнак вступає на юридичний факультет Московського університету. Після блискучого закінчення університету К.Ушинський працює в Ярославському ліцеї професором камеральних наук. У 1954 році він дістає посаду викладача та інспектора класів у Гатчинському сирітському інституті, де проявив свої організаторські та педагогічні здібності. 

Після публікації в 1857-1858 рр. кількох педагогічних праць Костянтин Дмитрович став відомим педагогом-реформатором і його запросили на посаду інспектора Смольного інституту шляхетних дівчат. Одночасно з цим він став працювати редактором «Журнала Министерства народного просвещения» 

Зміни, які запровадив К.Ушинський у навчально-виховний процес, ускладнили його стосунки з керівництвом та призвели до того, що педагога відрядили за кордон для вивчення досвіду жіночої освіти. За кордоном він перебував з 1862 до 1867 р. Повернувшись з відрядження, Ушинський продовжив займатися науковою діяльністю, доки тяжка хвороба не обірвала його плідну діяльність. Помер великий вчений і педагог у 1870 році в Одесі. Похований він був у некрополі Видубицького чоловічого монастиря міста Києва.

Основні педагогічні твори

Педагогічні погляди ученого викладені у працях, що стали основою для становлення вітчизняної наукової педагогіки, педагогічної антропології та народної школи. Серед яких:

 монографічні праці:

·       «Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології» (1868-1869);

статті періодичних видань:

·       «Про користь педагогічної літератури» (1857);

·       «Три елементи школи» (1857);

·       «Про народність у суспільному вихованні» (1857);

·       «Шкільна реформа в Північній Америці» (1858);

·       «Про засоби поширення освіти через грамотність» (1858);

·       «Праця в її психічному і виховному значенні»(1860);

·       «Недільні школи» (1861);

·       «Питання про народні школи» (1861);

·       «Проект учительської семінарії» (1861)

·       «Рідне слово» (1861);

підручники для початкового навчання:

·       «Дитячий світ і Хрестоматія» (1861);

·       «Рідне слово» (1864-1870);

·       «Керівництво до викладання за «Рідним словом» (1870);

автобіографічні матеріали:

·       «Спогади про навчання в Новгород-Сіверській гімназії» (1859-1860);

·       «Щоденник 1844-1845»;

·       «Педагогічна подорож до Швейцарії» (1862);

·       «Звіт про відрядження за кордон» (1867).

Внесок у розвиток педагогічної науки

Великою заслугою К. Д. Ушинського є те, що він одним з перших запропонував розглядати ідею народності як основу виховної системи. Він обґрунтував думку про те, що кожний народ повинен мати школу з рідною мовою навчання. До своїх теоретичних розробок він додав навчальні матеріали для учнів та практичні поради для батьків і наставників під назвою «Рідне слово», завдяки яким був поширений дієвий метод початкового навчання. За загальним визнанням, саме «Рідне слово» Ушинського разом із «Керівництвом» до нього вчинило переворот у роботі початкової школи країни, що стався в другій половині ХІХ ст. Від моменту першого видання у 1864 р. книга безперервно перевидавалася по кілька разів на рік і розійшлася мільйонними екземплярами не лише на Батьківщині педагога, але й в Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі тощо.

Вчений звернув увагу на важливість природничої освіти дітей, на необхідність наближення освіти до життя та потребу у зацікавленні учнів здійснювати навчання. Розробив правила побудови уроку, що передбачали активне залучення всіх учнів до роботи та зосередження уваги педагога не тільки на класі у цілому, а й на кожному окремому учневі.


В працях Костянтина Дмитровича вперше порушується й науково обґрунтовується ідея про провідну роль праці у вихованні особистості.

Завдяки своїй діяльності Костянтин Дмитрович Ушинський став просвітителем світового масштабу, а його творча спадщина золотими літерами вписана в історію української педагогічної науки.

Любов до України

Якщо розглядати патріотизм як любов до Батьківщини та культури свого народу, то К.Д.Ушинського можна вважати справжнім українським патріотом. Свідченням такої любові є його теплі слова про природу місцевості рідного краю й визнання ним величі української мови та поезії. Згадуючи роки навчання у Новгород-Сіверській гімназії він із захопленням описував батьківський маєток на березі Десни: «Чудова місцевість, багата найживішими і найрізноманітнішими ландшафтами, величезний старий сад, порізаний сповненими зелені байраками… Боже мій! Скільки перемріялось, на цьому прекрасному березі Десни, на цих кручах, що нависли над річкою…І справді, хіба я не був страшенним багатієм , мільйонером порівняно з дітьми, замкненими у задушних стінах столичного пансіону?» [Твори у 6 т., К.,1954. Т.6, с.560].

Повагу і любов до рідної мови та літератури Костянтин Дмитрович висловив у творі «Педагогічні замітки про Швейцарію»: «А наша багата південно-російська, мелодійна, співуча мова, якою розмовляє не 200 тисяч, а 14 мільйонів народу, на якій існує така народна література, якою не може похвалитися жоден народ, якою ще недавно співав Шевченко… А яким невичерпним матеріалом є південно-російська народна поезія для розвитку. найвитонченішого розвитку найблагородніших і найніжніших почуттів у серці молодого покоління!.. О так, народ потрудився для нас і створив велику мову й велику поезію; а як ми використали цей скарб, зібраний, вистражданий на протязі багатьох і багатьох віків! [Твори у 6 т., К.,1954. Т.2, с.136]. Незважаючи на те, мова і поезія названі за вимогами того часу південноросійськими, не викликає сумніву, що на увазі маються надбання саме українського народу, і що автор ідентифікує себе з цим народом, захоплюючись та пишаючись його культурою.