Володимир Вернадський

В період правління гетьмана П.Скоропадського Вернадський отримав запрошення від міністра народної освіти Н.П. Василенка якнайшвидше приїхати до Києва і взяти участь в організації широкої культурної роботи в Українській державі та створенні Української академії наук. У своїх спогадах Володимир Іванович зазначав, що був дуже захоплений можливістю створення Української академії наук і погодився на пропозицію за умови, що від нього не будуть вимагати отримання громадянства в Українському гетьманстві і дозволять брати участь в українському культурному житті в якості академіка та ділового експерта від Російської академії наук (Вибрані наукові праці академіка В.І. Вернадського. Київ, 2011. Т.1, Кн.1, c.553). Авторитетний науковець відіграв важливу роль у заснуванні вітчизняної Академії наук і став її першим президентом.  

  З поверненням до СРСР В.Вернадський видає монографії «Біосфера», «Нариси з геохімії», організує відділ живої речовини в АН СРСР та Комісію з вивчення важкої води. У 1935 р. вчений переїхав до Москви, взяв участь в організації ряду наукових комісій, працював над проблемою «життя в космосі». У роки війни з нацистами науковець перебував у евакуації в Казахстані. У 1945 р. Володимир Вернадський помер у Москві, де і був похований на Новодівочому цвинтарі.

Украина, родная моя сторона,

Века ты уже погибаешь …

Но борешься, бьешься, бедняжка, одна,

И в этой борьбе изнываешь …

В минуту погибели крайней твоей

Детей твоих дух пробуждался,

Старались свободу найти от цепей

И ум их тобой восхищался.

Но дела вести до конца не могли

И вновь начинались раздоры …

Врагам твоим снова они помогли

И вновь появлялись кондоры.

Кондоры — враги разрывали тебя,

И дети врагами являлись,

Не многие, верно до гроба любя,

Течению волн покорялись.

Но в этих немногих вся сила твоя —

Они втихомолку старались,

И в годину бедствий, родная моя,

Враги твои вновь изгонялись …

Опять начались раздоры, борьба,

Враги твои снова являлись.

Такая, родная, Твоя уж судьба …

Судьбе мы всегда покорялись.

  З Україною для В.Вернадського пов'язаний і початок його дослідницької діяльності. У 1890 р. молодий учений відправився до Полтавської губернії вивчати та картографувати її ґрунти з експедицією В.В. Докучаєва. У подальші роки він ще неодноразово брав участь експедиціях та поїздках по Україні до: Дрогобича і Борислава (1894 р.), Кременчука, Лубен і Полтави (1901 р.), Житомирської і Полтавської губерній (1904 р.), Рівненського повіту Волинської губернії (1909 р.). У 1913 році родина Вернадських купує земельну ділянку у с. Шишаки Полтавської губернії та будує садибу на лівому березі річки Псел. Протягом 30-річного періоду вчений, майже кожного року приїжджав в Україну для того, щоб працювати, відпочивати, надихатися новими думками та ідеями.

Заради справедливості слід зазначити, що в період українських визвольних змагань 1917-1921 рр. В.Вернадський був в Україні, але не виявляв національної свідомості і не висловлювався на підтримку прагнень українців здобути незалежність. У 1919 р. звертаючись до особливої наради при генералові О.І. Денікіні він зазначав, що державне будівництво в Україні має здійснюватися на таких засадах як: 1) повне відділення національного малоросійського культурного руху, що проводиться, від політичних проявів самостійності; 2) надання широких можливостей культурному розвитку малоросійського народу в межах єдиної та неподільної Росії та 3) державна допомога центрам малоросійського національного розвитку (Вибрані наукові праці академіка В.І. Вернадського. Київ, 2011. Т.1, Кн.1, с.358). Незважаючи на це В.Вернадського можна вважати Великим сином українського народу, який зробив багато для будівництва незалежної української держави не своїми словами, а своїми справами. Завдяки його зусиллям було створено Українську Академію наук, Національну бібліотеку та Національний музей. Він став Першим Президентом УАН (1918—1921 рр.), забезпечивши її розвиток в складних умовах громадянського протистояння та безладдя. Важливе значення для розвитку української науки та освіти мала керівна робота Володимира Вернадського в Комісії у справах вищої школи і наукових установ при Міністерстві освіти, а також його діяльність, спрямована на створення Київського та Кам’янець-Подільського українських державних університетів, інших вищих шкіл, заснування наукових товариств, комітетів тощо. Фундатор української академічної науки долучився також і до формування передумов становлення майбутньої Української аграрної академії наук, відігравши велику роль у розвитку сільськогосподарської  дослідної справи в Україні в період 1918–1920 рр.

До  кінця  життя В.І.  Вернадський  зберігав зв'язок з Україною, залишаючись академіком Української академії наук та продовжуючи активну взаємодію з українськими вченими.