Володимир Вернадський

1863-1945

   Факти біографії


 Народився Володимир Вернадський 12 березня 1863 року в Петербурзі в заможній українській родині. Його батько Іван Васильович був професором політичної економії і нащадком литовського шляхтича, який у часи війн Хмельницького проти Польщі перейшов на бік козаків. Іван Вернадський після закінчення університету Св. Володимира в Києві працював в Московському університеті, а потім переїхав до Санкт-Петербурга, де отримав посаду в Центральному статистичному комітеті Міністерства  внутрішніх  справ. Мати майбутнього вченого, Ганна Петрівна, належала до українського старшинського роду Константиновичів та виховувалася в  приватному пансіоні м.Києва.

   У 1868 р. сім’я Вернадських переїхала до Харкова, де Володимир три роки навчався в класичній гімназії. Харківський період життя був найщасливішим у його житті. Завершувати середню освіту юнаку довелося в І петербурзькій класичній гімназії, після чого в 1881 р. він вступив на природниче  відділення фізико-математичного факультету Петербурзького  університету.

 Професійна діяльність Володимира Вернадського розпочинається на посаді  хранителя Мінералогічного кабінету Петербурзького університету. В 1888 р. у науковця-початківця з’явилася можливість пройти трирічне стажування як професорського стипендіату у найкращих лабораторіях Італії, Німеччини, Франції, Великої Британії.

  З 1890 до 1898 р. В. Вернадський працює приват-доцентом Московського університету, готує і захищає докторську  дисертацію «Явище  ковзання  кристалічної речовини». Після чого обирається професором Московського університету, стає помічником ректора і бере участь у створенні Московського університету імені Шанявського. Працюючи в університеті В.І. Вернадський підтримує тісні зв’язки з  міжнародними науковими установами та входить до складу кількох українських наукових товариств.

  У 1906 р. Володимир Іванович обирається ад’юнктом імператорської Академії. Протягом наступних п’яти років він стає екстраординарним та ординарним академіком. З 1914 р. працює директором Мінералогічного та Геологічного музеїв АН, а через рік очолює створену за його ініціативою Комісію з вивчення природних виробничих сил. Після початку революції 1917 р. Володимир Вернадський їде до свого маєтку поблизу Шишак на Полтавщині. Отримавши від тимчасового уряду пропозицію взяти участь у справах вищої школи виїхав у серпні цього року до Петрограду, але з приходом до влади більшовиків повернувся на Полтавщину.

В період правління гетьмана П.Скоропадського Вернадський отримав запрошення від міністра народної освіти Н.П. Василенка якнайшвидше приїхати до Києва і взяти участь в організації широкої культурної роботи в Українській державі та створенні Української академії наук. У своїх спогадах Володимир Іванович зазначав, що був дуже захоплений можливістю створення Української академії наук і погодився на пропозицію за умови, що від нього не будуть вимагати отримання громадянства в Українському гетьманстві і дозволять брати участь в українському культурному житті в якості академіка та ділового експерта від Російської академії наук (Вибрані наукові праці академіка В.І. Вернадського. Київ, 2011. Т.1, Кн.1, c.553). Авторитетний науковець відіграв важливу роль у заснуванні вітчизняної Академії наук і став її першим президентом.  

  З поверненням до СРСР В.Вернадський видає монографії «Біосфера», «Нариси з геохімії», організує відділ живої речовини в АН СРСР та Комісію з вивчення важкої води. У 1935 р. вчений переїхав до Москви, взяв участь в організації ряду наукових комісій, працював над проблемою «життя в космосі». У роки війни з нацистами науковець перебував у евакуації в Казахстані. У 1945 р. Володимир Вернадський помер у Москві, де і був похований на Новодівочому цвинтарі.

Основні наукові твори

  Володимир Вернадський виявляв ерудованість і мав широке коло наукових інтересів. Центральне місце в його науковій діяльності займали природничі науки, проте серед наукового доробку вченого є багато праць з філософії, наукознавства, політології, організації вищої освіти, історії та ін. Основними серед них є:

-      Наукові праці в галузі природничих наук:

· «Про поліморфізм, як про загальну властивість матерії» (1891);

· «Основи кристалографії» (1904);

· «Досвід описової мінералогії» (1908-1922);

· «Історія мінералів земної кори» (1923-1927);

· «La geochemie» (1924);

· «Біосфера» (1926);

· «Нариси геохімії» (1927);

· «Про умови появи життя Землі» (1931);

· «Історія природних вод» (1933-1936);

· «Біогеохімічні нариси» (1940);

· «Декілька слів про ноосферу» (1944).


-      Праці з філософії та історії науки:

· «Нариси по історії сучасного наукового світогляду» (1902-1903);

· «Кант і природознавство» (1905);

· «Про науковий світогляд» (1906);

· «Риси світогляду С. М. Трубецького» (1908);

· «Виправдання науки» (1918);

· «Думки про сучасне значення історії знань» (1926);

· «Проблема часу в сучасній науці» (1932);

· «Наукова думка як планетне явище» (1936 –1938);

· «Думки та зауваження про Гьоте як натураліста» (1946).


-      Суспільно-політичні та публіцистичні твори:

· «Про Державну Раду» (1906);

· «Українське питання та російське суспільство» (1915);

· «Війна та прогрес науки» (1915);

· «Про автономію» (1917);

· «Про організацію місцевої влади» (1919).


-      Роботи, присвячені питанням освіти:

· «Про засади університетської реформи» (1901);

· «Нова загроза вищій школі» (1907);

· «Академічне життя» (1908);

· «Наука та проєкт університетського статуту О.М. Шварца» (1908);

· «Листи про вищу освіту в Росії» (1913);

· «Вища школа та наукові організації» (1913);

· «Вища школа в Росії» (1914);

· «Інтелігенція та народна освіта» (1920).


-      Епістолярна література:

· Щоденники 1917—1921: січень 1920— березень 1921;

· Щоденники: березень 1921-серпень 1925;

· Щоденники 1926-1934;

· Щоденники. 1935-1941;

· Щоденники. 1941 – 1943;

· «Спогади. Перший рік Української академії наук у Києві, 1918–1919 рр.» (1943);

· Листування з українськими вченими 1889-1944;

· Листи дружині Н.Є.Вернадській 1909-1940.

Науково-педагогічна спадщина В.Вернадського

Володимир Вернадський присвятив своє життя розвитку науки. Він усвідомлював, що її поступ пов'язаний із реформуванням освіти в цілому і вищої школи зокрема.

Освітню діяльність вчений розумів не в сенсі навчання, а у сенсі дієвого виховання кращої людини. Ця сфера діяльності, на його думку є безмежною і такою, що має відношення до всіх наук. Завдання кожної науки полягає в тому, щоб забезпечити процес укладання розуму і вироблення загальної розумової атмосфери фактів і понять ( Лист до дружини Н.Є.Вернадської (Женева, 18/VIII 88).

 Думки, які висловлював Володимир Іванович щодо організації вищої школи не втратили своєї актуальності до нашого часу. Він вважав, що першим, основним завданням вищої освіти є швидка і повна передача завоювань науки і техніки найбільш широким верствам молодого та дорослого населення, запровадження досягнень науки у їх загальну свідомість і швидке втілення у життя отриманих наукових результатів. В сучасних освітніх реформах такі ідеї формулюються у вимогах забезпечити «освіту для всіх» та «зв’язок освіти із життям».

 У роботі «Завдання вищої освіти нашого часу» В.Вернадський звертає увагу на те, що вища школа крім необхідності відповідати новим досягненням науки має ще враховувати зміни, які відбуваються в суспільному житті. «Демократизація життя не лише змінює стару школу; вона створює нові, раніше невідомі форми вищої освіти». Необхідність демократизації та гуманізації освіти, запровадження нових форм та методів освітньої взаємодії і сьогодні залишається основними завданнями, що стоять перед вищою, і не лише вищою, освітою.

 У своїй викладацькій діяльності Володимир Іванович Вернадський намагався встановлювати демократичні відносини зі студентами та враховувати інтереси і здібності кожного учня. Він був Вчителем у повному розумінні цього слова. Його знання, досвід лягали на благодатний ґрунт в особі тих, хто прагнув навчатися в нього. У кожному учні Вернадський бачив особистість і допомагав розвинути закладені у ній природні якості, не вчиняючи при цьому ніякого насильства.

 Актуальною для нашого часу є також ідея В. Вернадського, про те, що земна куля представляє єдину культурну область, і що форми вищої школи повинні бути однаковими для всього людства Вища освіта різних держав може відрізнятися відтінками, але вона не повинна суперечити загальним основним умовам свого існування. Ще в 1913 р., в той час коли людство стояло на порозі війни, яка розколола світ, вчений передбачив майбутню культурну глобалізацію, її вплив на освіту, інтеграційні процеси у вищій освіті та формування Європейського простору вищої освіти.

 Не втратили в сучасних реаліях свого значення також думки вченого про потребу встановлення більш тісних зв’язків між вищою та середньою освітою, про важливість «поєднання в одній школі різноманітних предметів викладання і тисяч студентської молоді».

Вернадський та Україна

 Рід Вернадських має глибокі українські корені. Його Батько та мати були киянами і добре знали українську мову. В обох сім'ях були живі національні українські традиції. Мати, дуже музична, з великим голосом (мецо-сопрано), чудово співала українські пісні; бували вдома й хори. На хлопця де дуже діяло, хоча зовні він це нічим не виявляв (Вибрані наукові праці академіка В.І. Вернадського. Київ, 2011. Т.1, Кн.1, с.544). У В.Вернадського до кінця життя зберігалися спогади про переписуванні в батьківському домі українські вірші. Дитячі роки (1868–1876) Володимир провів в Україні — у Полтаві та Харкові, бував також в Києві (c.543). В Харкові він розпочав здобувати гімназичну освіту.

 В часи студентства, незважаючи на перебування за межами України, юнак виявляв сильні проукраїнські настрої. За рік до вступу до Петербурзького університету Володимир написав вірш «УКРАИНА, РОДНАЯ МОЯ СТОРОНА»: 

Украина, родная моя сторона,

Века ты уже погибаешь …

Но борешься, бьешься, бедняжка, одна,

И в этой борьбе изнываешь …

В минуту погибели крайней твоей

Детей твоих дух пробуждался,

Старались свободу найти от цепей

И ум их тобой восхищался.

Но дела вести до конца не могли

И вновь начинались раздоры …

Врагам твоим снова они помогли

И вновь появлялись кондоры.

Кондоры — враги разрывали тебя,

И дети врагами являлись,

Не многие, верно до гроба любя,

Течению волн покорялись.

Но в этих немногих вся сила твоя —

Они втихомолку старались,

И в годину бедствий, родная моя,

Враги твои вновь изгонялись …

Опять начались раздоры, борьба,

Враги твои снова являлись.

Такая, родная, Твоя уж судьба …

Судьбе мы всегда покорялись.

(Рукопис вірша Володимира Вернадського (архів РАН) вперше був опублікований у монографії Ситника К.М., Апанович Е.М., Стойка С.М. «В.И. Вернадский. Жизнь и деятельность на Украине». — 1-е изд. /АН УССР. — К.: Наук. думка, 1984. — 236 с.)

  З Україною для В.Вернадського пов'язаний і початок його дослідницької діяльності. У 1890 р. молодий учений відправився до Полтавської губернії вивчати та картографувати її ґрунти з експедицією В.В. Докучаєва. У подальші роки він ще неодноразово брав участь експедиціях та поїздках по Україні до: Дрогобича і Борислава (1894 р.), Кременчука, Лубен і Полтави (1901 р.), Житомирської і Полтавської губерній (1904 р.), Рівненського повіту Волинської губернії (1909 р.). У 1913 році родина Вернадських купує земельну ділянку у с. Шишаки Полтавської губернії та будує садибу на лівому березі річки Псел. Протягом 30-річного періоду вчений, майже кожного року приїжджав в Україну для того, щоб працювати, відпочивати, надихатися новими думками та ідеями.

Заради справедливості слід зазначити, що в період українських визвольних змагань 1917-1921 рр. В.Вернадський був в Україні, але не виявляв національної свідомості і не висловлювався на підтримку прагнень українців здобути незалежність. У 1919 р. звертаючись до особливої наради при генералові О.І. Денікіні він зазначав, що державне будівництво в Україні має здійснюватися на таких засадах як: 1) повне відділення національного малоросійського культурного руху, що проводиться, від політичних проявів самостійності; 2) надання широких можливостей культурному розвитку малоросійського народу в межах єдиної та неподільної Росії та 3) державна допомога центрам малоросійського національного розвитку (Вибрані наукові праці академіка В.І. Вернадського. Київ, 2011. Т.1, Кн.1, с.358). Незважаючи на це В.Вернадського можна вважати Великим сином українського народу, який зробив багато для будівництва незалежної української держави не своїми словами, а своїми справами. Завдяки його зусиллям було створено Українську Академію наук, Національну бібліотеку та Національний музей. Він став Першим Президентом УАН (1918—1921 рр.), забезпечивши її розвиток в складних умовах громадянського протистояння та безладдя. Важливе значення для розвитку української науки та освіти мала керівна робота Володимира Вернадського в Комісії у справах вищої школи і наукових установ при Міністерстві освіти, а також його діяльність, спрямована на створення Київського та Кам’янець-Подільського українських державних університетів, інших вищих шкіл, заснування наукових товариств, комітетів тощо. Фундатор української академічної науки долучився також і до формування передумов становлення майбутньої Української аграрної академії наук, відігравши велику роль у розвитку сільськогосподарської  дослідної справи в Україні в період 1918–1920 рр.

До  кінця  життя В.І.  Вернадський  зберігав зв'язок з Україною, залишаючись академіком Української академії наук та продовжуючи активну взаємодію з українськими вченими.