Історія освіти ОТГ

Період Російської імперії

У 1876 році в Ярославичах було відкрито однокласне училище. Першим вчителем був селянин за походженням, уродженець Орловської губернії Левицький. На жаль, інші відомості, крім прізвища, не збереглися. Вчителем училища в свій час був Гук, який, до речі, навчив грамоти наступного після Дашкевича волосного старшину Григорія Шлихту. Гук був дуже гарним знавцем церковного співу. Свої знання він майстерно передавав учням училища. Помер вчитель досить рано від тифу. Ярославицьких дітей у ХІХ столітті навчали вчителі Мануйлов, що згодом отримав сан священика, Григорій Меліхов, Цицюра. В училищі учні отримували досить хороші знання, які давали змогу деяким з них продовжувати навчання за межами Ярославич. Так, Степан Шлихта поступив у військове училище, згодом навчався в Уманському інституті. По закінченні навчання служив при суді в місті Луцьку. Батько Степана Шлихти, Григорій Васильович був відомою особою в селі. Роки його життя: 1825-1875.

У 1918 році ярославицьких дітей навчав вчитель І. Цицюра, який розповідав місцевим жителям про прихід більшовиків до влади у Петербурзі.

13 жовтня 1889 року громада села Боремець ухвалила рішення відкрити школу в найнятій хаті, щоб вчителем був дяк, а Закон Божий вчив священник, на все по 50 руб. Школа діяла з 1 грудня 1889 року до кінця березня 1890 р. Вчилось 7 хлопців і 2 дівчини. Дяк одержав 9 руб. За навчання письма, грамоти і рахунків або арифметичних задач. У період з 1893 по 1894 рік вчилося 30 дітей, 1894 рік розпочали 1 жовтня, навчалось 25 дітей. Селяни збирали 50 руб.: 30 вчителеві, письмові прилади, освітлення – 10 руб, сторожеві – 10 руб.

В 1901 році селяни спорудили шкільний дім з двох кімнат і кухні, але дуже тісний. Стояв він у видолинку, над гнилим ставом біля старої корчми, де криком і сварками, нетверезий народ заважав навчанню. В 1904 році було 30 учнів, яких навчав сам священник Є. Майборода за 70 руб., на утримання, освітлення і сторожа – 30 руб. В 1910 році селяни збирали на школу 125 руб, навчалося 48 хлопців і 9 дівчат, у 1912 році хлопців було 28, дівчат 10.

Період 2-ї Речі Посполитої

(1921-1939 рр.)

За часів буржуазно – поміщицької Польщі в селі Ярославичі діяла чотирикласна школа на місці, де тепер знаходиться будівля господарського призначення вчителів сім’ї Посільських. Навчали 40 дітей дві вчительки.

Навчання в школі велося польською мовою. Школу відвідували діти з українських, польських, німецьких та єврейських сімей. До вчителів потрібно було звертатись тільки польською, українську мову поляки називали хамською. Єдиний предмет, який викладався українською мовою, був Закон Божий. Цей предмет вів православний священик для українських дітей, а ксьондз – для поляків і німців. У школі було прийнято вітання «Слава Богу» - «Навіки слава». В суботу школу не відвідували діти з єврейських родин.

Були напруженими й культурно-релігійні стосунки між місцевою владою і українським населенням. Аби зберегти національні традиції, в 1925 році свідомі жителі села Ярославичі згуртувались в осередок «Просвіта», засновниками якого були Поліщук Ничипір і Матвійчук Гриць. Просвітяни мали свою бібліотеку, основу якої складали твори класиків української літератури Шевченка, Франка, Лесі Українки, хор і аматорський гурток. В селі проводились вечори, академії, присвячені Т.Шевченку, різноманітні свята. Але при проведенні міроприємств обов’язково мав бути представник гміни. Просвітяни спочатку повинні були співати польський гімн «Jeszcze Polska nie zginela», а після того «Ще не вмерла Україна».

Період УРСР

(1939 -1991 рр.)

До приходу в село німецько – фашистських загарбників вчила грамоти дітей Самусько А.Є. В роки окупації вчителював у Ярославичах чоловік на прізвище Аліночкін. Загинув за невідомих обставин у Ярославичах в 1941 році. Після його смерті діти в селі не навчалися. Після закінчення війни в Ярославичах було відновлено діяльність школи. З 1945 по 1949 рр. директором школи працював Кібець.

В 1949 році його замінила Ніконенко Катерина Павлівна.

З 1957 року в Ярославичах запрацювала семирічна школа, очолював яку уродженець села Острожець Омельчук Микола Григорович, який у 1958 році пішов на партійну, а потім на господарську роботу (очолив у селі Острожець колективне господарство).

В 1958 році школу очолила Паламарчук Ніна Григорівна. В дальнішому на цьому посту змінив її Бондаренко Андрій Терентійович.

В 1960 році в школі навчалось близько 200 учнів, а тому виникла проблема в розширенні приміщення. Було вирішено будувати школу на місці, де зараз знаходиться особисте господарство Ричко Марії . Там вже було залито фундамент, але далі справа будівництва не пішла. У 1961 році було зведено зруб другого приміщення школи в районі особистого господарства сім’ї Красів. Однак, і тут школі бути не судилося, її зруйнував ураган у червні 1961 року.

З 1962 року почало функціонувати друге приміщення, де зараз житловий будинок сімей Ковальчуків, Ходоровських та Зінкевичів.

Директором школи працює Шавула Ірина Петрівна (нині перебуває на пенсії). За час її керівництва школою було ліквідовано двозмінність навчання.

В 1962 році школу прийняв молодий директор Майструк Анатолій Якович, уродженець селища Горохова Волинської області (проживає нині там же). Анатолій Якович дуже швидко зарекомендував себе, як вмілий організатор і був переведений за вказівкою райкому в село Острожець на аналогічну роботу. Така ж доля чекала і Шавулу І.П. Але, як свідчить сама Ірина Петрівна за неї заступився тодішній голова колгоспу Кальченко В.Ю. Вона залишилась працювати у Ярославичах завучем. В 1966 році школу прийняв Міщук Іван Олексійович (нині працює на Волині, с. Крупа у школі - інтернаті).

З 1970 року школу очолює вчитель української мови та літератури Гонтар Кирило Анатолійович (нині покійний), який працював на даній посаді до листопада 1979 року. За час його керівництва школа здобула статус середньої. В цей час склався молодий постійний колектив.

Головою сільської Ради Булою Г.І. та керівником місцевого колективного господарства Кольченко В.Ю. за рішенням Млинівського райкому КПРС до ювілейної дати Великої Жовтневої Соціалістичної революції, було збудовано теперішнє приміщення двоповерхової школи.

Сучасники розповідають, що на відкритті новобудови (прораб – житель села Острожець – Острожчук М.Г.) був навіть з столиці – генерал.

В 1972 році Ярославицька середня школа випустила 37 перших своїх вихованців. В цей час в школі працювали такі прекрасні педагоги: як Гонтарі Кирило Анатолійович та Марія Трохимівна, Корнійчуки Григорій Сергійович та Ганна Миколаївна, Міщуки Іван Олексійович та Валентина Володимирівна, Бондаренки Андрій Терентійович та Марія Олександрівна, Паламарчук Ніна Григорівна, Зяблова Ніна Петрівна, Сенюк Марія Феодосіївна, Оверчук Валентина Степанівна, Шавула Ірина Петрівна, Самусько Анастасія Єфремівна, Пастушенко Раїса Петрівна.

З 1979 року школу очолив Щепанський Степан Костянтинович, за фахом вчитель математики, На той час в школі навчалося понад 300 учнів.

З 1988 року директором Ярославицької одинадцятирічки було обрано на профспілкових зборах заступника директора з військово-патріотичного виховання, вчителя історії Посільського В.Д., який займає цю посаду і на даний час.

У визволеному 1944 році від німецько- фашистських загарбників селі Боремець діти пішли 1 вересня до школи, яка була розміщена в садибі жителя даного села Миколи Госпарука. Діти в цій школі навчалися 4 роки. Вчителями працювали Друзенко Віра та Шуєв Едуард.

1 вересня 1950 року в селі відкрила свої двері семирічна школа, в якій навчалися діти сіл Боремець та Підлісці. Директором цієї школи став фронтовик, житель села Підлісці Шуєв Едуард Кузьмович. Вчителями працювали: Давидюк Павло Миколайович – вчитель російської мови;

Кабаленко Галина Іванівна – вчитель української мови;

Михнюк Ганна Савівна – вчитель математики;

Паламарчук Ніна Григорівна- вчитель біології;

Мельничук Василь Тихонович – вчитель фізичної культури.

В 1973-1974 рр. було побудовано приміщення теперішньої школи. Директором був призначений Давидюк Павло Петрович. Вчителями працювали: Бондарук Валентина Олександрівна- вчитель математики;

Мельничук Олексій Сафронович – вчитель історії;

Мельничук Василь Тихонович – вчитель трудового навчання;

Давидюк Галина Володимирівна – вчитель історії;

Бондарук Надія Григорівна – вчитель початкових класів.

У 1979 році Боремецька восьмирічна школа була реорганізована в початкову школу. В школі працювало 2 вчительки – Бондарук Надія Григорівна та Кудрик Ганна Михайлівна. З 1985 року Безп’ятко Алла Борисівна.

Період незалежної України

(1991-2019 рр.)

У 2009 році зроблено реконструкцію школи під дитячий садок, який із січня 2010 року прийняв своїх перших вихованців. Садок «Веселка» набрав в той час 18 дітей дошкільного віку. На даний час в садочку працює дві групи, які відвідує 34 вихованці.

В школі створено музей історії села та школи, працює історико-краєзнавчий гурток «Пошук», гурток художньої гімнастики «Грація», гурток художньої різьби, є шкільна їдальня, спортивний зал, сучасний комп′ютерний клас підключений до мережі Інтернет. З 2005 року учні школи користуються послугами шкільного автобуса, теплопостачання здійснюється шкільною газовою котельнею, водопостачання автономною скважиною, облаштовано внутрішні туалети.

В 2009 році зроблено капітальний ремонт (євро) першого поверху школи, де навчаються учні молодших класів. Всі учні шкільного віку мікрорайону здобувають загальну середню освіту різними формами навчання ( в т. ч. і екстернатною). Педагоги школи постійно підвищують свій фаховий та методичний рівень.

На даний час в Ярославицькому ліцеї навчається 148 учнів. У Великогородницькій філії – 27 учнів та Боремецькій філії – 36. Працюють 30 вчителів, з них: вища категорія – 14, перша -9, друга – 5, спеціаліст – 2.

З січня 2017 року в зв’язку із реорганізацією Ярославицька ЗОШ І-ІІІ ступенів була перейменована у Ярославицький навчально-виховний комплекс. В рамках проведення реформи децентралізації з кінця грудня 2018 року шляхом зміни власника (Млинівська районна рада на Ярославицька сільська рада) навчальний заклад став ліцеєм.

У 1994 році на базі початкової школи відкрилася Боремецька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів. Першим директором школи стає молодий вчитель, житель Боремця – Мартинюк Василь Миколайович. В школі навчався 51 учень.

З 1996 по 1999 рік директором школи працював Ревко Анатолій Тарасович – вчитель історії.

В липні 1999 року в школу призначили директором молоду, енергійну вчительку географії Косінчук Світлану Олександрівну. Педагогічний колектив працював над покращенням матеріальної бази школи та підвищенням рівня навчально-виховного процесу.

З серпня 2007 року директором школи було призначено Булік Мирославу Феофанівну, яка працює на цій посаді і на даний час.

З 2018 року Боремецька ЗОШ І-ІІ ступенів перейшла у комунальну власність Ярославицької сільської ради, та змінила назву на Боремецький заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Ярославицької сільської ради Млинівського району Рівненської області.

З серпня 2019 року навчальний заклад став філією Ярославицького ліцею. На даний час у закладі працює 10 вчителів. Навчається 36 учнів.

Спогади про школу Корнійчук Ганни Миколаївни

В 1971р. я з сім'єю переїхала на постійне проживання в с.Ярославичі. Ми з чоловіком Корнійчуком Григорієм Сергійовичем були призначені вчителями: я біології, він математики. В цьому році в травні місяці відкрили нову двохповерхову школу. Попереду було багато роботи. Оформила кабінет біології. Озеленювали під моїм керівництвом подвір'я школи. Дерева, кущі, які ростуть біля школи це наша з колишніми випускниками праця. Доглядали за ними, підливали їх і т.д. Керувала гуртком юних натуралістів. Приймали участь в районних, обласних виставках, олімпіадах. Окремі юннати були нагороджені грамотами, сувенірами районного і обласного відділів освіти. Учениця Новосад Люба Володимирівна була нагороджена путівкою в піонерський табір «Артек». Робота юннатів на шкільній навчально – дослідній ділянці була відмічена на сторінках районної газети «Зоря». Керувала учнівською виробничою бригадою 14 років. В колгоспі « Шляхом Леніна » бригада вирощувала цукрові буряки на площі 15-30 га. За працю учні отримували гроші і кожного року нагороджувалися путівками. Відвідали багато визначних місць: місто Львів, Карпати, Брест, Мінськ, Київ, Канів і т.д. Приймала участь в громадському житті школи та села Ярославичі. Ярославицька школа дала мені знання, роботу, стала рідною.

Спогади про школу Шавули Ірини Петрівни 1957 року народження.

Після закінчення Луцького педагогічного інституту, прийшла у Ярославицьку семирічну школу вчителем математики. По сумісництву викладала фізику у 6 і 7 класі. Директором був Омельчук Микола Григорович. У школі було двозмінне навчання. У першу зміну 1-4 класи у другу 5-7 класи. Класи були великі по 30 і більше учнів в класі. У школі було 15 вчителів. Я була перша з вищою освітою. Вчителі яких я застала були з незакінченою вищою. Більшість кінчали заочно. Оскільки в Луцьку і Рівному були учительські інститути дворічні, готували спеціалістів семирічних шкіл. І тільки у 1953 році інститут зробили педагогічним з чотирьох річним строком навчання. Я працювала в цій школі з 1957 по 2003 рік з чотирьох річною перервою з 1997 по 2001 рік. Чистого педагогічного стажу маю сорок один рік і вісім місяців. Рік працювала директором школи, шість років завучем по навчальній роботі. Присвоєно було вищу категорію, але в кінці роботи знято, бо потрібно було їхати на курси перепідготовки, я відмовилась і працювала без категорії за низькою ставкою. У районі була на дошці пошани. Нагороджена грамотою обласного відділу освіти.

Спогади про Ярославицьку ЗОШ Чижевською Марією Феодосівною

По закінченню Острозького педучилища мені дали направлення на роботу в Рівненську область Острожецький район. Тепер це Млинівський район. А супроводжував нас наш вчитель фізкультури. Приїхало нас 24 чоловіки. Приїхали в село Острожець в школу. Це було вже десь під вечір. Ми всі в школі переночували, а вранці пішли в Райвно. Завідуючий кожного з нас закликав в кабінет і давав направлення по школах. Мені дали направлення в Ярославицьку семирічну школу. Ще дали сюди направлення Мірошниченко Наталі Степанівній і старшій піонервожатій Надії Арсентіївні. Наталя Степанівна вчителька англійської мови. Приїхав за нами підводою Вікторович Володя. Це було 27 липня 1954 року. Привіз нас у Ярославичі до школи. Директор школи Шевчук Степан Терентійович влаштував нас по квартирах. Я жила на квартирі у Юрчишиної Антоніни Михайлівни. Це була дуже хороша людина, яка замінила мені матір. Ще зімною жила Ланко Катерина Петрівна вчителька української мови і літератури. Перший рік мені дали читати українську мову й літературу, російську мову й літературу та німецьку мову і співи. Учні були переростки, але дуже хороші. Не було порушників, всі тягнулися до навчання. А навчання було у дві зміни, та ще й вечірня школа була. Крім цього кожному вчителеві було завдання йти додому до неграмотного і вчити. І ми ходили і вчили. Мабуть назавжди залишиться в пам’яті підготовка і проведення до кожного свята концертів. Діти цього дуже хотіли, самі ходили за мною, щоб робити репетиції. Це були щасливі і радісні дні. Йдучи на перший урок я дуже переживала, як мене діти зустрінуть, що я їм розкажу, як сприймуть мене, які відгуки про мене будуть. Ще й дали класне керівництво в 5 класі. Це були учні дуже хороші: Мельничук Люба, Мельничук Святослав, Шевчук Рая. До речі Мельничук Святослав Филимонович закінчив Львівську консерваторію, працює директором Рівненської філармонії. На слідуючий навчальний рік в нашій школі була директором Маляревич Софія Олексіївна. За моїм проханням мені дали 1 клас, в якому було 30 дітей. Школа опалювалась грубками, світла не було, світили лампами. Але життя йшло, навчання продовжувалося. Клуба не було, то кожної суботи привозили кіно і демонстрували в школі. Після кіно були танці, а грав на гармошці Мельничук Сегрій, якого вже немає в живих. Це школа де зараз живе Зеленько Андрій Олександрович – з лівої сторони вхід, а з правої сторони живе Старостюк Світлана Нечипорівна. Там де хата Стецика Йосипа Івановича було велике приміщення. Хата ця була шкільна майстерня в одній кімнаті, а в маленькій кімнаті був шкільний буфет. В буфет привозили булочки, печиво, цукерки. Торгувала тоді в буфеті Самусько Анастасія Єфремівна, це був рік 1958. Після Маляревич С.О. директором школи був Омельчук Микола Григорович. Життя шкільне буяло. В цей час в нашій школі піонервожатою була Воробчук Ніна Степанівна. Молода, енергійна. Але була вона всього 1 рік, не мала педагогічної освіти. Її звільнили, а прийшла до нас Хиль Марія Степанівна. Саме в цей час директором школи була Шавула Ірина Петрівна. Вона була тільки 1 рік. Тоді став директором Майструк Анатолій Якович. Був він в нас 3 роки. Тоді знов призначили Бондаренко А.Т. при ньому почалося будівництво нової середньої школи. Знову ж таки треба завдячити Кольченко В.Ю. це при ньому побудували нову школу. Будинок Культури, гуртожиток, колгоспну контору, медпункт, восьмиквартирний будинок, проклали шосейну дорогу. Вернуся до нашої нової школи. Багато ентузіазму проявив Бондаренко М.К. та завідуючий відділу освіти Тищук М.К. при їх ентузіазмові школа була забезпечена партами, столами, наочними посібниками, хоч багато наочності вчителі виготовляли самі. Особливо треба було виготовляти роздатковий матеріал. На кожну тему в кожного вчителя була пам’ятка. В папці на кожний урок по темі роздатковий матеріал. Дуже добре в нашій школі було поставлене патріотичне виховання. Були піонерські загони. Кожен піонерський загін носив ім’я піонера – героя, комсомольця – героя. Вивчали пісні про дітей – героїв, вели переписку із відважними та відомими людьми, їздили на екскурсії. Екскурсії були в Брест, в Карпати, в Київ, Острог, Рівне, в Лопатень. Лопатень – це місце, де свого часу базувався загін М. Кузнєцова, славного партизанського розвідника. Під керівництвом Андрія Терентійовича в школі був великий стенд про цього відважного і легендарного розвідника, був вічний вогонь Слави. Був створений музей ім. братів Ярослава та Нечипора Поліщуків, жителів нашого села. Була в нас зустріч з сином Нечипора, який тоді жив і працював в Хабаровську моряком далекого плавання, з його сестрою Галиною Степаненко, яка живе у Млинові. Під керівництвом Бондаренка А.М. школі присвоєно ім’я братів Ярослава і Нечипора Поліщуків. Дуже цікава робота була в піонерських загонах, коли піонер – вожатою була Надія Харитонівна Кухарчук, вчителем музики Міщук Іван Олексійович. На олімпіадах школа займала перші місця. А як цікаво проходив прийом у піонери. В кінці навчального року обов’язково були екскурсії. Ми найбільше ходили в ліс. Діти брали з собою усе необхідне щоб наварити борщу. Який він був смачний! Кожного року 19 травня, а це був день народження піонерської організації, вся школа йшла в ліс. На галявині запалювали піонерське вогнище. Запалювали кращі піонери. Біля вогнища кожний піонерський загін виступав з концертом. А ще відома була гра «Зірниця». Проводили її завжди 9 травня. Кожен клас повинен пройти строєм з піснею. В класі ми відмічали день народження кожного учня. На свято 8 березня запрошували мам, своїми руками виготовляли подарунки, готували концерт. Концерт робили не тільки в школі, а й в клубі. Ми, вчителі приймали активну участь у проведенні культурних заходів в селі, виступали з концертами в клубі, на об’єктах.

Педагогічні династії нашого села

Зяблова Ніна Петрівна, народилася 5 травня 1932 року, в місті Гадяч Полтавської області. В Гадячі закінчила педучилище в 1951 році. Була направлена на роботу в Рівненську область, Млинівський район (тоді був Острожецький район) вчителем початкових класів. Все своє життя я працювала в школі. Працювала в Пітушківській, Городницькій, Ярославицькій школах. Роботу свою любила дуже. Одружена. Маю трьох дочок. Дві з них також вивчились на вчителів початкових класів. Дочка Наталя (1961р,народження.) закінчила Луцьке педучилище в 1981р, працює увесь час вчителем початкових класів на Полтавщині (Хорольський район, с. Верчуни). Одружена, має двох дорослих дітей. Її діти (а мої уже онуки) пішли також по маминій і бабусиній стежці–закінчили педагогічний заклад в м. Кременчук Полтавської області. Син веде у школі в рідному селі уроки фізкультури і трудове навчання, а дочка–вихователь дитсадка. Друга моя дочка Оксана (1968р,народження.) закінчила Дубнівське педучилище 1988р. Працює сурдопедагогом в навчальному закладі м. Луцька для глухих. Одружена. Чоловік – військовий фельдшер. Має двох дорослих дітей, які уже навчаються у вузах м. Луцька.

Колодій Галина Артемівна, народилася 28 січня 1944 року в с. Диковини Горохівського р-ну Волинської області. В 1961 році закінчила Лобачівську середню школу і вступила до Волинського педагогічного інституту. Працювала в Колонівській середній школі Іваничівського р-ну Волинської області, Вузлівській середній школі Радехівського р-ну Львівської області; а з 1982 року – вчителем фізики та математики Ярославицької ЗОШ І-ІІІ ступенів. Нині покійна.

Дочка Булік (Хом′як) Мирослава Феофанівна народилася 31 січня 1968 року в с.Колона Іваничівського р-ну Волинської області в сім′ї вчителів. В 1974 році сім′я переїхала в с.Вузлове Радехівського р-ну Львівської області, де і пішла в перший клас Вузлівської середньої школи, в якій провчилася до 1982 року. В 1982 році переїхали в с.Новоукраїнку Млинівського р-ну Рівненської області. Після закінчення школи поступила в Луцьке педагогічне училище. В 1987 році закінчила педагогічне училище і працювала до 1994 року вчителем початкових класів Ярославицької ЗОШ І-ІІІ ступенів. З 2001 по 2004 рік працювала вчителем російської мови і л-ри, заступником директора з виховної роботи СШ № 83 м.Печори Республіки Комі. З 2007 року директор Боремецької ЗОШ І-ІІ ступенів.

Онука Ковальчук Ольга Анатоліївна, народилася 19 квітня 1989 року в с.Ярославичі Млинівського р-ну Рівненської області. Після закінчення школи у 2004 році вступила в Луцький педколедж. В 2009 році після закінчення педколеджу поступила у ВНУ ім.. Л. Українки на факультет українська мова і література на заочний відділ, де й досі навчаюсь. З вересня 2009 по 2014 рік працювала вчителем початкових класів Боремецької ЗОШ І-ІІ ступенів. З 2018 року помічник вчителя по інклюзивній освіті.