Embedded Files
Танкіст-герой , випускник нашої гімназії
“ГО ” Обласна спілка учасників АТО” висловлює щирі співчуття родині з приводу смерті капітана Дзундзи Володимира, бійця 58 бригади, що трагічно загинув в російсько-украінській війні ! Загинув 23 травня 2016 р., в сел. Широкий, Станично-Луганський район, Луганська область.
Дзундза Володимир Святославович народився 7 жовтня 1983р. в м.Миколаєві. В 2001 році закінчив ЗОШ № 24 І-ІІІ ст. м. Миколаєва Миколаївської області. Він був нашим учнем, залишився після себе тільки добрі спогади.
З 14.07.2001р. по 25.06.2005р. – курсант Одеського інституту Сухопутних військ загальновійськовий факультет за спеціальністю "Бойове застосування та управління діями механізованих підрозділів”.
З 25.06.2005р. по 01.02.2006р. – заступник командира роти забезпечення з гуманітарних питань Миколаївського військового автомобільного коледжу Одеського інституту Сухопутних військ.
З 01.02.2006р. по 26.12.2007р. – командир навчального взводу навчальної роти, а з 26.12.2007 командир навчального взводу навчальної роти – навчальної механізованої роти навчально-механізованого батальйону 354 навчально- механізованого полку, 169 навчального центру.
Відповідно до статті 26 ЗУ ”Про військовий обов’язок і військову службу” від 25.03.1992р. №2232-ХІІ звільнений з військової служби у запас за пунктом ”а” частини 6 (у зв’язку з закінченням строку контракту). 4 серпня 2010р. виключений зі списків частини і направлений для постановки на військовий облік до Снятинсько-Городенківського ОРВК Івано-Франківської області.
Проживав в с.Кунисівці Городенківського району Івано-Франківської області.
15.08.2015р. призваний на військову службу в ЗСУ по мобілізації Снятинсько-Городенківським ОРВК.
Одружений. Дружина − Дзундза Ліліана Петрівна проходить службу в Тлумацькому відділенні поліції Коломийського відділу Національній поліції ГУНП в Івано-Франківській області. Син − 2009 року народження”.
Прапорщик Олександр Кузьменко служив у 208 – зенітній ракетній бригаді. Загинув 19 листопада 2017 року поблизу сел. Кам'янка (Ясинуватський район) під час пожежі у бліндажі. Разом з Олександром загинули сержант М. Каліхалін та солдат В. Пасічник. У бійця залишилися батьки та донька. Місце поховання м. Миколаїв. Указом Президента України № 42/2018 від 26 лютого 2018 року "за особисту мужність та самовіддані дії, виявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, зразкового виконання військового обов'язку", нагороджений медаллю "За військову службу України" (посмертно).
Ганущак Юрій
Страшна та безжальна війна забрала життя нашого Героя – захисника, мужнього бійця та земляка, який боронив українську землю від російського окупанта – Юрія Ганущака.
У ході бойових дій загинув наш колишній випускник Миколаївської ЗОШ№24, наш найскромніший в класі хлопчина, спокійний та врівноважений, працьовитий та відповідальний, з великим почуттям справедливості та гарячим небайдужим серцем.
Спи спокійно воїн - Герой, захисник України.
Виражаємо глибоке співчуття родині і близьким загиблого.
Світла пам’ять про Юрія назавжди залишиться у наших серцях.
Вічна слава Герою.
лютий 2023 р.
Шевченко Павло
Червень 2014 року. Наші підрозділи підходили до Червоного Лиману. Колону десантників 79-ки, яка рухалася до міста, бойовики зустріли щільним вогнем зі стрілецької зброї.
Зіскочивши з БТРу, гранатометник Павло Маковєєнко зайняв оборону. За мить побачив, як повз нього у бік передових машин колони рухається його товариш Павло Чорій із взводу розвідки. Виявилося, що снайпер розвідників поспішав витягти із ГАЗ-66 пораненого водія. Ця операція була ризикованою. У автомобіль, який рухався в авангарді колони, потрапили з гранатомета, і він прострілювався з усіх боків. «Диво, якщо в ньому хтось уцілів», — подумав Маковєєнко.
- Якщо можеш – допоможи, – кинув на ходу один Павло іншому.
Бігти під зливу куль - майже самогубство. Але в такій ситуації навіть наказ не треба віддавати. Гранатометник Маковєєнко побіг за товаришем витягувати з-під вогню водія.
А далі Павлові Маковєєнку вже не було часу думати, що в нього можуть потрапити. Все робив автоматично. Підбігши до машини, допоміг Павлу Чорій витягнути водія, затисненого між сидінням та панеллю з приладами, а потім прийняв пораненого, який закривавленим тілом випав на нього з кабіни.
Кулі оминали, хоча свистіли поруч. Але по дорозі назад хлопців наздогнала граната з ворожого підствольника. Вона розірвалася поруч із Павлом Чором, який біг попереду. Розвіднику вибило око, а у Павла Маковєєнка – ні подряпини.
Це був перший, але не найстрашніший бій 28-річного десантника з Миколаєва.
До десантників Павло Маковєєнко потрапив майже випадково. Здобувши у музучилищі спеціальність викладача музичного мистецтва, а потім здобувши вищу освіту в Миколаївському національному університеті ім. Василя Сухомлинського, хлопець збирався на строкову службу. Хотілося трохи переміститися зі світу мистецтва у світ справжніх чоловіків. Але скорочення армії вже повним ходом відбувалося в Україні, це призвело до того, що «вільних місць» у строчках терміновиків для нього не знайшлося. Тому у військкоматі Павлу запропонували йти контрактником у будь-яку частину, яку сам обере. Трохи подумавши, випускник педагогічного вишу зупинився на 79-й аеромобільній бригаді.
Посада гранатометника у 1-му десантно-штурмовому батальйоні зацікавила молодого педагога. І він поринув у суворі військові будні, опановуючи нову спеціальність.
Коли почалися бойові дії на Донбасі, Павло Маковєєнко вже був добре підготовленим бійцем, умілим гранатометником.
Цей десантник, загартований боями за Червоний Лиман, Зеленопілля, Саур-Могилу, аеропорт «Донецьк». У ДАПі він був двічі, і щоразу у найгарячіших точках цієї української фортеці. Перший раз – у новому терміналі, другий – на диспетчерській вежі.
Про те, який Павло Маковєєнко боєць, красномовно свідчать і два ордени «За мужність» II та III ступеня, медалі «За військову доблесть» та «За зразковість у військовій службі» на його грудях.
Журнал "Народна армія".
https://www.niknews.mk.ua/2016/08/02/podvig-nikolaevskogo-desantnika/
У листопаді 2023 року загинув Лупенко Віталій Олександрович
Друзі, ми платимо дуже, дуже високу ціну за нашу перемогу, за нашу свободу. І ця ціна не вимірюється ні сумою наших донатів, ні кількістю нашої допомоги...
Це дуже висока ціна - життя наших героїв-захисників. А це найдорожча ціна для людини!
На жаль, загинув наш захисник, наш герой Ходорич Сергій Сергійович.
З 2014 року Сергій захищав нашу країну від клятого ворога. Восени йому мало б виповниться 29 років.
Дуже порядний хлопець, красень, відважний захисник втратив своє життя захищаючи нас з вами і нашу країну.
Він не повинен був померти так рано, але дуже жорстока війна обірвала життя Сергія.
Нехай Бог прийме його до себе.
Висловлюємо свої співчуття родині.
Висловлюємо свої співчуття дружині Олені, вони мали щасливо прожити все життя, але...
Герої не вмирають, їх буду пам'ятати завжди.
Слава нашому герою-захиснику Сергію,
ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ.
Страшна війна без жалю обірвала життя ще одного нашого Героя – захисника, військового снайпера, мужнього бійця та земляка, який боронив українську землю від російського окупанта – 31-річного Табакова Дмитра Михайловича (07.11.1993р.н.), випускника Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №24 та Миколаївського медичного коледжу.
Дмитро народився в Миколаєві, дитячі роки пройшли в Матвіївці, навчався в нашій школі, закінчив 9 класів, а потім став студентом Миколаївського медичного коледжу.
З 2014 року звичне та мирне життя змінив на тривожне, сповнене небезпек, воєнне. Дмитро став снайпером у зоні АТО, був у гарячих точках, де велися запеклі бої, допомагав рятувати життя кожного мирного українця.
Після повномасштабного вторгнення Росії на територію України він продовжував захищати рідну землю. Дмитро загинув у Донецькій області, біля населеного пункту Прогрес.
Усі жителі мікрорайону, колектив Миколаївської гімназії №24 висловлюють щирі співчуття матері Дмитра Табакова - Людмилі, рідним і близьким Героя-захисника, усім друзям, знайомим, побратимам з приводу передчасної смерті нашого земляка - героя та розділяють їхнє горе.
Важко знайти слова підтримки, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини.
Дмитро Табаков був справжнім патріотом, не байдужим до долі своєї країни та майбутнього своїх рідних.
Сьогодні ми прощаємося з Героєм, чиє життя скоротилося на полі бою. Він завжди залишиться в наших серцях як відданий захисник і чудова людина, яка приносила радість та усмішки усім навколо.
Нехай Дмитро спочиває в мирі, а ми завжди будемо пам'ятати його великий внесок у благо нашої країни та безсмертність його духу.
!!! Шановні громадяни, прохання проявити повагу та пам'ять до Героя, підтримати його рідних у цей скорботний час.
Вічна пам'ять Дмитру Табакову, справжньому герою, який жив і помер, захищаючи нашу Україну.
❗️ Похорон відбудеться у суботу 06 липня 2024 року орієнтовано об 11.00 годині на Матвіївському кладовищі (новому) на Алеї Слави..
З повагою – колектив Миколаївської гімназії № 24.
Загинув Герой Іщенко Анатолій Олександрович 12.12.1991 - 10.01.25 р. 37 бригада морської піхоти, колишній випускник нашої школи.
Анатолій мужньо боронив нашу країну на Херсонському напрямку, а коли залишили Кринки їх перекинули на Донецький напрямок.
Пройшов два рази навчання в Англії, був відповідальним командиром, який піклувався про своїх бійців. Був поранений в Кринках, потім знов повернувся на службу. На жаль, під Кураховом хлопці потрапили під жорсткий обстріл клятої русні.
Добра і світла памʼять про тебе, наш захисник! Вдячність за твій подвиг!
Ти назавжди залишишся в наших серцях.
Вічна памʼять захиснику України!
І знову чорна звістка над нашою землею.
Повертається на щиті Галиченко Денис Петрович 30.04.1991 року нар. загинув 31 березня 2025 року, механік водій танкового батальйону, військової частини А-7014, 66 ОМБР, загинув під час виконання бойового завдання внаслідок влучання FPV дрону. Загинув на Луганському напрямку.
Денис Петрович Галиченко жив в Матвіївці та навчався у в Миколаївській школі №24.
Денис віддав найцінніше — своє життя — заради миру, свободи та незалежності України.
Ми висловлюємо щирі співчуття родині, рідним, близьким, друзям і побратимам Дениса. У цей трагічний час усією громадою розділяємо ваш невимовний біль та сумуємо разом із вами. Пам’ять про Героя назавжди залишиться в наших серцях — як приклад мужності, сили духу та відданості рідній землі.
Схиляємо голови в глибокій шані. Вічна слава і світла пам’ять Галиченку Денису Петровичу!
Галиченко Денис.mp4Люкович Віталій Валерійович
Люкович.mp4
На щиті повернувся додому Герой
Пекучий біль втрати стискає серце, адже щодня із гирла війни надходять моторошні звістки, які сповіщають про найстрашніше – загибель тих, хто мав жити і вести до розквіту Батьківщину.
Страшна війна без жалю забрала ще одне життя мешканця Матвіївки, нашого захисника, Шамрая Дмитра Сергійовича, 23.01.1996 року народження.
Дмитро закінчив нашу загальноосвітню школу №24, а тепер гімназію №24,
з високими балами, вчителям запам’ятався як доброзичливий, спокійний, скромний, ввічливий учень.
Дмитро Шамрай був справжнім прикладом людяності й доброти. У шкільні роки він вирізнявся спокоєм, терплячістю та щирим серцем. Він ніколи не проходив повз чужу біду, завжди був готовий допомогти, підтримати словом або ділом. Його душа була світлою, а серце — відкритим для всіх.
Пізніше закінчив Національний університет кораблебудування ім. Макарова.
Працював, вчився, будував плани на майбутнє.
Після вторгнення рф пішов воювати, захищати неньку-Батьківщину. Виконував бойові завдання вміло, відповідально. Мріяв стати військовим.
На жаль, в жовтні 2024 року загинув під час ведення бойових дій.
Нехай добрий, світлий спомин про Захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.
Втрата Дмитра Сергійовича Шамрая – це непоправна втрата не тільки для нашої громади, але й для України. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини. Висловлюємо щирі співчуття родині загиблого Героя. Низько схиляємо голови у глибокій скорботі.
Герої не вмирають! Вони продовжують жити в наших серцях, та пам`яті, а їхні імена викарбовуються в історії України. Світла пам’ять про Дмитра завжди житиме в наших серцях. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас! Царство небесне Герою! Слава Україні! Героям Слава!
Педагогічний колектив МГ№24, однокласники Дмитра
Google Sites
Report abuse