Розділ І. МЕТОДИ

Сучасні методи організації навчально-пізнавальної діяльності:

1. Проблемний. Даний метод полягає у створенні проблемних ситуацій, активізації пізнавальної діяльності вихованців, актуалізації знань, вміння аналізувати. Дитина при цьому є суб’єктом навчання. Найчастіше використовують проблемний метод на етапі повідомлення теми й мети уроку – як мотивацію навчальної діяльності ставлю перед учнями проблему, розв’язати яку зможемо, вивчивши новий матеріал.

2. Пошуково-дослідницький. Спирається на самостійну пізнавальну діяльність вихованців.

3. Практичний. Цей метод не несе нової навчально-пізнавальної інформації, а служать для закріплення, формування практичних умінь при застосуванні раніше набутих знань. Більшість дітей активніше сприймають практичні методи, ніж словесні.

Сучасні методи стимулювання і мотивації:

1. Створення ситуацій успіху. Застосування рівневої диференціації на різних етапах заняття, чим забезпечується гуманізація та демократизація процесу навчання.

2. Створення ситуацій зацікавленості. Використання ігрових моментів, розгадування кросвордів, ребусів, загадок, перегляд відео фрагментів.

3. Пізнавальні ігри. Це ігри-подорожі, вікторини. Найчастіше використовують на заняттях узагальнення та систематизації знань.

4. Навчальні дискусії. Особливий інтерес викликають дискусії щодо різноманітних життєвих ситуацій, адже вихованці бачать, як можна застосувати отримані знання на практиці.

Під час викладання використовують наступні сучасні методи контролю і самоконтролю у навчанні:

1. Тестовий контроль. Тестування – це метод, який дозволяє перевірити результати навчання з великою часткою об’єктивності, забезпечує одночасну перевірку знань всіх вихованців,  формує мотивацію для підготовки до кожного заняття, дисциплінує.

2. Машинний контроль. Найчастіше використовується на етапах перевірки домашнього завдання та підведенні підсумків заняття. При машинному (комп’ютерному)  контролі знань не виникає конфліктів між педагогом та вихованцем, навіть при поганому результаті в нього зберігається позитивний психологічний настрій на навчання.

3. Контрольні та практичні роботи. Готують їх за чотирма рівнями: початковий, середній, достатній, високий. Вихованці самостійно обирають рівень кожного завдання і виконують його. Цим самим виховується уміння самостійно оцінювати рівень своїх знань, умінь та навичок з певної теми.

Активні методи навчання:

- Метод «Знайомство» - допомагає педагогу встановити позитивний психологічний клімат на початку занять в новому навчальному році. Обов’язкові правила для цієї вправи: діти стоять по колу, говорять по-черзі, виконуються систематично. Інтерпретація цього метода різноманітна. Вихованцям можна запропонувати назвати своє ім’я, чим любить займатися, побажати щось сусіду, назвати комплімент, поздороватись ліктями, передати «добро» у долонях тощо.

- «Метод релаксації» - використовується, якщо педагог помітив, що гуртківці втомились. Релаксаційні ігри необхідні для того, щоб повеселитися, відпочити, відволіктися. Це можуть бути рухливі вправи, фізхвилинки, масаж один одному, прослуховування спокійної музики, довільне ходіння по класу тощо.

- Метод «Дерево цілей» - це совокупність цілей, які мають свою структуру. «Вершина дерева» - головна мета, «гілки дерева» - додаткові цілі. Цей метод дозволяє вихованцям побачити свої цілі в колективі, в групі. Мотивує на отримання стійкої структури мети, проблем, напрямків на занятті. Гуртківець знає, що потрібно робити на кожному етапі заняття (при виконанні проблемного завдання). При цьому додаткові цілі ведуть дитину до головної. В ході уроку група аналізує до чого може привести додаткові цілі. «Дерево цілей» можна використовувати як до основної теми, так і для окремого заняття.

- Мозковий штурм (мозкова атака, брейнстормінг) - широко вживаний спосіб продукування нових ідей для вирішення наукових та практичних проблем. Його мета- організація колективної розумової діяльності з пошуку нетрадиційних шляхів вирішення проблем. Використання методу мозкового штурму в навчальному процесі дозволяє вирішити такі завдання:

•  творче засвоєння вихованцями навчального матеріалу;

• зв'язок теоретичних знань з практикою;

• активізація навчально-пізнавальної діяльності гуртківців;

• формування здатності концентрувати увагу і розумові зусилля на вирішенні актуального завдання;

• формування досвіду колективної розумової діяльності.

Загальною вимогою, яку необхідно враховувати при виборі проблеми на занятті для мозкового штурму - можливість багатьох неоднозначних варіантів вирішення проблеми, яка висувається перед вихованцями. Підготовка до мозкового штурму включає наступні кроки:

• визначення мети заняття, конкретизація навчального завдання;

• планування загального ходу заняття, визначення часу кожного етапу заняття;

• підбір питань для розминки;

• розробка критеріїв для оцінки пропозицій, що надійшли і ідей, що дозволить цілеспрямовано і змістовно провести аналіз і узагальнення підсумків заняття.

- Метод «Автобусна зупинка» - матеріал розподіляється по зупинкам. На кожній зупинці вихованці виконують індивідуальні або групові завдання.

Для завершення заняття або навчального матеріалу можливе використання таких методів як «Мудра порада», «Лист до самого себе», «Коло висновків», тощо. Ці методи допоможуть ефективно, грамотно та цікаво завершити урок.

- «Кейс-метод» являє собою колективну роботу над певною ситуацією, що задається педагогом у письмовій формі. Цю ситуацію вихованці повинні проаналізувати, для вирішення проблеми мають бути запропоновані декілька варіантів. Така технологія передбачає колективний пошук найбільш ефективної пропозиції. Робота дітей за кейс-методом організовується в декілька етапів, а саме:

1) введення у кейс (сприйняття вступного слова педагога, відповіді на запитання, уточнення інформації, пошук додаткової інформації);

2) аналіз ситуації (пред'явлення дітими власних варіантів вирішення проблеми в групах, вибір доповідача від групи, виготовлення схем, плакатів, іншого унаочнення);

3) презентація (виступ, представлення аналізу кейсу, відповіді на запитання, відстоювання власної точки зору, фіксація суті кожного виступу);

4) дискусія (обговорення виступів, визначення найкращого рішення кейса);

5) підбиття підсумків (заключного слово педагога).

-  «Метод проектів». Наступною технологією є «Метод проектів», яка набула широкого розповсюдження. Робота над проектом є творчою діяльністю. Вихованці активно взаємодіють один з одним, здійснюють пошукову діяльність із особистісно значущої проблеми. Така робота вимагає від них самостійного переносу знань, навичок та вмінь в новий контекст діяльності. Таким чином, у гуртківців розвивається творча компетенція, яка пов'язана із інтелектуальними здібностями. Виконуючи творчі завдання, кожний вихованець має можливість проявити власну ініціативу, фантазію, креативність, активність та самостійність у вирішенні проблеми.

В методичній літературі визначають такі типи проектів, які використовуються з навчальною метою:

1) виробничі проекти (діяльність учасників такого проекту орієнтована на соціальні інтереси самих учасників і має конкретні практичні результати у формі письмових документів або виготовлених дітьми матеріалів: письмових звітів, виставок, відеоматеріалів, стіннівок);

2) інформаційно-дослідницькі проекти (вихованці, працюючи самостійно або у невеликих групах, повинні відшукати необхідну інформацію; результати пошуку необхідно викласти у формі письмових звітів, виставок, усних презентацій);

3) проекти-огляди (вихованці готують питання анкети, роздають її певній кількості людей і потім збирають анкети та аналізують результати);

4) організаційно-ігрові проекти (учасники беруть на себе різні ролі, зумовлені характером і змістом певного проекту - літературних персонажів, вигаданих героїв або реальних учасників справжніх подій (Е. Г. Арванітопуло).

Організація проектної роботи потребує ретельної підготовки. Тому педагогу необхідно звернути увагу на такі вимоги до вказаної діяльності, а саме:

- наявність значимої для дослідження проблеми, що вимагає самостійного пошуку її вирішення;

- визначення практичної, теоретичної, пізнавальної значущості передбачуваних результатів;

- самостійність діяльності вихованців: індивідуально, в парах, в групах на занятті та поза ним;

- структурування змістової частини проекту із вказівкою на результати його етапів та розподіл ролей;

- використання дослідницьких методів: визначення проблеми, завдань та гіпотези дослідження; обговорення методів дослідження, оформлення результатів, аналіз отриманих даних, підбиття підсумків, корекція та висновки (В. В. Копилова).

Слід також зазначити, що проектна робота має поетапний характер. Проектна діяльність, як правило, складається із таких етапів:

1) вибір проблеми та формулювання конкретної теми проекту;

2) визначення груп та ролей учасників;

3) збір та обробка інформації;

4) підбиття підсумків та презентація готового проекту.

Форми проведення кожного етапу залежать від креативності вчителя, а результат - від його вміння організувати роботу таким чином, щоб у центрі уваги була діяльність вихованців, щоб вони мали можливість проявити свій творчий потенціал та вдосконалити свої досягнення.

- Сторітелінг (storytelling) – це мистецтво розповідати історії з метою навчання, керування шляхом донесення змісту повідомлення за допомогою спеціальної методики. Правильно побудувавши розповідь, можна зачепити не розум і логіку, а саме емоції. Викликавши у слухача потрібні переживання, можна вивести його на певні висновки, а потім – підштовхнути до потрібних вчинків. Такі властивості методики високо оцінили не тільки керівники компаній, а й маркетологи, журналісти, редактори і педагоги. Сторітелінг як формат навчання має величезну практичну користь: легке засвоєння матеріалу, розвиток уяви, подолання страху публічного виступу, налагодження стосунків з іншими вихованцями, самопізнання.

Види та особливості сторітелінгу. Сторітелінг може бути пасивним і активним. У першому випадку за створення історії та її розповідь відповідає педагог, у другому– йому допомагають вихованці. Вибір одного чи іншого варіанту залежить від заняття, його теми, а також від особистих побажань педагога. Так, пасивний сторітелінг оптимально підходить для початку вивчення нової теми. У формі розповіді можна подати нові правила, теорії, закони тощо. А от активний – чудовий варіант для закріплення знань. Вихованці будуть створювати історії самостійно, а задача педагога– направляти їх вірним шляхом.

Розділ ІІ. ТЕХНОЛОГІЇ

Нові технології навчання

- Особистісно-орієнтована технологія навчання (зосереджене на особистості дитини, розвитку її самобутності, самоцінності. Мета його полягає в сприянні становленню індивідуальності, культурної ідентифікації дитини, її соціалізації, життєвому самовизначенню. Головними завданнями особистісно-орієнтованої технології є розвиток пізнавальних здібностей кожної дитини, максимальний вияв, задіяння, збагачення її індивідуального (суб'єктивного) досвіду, допомога особистості пізнати себе, самовизначитися та самореалізуватися, формування в неї культури життєдіяльності, яка є передумовою продуктивної організації повсякденного життя, поведінки.

- Технологія групової навчальної діяльності. (Групова організація навчання забезпечує можливості для співпраці, налагодження міжособистісних стосунків, спільного пізнання навколишнього світу. Реалізується вона в малих групах, об'єднаних загальною навчальною метою, і ґрунтується на опосередкованому керівництві педагогом і співпраці його з вихованцями).

- Технологія розвивального навчання. (Основою цієї технології є ідея про розвиток дитини як суб'єкта особистої діяльності. Тому головна мета навчання полягає у забезпеченні розвитку пізнавальних можливостей вихованця. Зміст, принципи, методи і прийоми розвивального навчання спрямовані на ефективний розвиток пізнавальних можливостей гуртківців (сприймання, мислення, пам'яті, уяви тощо). Воно можливе за такої організації освітнього процесу, коли вихованці самостійно або з допомогою педагога осмислюють матеріал, запам'ятовують, творчо застосовують його в нестандартних умовах. Важливим компонентом навчальної діяльності за використання ці технології є навчальне завдання. Вихованець повинен знати мету завдання, за допомогою яких дій та за яких умов потрібно виконувати його, які засоби необхідно використовувати при цьому).

- Технологія формування творчої особистості. (Творчою особистістю є індивід, який має високий рівень знань, потяг до нового, оригінального, вміє відкинути звичайне, шаблонне. їй притаманні творчі здібності, які є умовою творчої діяльності. Технологія формування творчої особистості вимагає дотримання вчителем таких принципів:

• принцип розвитку, який передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей вихованців;

• принцип самодіяльності, за якого вихованці відчувають себе співучасниками освітнього процесу;

• принцип самоорганізації, який передбачає самостійну зосередженість гуртківця на вирішенні навчального завдання).

- Технологія дослідження. (Використання у навчальній діяльності дослідницьких прийомів та методів сприяє глибокому засвоєнню вихованцями знань, суб'єктивному відкриттю для себе нових знань на основі вже наявних, формуванню умінь та навичок, інтересу до пізнавальної, творчої діяльності. У процесі дослідження діти здійснюють самостійний пошук, на основі якого встановлюють зв'язки між предметами, явищами, процесами об'єктивної дійсності, роблять висновки, пізнають закономірності).

- Модульно-рейтингова система навчання. (Модульно-рейтингове навчання полягає у послідовному засвоєнні навчального матеріалу певними цілісними, логічно впорядкованими і обґрунтованими частинами (модулями), результати якого є підставою для визначення місця (рейтингу) вихованця в групі. Модуль — логічно завершена частина теоретичних знань і практичних умінь з певної навчальної дисципліни).

- Нові інформаційні технології (HIT) навчання. (Останнім часом у навчальних закладах набули поширення технології освітнього процесу, які ґрунтуються на використанні новітніх електронних засобів, насамперед ЕОМ. Мета HIT полягає у підготовці вихованців до повноцінної діяльності в умовах інформаційного суспільства).

- «Ігрові технології». Актуальним також залишається використання ігрових видів роботи на заняттях. «Ігрова діяльність» визначається в методиці викладання як одна із сучасних технологій навчання. Хоча педагогам прийоми цієї діяльності давно відомі, своєї привабливості та актуальності вона не лише не втрачає, а навпаки, розширює можливості вдосконалення процесу оволодіння вихованцями новою компетенцією. Гра, як складна та захоплююча діяльність, вимагає великої концентрації уваги, тренує пам'ять, розвиває мислення та мовлення, сприяє процесу соціалізації особистості. Гра захоплює навіть пасивних вихованців та дітей з низьким рівнем підготовки, завдяки чому їхні навчальні досягнення значно покращуються.

Дослідники проблеми використання ігор визначають ряд їхніх функцій, які реалізуються в навчальній діяльності. Назвемо їх:

• навчаюча функція (формування мовних та мовленнєвих навичок, розвиток мовленнєвих умінь);

• комунікативна функція (створення атмосфери іншомовного спілкування, об'єднання колективу гуртківців, установлення нових емоційно-комунікативних відносин);

• розвивальна функція (розвиток пам'яті, уваги, сприйняття інформації, розвиток загальнонавчальних навичок та вмінь, загострення мисленнєвої діяльності, вміння приймати рішення);

• виховна функція (виховання уважного, толерантного ставлення до партнера по грі, почуття взаємодопомоги та взаємопідтримки, виховання ввічливості);

• психологічна функція (психотренінг та психокорекція різних якостей особистості, які проявляються в ігрових моделях, що наближаються до життєвих ситуацій);

• релаксаційна функція (зняття емоційного напруження, психологічного бар'єра).

Гра завжди передбачає певне напруження емоційних та розумових дій, уміння прийняти рішення, стимулює мисленнєву діяльність, наповнює процес навчання для вихованців більш глибоким змістом. Значення використання гри в освітньому процесі важко переоцінити завдяки таким її якостям (за А. В. Конишевою):

• гра активізує пізнавальну діяльність кожного вихованця, є ефективним засобом управління навчальним процесом;

• навчання у грі здійснюється завдяки особистій діяльності вихованців, при цьому засвоюється до 90% інформації;

• гра дає можливість вибору, самовираження, саморозвитку;

• гра має певний результат та стимулює вихованців до досягнення цілей та усвідомлення шляхів досягнення цих цілей;

• процес навчання набуває особистісного значення для кожного гуртківця;

• гра займає особливе місце в системі активного навчання: вона є одночасно і методом, і формою організації освітнього процесу.

Отже, ми можемо дійти висновку, що ігрова діяльність сприяє комунікативній спрямованості навчального процесу, активізації мисленнєвих дій вихованців, підвищенню мотивації учіння, індивідуалізації навчання.

-                      «Портфоліо вихованця». Серед сучасних технологій навчання визначають також «Портфоліо вихованця». У педагогічній літературі розглядається як інструмент самооцінки власної пізнавальної, творчої праці вихованця, рефлексії його власної діяльності, як комплект документів, самостійних робіт дитини, як спосіб фіксування, накопичення та ранжування індивідуальних об'єктивних успіхів (Л. Я. Зеня, Є. С. Полат та ін.).

Розрізняють дві групи різновидів портфоліо:

- портфоліо зовнішніх досягнень

- портфоліо особистісного розвитку.

До портфоліо зовнішніх досягнень належать: портфоліо документів (папка із інформацією про успішність навчальної та пізнавальної діяльності вихованця), портфоліо творчих робіт (містить виконані гуртківцем реферати, конкурсні роботи, твори, авторські матеріали, які супроводжуються коментарем автора) та рейтингове портфоліо (колекція контрольних робіт та діагностичних зрізів, рейтингова таблиця для фіксації досягнень). Портфоліо особистісного розвитку являє собою набір соціально значущих характеристик, якостей, зміна яких досліджується в динаміці розвитку та становлення кожного учня як особистості.

Призначенням цього портфоліо є пізнання вихованцем своїх особистісних якостей з метою їх удосконалення в певному напрямку, задля корекції та планування власних досягнень.

-  «Технологія проблемного навчання». Важливим компонентом проблемного навчання с проблемна ситуація - ситуація, для розв'язання якої вихованець або колектив мають знайти й застосувати нові для себе знання, способи дій.

У створенні проблемних ситуацій використовують такі способи:

а) зіткнення вихованців з життєвими явищами, фактами, які потребують теоретичного обґрунтування. Зіткнення із зовнішніми невідповідностями між явищами спонукає до пояснення їх, активного засвоєння нових знань;

б) використання навчальних і життєвих ситуацій. Такі ситуації виникають під час виконання дітьми практичних завдань у закладі, вдома та ін. У цих випадках вихованці самостійно доходять висновків, які пробуджують у них інтерес до теоретичного обґрунтування виконаних практичних завдань;

в) постановка дослідницьких завдань. Цей спосіб використовують, наприклад, під час дослідної роботи вихованців у лабораторії, на ділянці, тощо;

г) спонукання вихованців до аналізу фактів і явищ дійсності зіткненнями їх із життєвими уявленнями і науковими поняттями про ці факти.

ґ) висунення гіпотез і організація їх дослідження.

д) спонукання дітей до порівняння, зіставлення, протиставлення фактів, явищ, правил, дій, внаслідок яких виникають проблемні ситуації;

е) ознайомлення вихованців з фактами, які, на перший погляд, не мають пояснення, що в історії науки зумовило формулювання наукових проблем.

Вдало створена проблемна ситуація є важливою ланкою наступного засвоєння вихованцями знань проблемним шляхом, що складається з таких етапів:

1) створення проблемної ситуації. Створивши проблемну ситуацію, педагог повідомляє готові висновки науки, не розкриваючи шляхів розв'язання проблеми. Активність вихованців стимулюється створенням проблемних ситуацій. Виявляють вони і самостійні дії щодо пошуку шляхів вирішення поставленої проблеми. Однак ця активність не формує навичок вирішення проблеми, оскільки не передбачає самостійної діяльності;

2) аналіз інформування проблеми. Цей вид проблемного викладу є досить ефективним, оскільки, створюючи проблемну ситуацію, вчитель дає вихованцям фактичний матеріал для аналізу, порівняння, зіставлення, розкриває логіку вирішення проблеми в історії науки. Розповідаючи, як вчені здобували нові знання, проникали в суть явищ і формулювали висновки, він формулює проблему, вказує напрям пошуку шляхів її розв'язання, що свідчить про значну його роль;

3) висунення гіпотез. Завдяки цьому стимулюється розвиток пізнавальної активності та самостійності гуртківців, адже формулювання проблемних питань, пізнавальних завдань передбачає створення учням умов для самостійного осмислення проблеми, пошуку шляхів її розв'язання через висунення гіпотез, вирішення проблеми і перевірки його правильності.

Кожному етапу проблемного навчання відповідає певний метод:

- першому - проблемний виклад знань;

- другому - частково-пошуковий, або евристичний;

- третьому - дослідницький.

Проблемне навчання є важливим засобом розвитку розумових сил вихованців, їх самостійності та активності, творчого мислення. Воно забезпечує міцне засвоєння знань, робить навчальну діяльність захоплюючою, оскільки вчить долати труднощі.

Однак воно потребує тривалого часу на вивчення навчального матеріалу, є недостатньо ефективним щодо формування практичних умінь і навичок, дає невисокий результат при засвоєнні нового матеріалу, коли самостійний пошук недоступний учням.

- «Інтерактивні технології». Змістовна основа масової комп’ютеризації в освіті, безумовно, зв’язана з тим, що сучасний комп’ютер являє собою ефективний засіб оптимізації умов розумової праці взагалі, у будь-якому його прояві. Р. Вільямс і К.Маклі у своїй статті пишуть: «Є одна особливість комп’ютера, що розкривається при використанні його як пристрою для навчання інших, і як помічника в придбанні знань, це його бездушність. Машина може «дружелюбно» спілкуватися з користувачем і в якісь моменти «підтримувати» його, однак вона ніколи не виявить ознак дратівливості і не дасть відчути, що їй стало нудно. У цьому змісті застосування комп’ютерів є, можливо, найбільш корисним при індивідуалізації визначених аспектів викладання».

Розділ ІІІ. ФОРМИ

Сучасні форми навчання

- «Навчання в команді». Для виконання завдання вихованці поділяються на невеликі групи або команди, кожна з яких працює над окремим питанням загальної для всіх теми. Кожний член команди має своє особисте завдання, виконання якого впливає на успіх усієї групи. Необхідно зауважити, що така форма організації навчання має свої особливості, а саме:

- відсутність змагального характеру навчання між окремими групами, так як групи мають різні завдання;

- наявність індивідуальної відповідальності кожного за успішне виконання завдання всією групою;

- покращання кожним учнем своїх власних навчальних досягнень у процесі виконання завдання, порівняння цих досягнень із своїми попередніми, а не з досягненнями інших.

- «Ажурна пилка». При організації роботи за цією формою вихованці об'єднуються у невеликі групи і працюють над однією темою, яка поділена на смислові блоки. Кожний член групи має знайти певну інформацію до тієї частини матеріалу, що визначена для нього. Потім ті вихованці окремих груп, які працювали над одним і тим же питанням, обмінюються інформацією. Наступним кроком буде повернення кожного до своєї робочої групи і повідомлення всім її членам доповненої інформації із вивченого питання. Потім кожна команда доповідає про виконану роботу. На заключному етапі педагог може викликати будь-якого гуртківця і попросити дати відповідь на будь-яке запитання до опрацьованої теми.

- «Круглий стіл» - передбачає ведення бесіди, в якій беруть участь усі вихованці групи. Педагог повідомляє певну проблему, учасники «круглого столу» обговорюють її, збирають необхідну інформацію, аналізують, узагальнюють, шукають оптимальні шляхи її вирішення. Завдання кожного гуртківця - зробити свій власний внесок у вирішення зазначеної проблеми.

- «Інтерв'ю». Для організації навчання за вказаною формою обираються «інтерв'юери» («журналісти») та «відомі особистості». «Інтерв'юери» готують запитання для опитування, а «відомі люди» мають придумати біографії, творчий шлях, особливості професійної діяльності. Після проведення «інтерв'ю» учасники повідомляють про отриману інформацію.

- «Навчаємось разом». За такої форми навчання передбачається визначення невеликих груп за різним рівнем підготовки. Кожна група отримує одне завдання, яке є підтемою певної широкої теми, над якою працює вся група. У результаті спільної роботи окремих груп над частинами навчального матеріалу досягається засвоєння всієї теми. В самих групах вихованці самостійно визначають ролі кожного для виконання спільного завдання. В процесі взаємодії гуртківці досягають не лише певних пізнавальних, творчих цілей, але й навчаються спільній творчій діяльності в колективі.

- «Дослідницька робота». Ця форма організації навчальної діяльності вихованців характеризується самостійною спрямованістю виконання завдання. Вихованці самі вибирають підтему загальної теми та працюють індивідуально. Потім діти кожної групи готують доповідь за обраною темою та презентують її.

- «STEM, STEАM-освіта» - інтеграція (міжпредметна, трандисциплінарна) дозволяє здійснювати модернізацію методологічних засад, змісту, обсягу навчального матеріалу, застосовувати сучасні технології під час навчання з метою формування компетентностей якісно нового рівня, зокрема із застосуванням математичних знань і наукових понять.

Нова парадигма освіти зумовила оновлення фахової освіти та відповідних форм, методів і технологій навчання, що базуються на електронному навчанні (e-learning) в якому використовуються інтерактивні та комп’ютерні технології навчання.

Електронне навчання (e-learning) – це система навчання, що пропонує використання Інтернет-технологій, електронних бібліотек, навчально-методичних мультимедіа-матеріалів, віртуальних лабораторій і практикумів тощо.

Електронне навчання – це перспективна модель навчання, заснована на використанні нових мультимедійних технологій Інтернету для підвищення якості навчання шляхом полегшення доступу до ресурсів і послуг, а також обміну ними, спільною роботою на відстані.

Мобільне навчання (m-learning) – це передавання знань на мобільні пристрої з використанням WAP I GPRS технологій.

Мета мобільного навчання – зробити процес навчання гнучким, доступним і персоніфікованим, в якому реалізується головний принцип мобільного навчання – навчання в будь-якому місці, в зручний час.

Важливим є створення мобільного навчання, що потребує розроблення інтерактивних програмно-педагогічних продуктів та їх методичного забезпечення.

Всепроникаюче навчання (u-learning) – це технології неперервного навчання з використанням інформаційно-комунікаційних засобів у всіх сферах життя суспільства.

«Перевернуте» навчання (flipped learning) – це форма активного навчання, що дозволяє «перевернути» звичайний процес навчання таким чином: студенти поза аудиторією переглядають відповідні навчальні матеріали, що будуть розглядатися на наступному занятті, самостійно вивчають теоретичний матеріал, а в аудиторії здійснюють його обговорення, виконують практичні завдання.

Ефективність e-learning, m-learning, u-learning, f-learning у чистому вигляді сьогодні, з технічних причин, ще залишається проблематичним. Нині найчастіше в навчальному процесі використовується змішана модель (blended learning) навчання, яка поєднує вище зазначені технології з аудиторними заняттями за традиційною системою.

Змішане навчання – це навчання, в межах якого одержуються знання, очно і самостійно онлайн, воно передбачає створення комфортного освітнього інформаційного середовища, системи комунікацій, що доставляють необхідну інформацію. Визначено такі моделі змішаного навчання: «Ротація аудиторії», «Гнучка», «Самоосвіта», «Онлайн-орієнтована», «Онлайн-лабораторія», «Очно-орієнтована».