Профілактика суїцидальних тенденцій серед молоді

ЯК ВБЕРЕГТИ ДИТИНУ ВІД СУЇЦИДУ? Інформація для батьків

Стратегічними напрямами батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком є покращення стосунків у сім’ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також заходи з покращення міжособистісного спілкування в сім’ї. Усі ці заходи мають сприяти піднесенню самооцінки особистості дитини, її життя до такої міри, коли суїцидальні дії втрачають будь-який сенс.

Для підвищення самооцінки доцільно користуватися такими порадами:

• завжди підкреслюйте все добре й успішне, що властиве вашій дитині. Це підвищує її впевненість у собі, зміцнює віру в майбутнє, покращує її стан;

• не чиніть тиск на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;

• демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її справді люблять;

• приймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є, ― не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваші гени, майже ви самі;

• підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтеся її оцінюванням, не судіть її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки проходить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;

• слід тактовно й розумно підтримувати всі дії своєї дитини, які ведуть до підвищення самооцінки проходить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;

• слід тактовно й розумно підтримувати всі дії своєї дитини, які ведуть до підвищення самооцінки, особистісного зростання, фізичного розвитку, успрішності власної діяльності і життєдіяльності: майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім’ї й однолітків, налагодити стосунки з протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні нахили або відчай, слід поводитись так:

1. Залишайтесь самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.

2. Дитина має відчувати себе на рівних із вами, як із другом, що дозволить встановити з донькою або сином довірливі, чесні стосунки, кінець кінцем ― допоможе дитині довірити вам усе, про що вона думає.

3. Важливо не те, що ви говорите, а те, як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.

4. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть із дитиною на рівних, не можна поводитися як учитель або експерт чи розв’язувати кризу прямолінійно, що може відштовхнути дитину.

5. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона приховує, дозвольте їй вилити вам душу.

6. Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові з дитиною, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.

7. Виявляйте щире співпереживання та інтерес до дитини, не вдавайтеся до допиту з пристрастю, ставте прості, щирі запитання («Що трапилося ?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні, «розслідунших вальні» запитання.

8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям може повідомити про інтимні. особистісні, хворобливі речі.

9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, ставайте на її бік, а не на бік інших людей, які можуть завдати їй болю або яким вона може зробити боляче.

10. Надайте сину або доньці можливість знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли ви вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

11. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути поруч зі своєю дитиною, яка страждає, навіть якщо роз’язання проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадними і нерозумними, але вам, на щастя, найчастіше й не слід виробляти будь-які певні рішення, негайно змінити життя або навіть рятувати дитину ― ваш син або донька врятуються самі і врятують своє життя, слід тільки довіряти їм.

12. І останнє ― якщо ви не знаєте, що казати, не кажіть нічого, але будьте поруч!

У випадку, якщо існує реальна суїцидальна загроза або вже відбулася спроба самогубства, батьки можуть:

• першим кроком у запобіганні самогубству завжди є встановлення довірливого спілкувння;

• батькам слід подолати ситуацію, коли необхідність бесіди з дитиною про її суїцидальну спробу загастрює їхні власні психологічні конфлікти або виявляєнаявні проблеми. Слід у цій ситуації віддавати перевагу бажанню поговорити з сином або донькою і водночас ― долати страх перед цією бесідою, щоб обов’язково відбулося спілкування й обговорення проблеми;

• діти в стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як говориться те, що говориться дорослими; тому не можна виливати на дитину несвідому чи свідому агресію; іноді корисною стає невербальна комунікація ― жести, дотики тощо;

• якщо батьки відчувають, що дитина начебто відкидає їхню допомогу, їм слід пам’ятати, що вона водночас і бажає, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату в діалозі необхідні м’якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття й любові тощо.