Андрій Малишко

БАЛАДА ПРО СЕРЦЕ ПОЕТА

На Пидині-горі,

І на Драній горі,

І на Стусовому узвозі

Він натхненням горів,

Він в майбутнє зорив,

Його тінь тут ще бродить і досі.

В сяйві сонячних мрій

Тут Самійлів Андрій

До життя готувавсь, як до битви,

Повний творчих тривог.

І поміг йому Бог,

Що почув материнські молитви.

За невтомний свій вік,

Наче мамин рушник,

Свою долю він віршами вишив.

Він поніс у світи

Свій талант золотий,

А в Обухові серце залишив.

Воно вічно живе,

Вічно юне й нове,

І ні літ, ні старіння не знає.

І Малишкова тінь

Між нових поколінь

Йде в задумі й нащадків питає:

- Чи в розвихренні літ

Біля отчих воріт

Ще бринить та стежина єдина?

Чи святині в нас є?

Чи серця у вас є?

А в серцях тих - чи є Україна?

О ранковій порі,

О вечірній порі

Бачу тінь цю, що вічно в тривозі,

На Пидині-горі,

І на Драній горі,

І на Стусовому узвозі...