Перехід учнів із початкової школи до середньої справедливо вважається кризовим періодом. Багаторічні спостереження педагогів та шкільних психологів свідчать про те, що цей етап неминуче пов'язаний зі зниженням успішності, хоча б тимчасовим. Учням, які звикли до певних порядків початкової школи, потрібен час, щоб пристосуватися до нового темпу і стилю життя.
Отже, період переходу молодших школярів до середньої ланки навчального закладу, як правило, пов'язаний з певними ускладненнями. Упродовж одного – трьох місяців триває процес адаптації, який не завжди позитивно впливає на успіхи дитини. У цей період відбуваються зміни у психіці дитини, трансформуються усталені життєві поняття, розвивається теоретичне мислення, пам'ять і сприйняття стають осмисленими. Якщо в початковій школі діти тільки ознайомлювалися з навчальною діяльністю, то в середній – опановують основи самостійних форм роботи, активніше розвивають пізнавальну інтелектуальну сферу.
З порадами психолога батькам п'ятикласників можна познайомитись за посиланням:
Вступ до першого класу - один з найскладніших етапів в житті дитини. Це час адаптації до нових умов, фізичні та емоційні навантаження, що постійно зростають. Як зробити так, щоб навчання в першому класі не перетворилося на муку для дитини та всієї родини? Як допомогти першокласнику адаптуватися до школи й не втратити інтерес до занять?
З порадами психолога батькам першокласників можна познайомитись за посиланням:
Проблема прогулів не зникла попри те, що зараз учні навчаються в нових форматах. Причини такої поведінки потрібно вчасно відстежувати й коригувати.
Як дати раду із проблемою прогулів? Поради психолога
Прогулювання уроків і небажання вчитися: як реагувати
Слухайте. Якщо дитина хоче поговорити, дайте їй змогу в комфортних умовах поділитися думками й поставити запитання.
Не уникайте складних розмов.
Контролюйте контент, який споживає дитина.
Будьте готові до будь-яких запитань та реакцій дитини.
Потурбуйтеся про себе.
Підтримуйте рідних і приймайте підтримку.
Вірте у краще.
Більше інформації за посиланнями:
Сім порад для батьків, як підтримати дитину під час війни
Психологічне здоров'я: як в "очікуванні" зберігати спокій
Психологічне здоров'я: страх - це нормальна реакція організму на небезпеку
Вісім простих порад, які допоможуть батькам ефективно взаємодіяти з підлітком.
Завжди залишайтеся хорошим слухачем. Секрет будь-якого успішного спілкування полягає в тому, щоб у першу чергу вміти добре слухати.
Якщо ваш підліток хоче поділитися чимось з вами, відкладіть всі справи й уважно вислухайте його.
Якщо ви зробите це, ваша дитина відчує, що ви визнаєте складність її проблем і питань.
Якість хорошого слухача, яку проявляють батьки, допомагає налагодити позитивний зв’язок з підлітком.
Довіряйте дитині. Не піддавайте її слова сумніву та не звинувачуйте. Завжди вислухайте проблему до кінця.
Довіряйте своєму підлітку, він ніколи не стане брехати вам.
Ніколи не сумнівайтесь у тому, що сказала ваша дитина-підліток, і не додумуйте. Також абсолютно неприпустимі будь-які ваші звинувачення на її адресу.
Якщо ви почнете сумніватись, додумувати та звинувачувати дитину, вона втратить віру у вас, і це завадить їй ділитися з вами своїми проблемами.
Не засуджуйте. Ще один секрет здорового спілкування з підлітком – припиніть його засуджувати.
У нього в голові багато плутанини. Він часто робить вибір імпульсивно, у запалі, але ви не повинні засуджувати його за це.
Завжди починайте розмову, чітко давши зрозуміти, що ви знаєте, що в нього були вагомі причини зробити так, а не інакше.
У таких питаннях суддівство не може зробити людину істинно розуміючою та об’єктивною. Уникайте його повністю.
Ставтесь до підлітка, як до відповідальної особистості. Коли ви ставитесь до нього з повагою і як до відповідальної людини, він автоматично починає поводитись відповідним чином.
Допомагайте йому шукати рішення, але ніколи не нав’язуйте свою думку.
Не поспішайте завжди пропонувати свою допомогу. З деякими проблемами нехай він упорається сам.
Дайте йому відчути, що він досить дорослий, щоб вирішувати свої проблеми самостійно.
Ось деякі заборони, про які вам треба пам’ятати під час розмови з підлітком. Якщо ви будете уникати подібної негативної поведінки, описаної далі, це допоможе вам завоювати відвертість і довіру дитини.
1. Ніколи не реагуйте на гнів підлітка. Підлітки схильні до різких коливань настрою, пам’ятайте про це.
Дитина часто розгублюється й не знає, як діяти. Якщо вона сердиться, не реагуйте на це занадто емоційно. Гнів ніколи не може бути відповіддю на гнів.
Невпевненість підлітка перешкоджає йому приймати правильні рішення про те, як висловлювати свої почуття й емоції.
Якщо ви продемонструєте у відповідь гнів, підліток просто залишить вас наодинці з вашим нападом обурення.
Не критикуйте. Критика може вплинути на впевненість вашої дитини в собі.
Якщо ви хочете, щоби підліток брав до уваги вашу думку та погляди, припиніть критикувати його.
Змініть свою негативну думку про незначні проблеми, наприклад, про те, як підліток одягається. Це допоможе вам утримувати його увагу при обговоренні більш складних питань, таких як сексуальні стосунки, наркотики й навчання.
Часті незадоволення, бурчання та критика призведуть до того, що підліток повністю відкине вашу думку. Вони також вкрай негативно позначаються на його впевненості в собі.
Не питайте занадто багато. Якщо ви ставите занадто багато запитань, підлітку може здатися, що ви втручаєтеся в його особистий простір.
Питайте тільки про те, що необхідно.
Поважайте особистий простір вашої дитини та не примушуйте її ділитись тим, що вона хотіла би тримати при собі.
Коли вам необхідно щось спитати в неї, стежте за своїм тоном, висловлюйтесь привітно, по-дружньому.
Не розкривайте секрети підлітків. Якщо підліток довіряє вам свої секрети, поважайте та захищайте їх з усією щирістю.
Він ділиться секретом тільки тому, що довіряє вам.
Поважайте вашу близькість і зберігайте його секрети при собі.
Це чудовий спосіб допомогти підлітку повністю розкритись.
У статті наведені лише деякі поради про те, як слід і не слід поводитися при розмові з підлітком. І хоча чіткого плану спілкування з підлітком просто не існує, ці дрібниці допомагають пройти довгий шлях у становленні міцної основи успішного спілкування та взаєморозуміння.
Булінг – далеко не нова проблема як для всього світу, так і для України зокрема. За одним цим словом стоять тисячі психологічних проблем у дітей. Відомо, що в Україні приблизно кожна четверта дитина стикається з цькуванням в школах, і майже половина з них нічого і нікому не розповідає, залишаючись зі своїми проблемами один на один.
Як зрозуміти, що дитина стала жертвою або провокатором булінгу? Що повинні робити батьки в такій ситуації? Як потрібно виховувати дітей, щоб не допускати таких ситуацій? Відповіді на ці питання ви знайдете в порадах психолога за посиланнями:
Агресія– індивідуальна або колективна поведінка чи дія, спрямована на спричинення фізичної чи психічної шкоди або навіть на знищення іншої людини чи групи.
Агресивна поведінка виявляється вже в ранньому віці, випробовуючи батьківське терпіння і створюючи напруження у стосунках із однолітками.
Найгостріше постає проблема агресивної поведінки у підлітковому віці, коли здійснюється перехід до нового щабля розвитку особистості; серед підлітків посилюється негативізм, демонстративна стосовно дорослих поведінка, частішають випадки виявів жорстокості й агресивності. Агресивність супроводжують:
неадекватне самооцінювання (занижене або завищене),
неадекватний рівень домагань, що не відповідає можливостям підлітка;
підвищена емоційна напруженість і тривожність;
різний ступінь неадекватності уявлень підлітків про своє місце в сім’ї, про ставлення до них однолітків,
низький рівень сформованості комунікативних навичок тощо.
Агресія підлітків безпосередньо не пов’язана з порушенням усталених Правил і норм та відокремлюється від асоціальної поведінки.
Становлення агресивної поведінки — складний і багатогранний процес, у якому діє низка чинників:
Агресивна поведінка визначається впливом сім’ї. Характер стосунків між батьками, між батьками та дітьми, дисгармонія в сім’ї є чинниками, що визначають агресивну поведінку дітей. Особистісні характеристики також відіграють важливу роль у формуванні агресивної поведінки. До них відноситься підвищений рівень психопатизації, нестійкість емоційного стану, що виявляється в підвищеній збудженості, подразливості, а також депресивності, яка призводить до підвищення рівня тривожності, скутості, невпевненості в собі.
Основними формами агресивної поведінки є:
фізична агресія, тобто застосування фізичної сили проти іншої людини;
негативізм, спрямований проти керівництва і встановлених правил;
підозріливість, тобто недовіра до людей, яка ґрунтується на переконанні, що вони мають намір зашкодити;
вербальна агресія, тобто вираження своїх почуттів через чвари, образи, приниження;
аутоагресія — агресія, спрямована на самого себе.
Агресивна поведінка підлітків постає як спосіб:
задоволення потреб у спілкуванні;
самовираження та самоствердження;
відреагування на неблагополучну обстановку в сім’ї та на жорстоке ставлення з боку батьків;
досягнення значущої мети.
Таким чином, у підлітковому віці агресивна поведінка є своєрідним захисним механізмом.
Враховуючи всі чинники, що беруть участь у становленні агресивної поведінки підлітків, можна попередити чи обмежити вияв форм агресії.
У спілкуванні з агресивними дітьми потрібно виявляти чималі стриманість, терпіння, пам’ятаючи, що маленькі забіяки, тероризуючи інших, самі страждають від власної упертості, гнівливості, дратівливості. Почуття провини, порушення душевної рівноваги, незадоволеність не проходять в агресивних дітей, навіть якщо їм удається на когось вилити свої негативні емоції. Таким дітям необхідно дати зрозуміти, що дорослий (учитель, батьки, психолог) — їхній союзник у вирішенні внутрішніх проблем. Агресивні діти повинні переконатися, що їх люблять, а їхні вчинки псують враження при них, до того ж не приносять їм полегшення. Необхідно тактовно і послідовно навчати дитину самоконтролю, внутрішньої зібраності і стриманості. Перевести активність агресивної дитини в конструктивне русло допоможе вивчення її інтересів і схильностей. Поступове ускладнення завдань, що вимагають рішучості, сміливості, енергійності реакції, дасть змогу відвернути дитину від дріб’язкового «з’ясування відносин» і переключити на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить від уміння співпрацювати з іншими.
Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності, лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
Дайте дитині можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів’я про своїх друзів або колег.
Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.
Виявляти до підлітка більше уваги, любові та ласки.
Батьки повинні стежити за своєю поведінкою в сім’ї. Кращий спосіб виховання дітей — єдність їхніх дій.
Не застосовувати фізичні покарання.
Допомагати підлітку знаходити друзів. Заохочувати розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме завзятості, активності, ініціативності, перешкоджати її негативним рисам, зокрема ворожості, скутості.
Пояснювати підлітку наслідки агресивної поведінки.
Враховувати у вихованні та навчанні особистісні властивості підлітка.
Надавати підлітку можливість задовольнити потреби в самовираженні й самоствердженні.
Обмежувати перегляд відеофільмів та комп’ютерних ігор зі сценами насильства.
Спрямовувати енергію підлітка у правильне русло, наприклад, заняття у спортивних секціях; заохочувати його до участі в культурних заходах.
Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, у всіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше вибухають «бурі».
Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитини в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.
Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.
Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.