Про адаптацію та дезадаптацію першокласника

 Настав другий навчальний місяць, і багатьом батькам здається, що найскладніше в першому класі вже позаду. Школу вибрали, 1 вересня пережили, з однокласниками дитина подружилась – начебто все, можна зітхнути з полегшенням. Але батькам варто бути уважними!

     Початок навчання в школі – це не тільки уроки, нові знайомі та враження. Це нове середовище і необхідність підлаштуватися під нові умови діяльності, що включають в себе фізичні, розумові, емоційні навантаження для дітей. Таке підлаштування має назву адаптація.

Адаптація – це перебудова організму на роботу в умовах, що змінилися.

     Щоб звикнути до нового середовища, дитині необхідний час – і це не два тижні і навіть не місяць. Первинна адаптація до школи триває від 2 місяців до півроку. При цьому варто пам’ятати, що даний процес є тривалим, індивідуальним та багато в чому залежить від:

• 
  особистісних особливостей дитини;

• 
  ступеня готовності до школи (не тільки інтелектуальної, а й психологічної і фізичної);

• 
  від того, чи достатньо малюк соціалізований, чи розвинені у нього навички співробітництва, чи відвідував він дитячий садок.

     Діти далеко не всі однаково проходять адаптацію. Хтось швидко вливається в новий колектив і включається в процес навчання, а комусь на це потрібен час.

     Ознаками успішної адаптації до школи є наступне: дитина весела, спокійна, швидко знаходить приятелів серед однокласників, добре відгукується про вчителів і ровесниках, без напруги виконує домашні завдання, легко приймає правила шкільного життя, новий режим дня для неї комфортний (не плаче вранці, нормально засинає ввечері і т.д.). У дитини немає страхів з приводу однолітків і вчителів, вона адекватно реагує на зауваження педагога.

 У випадку, якщо у дитини присутні протилежні до вищеперерахованих ознак, можна говорити про шкільну дезадаптацію.

Шкільна дезадаптація – це ситуація, коли дитина виявляється непристосованою до шкільного навчання.

     Найбільш часто дезадаптація спостерігається у першокласників, хоча вона також може розвинутися і у більш старших дітей. Дуже важливо вчасно виявити проблему та вжити необхідних заходів.

  До причин шкілької дезадаптації відносять:

1) недостатню підготовку до школи: дитині не вистачає знань і навичок, щоб впоратися зі шкільною програмою, або у неї погано розвинені психомоторні навички. Приміром, вона пише істотно повільніше інших учнів і не встигає впоратися із завданнями;

2) особливості сімейного виховання. Це і відкидання дитини батьками і гіперопіка дитини. Перше тягне за собою негативне ставлення дитини до школи, неприйняття норм і правил поведінки в колективі, друге – непристосованість дитини до шкільних навантажень;

3) брак навичок з контролю власної поведінки. Дитині важко сидіти цілий урок, не викрикувати з місця, мовчати на уроці і т.д.;

3) непристосованість до темпу шкільного навчання. Частіше це зустрічається у фізично ослаблених дітей або у дітей за природою повільних (внаслідок фізіологічних особливостей);

4) невміння дитини вибудувати відносини з однокласниками, вчителем.

Шкільна дезадаптація у дитини має ряд проявів:

1. Неуспішність у навчанні, відставання від шкільної програми з одного або кількох предметів.

2. Загальна тривожність у школі, страх перевірки знань, публічного виступу та оцінювання, нездатність зосередитися на роботі, невпевненість, розгубленість при відповіді.

3. Порушення у взаєминах з однолітками: агресія, відчуженість, підвищена збудливість і конфліктність.

4. Порушення у взаєминах з вчителями, порушення дисципліни і непокора шкільним нормам.

5. Особистісні порушення (почуття власної неповноцінності, упертість, страхи, надчутливість, брехливість, самотність, похмурість).

6. Неадекватна самооцінка. При високій самооцінці – прагнення до лідерства, образливість, високий рівень домагань одночасно з невпевненістю в собі, ухиленням від труднощів. При низькій самооцінці – нерішучість, конформізм, безініціативність, несамостійність.

     Будь-який прояв ставить дитину у важкі умови і, як наслідок, вона починає відставати від своїх однолітків, її талант не може розкритися, порушується процес соціалізації. Найчастіше в таких умовах закладається фундамент майбутніх «важких» підлітків.

Тож як батьки можуть допомогти своїм першокласникам? Для цього необхідно дотримуватися таких правил:

1. Заохочувати дитину до розповідей про її шкільні справи. Для цього щотижня варто виділяти час, вільний від домашніх справ, і  розмовляти з дитиною про школу. Запам'ятовуйте сказані деталі, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні бесіди про школу. Крім того, обов'язково запитуйте дитину про однокласників, справи в класі, шкільні предмети, педагогів.

2. Регулярно розмовляти з учителями дитини про її успішність, поведінку і взаємини з іншими дітьми. Без коливань поговоріть з учителем, якщо відчуваєте, що не знаєте про шкільне життя вашої дитини або про її проблеми, пов'язані зі школою.

3. Не пов'язувати оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень. Якщо у дитини навчання йде добре, проявляйте частіше свою радість, можна навіть влаштовувати невеликі свята з цього приводу. Але також висловлюйте свою заклопотаність, якщо у дитини не все добре в школі, і, якщо необхідно, наполягайте на більш уважному виконанні нею домашніх і класних завдань.

4. Знати програму та особливості школи, де вчиться дитина. Батькам необхідно знати, яке шкільне життя дитини, і бути впевненим, що вона отримує хорошу освіту в хороших умовах. Для цього варто відвідувати всі заходи і зустрічі, організовані батьківським комітетом та педагогічним колективом. Використовувати будь-які можливості, щоб дізнатися, як дитина вчиться.

5. Допомагати дитині виконувати домашні завдання, але не робити їх замість учня. Варто встановити разом з дитиною спеціальний час, коли потрібно виконувати домашні завдання, і стежити за їх виконанням. Це допоможе сформувати хороші звички до навчання. Потрібно продемонструвати свій інтерес до домашніх завдань і переконатися, що у дитини є все необхідне для їх виконання найкращим чином. Однак якщо дитина звертається із питаннями, пов'язаними з домашніми завданнями, варто допомогти їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх.

6. Допомагати дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі. Необхідно з'ясувати, що взагалі цікавить дитину, а потім встановити зв'язок між її інтересами і предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги. Варто шукати будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручити їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі, тощо.

7. Особливі зусилля необхідно прикладати для того, щоб підтримувати спокійну та стабільну атмосферу вдома в час, коли у шкільному житті дитини відбуваються зміни. Такі події, як перші кілька місяців в школі, початок і закінчення кожного навчального року можуть призвести до стресу. При будь-якій можливості варто намагатися уникати великих змін чи порушень в домашній атмосфері протягом цих подій. Спокій домашнього життя дитини допоможе їй більш ефективно вирішувати проблеми в школі.