У соцмережах з’явилися групи, в яких кваліфіковані психологи доводять дітей до самогубства.

Відомо, що фанати таких спільнот називають себе китами, тому що тварини асоціюються у них зі свободою. Ці кити можуть літати, і цим, можливо, пояснюється те, що даний вид ссавців – один з небагатьох, представники якого добровільно можуть звести рахунки з життям. Тому у всіх шанувальників «моря китів» і «тихих будинків» на особистих сторінках зображені відео або малюнки з літаючими китами. Про це йдеться на сайті кіберполіції, передає WestNews.

Нелюди, що організували цю систему, працюють наступним чином. Адміністратор групи схиляє дитину до виконання завдань (квестів), причому практично всі завдання передбачають нанесення дитині каліцтв або заподіяння болю. Всі ці «квести» в обов’язковому порядку знімаються на відео. Коли адміністратор групи впевнений в тому, що дитина готова до самогубства, створюється аудіо з музикою, в якому дитина виступає в головній ролі, та оговорюються усі її проблеми, які вона озвучила «провіднику». Єдиний вихід із усіх проблем, який озвучується в цьому «творі», – вчинити самогубство. Перед цим дитина слухає аудіозапис, та робить останній крок. Відеозаписи, в подальшому, продаються в мережі Інтернет, або в Darknet.

Також відомо, що для того, щоб вступити в такі групи, потрібно:

1) надати заявку для вступу до неї та написати певний текст у себе на сторінці.

2) Якщо адміністрація групи затвердить кандидатуру, то буде проведено невеличке психологічне вивчення особи та її готовності до самогубства через спілкування в приватному чаті.

3) Наступне повідомлення буде із завданням (опис завдання, та час який надається на його виконання). Виконання кожного завдання, потрібно фіксувати на фото або відео. На кожне завдання надається обмежений час. Якщо учасник не встигає його виконати, то його виключають з групи.

4) Всього надається 50 завдань («квестів») (у фейкових спільнотах – від 13 до 50 «квестів», це залежить від адміністратора).

5) Фінальне завдання – покінчити життя самогубством, та зафіксувати момент смерті на камеру в режимі online.

Можна визначити такі фактори ризику для тих, у кого є схильність до суїциду:

• сімейні проблеми;

• попередні спроби самогубства;

• суїцидальні загрози (прямі й замасковані);

• суїциди чи суїцидальні спроби у родині;

• алкоголізм;

• вживання наркотиків і токсичних препаратів;

• афективні розлади (особливо — важкі депресії);

• хронічні або невиліковні захворювання;

• тяжкі втрати (наприклад, смерть близької людини).

До соціально-психологічних факторів ризику, які можуть сприяти виникненню суїцидальних проявів у підлітків та мо­лоді, належать:

• серйозні проблеми у сім'ї;

• відсутність контакту з однолітками;

• смерть коханої або значущої людини;

• розрив стосунків з коханою людиною;

• міжособистісні конфлікти або втрата значущих відносин;

• проблеми з дисципліною або законом;

• тиск групи однолітків, передусім пов'язаний із насліду­ванням самоушкоджувальної поведінки інших;

• тривале перебування у ролі жертви або «цапа відбувайла»;

• розчарування оцінками у закладі освіти, невдачі у навчанні;

• високі вимоги до підсумкових результатів навчальної діяльності (іспитів);

• проблеми із працевлаштуванням і скрутне економічне становище, фінансові проблеми;

• небажана вагітність, аборт і його наслідки (у дівчат);

• зараження СНІДом або хворобами, що передаються ста­тевим шляхом;

• серйозні тілесні недуги;

• надзвичайні зовнішні ситуації і катастрофи.

Якщо конкретизувати негативні сімейні чинники, які вплива­ють на суїцидальність підлітків і юнаків, то до них належать:

• психічні відхилення у батьків, особливо афективні (де­пресії та інші душевні захворювання);

• зловживання алкоголем, наркоманія або інші види анти-суспільної поведінки у сім'ї;

• сімейна історія суїцидів або суїцидальних спроб членів сім'ї;

• насилля у сім'ї (особливо фізичне і сексуальне);

• брак батьківської уваги і турботи, погані стосунки між членами сім'ї і нездатність продуктивного обговорення сімейних проблем;

• часті сварки між батьками, постійне емоційне напруження і високий рівень агресивності у сім'ї;

• розлучення батьків, ситуації, коли один із батьків йде з родини або помирає;

• часті переїзди, зміна місця проживання сім'ї;

• надто низькі або високі очікування батьків щодо дітей;

• надмірна авторитарність батьків;

• брак у батьків часу й уваги до становища дітей, нездатність до виявлення прояву дистресу і негативного впливу довколиш­ньої дійсності.

Мотивами суїцидальної поведінки школяра можуть бути:

• бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття;

• втеча від наслідків поганого вчинку або складної життєвої ситуації.

• втрата близької, коханої людини;

• конфлікти з батьками, однолітками;

• неможливість бути зрозумілим, почутим;

• переживання, образи;

• почуття помсти, протесту, загрози;

• почуття провини, сорому, невдоволення собою;

• ревнощі, любовні невдачі, сексуальний протест, вагіт­ність;

• самотність, відчуженість;

• страх покарання батьками;

• шкільні проблеми.

Це лише загальні мотиви, а конкретні у кожній ситуації можуть бути настільки різними, що їх важко перелічити.

Стратегічними напрямками батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення сто­сунків у сім'ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування у родині. Усі ці заходи мають призвести до піднесення самоцінності особистості дитини, її життя до такої міри, коли суїцидальні дії втрачають будь-який сенс.

Для підвищення самооцінки спеціалісти В. Розанов, О. Моховіков, Р. Стиліха пропонують доцільно застосовувати такі заходи:

• завжди підкреслюйте все добре й успішне, властиве вашій дитині — це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру в май­бутнє, покращує її стан;

• не чиніть тиску на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;

• демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;

• сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є — не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі;

• підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судить її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;

• слід тактовно і розумно підтримувати всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність само­стійної діяльності і життєдіяльності; майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід поводитися так.

1. Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.

2. Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.

3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите,чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.

4. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв'язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.

5. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.

6. Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.

7. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не пере­творюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні розпитування.

8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.

9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, приймайте її сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю, або щодо яких вона може так вчинити сама.

10.Дайте синові чи доньці знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

11.Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадним і дурним, але вам, на щастя, найчастіше і не слід приймати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її - ваш син або донька врятуються самі, варто тільки довіряти їм.

12. І останнє - якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч!

У випадку, якщо існує реальний суїцидальний ризик або вже відбулася спроба, суїцидологи радять батькам таке:

1. Першим кроком у запобіганні самогубства завжди буває встановлення довірливого спілкування.

2. Батькам слід подолати ситуацію, коли необхідність бесіди з дитиною про її суїцидальну спробу загострює їхні власні пси­хологічні конфлікти або виявляє якісь їхні проблеми. Слід і в цій ситуації віддавати перевагу бажанню поговорити з сином або донькою і водночас - перемогти страх перед цією бесідою, щоб обов'язково відбулося спілкування й обговорення проблеми.

3. Діти у стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як і що говорять дорослі; тому не можна виливати на дитину несвідому чи свідому агресію; іноді корисною стає невербальна комунікація - жести, доторки тощо.

4. Якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам'ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату в діалозі необхідні м'якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття і любові тощо.

Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один, два,... десять... Відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні "успіхи"."Постійте в черевиках" своєї рідненької дитини. А тепер можна починати розмову, а може... допомогти розібратися у складній теоремі, а може... Пам'ятайте, що спілкування в люті, роздратуванні - все одно що включити в автомобілі "газ" і натиснути на гальма.

Правило 2: не поспішайте. Старий, вічний педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини все і зараз. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, ж нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її - вона вчиться, але стає зубрилкою й не навидить учіння, школу, а може й ...вас.

Правило 3 : безумовна любов. Ви любите свою дитину, незважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає Ш бути впевненою в собі, подолати невдачі. А як же ставитися до невдач?..вони вас засмучують...та й годі.

Правило 4 :не бийте лежаяого. Двійка, а для когось і четвірка - достатнє покарання, тому недоцільно двічі карати за одні й ті ж помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.

Правило 5 : щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати один - той, якого ви хочете позбавитися найбільше, і говоріть тільки про нього.

Правило 6 : вибирайте найголовніше, порадьтеся із дитиною, почніть з ліквідації шкільних труднощів, найзначущіх для неї самої. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, і переказу.

Правило 7 - головне: хваліть - виконавця, критикуйте - виконання. Дитина схильна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважати , що оцінюють всю її особистість. Вам під силу допомогти відокремити оцінку особистості від оцінки її роботи.

Правило 8 - найважче: оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та неуспіхами сусідського Івана

Правило 9 : не скупіться на похвалу, будуючи стосунки із своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, якого нема за що похвалити.

Правило 10: визначне в морі помилок острівок успіху, на якому зможе втриматися, вкорінюватися дитяча віра в себе і в успіх навчальних зусиль. Оцінювати дитячу працю слід досить індивідуально, тактовно. Саме за такої оцінки в дитини нема ні ілюзії повного успіху, ні відчуття повної невдачі.

Правило 11: ставте перед дитиною конкретну та реальну мету, і вона спробує її досягти. Не спокушайте дитину метою, якої неможливо досягти.

Правило 12: не рвіть останню нитку. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою ( хобі), дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимульний характер і справді спонукає дитину до навчання. Так буває тоді, коли справи з навчанням ще не зовсім запущені й до нього ще є інтерес. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні. Щоб усі правила виявилися ефективними, необхідно їх об'єднати: дитина має бути не обєктом, а співучасником своєї оцінки. її слід навчати самостійно оцінювати свої досягнення. Вміння себе оцінювати -необхідний компонент уміння вчитися, головного засобу подолання труднощів у навчанні.

Темперамент — вроджена особливість кожної людини. Він визначає поведінку, емоційний стан, усі психічні процеси. Темперамент не впливає на розумові здібності людини, але проявляється в моториці, фізичній активності, емоційності. Це більш широке поняття, ніж характер.

У психології виділяють 4 типи темпераменту дітей: холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік. Дітям рідко притаманний конкретний вид темпераменту. Зазвичай у дитини в різній мірі виявляються риси того чи іншого типу. І тільки один із них є домінантним або провідним.

Визначити, до якого психоемоційного типу відноситься дитина, можна вже в дошкільному віці. А допоможуть у цьому спостережливість і уважність батьків.

Можна дати наступну характеристику типів темпераментів у дітей:

• Холерик. До цього типу відносяться легко збудливі, неспокійні, іноді навіть агресивні діти. Вони емоційні, енергійні, схильні до щвидкої зміни настрою. Важко передбачити, як така дитина поводитиметься в новому оточенні.

• Сангвінік. Дитину, що володіє цим типом темпераменту, помітно відразу. Вона товариська, стримана, урівноважена, усміхнена. Це справжнє «сонечко» — життєрадісне, допитливе, активне створення, яке майже завжди перебуває в гарному настрої.

• Флегматик. Ця дитина стримана, старанна, вдумлива, але мовчазна. Флегматик налаштований миролюбно, намагається уникати конфліктних ситуацій і не порушувати звичний для нього розпорядок дня.

• Меланхолік. Дитина, що володіє таким типом темпераменту, мовчазна, замкнута та похмура. Вона не впевнена у власних силах і потребує допомоги, коли потрібно зробити правильний вибір.

Для розвитку закладених природою здібностей, які безумовно є у кожної дитини, необхідно знайти для малюка «правильні» заняття, які розкривають його потенціал.

Дітям різних типів темпераменту підходять різні захоплення і спортивні секції:

• Холерик. Такій дитині рекомендується займатися рухливими видами спорту, де вона зможе реалізувати свої лідерські якості. Футбол, хокей, баскетбол — це те, що потрібно холерикові. Для контролю над гальмівними процесами рекомендуються спільні з дорослими заняття малюванням і конструюванням.

• Флегматик. Дитині з таким типом темпераменту підійде малювання, шахи музика, де вона зможе розвинути свої творчі здібності. Флегматика можуть зацікавити види спорту, які не вимагають швидкої реакції.

• Сангвінік. Таким дітям необхідні рухливі ігри, але в спорті вони не будуть прагнути до кращого результату. Для них важливий сам процес навчання, тому в цьому випадку важливо знайти доброзичливого тренера.

• Меланхолік. Така дитина складно включається в колективні ігри. Але,слід зауважити, що поодинокі заняття можуть привести до того, що малюк замкнеться ще більше. Важливо допомогти дитині подолати себе, щоб і надалі розважатися нарівні з усіма.

Важливо запам’ятати, що не буває «хороших» або «поганих» темпераментів. І у сангвініків, і у флегматиків, меланхоліків або холериків є свої позитивні та негативні сторони. Батьки не можуть змінити те, що закладено природою. Темперамент дитини шкільного віку залежить не від того, наскільки її правильно виховано вдома або у дитячому садку. Темперамент дається дітям з народження. А завдання батьків полягає в тому, аби виокремити сильні його сторони та «згладити» слабкі.

Ніхто з батьків не бажає поганого своїй дитині, щонайменше, свідомо. Всі ми мріємо, щоб наші діти виросли не просто здоровими і фізично міцними людьми, але й розумними, самостійними, щасливими та відповідальними.

Підлітковий вік - час активного пошуку. Дитина намагається зрозуміти, що вона означає в цьому світі, хто вона така і як її сприймають оточуючі.

Намагаючись зрозуміти себе, підліток ставить під сумнів авторитет своїх батьків. У своїй сім'ї йому дуже важливо довести, що він - самостійна особистість, а значить, має право на власну думку з будь-яких питань. І часто його думка не збігається з думкою батьків. Це протиріччя і стає джерелом постійних конфліктів.

Напевно багато батьків рано чи пізно думають, що їхні діти-підлітки нестерпні, думають лише про себе,постійно стають "в позу", сперечаються, щось хочуть довести, проявляють агресію. Насправді підліткам дуже складно. Вони фактично по-новому вчаться адаптуватися в цьому світі,пізнають самі себе з іншого боку, в підлітковий період у дітей складається уявлення про фізичну красу, яке нерідко переходить в комплекс «гидкого каченяти».

На це можуть накладатися конфлікти або гнітюча психіку обстановка оточення. І як наслідок,віддалення від рідних, агресія, аутоагресія, які є способом захисту, в першу чергу, від світу, який здається їмворожим і нерозуміючим.Психологи виділяють безліч причин, які здатні підштовхнути підлітка до суїциду. Серед них сварка з однолітками, розставання з коханою людиною, смерть родича, постійні стресові ситуації, переживання образи, самотності, відчуженості, неможливість бути зрозумілим, почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою, страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням, перед покаранням, бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття. Проте варто підкреслити, що в більшості випадків все перераховане не є першопричиною суїцидальної поведінки молодих людей, а лише додатковим фактором. Суїцид - це завжди акт протесту, крик по допомогу.

Діти-самогубці часто і не збираються вмирати, вони не можуть повірити, що смерть - це кінець усьому.У дитячому сприйнятті самогубство повинно відбуватися таким чином: «Я ковтаю таблетки, мене починаютьховати, всі плачуть, усвідомлюють, як були несправедливі і який скарб вони втратили. І в цей момент з гробувстаю я - живий і красивий. І життя триває».Дорослим часто важко зрозуміти, чому дитина, яка хоче жити, намагається вбити себе. Насправді, діти до останнього моменту вірять, що їх врятують, просто допомога не завжди приходить вчасно. У кожному разі, батьки повинні пильно стежити за дітьми, особливо якщо закралася хоч тінь сумніву, що дитина замислила самогубство. Адже, як правило, батьківська інтуїція не підводить.

Що має насторожити в поведінці дитини:

·Якщо дитина часто розмовляє про смерть і самогубство.

· Якщо прагне усамітнитися під будь-яким приводом.

·Фрази «Завтра мене вже не буде», «Без мене нічого не зміниться», «Ти віриш в переселення душ?».

· Непрямі загрози теж повинні насторожити: «набридло жити» , «ситий цим по горло», «більше ви мене не побачите», «пожив - і вистачить», «ненавиджу себе», «якщо ми більше не побачимося, дякую за все».

·Якщо дитина приводить справи в порядок - віддає чужі речі, мириться з ворогами, прибирає в кімнаті, роздаровує улюблені речі.

·Дитина перестає стежити за собою, відстає в школі або перестає туди ходити.

· Слова «Який же я дурний, незграбний, нікому непотрібний».

·Прямі погрози типу «краще повіситися, ніж з вами жити» теж повинні насторожити дорослого.

Суїцидальна поведінка це аутоагресивні дії людини, які свідомо та навмисно спрямовані на спрямовані на позбавлення себе життя в результаті зіткнення з нестерпними життєвими обставинами. Фактор навмисності та передбачення смерті від подібних форм поведінки, що відносяться до нещасних випадків.

Розрізняють декілька видів самогубств:

1. Неусвідомлюване самогубство.

2. Самогубство як ризикована гра і ризикована легковажність.

3. Психопатологічне й агресивно-невропатичне самогубство:

а) маніакальне самогубство осіб, охоплених галюцинаціями   або мареннями;

б) самогубство меланхоліків у стані глибокого смутку, скорботи, гіпертрофованих докорів совісті, суму, журби;

в) самогубство охоплених нав'язливими ідеями;

г) автоматичне чи імпульсивне самогубство.

4. Самогубство психічно нормальної людини з такими видами суїцидальної поведінки:

а) демонстративно-шантажувальна форма суїцидальної поведінки:

• завершені і незавершені самовбивчі дії;

• поведінка суїцидентів із тривалим і сталим прагненням до смерті; коротким, але рецидивним ставленням, що час від часу повторюється; миттєвим, імпульсивним, рецидивним ставленням до смерті;

• непрямий, напівнавмисний, напівпереднавмисний суїциди, суїцидальний еквівалент, незавершений суїцид, пара суїцид;

• можливий суїцид, суїцидна гра, провокація агресії на себе;

• серйозний та несерйозний суїциди;

• суїцидні феномени;

б) форми суїцидальної поведінки:

• внутрішні форми: суїцидальні думки, уявлення, емоційні переживання, задуми, наміри;

• зовнішні форми: суїцидальні спроби і завершені суїциди;

в) егоїстичний суїцид, що виникає через руйнування соціальних зв'язків особистості із суспільством;

г) альтруїстичний суїцид, який відбувається у формі самопожертви задля захисту інтересів групи (японські пілоти-камікадзе, релігійні фанатики тощо);

ґ) анемічний суїцид, який виникає внаслідок виснаження;

д) суїцид, спровокований засобами масової інформації;

е) суїцид, спричинений депресією.

ФАКТОРИ РИЗИКУ СУЇЦИДУ:

• попередні спроби самогубства;

• погрози суїцидом (прямі й замасковані);

• сімейні проблеми (розлучення батьків та ін.);

• суїциди в сім’ї або спроби суїцидів;

• алкоголізм;

• уживання наркотиків і токсичних речовин;

• афективні розлади (особливо – важкі депресії);

• хронічні й смертельні захворювання (СНІД);

• важкі втрати (смерть близької людини, особливо – протягом першого року після такої події);

• фінансові проблеми (звільнення).
  ВАРІАНТИ ПОРАД І ПРОПОЗИЦІЙ ДЛЯ ТИХ, ХТО ПОТЕРПАЄ ВІД СУЇЦИДАЛЬНИХ ДУМОК
  1. Втративши життя, нічого не вирішиш. Спробуй абстрагуватись від негараздів і подумки перенестись у майбутнє. Може, вдасться побачити для себе причину жити далі або з’явиться бажання якось пережити важкий етап, перетерпіти його заради щасливого майбутнього.
  2. Дієвий спосіб боротися з тугою – ставити перед собою досяжні цілі і зрозуміти, що життя не обходиться без розчарувань.
  3. У разі сильних емоційних переживань давай волю сльозам, як наодинці, так і у присутності інших людей. У цьому немає нічого страшного. З одного боку – спрацює механізм внутрішньої душевної розради, а з другого – цим можна подати сигнал про твоє важке становище, викликати співчуття і бажання зарадити твоєму горю.
  4. Якщо ти втратив спокій через почуття глибокої провини, буде краще спробувати якнайшвидше виправити становище, аніж дати проблемі розростися. Ти вчиниш правильно, якщо розкажеш про все батькам або іншим людям, небайдужим до твоєї долі. Цілком можливо, що спочатку вони будуть прикро вражені, засмутяться, будуть тебе лаяти. Але потім, скоріше за все, почнуть думати тільки про те, як тобі допомогти, як врятувати тебе від подальшої біди.
  5. У будь-якому разі, якщо ти занепокоєний і збентежений, краще не страждати на самоті. Поділись своїми переживаннями з людиною, якій довіряєш. Щира розмова може знизити емоційне напруження і допоможе подивитись на проблему з іншої точки зору. Зазвичай можна більш-менш заспокоїтись, коли хтось виявляє співчуття до нашого горя і болю. Буде корисно заздалегідь домовитись про екстрений зв’язок на випадок повернення думок про самогубство.
  6. Поширеною помилкою є очікування, що інші самі здогадаються про твої страждання, почнуть тебе розпитувати і пропонувати допомогу. Але жодна людини не може бачити, що на серці в іншої, зокрема і в тебе, тому сам шукай потрібного контакту, відкрий своє серце тому, кому ти довіряєш і кому до снаги тобі допомогти. Тримати все у собі – те ж саме, що самому тягнути важкий тягар.
  7. У виникненні або посиленні пригніченого стану нерідко винна занижена самооцінка. Якщо ти постійно чуєш принизливі вислови про себе й образи, можна почати сприймати себе нікчемною людиною, яка не варта поваги інших.
  Але поміркуй, хіба хтось має право тебе оцінювати? Хоч би що думали про тебе інші, ти є унікальною особистістю. І якщо комусь щось у тобі не подобається, то це їхні проблеми, а не твої. Шукай спілкування з тими, хто ставиться до тебе по-доброму і з розумінням.
  8. Почуття відчаю саме собою не пройде. Якщо відчуваєш напад глибокого смутку і нудьги, спробуй переключитись на щось інше, зайнятися якоюсь справою. Не можна сидіти, склавши руки. Якщо ти займаєшся тим, що у тебе добре виходить, то до тебе знову повертається почуття самоповаги, яке зазвичай зникає, коли загострюється депресія.
  9. Корисно також займатися тим, що тішить тебе. Походи по магазинах і зроби самому собі або комусь із близьких та друзів приємний подарунок, пограй, приготуй свою улюблену страву, перечитай улюблену книжку, порозгадуй кросворди, помалюй, щось відремонтуй удома, покатайся на велосипеді тощо.
  10. Настрій помітно покращиться, якщо їздити кудись ненадовго з якоюсь практичною метою.
  11. Найкращими ліками від пригніченості є допомога іншим – тим, хто переживає важкий період у своєму житті. Співчуття чужій біді й намагання допомогти ділом здатне перекрити власний душевний біль, спонукає абстрагуватись від власних проблем і налаштуватись на конструктивні рішення.
  12. Чимало фахівців сходиться на тому, що у критичному стані допомагає релігія. Навіть якщо серед твого близького оточення ти не знайдеш людину, гідну твоєї довіри, ти завжди можеш звернутись у щирій молитвеній розмові до люблячого Небесного Батька, який ніколи не зрадить і повсякчас напоготові вислухати тебе, виявити до тебе доброту та повагу.
  13. У жодному разі не вдавайся до спроби приховати або подолати свою депресію за допомогою наркотиків та алкоголю. Це пастка, в яку потрапляють ті, хто шукає легких шляхів розв’язання проблем. Адже після тимчасової розради і відновлення життєвого тонусу насувається хвиля пригніченості і роздратованості.
  14. Якщо твій душевний стан дуже розбалансований і ти відчуваєш, що не в змозі адекватно оцінювати ситуацію, спробуй звернутися до фахівця: психолога, психотерапевта, навіть психіатра.

Аналізуючи дитячий малюнок, можна легко дізнатися про внутрішній світ маленького художника, його психологію.

Один і той же сюжет малюнка кожна дитина відтворить по-своєму. Малюк обере лінії, фарби та форми, співзвучні його настрою, відчуттю, баченню світу. Спочатку будь-який малюнок зароджується в голові. А потім з’являється на папері, відображаючи почуття та думки свого автора.

Дуже виразно це можна побачити на прикладі дитячих малюнків. Але не потрібно робити висновків на підставі лише одного малюнка: «Якщо зобразив все чорним олівцем, значить, у дитини глибока депресія». Для того, щоб отримати повну та об’єктивну картину психологічного стану малюка, потрібно порівняти малюнки, які зроблені протягом одного місяця.

Батькам слід звернути увагу на сюжет малюнків своєї дитини. Найчастіше діти зображують дерева, сонце, небо, людей, тварин, будинки, квіти і трави. Величезна кількість злих, рогатих, зубастих і небезпечних тварин може вказувати на сильне внутрішнє напруження маленького автора. Відсутність людей і тварин на дитячих малюнках може сигналізувати про проблеми в спілкуванні.

Також, аналізуючи дитячі малюнки, слід звернути увагу не тільки на домінуючі кольори, але й на кольори, присутність яких невиправдано або перебільшено. Наприклад, коли малюнок виконаний лише чорними контурами, і малюк не хоче його далі розфарбовувати. Або ж всі предмети намальовано червоним, хоча насправді вони точно не червоні.

Зазвичай під час малювання діти використовують 5-6 кольорів.  Більш широка палітра відкриває натуру чутливу, багату емоціями.  А мала каже про негативні емоції на даний момент

Що означають кольори на дитячому малюнку? 

• Темно-синій — зосередженість на внутрішніх проблемах, потреба у спокої;

•  зелений — врівноваженість, незалежність, впертість, прагнення до безпеки;

•  червоний — сила волі, ексцентричність, агресія, збудливість;

•  жовтий — позитивні емоції, допитливість, оптимізм;

• фіолетовий — фантазія, інтуїція;

•  коричневий — повільність, фізичний дискомфорт;

• чорний — пригніченість, протест, потреба в змінах;

• сірий — байдужість, бажання не помічати того, що турбує.

Окрім кольору, варто також слід звернути увагу на те, яким саме чином дитина відтворює малюнок. Повне замазування, зафарбовування або заштриховання фігури сигналізує про негативні емоції дитини. Те, що малюк зафарбував, викликає у нього або страх, або сильну тривогу. 

Радимо батькам звернути увагу не тільки на розмір самого малюнка, а й на розмір окремо взятих деталей. Маленький малюнок з дрібними фігурами та предметами сигналізує про боязкість, невпевненість, тривогу маленького автора.

Розташування малюнка нижче середньої лінії аркуша сигналізує про занижену самооцінку; вище середньої лінії аркуша, навпаки, говорить про завищену.

Як правило, все, що є для малюка значущим, він зображує великим. А те, що не є дуже важливим — маленьким. Зображуючи своїх друзів, малюк намалює найвищим не найбільш рослого, а того, хто користується у нього авторитетом. Крім того, потрібно звернути увагу й на пропущені деталі. Якщо хтось на малюнку не має ніг — це може свідчити про відсутність стабільності, відсутність рук — вказуює на складнощі у взаємодії з зовнішнім світом. Сильно збільшений розмір вух сигналізує про те, що для дитини вкрай важлива думка оточуючих, і вона демонструє, що готовий до них «прислухатися». Якщо на малюнку дуже збільшено  голови, це означає, що розум дитини превалює над його почуттями.

Пам’ятайте, що при аналізі малюнка найважливішим є загальне враження. Намагайтеся зрозуміти, які емоції висловлює юний автор. Задоволеність, радість, щастя або самотність, тугу, страх? Що відбувається на душі у Вашого малюка? Про що він намагається сказати своїм малюнком? 

Агресія притаманна кожній людині, оскільки являє собою інстинктивну форму поведінки. Головною її метою є виживання та захист. Завдання батьків — навчити свою дитину контролювати агресію, захищати свої інтереси соціально прийнятним способом, який не йде на шкоду інтересам інших людей і не завдає їм фізичної та моральної шкоди.

Виділяють три основних джерела деструктивної поведінки:

• відстоювання своєї території, особистості, набуття самостійності та незалежності;

• зіткнення дитини з заборонами на задоволення деяких потреб і бажань;

• почуття недовіри та страху.

Травмуючий вплив на дитячу психіку надають сварки між близькими дорослими. Коли мама і тато постійно сваряться, у дітей виникає відчуття катастрофи, що насувається.  Незважаючи на те, що часто в сім’ях прагнуть уникати гучних скандалів, і сваряться в її відсутність, дитина відчуває напружену атмосферу. Адже батьки створюють дитячий світ, який має залишатися непохитним.  Конфліктна ситуація сприймається малюком як загроза його благополуччю.

У деяких ситуаціях дорослі змушені забороняти дитині певним чином поводитися або не завжди задовольняють її бажання, що також може породжувати агресію. Тут необхідно враховувати два моменти. Необхідно навчитися грамотно застосовувати покарання та встановлювати заборони. Пам’ятати, що базовою потребою дитини є необхідність відчувати, що її цінують і люблять.

Якщо малюк починає в цьому сумніватися, він прагне викликати відчуття власної значущості. Постійні вимоги дітей придбати їм що-небудь є з їхнього боку найчистішої провокацією. А відмова в бажаному трактується на користь непотрібності та нелюбові з боку батьків.

Однак не вирішує проблему і беззаперечне виконання забаганок розбещеного чада, оскільки сумніви виникають знову і знову. Щоб не допустити подібного спотвореного сприйняття дійсності, необхідно щиро говорити дітям про те, що вони важливі для Вас.

Як поводитися батькам для запобігання небажаної поведінки?

Якщо батьки хотять, щоб їхні діти не росли забіяками, перш за все, їм необхідно контролювати свої власні агресивні імпульси. Слід пам’ятати, що дитина вчиться правилам соціальної взаємодії, спостерігаючи за поведінкою людей, які його оточують.

Проявляти любов до малюка необхідно в будь-якій ситуації. У жодному разі не можна використовувати висловлювання: «Якщо ти так себе поведеш …, то я (ми) тебе любити не будемо!».  Не потрібно відкуповуватися від своєї дитини дорогими подарунками, іграшками, солодощами тощо. Адже найбільш за все Ваш малюк потребує Вашої уваги та любові.

Та все ж таки, не потрібно забороняти дитині проявляти агресію, оскільки пригнічені негативні імпульси можуть завдати шкоди здоров’ю. Навчіть дитину висловлювати погані емоції соціально прийнятним способом: малюнком або словом, за допомогою іграшок, нешкідливих для оточуючих дій, у спорті.

Поважайте у Вашій дитині особистість, прислухайтеся до її думок. Надайте малюку достатню незалежність. Однак дайте зрозуміти, що у скрутний момент Ви з радістю допоможете.

Якщо дитина галасує, нервує, вередує — притисніть до себе, обійміть. Ці обійми виконують відразу кілька важливих функцій. Коли Ви спокійно можете витримати прояви дитячої агресії, дитина бачить, що не втрачає Вашу любов та вчиться контролювати сворї негативні емоції та злість. У момент сутичок із дитячою агресією батькам слід розповісти про негативні наслідки такої нестриманої поведінки, про повернення зла, невідворотності покарання.

Також не варто забувати про позитивну оцінку дитини. Обов’язково хваліть її за старанність. Закріплюйте належну поведінку дітей. Не варто говорити: «Слухняна дівчинка» або «Слухняний хлопчик».  Дуже часто діти не звертають на уваги на подібні фрази. Краще вимовити: «Ти приніс мені дуже велике задоволення, коли … замість того щоб лаятися, битися. Я бачу, що можу тобі довіряти». Подібна похвала має для дітей велике значення.

Намагайтеся уникати ситуацій, які здатні спровокувати негативну поведінку Вашої дитини. Пам’ятайте: якщо людина вміє управляти агресією, вона стане не тільки джерелом деструктивної поведінки, але й джерелом енергії, яку можна направити на конструктивні цілі. А завдання батьків — навчити дитину контролювати негативні емоції, а енергію застосовувати лише собі на користь!

1. Читайте дитині, читайте з дитиною, слухайте, коли вона читає. Хай вона бачить, що ви читаєте.

2. Навчіть дітей бути незалежними, не робіть все за них. Знайдіть інформацію про те, яких навичок потрібно очікувати від дитини певного віку. (Наприклад, коли вона має вміти зав’язувати шнурки).

3. Нещодавні дослідження (опубліковані виданням Business Insider) свідчать, що найуспішнішими стають люди, яких у дитинстві батьки привчили робити щоденні домашні справи, в яких був розклад. Тож давайте дітям роботу по дому.

4. Встановіть правила і будьте послідовними, дотримуйтесь правил і розпорядку дня для дитини.

5. Будьте авторитетними, а не авторитарними. Не кричіть на дітей, не будьте жорсткими.

6. Слухайте дітей, відкладіть геть свої телефони. Вчіться спілкуватися наживо.

7. Інколи батьки кажуть: “Я говорю зі своєю дитиною”. Але вони говорять до неї, а не з нею. Якщо ви маєте спільну розмову, тоді навчаєте дитину, як спілкуватися із суспільством.

8. Ми говоримо, що діти мають свободу вибору, але вони не народжуються зі здатністю робити хороший вибір. Тому наша відповідальність – навчити цього. Це не означає відкривати шафу і казати: обирай, що одягнути. Адже дитина може взимку обрати футболку. Дайте натомість вибрати серед трьох речей, які підходять до погоди і місця, в яке йде дитина.

9. Якщо дитина не хоче робити вибір, або їй не подобається те, що їй запропонували, ваше завдання – навчити її контролювати емоції. Діти мають розуміти, що емоції, які вони відчувають, – справжні. Ми маємо навчити їх називати “злість”, “радість”, “щастя”, контролювати і розпізнавати в інших. А також розуміти, що вони справжні для іншої людини.

10. Сфокусуйтеся на процесі, а не результаті. Діти потребують простору для помилок, бо навчаються. Вони мають навчитися виправляти помилки й бути відповідальними за свій вибір.

11. Двомовність або знання багатьох мов допоможе дитині в майбутньому, бо їй доведеться працювати з людьми, які не знають її рідної мови.
Лінгвістичні навички включають у себе щось більше, ніж просто володіння мовою. Вивчаючи мову, ви вивчаєте також, ким є люди, які нею говорять, їхню культуру.

12. Не вимагайте від дітей говорити іноземною мовою після першого заняття. Для вільного соціального спілкування потрібно 2-3 роки, а вільне володіння академічною мовою потребує до семи років вивчення. Усе приходить з часом.

13. Заняття музикою допомагає розвивати слухову пам’ять, а отже – полегшує вивчення мов.

14. Не знаю, чому “нудно” стало поганим словом. Нудьгувати – добре, це дає час подумати.

15. Коли діти роблять щось добре – хваліть їх, але не так, щоб вони вважали себе королями та принцесами. Так у них розвинеться здорова самооцінка, і вони знатимуть, коли похвала заслужена, а коли – недоречна.

16. Допомагайте дітям формувати образ здорової людини. Зараз дівчатка думають, що повинні мати ідеальну шкіру, пишні губи, бути дуже худими. Пам’ятайте, що стандарти краси постійно змінюються.

17. Коли ви нарікаєте на школу чи вчителя – знайте, що це вплине на здатність школи навчати вашу дитину.

18. Не забувайте приділяти час собі, щоб дитина бачила, що ви особистість. Не робіть її найважливішою у своєму житті так, щоб у вас не було стосунків з іншими людьми – це вплине на її власну здатність будувати стосунки.

19. Розвивайте в дитині сильне відчуття родини. Запровадьте сімейні ритуали, які робитимете разом. У вас має бути спільний сімейний час – наприклад, обід.

20. Допомагайте дітям зрозуміти їхнє місце у світі – діліться з ними мовою вашої родини, розповідайте родинну історію чи спогади.

Надія Швадчак, “Нова українська школа”

У спілкуванні зі своїми дітьми:

Радійте вашому синові, доньці.

Розмовляйте з дитиною турботливим, підбадьорюючим тоном.

Коли дитина з вами розмовляє, слухайте уважно, не перериваючи.

Установіть чіткі та визначені вимоги до дитини.

У розмові з дитиною називайте як можна більше предметів, їх ознак, дій з ними.

Ваші пояснення повинні бути простими та зрозумілими.

Розмовляйте чітко, ясно.

Будьте терплячими.

Спочатку запитуйте «що?», а потім «для чого?», «чому?».

Заохочуйте в дитини прагнення ставити запитання.

Заохочуйте цікавість, пізнання та уяву вашої дитини.

Частіше хваліть дитину.

Заохочуйте ігри з іншими дітьми.

Турбуйтесь про те, щоб у дитини були нові уявлення, про які вона могла б розповісти.

Намагайтеся, щоб дитина разом з вами щось робила по господарству.

Намагайтесь проявляти інтерес до того, що їй цікаво робити (малювати, співати тощо).

Не втрачайте почуття гумору.

Грайте з дитиною в різні ігри.

Частіше робіть щось спільно, усієї сім'єю.

Частіше спілкуйтеся зі спеціалістами, читайте книги про виховання дитини.

Щоб установити довірливі стосунки з дитиною та зберегти їх:

Не переривайте дитину, не кажіть, що ви все зрозуміли, не відвертайтесь, поки дитина не закінчила розповідати, інакше кажучи, не давайте їй приводу тривожитись через те, що вас мало цікавить те, про що вона каже.

Не ставте забагато запитань.

Не примушуйте дитину робити те, до чого вона не готова.

Не примушуйте дитину робити що-небудь, якщо вона втомилась, засмучена.

Не вигадуйте для дитини багато правил - вона перестане звертати на них увагу.

Не виявляйте підвищеного занепокоєння з приводу неочікуваних стрибків у розвитку дитини чи деякого регресу.

Не порівнюйте дитину з жодними іншими дітьми.

   У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку ,коли вона цього заслужила ,підкреслюйте успіхи . Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах .

• Уникайте повторень слів «ні» і «не можна» .

• Говоріть стримано ,спокійно  і м’яко .

• Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу ,щоб вона могла його завершити.

• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

• Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності ,що вимагають концентрації уваги.

• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня . Час прийму їжі ,виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати  цьому розпорядкові .

• Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах ,на ринках ,у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив .

• Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером . Уникайте неспокійних , гучних приятелів . Оберігайте дитину від стомлення ,оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання , гіперактивності . Давайте дитині можливість витрачати  надлишкову  енергію . Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі :тривалі прогулянки ,біг ,спортивні заняття. 

Чи повинні діти допомагати батькам? Багато батьків вважають, що не варто обтяжувати дітей домашніми обов’язками. Вони думають, що робота по дому буде віднімати у дітей безтурботне дитинство, яке дається лише раз. Доволі часто батьки дотримуються тієї думки, що з дітей досить шкільного навчання.

Проте, ми вважаємо, що набагато важливіше те, що, коли діти допомагають батькам, виконуючи домашні обов’язки, вони будуть відчувати себе необхідними та  здатними внести свій власний внесок у сімейне благополуччя. А тому будуть її повноправними членами.

Батькам варто зрозуміти, що, навчаючи дітей відповідальності за домашні справи, у дітей виникає їх соціальний інтерес. У такий спосіб малюки навчаються нести відповідальність і поза домом. Діти, які допомагають батькам і мають коло своїх домашніх обов’язків зазвичай краще вчаться в школі, тому що вони краще взаємодіють з учителями. 

Користуючись власним досвідом, дорослі можуть вигадати багато найрізноманітніших справ, які з легкістю та користю для сім’ї буде виконувати дитина.  У цій справі дуже важливо пам’ятати про заохочення за зроблену справу або ж, навпаки, — про покарання за не виконану роботу. Не варто забувати: коли у людини тільки починає вироблятися новий навик, йому дуже потрібні підтримка та визнання.  У якій формі це краще робити — залежить від схильностей дитини та від Ваших можливостей.  Можна хвалити, робити час від часу невеликі подарунки, приділяти дитині більше уваги (адже, допомагаючи, малюк зберіг Ваш час) тощо.

Іноді батьки перебувають у розгубленості, не знаючи, що можна доручити дітям, тому ми наведемо переліки домашніх обов’язки для дітей різного віку. 

Хатні обов’язки для дітей молодшого шкільного віку: 

• пилососити килим;

• поливати рослини;

• мити посуд;

• готувати прості страви (бутерброди, варені яйця);

• виносити сміття;

• накривати на стіл;

• самостійно одягатися за погодою або для певного випадку;

• збирати речі до школи;

• прибирати одяг до шафи.

Хатні обов’язки для підлітків: 

• мити вікна;

• міняти постільну білизну, складати брудну білизну до кошику;

• самостійно користуватися пральною машиною;

• прасувати білизну;

• купувати продукти за списком;

• прибирати оселю;

• готувати їжу на сім’ю;

• отримувати пошту;

• слідкувати за молодшими братиками/сестричками;

• планувати вихідні дні та свята.

Пам’ятайте, що дуже важливо з самого дитинства навчити дитину піклуватися про себе та свою оселю: ці навички обов’язково знадобляться у майбутньому! 

Стоматологи рекомендують  починати чистку зубів з самого початку їх появи. Для маленьких дітей рекомендується використовувати спеціальну техніку. Для цього батькам слід взяти невеликий шматочок марлі й обмотати його навколо вказівного пальця. Далі — один раз на день рекомендується обробляти зуби малюка, проходячи по їх поверхні, прибираючи наліт. Після того, як дитині виповниться рочок, можна привчати її до використання зубної щітки. При цьому найефективнішою методикою стане власний приклад батьків: діти у цьому віці охоче повторюють усі дії дорослих. Тож при правильному підході можна легко привчити малюка із задоволенням чистити зуби.

Зрозуміло, перший час цю «процедуру» навряд чи можна буде вважати повноцінним чищенням зубів. Однак для підтримки гігієни ротової порожнини цього буде достатньо. Таким чином, згодом дитина зможе самостійно чистити зуби, використовуючи спеціальну зубну щітку з м’якою щетиною.

Починаючи з двох років, малюкам, як і дорослим, рекомендується відвідувати стоматолога один раз на півроку. Зверніть увагу на те, що саме перші кілька візитів особливо важливі. Оскільки в цей час батькам і лікарю необхідно створити сприятливу атмосферу, закріплюючи в свідомості малюка те, що кабінет стоматолога — це не страшно. Буде добре, якщо в ці перші візити ніякого лікування не буде зовсім. Головне завдання батьків — познайомити дитину зі стоматологом, пояснити правила догляду за зубами, зацікавити малюка та навіть пограти з ним. У результаті цього у дитини створиться позитивний асоціативний ряд як до стоматолога, так і до всіх атрибутів огляду.

Також усім батькам слід памятати,  що  раціон дитини є одним з найважливіших складових у профілактиці утворення карієсу. Перше, що слід обмежити. — кількість продуктів із великим вмістом цукру (таких, наприклад, як солодкі газовані напої та шоколад). Як правило, школярі молодших класів особливо люблять солодощі, а іноді навіть замінюють ними повноцінний обід. Нічого страшного і згубного для зубів не відбудеться, якщо дитина їсть солодке один або два рази на тиждень. Але якщо це повторюється щодня, то, звичайно, це буде завдавати шкоди здоров’ю зубів. Адже надмірне вживання цукру веде до утворення карієсу.

Але встановлювати категоричну заборону на улюблені ласощі не треба. Достатньо дозволяти дитині ласувати десертом один – два рази на тиждень. У цьому випадку, це, дійсно, буде приємним моментом, який принесе малюку особливе задоволення.

Гіперопіка буває двох видів:

• Потурання

Цей тип гіперопіки вирізняється тим, що батьки всіляко намагаються потурати всім бажанням своєї дитини та виконувати всі примхи. У результаті, у дитини формується цілком конкретне ставлення до світу та до оточуючих людей, яке можна коротко назвати «егоцентризмом». Така людина у майбутньому буде зневажати почуття та бажання оточуючих. При подібному ставленні до світу людина найчастіше стає свідомим або несвідомим маніпулятором. І не отримавши бажане, починає маніпулювати оточуючими, використовуючи гнів, тиск, шантаж або ж пасивні методи, на зразок спроб викликати жалість, співчуття, почуття провини і як підсумок — бажання зробити те, чого вона хоче.

• Домінування

При домінуючому типі гіперопіки батьки завжди знають «як треба». Вони намагаються керувати життям своєї дитини, підлаштовуючи її інтереси під свої. Таким батькам дуже важливо вберегти свою дитину від неправильних рішень, які зруйнують її життя. Найголовніша шкода від такої гіперопіки зводиться до того, що у дитини поступово виробляється прагнення обходити власні інтереси на догоду іншим людям — батькам — заради досягнення зовнішньої та внутрішньої гармонії.

Батькам вкрай необхідно бачити у своїй дитині самостійну особистість. Перші спроби будуть важкі — особливо для мами. І все ж таки намагайтеся поступово розширювати особисті кордони дитини, перетворюючись з контролера в спостерігача. І при будь-якому прояву ініціативи з боку малюка виявляйте словесну підтримку: «Бачиш — у тебе виходить! Ти чудово це зробив!». Це особливо важливо, коли Ви проводжає дитину до школи або додаткові заняття.

Крім цього, обов’язково навчіть дитину виконувати домашні доручення та постійні обов’язки. І навіть не думайте доробляти за сином або дочкою їх роботу. Спостерігайте, підтримуйте словом, допомагайте, але з невеликими корективами. І не беріть усе справи  у власні руки. Інакше маленька людина не знайде віри в себе і не зрозуміє, що найрідніші люди ­— батьки — в неї вірять.

За своїм визаченням «конфлікт» — це зіткнення інтересів, тому в цьому випадку сварок не уникнути . А як правильно поводитися в таких ситуаціях?

Дуже часто можна зустріти два протилежні погляди на вирішення конфліктів між дітьми. Один з них — «вирішать самостійно», інший — «самостійно не вирішать». Це абсолютні крайнощі, особливо якщо вдаватися до однієї з них регулярно.

Якщо конфлікт сильний, і діти не можуть розібратися самі, то слід втрутитися батькам (але тактовно і делікатно), задавши наступні питання: через що сталася сварка? Як ви вчинили? Як треба було вчинити? Запам’ятайте, чим молодша дитина, тим більше підказок до відповіді на останнє питання може дати дорослий. Адже саме батьки розповідають, як правильно повести себе в конфліктній ситуації, підказують, як її можна вирішити.

Перше, що слід зробити батькам, допомагаючи малюкам у вирішенні конфлікту, — це усунути власну упередженість. Адже треба завжди бути об’єктивними. Вам необхідно допомогти дітям позначити межі своєї території, оскільки завжди є територія загального користування та індивідуальна. Те ж саме стосується й власних речей/іграшок. Ваше завдання — навчити дітей просити один в одного дозволу тимчасово скористатися будь-якої річчю. Такий метод допоможе задати деякі правила вирішення конфліктних ситуацій та дозволить зберегти маленького власника від загрози вторгнення в його простір.

Для уникнення конфліктних ситуацій навчіть свою дитину домовлятися, не створюючи суперечок.  Якщо сутички інтересів не уникнути,  спробуйте разом з дітьми знайти вихід з ситуації, який задовольнить обидві сторони. Запропонуйте дітлахам придумати можливі шляхи та способи вирішення їх спору. Намагайтеся стати посередником в їх переговорах, та ні в якому разі не суддею.

Батькам важливо вміти зменшувати емоційне напруження у дітей, не припускати загострення конфліктної ситуації. Для цього можна використовувати прийом зміни обстановки, наприклад, відвести дітей в іншу кімнату.  Ця проста дія досить часто допомагає дітям хоча б трохи заспокоїтися та почати обговорення проблеми.

Завжди пам’ятайте про те, що дуже важливо бути чуйними до будь-яких переживань дітей. Намагайтеся знайти та зрозуміти справжню причину конфлікту. І тоді Ви точно знайдете спосіб, як допомогти малюкам із пошуком  компромісу.  Пам’ятайте, розуміння емоційного стану дитини —  важливий крок на шляху до встановлення добрих відносин і  довіри.