Рекомендації батькам

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ДІТЕЙ-ІНІЦІАТОРІВ БУЛІНГУ В ШКОЛІ

Булінгову поведінку необхідно сприймати серйозно. Ваша бездіяльність означає для дитини, що така поведінка – прийнятна.

Наслідками булінгу для дітей-ініціаторів є: 

• підвищений ризик антисоціальної поведінки в дорослому віці (вандалізм, крадіжки в магазинах, вживання алкоголю та наркотичних речовин тощо); 

• в 4 рази більші шанси ніж у інших дітей, бути засудженим за злочин скоєний до 24 років; 

• вчинення фізичного булінгу є фактором ризику скоєння жорстокого насильства у віці 15-25 років. 

ЩО БАТЬКИ МОЖУТЬ ЗРОБИТИ ДЛЯ СВОЄЇ ДИТИНИ?

Чи можна допомогти дитині позбавитися від жорстокості та агресії? Психологи вважають, що зменшити частоту використання агресивних дій не так вже і складно, варто лише дотримуватись деяких правил.

Правило 1. Запобігати спалахам агресії у дитини

1. Адекватну поведінку дитини найкраще забезпечить вміння батьків володіти собою. На жаль, дуже мало батьків вміють керувати своїми емоціями. 

Стежте за собою, не „зривайтесь” на дітях в хвилини роздратування і втоми. Ліпше скажіть дітям чесно: „Я зараз розлючена, бо... За кілька хвилин я заспокоюсь, а зараз, будь ласка, не чіпай мене”.

Не дозволяйте виводити себе з рівноваги. Деякі діти роблять це несвідомо, домагаючись вашої уваги. Не піддавайтесь на провокації! 

До передбачуваних неприємних подій (як-от візит до стоматолога, перший день в садочку тощо) готуйте дитину заздалегідь – обговоріть майбутню ситуацію, домовтесь про певні речі. ЗАВЖДИ виконуйте свої обіцянки, не обіцяйте того, чого не зможете виконати.

2. Дитині потрібна ваша любов. Вона має бути впевнена, що ви завжди на її боці. 

Лагідний погляд, добре слово допомагає здолати агресивність. Розмовляйте зі своєю дитиною. Розповідайте про своє дитинство, про смішні і сумні випадки, свої вчинки, перемоги і поразки. Якщо маєте кількох дітей, намагайтесь поспілкуватися з кожним наодинці – хоча б по 10 хвилин „безумовної уваги” кожному. 

Часто буває так, що ось зараз дитина поводиться виважено, а наступної хвилини вилає чи вдарить без вагомої причини. Зробіть зауваження, але в жодному разі не читайте нотацій, просто скажіть: „Потім поговоримо”, але без погрози, спокійно. Дитина очікуватиме розмови, хвилюватиметься і замислиться над своїм вчинком. За цей час у вас мине перший вибух гніву і ви зможете розмовляти без роздратування, дорікань і образливих слів. І ще одне: серйозну розмову треба проводити на самоті, не у присутності інших дітей або членів сім’ї. 

ПАМ’ЯТАЙТЕ: ваша нетактовна неделікатна поведінка відіб’є у дитини будь-яке бажання стати кращою. Образливі слова, глузування, ляпаси, постійні заборони тільки ще більше озлоблюють дітей. 

Правило 2. Навчити дитину виходити з конфліктних ситуацій гідними способами

Для цього можна заздалегідь обговорити з дитиною найчастіші конфліктні ситуації. Наприклад, як вчинити, коли дитина хоче бавитися іграшкою, якою вже хтось бавиться. Іноді діти поводяться грубо тому, що просто не знають інших методів. Таку ситуацію можна програти в ролях, причому роль прохача маєте виконати ви, щоб продемонструвати дитині модель неагресивної поведінки.

Використовуйте казкотерапію: згадайте з казку про двох ведмежат, „Лисичка і журавель” або казки Коцюбинського „Дві кізочки”, „Про двох цапків”. Попросіть малюка дати свій варіант виходу з конфлікту. Доволі часто діти пропонують агресивні способи виходу із ситуації: штовхнути, вдарити, відібрати тощо.

 НЕ ТРЕБА критикувати дитину, обговоріть з нею варіанти розвитку подій при застосуванні її способу, і дитина сама переконається в його неефективності. 

Правило 3. Навчіть дитину керувати своїми емоціями

З дитиною ТРЕБА говорити про те, якою злою і негарною стає людина у гніві. Тому важливо навчитися керувати своїми почуттями. Для цього можна домовитися про правила гри „СТОП”. Зробити 2 картонні картки з намальованим дорожнім знаком „Стоп”, один покласти в кишеню дитині, а другий – собі. Щойно гнів почне заволодівати дитиною, вона має вийняти свою картку і подумки або пошепки сказати собі „стоп” і постаратися заспокоїтися. Якщо дитина забула про картку, мовчки дайте їй свою. Будьте готові до того, що коли ви роздратуєтеся, дитина дасть вам свою картку. Не порушуйте правил! Мусите враз заспокоїтися, як того вимагаєте від дитини!

Правило 4.Навчайте способам правильного вираження гніву

1. Якщо дитина виявляє свій гнів у межах норми і має на нього підстави, треба дати їй можливість вихлюпнути свої негативні емоції, вислухати і переключити увагу на щось інше: - продемонструйте розуміння її стану і почуттів („Звісно, тебе так образили...”);

- позитивно („виправдально”) позначте її поведінку („Ти плачеш, бо тобі боляче... ти втомилася...”);

- переключіть увагу: запропонуйте гру чи дайте завдання („Допоможи мені, будь ласка...”, „Ходімо зі мною...). Щоб зняти агресію і роздратування, психологи радять побавитися з дитиною в ігри, які сприяють розслабленню м’язів. Наприклад, можна запропонувати гру в театр. Ви називаєте предмет чи тварину („злий вовк”, „киплячий чайник” тощо), а дитина має це зобразити. Потім міняєтесь місцями – дитина називає, а ви зображаєте. Гратися можна вдома чи під час прогулянки, головне, щоб ви і ваша дитина отримали задоволення від гри.

2. Діти часто використовують агресію, просто щоб звернути на себе увагу. У таких випадках просто спокійно ігноруйте їх поведінку, як би сильно вона вас не дратувала.

3. При проявах „зашкальної” агресії потрібне негайне втручання дорослих. Існують певні правила, що дозволяють усунути конфлікт, та ще й отримати виховний ефект. Що ТРЕБА зробити?

- Негайно встановіть „зворотній зв’язок” з дитиною за допомогою:  констатації факту („Ти надто голосно кричиш...” „Ти вдарив цього хлопчика...”);  стверджувальних запитань („Ти злостишся?”, „Ти хочеш мене образити?”;  демонстрації свого ставлення („Мені не подобається, коли ти кричиш”, „Я гніваюся, коли ти так робиш”;  нагадування про попередні домовленості („Ми ж домовлялися!”).

- Коли дитина заспокоїться, обговоріть те, що сталося, але тільки наодинці. Ви маєте оцінювати вчинки (поведінку), а не особистість. Опишіть, що вона витворяла, які слова говорила, як виглядала – але БЕЗ критичних зауважень, які лише викликають протест, ображають, а отже не дають змоги дитині об’єктивно оцінити свою поведінку. Ви просто констатуєте факти, що відбулися „тут і зараз”, не згадуючи минулих гріхів, підкреслюючи, що дитина такою поведінкою найбільше шкодить собі, насправді такій хорошій. Слід обговорити можливі розумні варіанти її поведінки, які могли б запобігти конфлікту. Дитина має твердо знати, що батьки її люблять завжди, але їм не подобається її погана поведінка.

На жаль, типова реакція більшості дорослих лише підсилює агресію дітей.

НЕ ТРЕБА: 

• Підвищувати голос, погрожувати, кричати;

• Розмовляти „крізь зуби”;

• Демонструвати свою владу ("Буде так, я скажу");

• Висміювати, глузувати, передражнювати;

• Давати негативні оцінки особистості дитини, а не її поведінки, порівнювати її з іншими дітьми не на її користь;

• Застосовувати фізичну силу;

• Втягувати у конфлікт сторонніх людей.

БУДЬМО МУДРИМИ! Виважене і спокійне поводження дорослого гасить агресивні прояви дитини, зберігає добрі стосунки і довіру та ще й вчить дитину, як треба реагувати на агресивну поведінку інших – тобто дає МОДЕЛЬ НЕАГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ.

ПАМ’ЯТАЙТЕ: Найважливішою умовою родинного виховання є міцний фундамент сім’ї, який базується на авторитеті батька й матері, подружній вірності чоловіка і дружини, їхній любові до дітей, відданості обов’язку їх виховання, повазі й любові до батьків і материнському покликанні жінки.

8 РЕЧЕЙ, ЯКИХ НЕ СЛІД КАЗАТИ ДІТЯМ:

1. «Коли я був у твоєму віці…».
   Дитина чує: «Твої проблеми не важливі, мені було важче».

2. «Ти просто не розумієш!».
   Дитина чує: «Ти неспроможний зрозуміти, і немає сенсу намагатися пояснювати це тобі».

3. «Ти думаєш, що тільки в тебе якісь проблеми».
      Дитина чує: «У тебе немає справжніх проблем».

4. «У мене немає часу, щоб вислухати тебе…».

     Дитина чує: «Я надто зайнятий, щоб піклуватися про твій світ».

5.  «Роби те, що я кажу, а не те, що я роблю…».
   Дитина чує: «Роби правильно, а я не зобов’язаний так чинити, адже я вже дорослий».

6.  «Тому, що я наказав тобі!».
   Дитина чує: «Я не хочу чути твоїх спроб домовитися зі мною».

7.  «Та чому ж ти не можеш бути схожим на…?». 

           Дитина чує: «Мені прикро, що ти не хтось інший».

8. «Одного разу ти повернешся до цього дня…».

Дитина чує: «Забудь про сьогодні й зосередься на завтрашньому Дні».

Ніколи не оцінюйте свого сина чи доньку як особистість, засуджуйте лише їхні негативні вчинки!

Робота з  агресією та знущанням серед учнів

МЕТОДИ РОБОТИ КЛАСНИХ КЕРІВНИКІВ З УЧНЯМИ:

• профілактичні бесіди;

• виховні тематичні години;

• тренінгові заняття;

• інформаційні куточки, пам’ятки, буклети;

• дискусійні заняття;

• зустрічі із впливовими людьми;

• екскурсійні походи;

• дні самоврядування;

• поінформованість і участь дорослих у вирішенні проблем;

• схвалення учнів із соціально позитивною поведінкою та надання допомоги іншим;

• спеціальні класні правила, кодекси поведінки;

• класні збори на тему насильства;

• розмови з батьками;

• зустрічі вчителів і батьків;

• виступи різноманітних служб роботи з дітьми.

• розробка кодексу поведінки у класі, зокрема правил ставлення до інших учнів, толерантність і повага до ближнього; 

• усі випадки знущань та агресії мають означати для порушників негайні, послідовні, але ненасильницькі наслідки;

• схвалення та заохочення позитивної, дружньої поведінки учнів;

• пропагування під час уроків ідеї цінності ненасильства, нерасизму, адекватного ставлення до протилежної статі;

• розвиток навичок соціального спілкування, вирішення труднощів.

РОБОТА ПЕДАГОГІВ:
 

• використання у вихованні молоді власного прикладу;

• застосування нових інноваційних виховних моделей і технік;

• залучення школярів до суспільно-корисного та цікавого дозвілля;

• збереження власного психічного здоров’я.

ПАМ’ЯТКА «КРОКИ ВЗАЄМОДІЇ ПЕДАГОГА З УЧНЕМ»

Крок 1.Об’єктивний опис поведінки дитини

   Це означає уміння:

• Збирати та точно формулювати факти.

• Уникати суб’єктивних оцінок.

• Складати конкретний, а не загальний опис того, де, коли, як часто та що конкретно робив учень. Слова: «завжди», «ніколи», «нічого», «весь час» не можуть фігурувати в об’єктивному описі поведінки.

Крок 2.Розуміння мотиву «поганої» поведінки

      Порушник дисципліни не усвідомлює. Що за цим порушенням стоїть одна із чотирьох цілей:

• привернення уваги;

• бажання влади;

• помста;

• уникання невдачі.

      Привернення уваги – деякі учні обирають «погану поведінку», щоб отримати особливу увагу вчителя. Вони весь час хочуть бути у центрі уваги, тим самим не даючи учителю проводити урок, а дітям – розуміти вчителя.

   Бажання влади – деякі учні «погано» ведуть себе, тому що для них важливо бути головним. Вони намагаються встановити свою владу над учителем, над усім класом. Своєю поведінкою вони фактично кажуть: «Ти мені нічого не зробиш» та руйнують тим самим встановлений класний порядок.

   Помста. Для деяких учнів головною метою їх присутності у класі стає помста за реальну або надуману образу. Мститися вони можуть як учителеві, так і комусь із дітей або усьому світові.

    Уникання невдачі – деякі учні так бояться повторити свою поразку, невдачу, що обирають стратегію нічого не робити. Їм здається, що вони не відповідають вимогам учителів, батьків та своїм власним надмірно завищеним вимогам. Вони мріють, щоб всі залишили їх у спокої, та залишаються в ізоляції, неприступні та «непробивні» ніякими методичними хитрощами педагога.

Крок 3. Вибір техніки педагогічного втручання для екстреного припинення  «витівки» на уроці

Обираючи те чи інше педагогічне втручання, пам’ятайте, що суть справжнього педагогічного впливу – не покарання. Педагогічний вплив переслідує дві мети: зупинити неприйнятну поведінку у той момент, коли вона має місце, та вплинути на вибір учнем більш прийнятної поведінки у майбутньому.

      Вплив повинен бути швидким (не означає імпульсивним, спонтанним, агресивним. Має зупинити проступок тут і зараз) та правильним (враховує справжню ціль «поганої» поведінки дитини див. Крок 2). Вплив повинен бути неминучим, обов’язковим. Це означає, що учитель повинен видавати відповідну реакцію щоразу, коли учень здійснив проступок.

Крок 4. Розробка стратегії підтримки учня для підвищення його самооцінки

        Самоповага школяра формується, коли він:

• відчуває свою здатність у навчальній діяльності (інтелектуальну);

• вибудовує та підтримує прийнятні стосунки з учителем та однокласниками або має хоча б якісь стосунки;

• привносить свій особистий вклад в життя класу то школи.

         Змінивши свою традиційну поведінку підтримкою, учитель змінює свою установку стосовно учня. Тепер він очікує від учня гарних вчинків та помічає його гарні вчинки. Оскільки відношення педагога до учня стає позитивним, змінюється і відношення учня до вчителя. Ріст його самоповаги приємно здивує вас; просто дитина почне отримувати те, що їй необхідно, нормальними прийнятними способами.