Самогубство – (суїцид) це крайній вид аутоагресії, навмисне самопозбавлення життя.

Виділяють 4 види самогубства:

·         егоїстичне;

·         апомічне;

·         фаталістичне;

·         альтруїстичне.

Егоїстичне самогубство – трапляється, коли індивід слабко пов'язаний із суспільством і живе, повністю від нього відокремлений.

Апомічне самогубство – результат неспроможності людини пристосуватися до швидких змін у суспільстві.

Фаталістичне самогубство – результат посиленого контролю групи над індивідом, якому стає нестерпною надмірна опіка.

Альтруїстичне самогубство – трапляється, коли особа відчуває надобов’язок і ставить інтерес групи (чи іншої особи) вище за власний.

Основні мотиви суїцидальної поведінки серед дітей та молоді:

1.     Переживання образи, одинокості, відчуження.

2.     Реальна або уявна втрата батьківської любові, незріле кохання, ревнощі.

3.     Переживання, пов’язані зі смертю близьких, розлучення батьків.

4.     Почуття провини, сорому, образи, незадоволення собою.

5.     Страх перед ганьбою, глузуванням, приниженням.

6.     Страх перед покаранням.

7.     Любовні невдачі. Вагітність.

8.     Почуття помсти, шантажу.

9.     Бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття.

10. Співчуття або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів тощо.

11. Наркотична чи алкогольна залежність.

Характерні причини підліткових самогубств:

·         домінування почуття безнадії та безпорадності;

·         підвищена чутливість до образи власної гідності;

·         максималізм в оцінках подій і людей;

·         невміння передбачити справжні наслідки своїх вчинків.

Типи відхилень. Прояви відхилень

Порушення поведінки

Неслухняність, запальність, безвідповідальність, нахабство, ревнивість, нав’язливість, сварливість

Порушення особистості

Почуття неповноцінності, уникнення спілкування, тривожність, плач, надчутливість, депресія, боязливість, прагнення доусамітнення, несміливість, суїцидальні загрози

Незрілість

Розсіяність, незграбність, пасивність, марення на яву, млявість, сонливість, нервовий сміх, нездатність взаємодіяти зі складною дійсністю, втечі з дому, таємні крадіжки, некомпетентність

Асоціальні тенденції

Протиправна поведінка: прогулювання школи, прийняття асоціальними групами,  участь у крадіжках.

Профілактика суїцидальної поведінки в підлітків

Нерідко хлопці та дівчата впадають у відчай і чинять самогубство через щось, що іншим здається лише дрібницею. Нам буває важко зрозуміти такі причини самогубства, як сварка з батьками, друзями, нещасливе кохання, приниження ровесників тощо. Та буває, що саме з таких, банальних, на перший погляд, причин, зазнавши душевного болю і не маючи змоги зарадити собі, підлітки вважають смерть способом помститися кривдникам.

Тобто до серйозних спроб самогубства можуть вдаватися люди, які сподіваються вплинути на почуття інших, хоч самих їх уже не буде і вони не зможуть побачити, які наслідки мав їхній вчинок.

Як показують дослідження, серед дітей, які зазнають знущань у тій чи іншій сфері, ймовірність самогубства зростає майже у сім разів, адже вони в силу своєї ще несформованої психіки зазнають справжніх страждань.

Стрес, викликаний значущими для підлітка чинниками, породжує почуття збентеженості і страху, захисну реакцію, а саме – спробу позбутися душевного болю. Отже, найчастіше самогубство – це не бажання накласти на себе руки, а нестримне прагнення покласти край життю, яке завдає нестерпних мук.

Депресія вражає всі сторони життя людини – підриває почуття власної гідності, впевненості у собі, здатність ясно мислити та приймати помірковані рішення.

Якщо людина серйозно замислила самогубство, то зазвичай про це можна здогадатися за характерними ознаками, які поділяються на три групи: словесні, поведінкові й ситуаційні.

Словесні ознаки.

Людина, яка готується до самогубства, часто говорить про свій душевний стан. Вона може:

1. Прямо і явно говорити про смерть: «Я збираюся покінчити із собою»; «Я не можу так далі жити».

2. Побічно натякати про свій намір: «Я більше не буду ні для кого проблемою»; «Тобі більше не доведеться про мене хвилюватися».

3. Багато жартувати на тему самогубства.

4. Проявляти нездорову зацікавленість питаннями смерті.

Поведінкові ознаки:

1. Роздавати оточуючим речі, які є для людини особливо значущими, остаточно упорядковувати справи, миритися з давніми ворогами.

2. Демонструвати радикальні зміни в поведінці, такі як:

• в їжі – їсти замало або забагато;

• у сні – спати занадто мало або занадто багато;

• у зовнішньому вигляді – стати неохайним, стати занадто охайним;

• у шкільних звичках – пропускати заняття, не виконувати домашніх завдань, уникати спілкування з однокласниками, бути дратівливим, похмурим, перебувати в пригніченому настрої;

• замкнутися, відсторонитися від родини й друзів;

• бути надмірно діяльним або, навпаки, байдужим до навколишнього світу, відчувати поперемінно то раптову ейфорію, то напади розпачу.

3. Проявляти ознаки безпорадності, безнадійності й розпачу.

Ситуаційні ознаки

Людина може зважитися на самогубство, якщо вона:

1. Соціально ізольована (не має друзів або має тільки одного друга), почувається знедоленою.

2. Живе в нестабільному оточенні (серйозна криза вродині – у взаєминах з батьками або між батьками; алкоголізм – особиста або сімейна проблема).

3. Почуває себе жертвою насильства – фізичного, сексуального або емоційного.

4. Уживала раніше спроби суїциду.

5. Має схильність до самогубства через те, що його скоїв хтось із друзів, знайомих або членів родини.

6. Перенесла важку втрату (смерть когось із близьких, розлучення батьків).

7. Занадто критично налаштована щодо себе.

Поради для тих, хто потерпає від суїцидальних думок:

1. Втративши життя, нічого не вирішиш. Спробуй абстрагуватись від негараздів і подумки перенестись у майбутнє. Може вдасться побачити для себе причину жити далі або з’явиться бажання якось пережити важкий етап, перетерпіти його заради щасливого майбутнього.

2. Дієвий спосіб боротися з тугою – ставити перед собою досяжні цілі і зрозуміти, що життя не обходиться без розчарувань.

3. Уразі сильних емоційних переживань давай волю сльозам, як наодинці, так і у присутності інших людей. У цьому немає нічого страшного. З одного боку – спрацює механізм внутрішньої душевної розради, а з другого - цим можна подати сигнал про твоє важке становище, викликати співчуття і бажання зарадити твоєму горю.

4. Якщо ти втратив спокій через почуття глибокої провини, буде краще спробувати якнайшвидше виправити становище, аніж дати проблемі розростися. Ти вчиниш правильно, якщо розкажеш про все батькам або іншим людям, небайдужим до твоєї долі. Цілком можливо, що спочатку вони будуть прикро вражені, засмутяться, будуть тебе лаяти. Але потім, скоріше за все, почнуть думати тільки про те, як тобі допомогти, як врятувати тебе від подальшої біди.

5. У будь-якому разі, якщо ти занепокоєний і збентежений, краще не страждати на самоті. Поділись своїми переживаннями з людиною, якій довіряєш. Щира розмова може знизити емоційне напруження і допоможе подивитись на проблему з іншої точки зору. Зазвичай можна більш-менш заспокоїтись, коли хтось виявляє співчуття до нашого горя і болю. Буде корисно заздалегідь домовитися про екстрений зв’язок на випадок повернення думок про самогубство.

6. Поширеною помилкою є очікування, що інші самі здогадаються про твої страждання, почнуть тебе розпитувати і пропонувати допомогу. Але жодна людина не може бачити, що на серці в іншої, зокрема і в тебе, тому сам шукай потрібного контакту, відкрий своє серце тому, кому ти довіряєш і кому до снаги тобі допомогти. Тримати все у собі – те ж саме, що самому тягнути важкий тягар.

7. У виникненні або посиленні пригніченого стану нерідко винна занижена самооцінка. Якщо ти постійно чуєш принизливі вислови про себе й образи, можна почати сприймати себе нікчемною людиною, яка не варта поваги інших. Але поміркуй, хіба хтось має право тебе оцінювати? Хоч би що думали про тебе інші, ти є унікальною особистістю, і якщо комусь щось у тобі не подобається, то це їхні проблеми, а не твої. Шукай спілкування з тими, хто ставиться до тебе по-доброму і з розумінням.

8. Почуття відчаю саме собою не пройде. Якщо відчуваєш напад глибокого смутку і нудьги, спробуй переключитись на щось інше, зайнятися якоюсь справою. Не можна сидіти, склавши руки. Якщо ти займаєшся тим, що у тебе добре виходить, то до тебе знову повертається почуття самоповаги, яке зазвичай зникає, коли загострюється депресія.

9. Корисно також займатися тим, що тішить тебе. Зроби самому собі або комусь із близьких та друзів щось приємне, приготуй свою улюблену страву, перечитай улюблену книжку, розгадуй кросворди, помалюй, пограй, щось відремонтуй удома, покатайся на велосипеді тощо.

10. Настрій помітно покращиться, якщо відвідати близьких.

11. Найкращими ліками від пригніченості є допомога іншим – тим, хто переживає важкий період у своєму житті. Співчуття чужій біді й намагання допомогти ділом здатне перекрити власний душевний біль, спонукає абстрагуватись від власних проблем і налаштуватись на конструктивні рішення.

12. У жодному разі не вдавайся до спроби приховати або подолати свою депресію за допомогою наркотиків та алкоголю. Це пастка, вяку потрапляють ті, хто шукає легких шляхів розв’язання проблем. Адже після тимчасової розради і відновлення життєвого тонусу насувається хвиля пригніченості і роздратованості.

13. Уяви своє майбутнє, свою майбутню родину, кохану людину, своє професійне зростання, можливість займатися улюбленою справою.

14. Якщо твій душевний стан дуже розбалансований і ти відчуваєш, що не в змозі адекватно оцінювати ситуацію, спробуй звернутися до фахівця: соціального педагога, практичного психолога, психотерапевта, навіть психіатра, чи до будь-якого педагога.

Рекомендації для педагогів щодо профілактики суїциду серед учнів

ОЗНАКИ САМОГУБСТВА

Про можливе самогубство говорить поєднання кількох ознак.

1. Приведення своїх справ в порядок - роздача цінних речей, пакування. Чоловік міг бути неохайним, і раптом починає приводити все в порядок. Робить останні приготування.

2. Прощання. Може прийняти форму вираження подяки різним людям за допомогу в різний час життя.

3. Зовнішня задоволеність - прилив енергії. Якщо рішення покінчити з собою прийнято, а план складений, то думки на цю тему перестають мучити, з'являється надлишок енергії. Зовні розслабляється – може здатися, що відмовився від думки про самогубство. Стан припливу сил може бути небезпечніше, ніж глибока депресія.

4. Письмові вказівки (у листах, записках, щоденнику).

5. Словесні вказівки або загрози.

6. Спалахи гніву у імпульсивних підлітків.

7. Втрата близької людини, за якою слідують перераховані вище ознаки. Втрата дому.

8. Безсоння.

МОЖЛИВІ МОТИВИ

• Пошук допомоги - більшість людей, які думають про самогубство, не хочуть помирати. Самогубство розглядається як спосіб отримати що-небудь (наприклад, увагу, любов, звільнення від проблем, від почуття безнадійності).

• Безнадія - життя безглузде, а на майбутнє розраховувати не доводиться. Втрачені всякі надії змінити життя на краще.

• Множинні проблеми - всі проблеми настільки великі і нерозв'язні, що людина не може сконцентруватися, щоб дозволити їх по одній.

• Спроба зробити боляче іншій людині - «Вони ще пошкодують!» Іноді людина вважає, що, покінчивши з собою, понесе із собою проблему і полегшить життя своєї сім'ї.

• Спосіб вирішити проблему - людина розглядає самогубство як показник мужності і сили.

ЯК ДОПОМОГТИ

ВИСЛУХОВУЙТЕ - «Я чую тебе». Не намагайтесь утішити загальними словами типу «Ну, усе не так погано»,«Вам стане краще», «Не варто цього робити». Дайте йому можливість висловитися. Задавайте питання і уважно слухайте.

ОБГОВОРЮЙТЕ - відкрите обговорення планів і проблем знімає тривожність. Не бійтеся говорити про це

- більшість людей відчувають незручність, кажучи про самогубство, і це виявляється в запереченні абоуникненні цієї теми. Бесіди не можуть спровокувати самогубства, тоді як уникнення цієї теми збільшує тривожність, підозрілість до терапевта.

БУДЬТЕ УВАЖНІ до непрямих показників при передбачуваному самогубстві. Кожну жартівливу згадку або загрозу слід сприймати серйозно. Підлітки часто заперечують, що говорили серйозно, намагаються висміювати терапевта за його зайву тривожність, можуть зображати гнів. Скажіть, що ви приймаєте їх серйозно.

СТАВТЕ ЗАПИТАННЯ - узагальнюйте, проводьте рефреймінг - «Таке враження, що ти насправді говориш...», «Більшість людей замислювався про самогубство...», «Ти коли-небудь думав, як зробити його?» Якщо ви отримуєте відповідь, переходьте на конкретику. Пістолет? А ти коли-небудь стріляв? А де ти його візьмеш? Що тоді відбудеться? А що коли ти промахнешся? Хто тебе знайде? Ти думав про свій похорон? Хто на них прийде? Недомовлене, тамування ви повинні зробити явним. Допоможіть підлітку відкрито говорити та думати про своїх задумах.

ПІДКРЕСЛЮЙТЕ ТИМЧАСОВИЙ ХАРАКТЕР проблем - визнайте, що його відчуття дуже сильні, проблеми складні - дізнайтесь, чим ви можете допомогти, оскільки вам він уже довіряє. Дізнайтесь, хто ще міг би допомогти в цій ситуації.

Робота над підвищенням життєстійкості підлітка

Особливу важливість у діяльності по профілактиці суїциду мають різні форми психологічного навчання, спрямовані на підвищення життєстійкості підлітка, пропонують йому різні способи управління своїм станом:

1. Формування здорового життєвого стилю, функціональних стратегій поведінки і особистісних ресурсів.

2. Спрямоване усвідомлення наявних особистісних ресурсів, що сприяють формуванню здорового життєвого стилю і високоефективної поведінки:

• «Я – концепції» (самооцінки, ставлення до себе, своїм можливостям і недоліків);

• власної системи цінностей, цілей і установок, здатності робити самостійний вибір, контролювати свою поведінку і життя, розв'язувати прості та складні життєві проблеми, вміння оцінювати ту чи іншу ситуацію і свої можливості контролювати її;

• вміння спілкуватися з людьми, розуміти їх поведінку і перспективи, співпереживати і надавати психологічну і соціальну підтримку;

• усвідомлення потреби в отриманні та наданні підтримки оточуючих.

3. Розвиток особистісних ресурсів, що сприяють формуванню здорового життєвого стилю і високоефективної поведінки:

• формування самоприйняття, позитивного ставлення до себе, критичної самооцінки й позитивного ставлення до можливостей свого розвитку, можливостям робити помилки, але і виправляти їх;

• формування уміння адекватно оцінювати проблемні ситуації і вирішувати життєві проблеми, керувати собою і змінювати себе;

• формування вміння ставити перед собою короткострокові і перспективні цілі і досягати їх;

• формування вміння контролювати свою поведінку і змінювати своє життя;

• формування вміння усвідомлювати, що зі мною відбувається і чому, в результаті аналізу власного стану;

• формування вміння співпереживати оточуючим і розуміти їх, розуміти мотиви і перспективи їх поведінки (формування навичок емпатії, афіліації, слухання, діалогу, розв'язання конфліктних ситуацій, вираження почуттів, прийняття рішень);

• формування вміння приймати і надавати психологічну і соціальну підтримку оточуючих.

4. Розвиток високоефективних стратегій і навичок поведінки:

• навичок прийняття рішення і подолання життєвих проблем;

• навичок сприйняття, використання і надання психологічної та соціальної підтримки;

• навичок оцінки соціальної ситуації та прийняття відповідальності за власну поведінку в ній;

• навичок відстоювання своїх кордонів і захисту свого персонального простору;

• навичок захисту свого Я, самопідтримки та взаємопідтримки;

• навичок безконфліктного та ефективного спілкування.

Організація психологічної роботи щодо запобігання самогубств у шкільному середовищі 

Спеціалісти визначають суїцид (suizid – з лат. «себе вбивати»), тобто самогубство, як усвідомлювані, навмисні дії, спрямовані на добровільне позбавлення себе життя, що призводить до смерті. Науковці-психологи, крім факту самогубства розглядають і більш ширший контекст суїцидальної поведінки – численні факти свідомого чи несвідомого нехтування життям як вищою цінністю людини (акти хоробрості, ризиковані вчинки, гра зі смертю, надмірне виснаження себе працею, легковажне нехтування небезпекою).

Розрізняють наступні види самогубств:

1.     Неусвідомлюване самогубство.

2.     Самогубство як ризикована гра і ризикована легковажність.

3.     Психопатологічне й агресивно-невропатичне самогубство:

·        маніакальне самогубство осіб, охоплених галюцинаціями або мареннями;

·        самогубство меланхоліків у стані глибокого смутку, скорботи, гіпертрофованих докорів совісті, суму, журби;

·        самогубство охоплених нав’язливими ідеями;

·        автоматичне чи імпульсивне самогубство.

4.     Самогубство психічно нормальної людини з такими видами суїцидальної поведінки:

·        демонстративно-шантажувальна форма суїцидальної поведінки:

·        форми суїцидальної поведінки: внутрішні форми: суїцидальні думки, уявлення, емоційні переживання, задуми, наміри; зовнішні форми: суїцидальні спроби і завершені суїциди;

·        егоїстичний суїцид, що виникає через руйнування соціальних зв‘язків особистості з суспільством;

·        аьтруїстичний суїцид, який виникає у формі самопожертви задля захисту інтересів групи (фанатики тощо);

·        анімічний суїцид, який виникає внаслідок виснаження;

·        суїцид, спровокований засобами масової інформації;

·        суїцид, спричинений депресією.

Особливості підліткового суїциду

За даними західноєвропейської статистики, за період з 1990 по 2000 р. кількість самогубств серед 10-15-річних підлітків виросла майже вдвічі. При цьому хлопчики здійснюють самогубство в 4 рази частіше, ніж дівчатка. До 14 років різко зростає кількість завершених суїцидів, оскільки в такому віці підлітки вже здатні ретельно планувати свої дії і використовують досить «жорсткі» методи: повішання, стрибок з великої висоти чи й комбінацію способів. При цьому хлопчики  використовують частіше саме «жорсткі» методи, тоді як дівчатка використовують різні лікарські препарати. Частота повторних спроб вкрай висока: до 50% підлітків, одного разу здійснивши суїцидальну спробу, повторюють її; 4-10% цих спроб закінчуються смертю.

Педагогічним працівникам  навчального закладу слід звернути особливу увагу на наявність наступних факторів ризику, що можуть стати причиною дитячого і підліткового  суїциду:

1.     Психічні розлади.

2.      Проблеми в спілкуванні з близькими родичами чи друзями.

3.           Відчуття зростаючої безодні між багатими і бідними, розмови про це.

4.           Шкільні проблеми (низька успішність, велике навантаження, тиск вимог навчального процесу, конфлікти з учителями).

5.           Проблеми, пов'язані з уживанням алкоголю та нар­котиків.

6.           Невдачі в інтимних стосунках.

7.           Занижена самооцінка.

8.           Ізольованість підлітка і пов'язане з цим почуття самотності.

9.      Депресія (агресія – типова маска депресії у підлітків).

10.  Афекти (афекти руйнівні для підлітка; суїцидальні погрози, висловлені в афекті, як правило, здійснюються і мають важкі наслідки).

11.Сімейні проблеми (нерозуміння з боку батьків, байдужість, часті покарання, надмірні очікування з боку батьків, фізичне чи сексуальне насилля в сім'ї, зростаюча кількість неповних сімей, виїзди батьків на роботу за кордон). Вони частіше переважають (приблизно в 70% випадків ці проблеми безпосередньо пов'язані із суїцидом), а роль «останньої краплі» виконує конфлікт у школі. Суїцидальна поведінка – це відповідь на глибинні переживання, а вони пов'язані з тим, що насправді актуально. Чим молодша дитина, тим більшою мірою вона включена в життя сім'ї, тим більше своїм суїцидом вона «дебатує» саме з сім'єю.

Родини підлітків із суїцидальною поведінкою відрізняються підвищеною частотою психічних відхилень, не­розумінням дітей, байдужністю до них і частими покаран­нями. Нерідко підлітки із суїцидальними проявами почувають себе перевантаженими через завищені очікування батьків. Виявлений достовірний взаємозв'язок між суїцидальною пове­дінкою і фізичним або сексуальним насильством у родині.

Власна ж родина підлітків, тобто ранні шлюби (у віці 15-19 років), також не рятує від зменшення ризику суїциду – за даними американських авторів, серед одружених юнаків на 1,5%, а серед одружених дівчат на 1,7% самогубств більше, ніж у їхніх несімейних однолітків. Це пов'язано, насамперед, з тим, що «молоді» шлюби найчастіше є спробою, і не завжди вдалою, розв'язати якісь інші, які не стосуються шлюбу, проблеми.

Шкільні проблеми підлітків, зазвичай, пов'язані з неуспішністю або поганими стосунками з учителями й адміністрацією школи, рідше – із взаєминами у класі. Ці проблеми, як правило, не стають безпосередньою причиною самогубств, але призводять до зниження загальної самооцінки учнів, появи відчуття незначимості своєї особистості, до різкого зниження опору стресам і незахищеності перед негативним впливом навколишнього оточення. Такі проблеми часто виникають у підлітків з невисоким рівнем інтелекту і вираженою сенситивністю (чутливістю).

Одним з основних психологічних пояснень проблем підлітків, пов'язаних  із взаємостосунками з протилежною статтю, є надмірна залежність від іншої людини, що виникає, зазвичай як компенсація поганих стосунків зі своїми батьками. У цьо­му випадку часто буває так, що стосунки з другом чи подру­гою стають настільки значимими й емоційно необхідними, що будь-яке охолодження прихильності, а тим більше зрада, сприймається як непоправна втрата, яка позбавляє сенсу подальше життя. При цьому іноді, за відсутності підтримки близьких і оточуючих, відбуваються «ситуативні само­губства» – імпульсивні, непідготовлені і, власне, непов'язані з усвідомленим наміром позбавити себе життя.

Серед моти­вів, які пояснюють спроби самогубства, самі підлітки й експерти-психологи вказують на різні спонуки в такий спосіб вплинути на інших людей:

·        «дати зрозу­міти людині, у якому ти розпачі» – близь­ко 40%;

·        «змусити шкодувати людину, що погано до тебе ставилася» – близько 30%;

·        «показати, як ти любиш іншого» і «з'ясувати, чи любить справді тебе інший» – 25%;

·        «вплинути, щоб інший змінив своє рішення» – 25%;

·        «заклик, щоб прийшла допомога від іншого» – 18%.

За даними О.Є.Лічко, значення різного роду «проб­лем» неоднакові в залежності від типу суїцидальної пове­дінки.

«Сімейні» проблеми частіше виступають причиною демонстративної й афективної суїцидальної поведінки в 51-52% і тільки в 13% – при істинних замахах на самогубство.

«Сексуальні» проблеми виявляються в основі істинної суїци­дальної поведінки в 61%, а при афективній – у 28% і при демонстративній – у 24%. При істинній суїцидальній поведінці мова йде, як правило, зовсім не про невдалу любов, а про переживання своєї сексуальної неповноцінності.

«Шкільні» проблеми займають порівняно невелике місце: 29% афективної, 26% демонстративної і лише 12% істинної суїцидальної поведінки. Погроза покарання за деліквентність штовхає на демонстративні дії в 12%, на афективну суїцидальну поведінку – у 4% і, як правило, зовсім не спонукає до істинних замахів.

Підлітки, які проявили небажання жити, мають вищий інтелектуальний рівень розвитку. Щодо успішності в нав­чанні, серед усіх представників «групи ризику» – «нещасливі», «самотні», «ті, що втрачають бажання жити» – більше під­літків, які навча­ються на «задовіль­но», ніж у групі «благополучних». У підгрупі «депресив­них» більше тих, хто вчиться на «добре» і «відмінно».

Для випадків завершеного суїциду характерна сімейна обтяженість.

Соціальна дезадаптація у підлітковому віці – фактор суїцидального ризику:

Практично всі представники «групи ризику» мають більшу потребу у спілкуванні з батьками, братами/сестрами, вчителями, ровесниками, ніж «благополучні» респонденти. Але ця потреба фрустрована (незадоволена). У попередженні розвитку суїцидальних тенденцій особливо важливою є роль матері.

Найсерйознішою причиною  у цьому віці стає розбіжність ставлень. Роз­біжність ставлень –  це особистісне новоутворення, сутність якого полягає у розбіжності уявлень про свої відносини в домінуючих сферах (ставлення до себе, до інших, до діяль­ності) з реальним змістом та проявами цих відносин. Діаг­ностичною ознакою даного новоутворення є неадекватна реакція підлітка на невдачу в значущих для нього сферах життєдіяльності.  Якщо дитина не має досвіду позитивних емо­ційних переживань у зв'язку з досягненням успіху в значущій для неї і для суспільства діяльності, то в підлітковому віці це стає серйозною проблемою. Вже маючи звичку виконувати щось корисне тільки з примусу, підліток не знає, за що взятися, його пригнічує нудьга, буденність. У подальшому неможливість задовольнити потребу в персоналізації штовхає неповнолітнього на пошуки зовнішніх, часто штучних засобів зміни психічного стану або призводить до асоціальної поведінки. Тому у підлітків часто визріває феномен схильності до адиктивної поведінки (зловживання психотропними речовинами), який включає в себе цілий комплекс особистісних особливостей, а також ряд складових іншого роду (спадковість, соціальний контекст, характеро­логічні особливості тощо).

Симптоми дезадаптації у підлітків «групи ризику» (за Щербановою): небажання жити; самотність; нещасливість; спонтанність поведінки; депресія; неадекватна самооцінка; відсутність близької людини.

У суїцидальній поведінці підлітків можна умовно виділити 3 фази:

1.     Фаза обдумування – свідомі думки про здійснення суїциду, які можуть вийти з-під контролю і стати імпульсивними (спостерігаються зміни в поведінці і зовнішньому вигляді).

2.     Фаза амбівалентності – настає за умов появи додаткових стресових факторів (підліток висловлює погрози або наміри суїциду, «крик про допомогу»).

3.     Фаза суїцидальної спроби – швидка друга фаза переходить у третю.

Науковець-психолог В. Силяхіна вказує, що більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковує і здійснює суїцид упродовж 1-2 тижнів. Але підлітковому віку властива імпульсивність дій, тому інколи тривалість усіх трьох фаз може бути дуже короткою, не більше 1 години.

Якщо суїцидальна спроба не завершилася загибеллю, у людини наступає етап постсуїцидальної кризи, який триває аж до повного зникнення суїцидальних тенденцій.

Ознаки, за якими можна виявити ризик суїциду у підлітків

Про ризик самогубства у підлітків можна зробити висновок, спостерігаючи за їхньою поведінкою, дослухаючись до змісту їхніх розмов, аналізуючи їхню життєву, зокрема сімейну ситуацію. Чим більше з пере­рахованих нижче чинників виявляється у ході спостереження за підлітком, тим вища ймовірність розвитку в нього суїцидальної поведінки:

·        актуальні суїцидальні ідеї з відхиленням альтерна­тивних ідей, а також наявність точного плану суїциду;

·        депресивний стан чи інше психічне захворювання;

·        попередні  суїцидальні  спроби; ризик суїциду най­вищий протягом першого року після такої спроби;

·        попередні суїцидальні спроби, здійснені не шляхом прийому таблеток;

·        суїцидальні спроби в сім'ї чи серед близького оточен­ня підлітка;

·        соціальна ізоляція;

·        конфлікти між підлітком та його оточенням, сімейні проблеми;

·        девіантна поведінка в цілому;

·        вживання наркотиків чи алкоголю;

·        бажання бути направленим на стаціонарне лікування.

Найчастіше в передсуїциді у підлітків виявляються різноманітні варіанти депресивних станів (як ендогенних, так і реактивних) і ситуаційних реакцій, як правило, на тлі акцентуацій характеру. Депресія проявляється у залежності від психологічної акцентуації характеру.

Особливості дитячого суїциду

Причинами самогубства серед дітей найчастіше виступають несприятлива ситуація в сім'ї (наприклад, насильство) або відсутність останньої. До чинників суїцидальної пове­дінки дітей можна віднести все те, про що йшлося стосовно підліткових суїцидів, за винятком хіба що невдач в інтимних стосунках. У цій сфері чинником дитячого суїциду найчастіше виступає сексуальне насильство. Дослідники,  які займалися вивченням сімей дітей-суїцидентів, називають вражаючі цифри щодо частки обтяженого сімейного анамнезу: у 95% це алкоголізм одного чи обох батьків, важкі характеропатії й особистісні акцентуації батьків, психічна патологія в батьків чи родичів, зокре­ма клінічні форми депресії, психози, випадки самогубств у родинах.

Психологічним сенсом дитячого суїциду, зазвичай, виступає заклик, протест або помста. Часто самогубство дитина адресує своїм близьким з метою щось змінити в їхніх взаємо­стосунках. Основною відмінною рисою дитячого суїциду від суїциду підліткового є неадекватність уявлень про смерть: значна більшість дітей не сприймає смерть як щось остаточне, як таке, що стається з людиною раз і назавжди. Прагнення бути свідком реакції оточуючих на власну смерть чи надія на  «друге народження», а також відсутність страху смерті властиві суїцидентам дитячого віку.

Дитину набагато легше, ніж підлітка відмовити від її намірів. Відволікти від самогубства, як і стати його приводом може будь-яка дрібниця (дрібниця – лише з першого погляду; частіше вона містить прихований глибокий сенс, який дитина не стільки розуміє, скільки відчуває).

Атмосфера любові, прийняття й поваги до її особистісних прав надалі може убезпечити дитину від фатального вчинку. Діти, які висловлювали суїцидальні наміри або здійснювали спробу самогубства, потребують кваліфікованої психологічної допомоги. Їхній «крик по допомогу» обов'язково має бути почутий близькими. І дитина має отримати на нього відповідь.

Система психологічної профілактики та корекції суїцидальної  поведінки:

Першочерговою умовою попередження самогубств серед учнів є ретельне психолого-педагогічне виявлення дітей, чиї особистісні риси створюють підвищений ризик суїциду, індивідуальна робота з цією категорією дітей, розробка системи профілактичних заходів, широка просвітницька робота з сім‘ями (лист Міністерства освіти і науки України № 1/9-241 від 27.06.2001 р.).

Система роботи з профілактики суїциду має містити 7 компонентів:

1.     Психологічна просвіта педагогів, батьків, учнів:

·  створення у школі інформаційного куточка з методичною літературою, інформацією про телефон довіри, даними про адреси і режими роботи спеціалізованих лікарень, психологічних центрів допомоги, інших фахівців;

·  проведення у школах психолого-педагогічних семінарів, консиліумів, майстер-класів запрошених фахівців на теми: «Емоційні розлади у дітей та підлітків», «Фактори, що впливають на суїцидальну поведінку підлітка», «Як підняти соціальний статус учня в групі», «Цінність особистості», «Як допомогти дитині при загрозі суїциду?», «Конфлікти між учителями і підлітками», «Вибір адекватних методів педагогічної дії»;

·  під час підготовки до педрад проводиться вивчення психологічного клімату в учнівських колективах, виявлення соціального статусу учнів: лідерів чи відторгнутих;

·  проведення індивідуальних консультацій з вчителями і батьками дітей із групи суїцидального ризику;

·  організація роботи батьківського психологічного класу або Батьківського всеобучу з тем «У сім‘ї – підліток», «Емоційні порушення у дітей», «Депресивні стани у підлітків», «Алкоголізм і наркоманія у підлітковому віці», «Психологія особистісних і міжособистісних конфліктів»;

·  організація роботи груп зустрічей для батьків проблемних учнів (за потреби);

·  проведення циклу бесід з учнями про цінність особистості й сенс життя; диспутів «Я – це Я», «Я маю право відчувати і висловлювати свої почуття», «Невпевненість у собі», «Конфлікти», «Підліток і дорослий», «Спілкування з дорослими», «Спілкування з однолітками протилежної статі», «Підліткові ініціації», «Основні проблеми підліткового віку», «Стрес і депресія».

2.     Створення позитивного психологічного клімату в навчальному закладі й сім‘ї - залучення учнів до громадської діяльності (спортивні змагання, клуби, товариства тощо), культурно-виховних заходів, які сприяють формуванню позитивних громадянських, естетичних почуттів, духовності учнів і педагогів.

3.     Психологічна та педагогічна діагностика суїцидальних тенденцій:

·        у процесі спостереження – звернення уваги педагогів на фактори ризику: спадковість; вербальна і фізична агресія; висока конфліктність у спілкуванні; прагнення до домінування або орієнтація на залежність; ізоляція або неприйняття однолітками; різкі зміни в поведінці; низький або високий IQ; неадекватна самооцінка; несприятливе сімейне оточення; психотравматичні події (смерть близької людини, міжособистісний конфлікт, поганий вчинок, погані стосунки у сім‘ї тощо); алкоголізм і наркоманія, асоціальний спосіб життя;

·         виявлення ознак емоційних порушень – втрата апетиту або імпульсивне ненажерство, безсоння або підвищення сонливості впродовж останніх декількох днів; часті скарги на соматичні хвороби; незвичне неохайне ставлення до своєї зовнішності; постійне почуття самотності, непотрібності або суму; нудьга у звичайному оточенні або під час виконання роботи, яка раніше подобалася; втеча від контактів або ізоляція від друзів і сім‘ї; порушення уваги із зниженням якості роботи; занурення у роздуми про смерть; відсутність планів на майбутнє; раптові напади гніву, навіть через дрібниці;

·        виконання спеціальних психодіагностичних методів –

1. Соціометрія і референтометрія.

2. Малюнкові тести ДДЛ і «Моя сім‘я».

3. Методика Шуберта «Діагностика ступеня готовності до ризику».

4. Методика визначення нервово-психічної стійкості та ризику дезадаптації у стресі «Прогноз».

5. Багаторівневий особистісний опитувальник «АДАПТИВНІСТЬ» (МЛО-АМ).

 6. Опитувальник депресивності Бека (Веск  Depression Inventory – ВDІ).

7. Опитувальник оцінки душевного болю (автор Е.Шнейдман).

8. Модифікований опитувальний для ідентифікації типів акцентуацій характеру в підлітків (О. Лічко, С. Подмазін).

9. Карта виявлення ризику суїцидальності В. Прийменко.

10. Об‘єктивна методика визначення типу темпераменту за Б. Цукатовим.

11. Тест на виявлення суїцидального ризику СР-45.

12. Тест на виявлення суїцидальних намірів (Н. Шваровська, О.Гончаренко, І. Мельникова).

13. Методика вивчення схильності до суїцидальної поведінки (М. Горська).

14. Методика діагностики соціально-психологічної адаптації (К. Роджерс і Р. Раймонд) та методика «Наскільки адаптований ти до життя?» (А. Фурман).

15. Шкала депресії (адаптація Г.Балашова).

16. Методика діагностики рівня суб‘єктивного відчуття самотності (Д.Расел і М. Фергюсон).

 Даний банк методик має бути наявний у кожного шкільного психолога.

4.     Психологічне консультування учнів.

5.     Психолого-педагогічна корекція суїцидальних тенденцій:

·        навчання технік керування емоціями, зняття м‘язового й емоційного напруження;

·        навчання конструктивних поведінкових реакцій у проблемних ситуаціях (тренінг проблемно-вирішальної поведінки (Д. Романовська);

·        розвиток позитивної самооцінки цінності особистості, її соціального статусу в групі, тренінги особистісного зростання;

·        консультативна робота з батьками, педагогами, учнями, спрямована на зняття факторів, що спонукають чи провокують суїцид.

6. Систематичний контроль і врахування динаміки змін в особистості та поведінці учнів - постійний моніторинг ознак, тенденцій, ризиків суїцидальної поведінки на всіх етапах роботи психолога.

7.     При потребі – переадресування суїцидальної справи спеціалістам медичного профілю - рекомендація відвідати дитячого психоневролога, психотерапевта, психіатра.

Десять кроків із запобігання самогубства у шкільному середовищі

Якщо ви виявили дитину із ознаками суїцидальної поведінки:

Крок 1-й: Повідомити органи управління освітою та методиста, який відповідає за психологічну службу.

Крок 2-й: Практичному психологу (у разі його відсутності соціальному педагогу) спільно з класним керівником створити безпечну, особистісно-орієнтовану і довірливу ситуацію навколо дитини і розпочати постійний щоденний контакт з дитиною (спілкування з використанням запитань «Що трапилося?, Я помітив, що у тебе щось відбувається негаразд, Які проблеми тебе турбують – я хочу тобі допомогти, Що у тебе на душі? Що тебе турбує? Твоя душа болить?» тощо). Знайдіть час слухати про все, що буде говорити дитина. Якщо вона замкнулася – знайдіть ключик до неї, але не чиніть тиску на дитину.

Крок 3-й: Переможіть свій особистий страх  і поговоріть з дитиною, чи думала вона про смерть, як давно і які були її фантазії, думки, плани.

Крок 4-й: Спробуйте визначити ту складну кризову ситуацію, яка спричинила думки про власну смерть.

Крок 5-й: З‘ясуйте, чи є в родині підлітка дорослий, якого він поважає і любить, який є авторитетом або соціально близькою людиною. Знайдіть її і залучіть до постійної підтримки на певний час.

Крок 6-й: Практичному психологу, на основі своїх робочих даних, описати «Психологічний портрет школяра» та спільно з індивідуальною карткою подати для експертного прогностичного висновку в методичний кабінет по факту виявлення ознак суїцидальної поведінки.

Крок 7-й: У випадку наявних випадків суїцидів у родині, попередніх суїцидальних спроб, вживання наркотиків і інших токсичних речовин, наявних психопатичних або депресивних розладів особистості, патології психічного розладу – обґрунтовано і толерантно рекомендувати батькам звернутися до психіатра, або психотерапевта, або психоневролога.

Крок 8-й: Практичному психологу школи організувати щоденне постійне підтримуюче спілкування з дитиною, вчителями та сім‘єю. Розробити індивідуальну програму психологічної допомоги та формування захисних антисуїцидальних факторів. У випадку відсутності відповідних вмінь і навичок у працівника психологічної служби – його обов‘язок знайти  кваліфікованого фахівця і залучити до роботи аж до повного зникнення суїцидальних ознак в поведінці.

Крок 9-й: Виявити фактори ризику у сім‘ї та школі для конкретної дитини. Розробити рекомендації для педагогів та родини – як організувати підтримуюче спілкування з дитиною та що змінити у взаємостосунках «дорослий – дитина».

Крок 10-й: Організувати психопрофілактичну роботу у школі за 7-ми компонентною схемою (вказана вище). Затвердити план дій наказом по школі.

Класний керівник, шкільний психолог і батьки учнів повинні чітко уявляти основні напрямки своєї співпраці:

·   розвиток гуманного виховного середовища класу, яке створює можливості для задоволення потреб дитини у пізнанні, спілкуванні і забезпечує вільне самовираження в різноманітній діяльності;

·   контроль за дотриманням прав і свободи дитини у школі та в сім’ї, виключення будь-якого – морального, фізичного – насилля над дитиною;

·   створення можливостей для розумного і культурно-ціннісного дозвілля дітей;

·   контроль за дотриманням належних умов щодо зміцнення здоров’я дітей, за посиленням здоров’єзберігаючих  заходів у школі;

·   створення і розвиток постійних зв’язків класу із соціальним середовищем.

Стратегічні напрямки своєї педагогічної турботи класний керівник може реалізувати завдяки згуртуванню батьківського колективу для досягнення загальних виховних цілей. Допоможуть у цьому батьківські збори, проведення яких відбувається у формі неформальних зустрічей, бесід за «круглим столом», спілкування, обміну досвідом. З усіма батьками на зборах достатньо зустрітись двічі на семестр, а проблеми, що виникають в процесі роботи, необхідно вирішувати індивідуально.

      Можна залучати батьків до проведення різних заходів, свят, походів, екскурсій, зустрічей. Доцільною і корисною є також організація вечорів запитань і відповідей, днів відкритих дверей, консультацій для батьків, читацьких конференцій, практичних занять.  Тематика класних батьківських зборів має бути різноманітною і торкатися усіх важливих питань виховання й навчання дітей з першого по випускний клас.

Щоденно:

1. Робота з тими хто запізнюється та виявлення причин відсутності учнів.

2. Організація чергування учнів.

3. Індивідуальна робота з учнями.

4. Контроль за зовнішнім виглядом учнів.

Щотижня:

1. Перевірка щоденників.

2. Проведення заходів за планом.

3. Робота з батьками за планом.

4. Робота з вчителями-предметниками.

5. Зустріч з психологом, психолого-педагогічні спостереження.

Щомісяця:

1. Відвідування уроків класу.

2. Консультація психолога стосовно важковиховуваних дітей.

3. Зустріч з батьками за планом.

Протягом семестру:

1. Оформлення класного журналу.

2. Засідання МО класних керівників (за планом).

3. Аналіз виконання плану, корекція.

4. Проведення батьківських зборів, засідання батьківського комітету (за планом).

5. Проведення відкритого виховного заходу.

Один раз на навчальний рік:

1. Оформлення особових справ.

2. Аналіз роботи та складання плану виховної роботи.

3. Статистичні дані.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАКАЗ

№ 496 від 03 червня 2008 року

Про затвердження Інструкції
з ведення класного журналу
учнів 5-11(12)-х класів загальноосвітніх
навчальних закладів

Відповідно до Закону України "Про загальну середню освіту", постанов Кабінету Міністрів України від 16.11.2000 №1717 "Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст,  структуру і 12-річний термін навчання" (із змінами), від 14.01.2004 № 24 "Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти"; від 14.06.2000 №964 "Про затвердження Положення про загальноосвітній навчальний заклад", наказу Міністерства освіти і науки України від 05.05.2008 №371 "Про затвердження критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти", НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Інструкцію з ведення класного журналу 5-11(12)-х класів загальноосвітніх навчальних закладів (далі - Інструкція), що додається.

2. Увести в дію Інструкцію з 2008/2009 навчального року.

3. Опублікувати цей наказ в Інформаційному збірнику Міністерства освіти і науки України, газеті "Освіта України", розмістити на сайті Міністерства.

4. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра Полянського П.Б.

Міністр        І.О.Вакарчук

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ МОН
від 03.06.2008 № 496

Інструкція
з ведення класного журналу учнів 5-11(12)-х класів
загальноосвітніх навчальних закладів

1. Загальні положення

1.1. Цією Інструкцією визначається порядок ведення класного журналу та оцінювання навчальних досягнень учнів 5-11(12)-х класів загальноосвітніх навчальних закладів

1.2. Дія Інструкції поширюється на загальноосвітні навчальні заклади усіх типів та форм власності.

2. Порядок ведення класного журналу

2.1.Загальні вимоги до ведення класного журналу

Класний журнал (далі - журнал) - це обов'язковий документ загальноосвітнього навчального закладу, в якому фіксуються результати навчальних досягнень учнів, відвідування ними занять, стан виконання навчальних програм тощо.

Журнал має розділи:

І «Облік відвідування»;

II «Облік навчальних досягнень учнів»;

III «Облік проведення навчальних екскурсій та практики»;

IV «Зведений облік навчальних досягнень учнів»;

V «Облік проведення бесід, інструктажів, заходів з безпеки життєдіяльності»;

VI «Загальні відомості про учнів»;

VII «Зведена таблиця руху учнів класу та їх досягнень у навчанні»;

VIII «Зауваження до ведення журналу».

Журнали класів на одній паралелі позначаються цифрами і відповідними літерами українського алфавіту, наприклад: 5-А клас, 5-Б клас, 10-А клас, 10-Б клас тощо.

Розподіл кількості сторінок для навчальних предметів та курсів за вибором відповідно до робочого навчального плану загальноосвітнього навчального закладу з урахуванням поділу класів на групи при вивченні окремих предметів та профільності навчання здійснює керівник навчального закладу або його заступник з навчально-виховної роботи.

Ведення журналу здійснюється класним керівником та вчителями. Вони несуть особисту відповідальність за своєчасність, стан та достовірність записів.

Записи в журналі ведуться державною мовою. З іноземних мов частково допускається запис змісту уроку та завдання додому мовою вивчення предмета.

Записи проводяться чорнилами (пастою) одного (чорного або синього) кольору, чітко й охайно. На сторінках журналу не допускаються будь-які виправлення. У разі помилкового або неправильного запису поряд робиться правильний, який засвідчується підписом керівника навчального закладу та скріплюється печаткою.

Класний керівник заповнює розділи: І «Облік відвідування»; V «Облік проведення бесід, інструктажів, заходів з безпеки життєдіяльності»; VI «Загальні відомості про учнів»; VII «Зведена таблиця руху учнів класу та їх досягнень у навчанні» та переносить до розділу ІV «Зведений облік навчальних досягнень учнів» наприкінці семестрів та року оцінки з відповідних предметних сторінок.

У розділі І «Облік відвідування» відсутність учня (учениці) записується у вигляді дробу, чисельник якого вказує на причину відсутності (н - відсутність учня (учениці), хв - відсутність через хворобу), а знаменник - на кількість пропущених уроків. Наприкінці кожного семестру та навчального року підбивається  підсумок загальної кількості пропущених учнем уроків.

Відсутність учня (учениці) на уроці позначається  літерою н.

У розділі ІІ «Облік навчальних досягнень учнів» класний керівник записує в алфавітному порядку прізвища та імена учнів, назву навчального предмета відповідно до навчального плану, прізвище, ім'я та по батькові вчителя, який його викладає.

Дата проведення занять записується дробом, чисельник якого є датою, а знаменник - місяцем поточного року. Наприклад, 04/09 означає, що заняття проведено четвертого вересня.

У разі проведення здвоєних уроків (у тому числі семінарських занять) дата і тема кожного уроку (семінару) записуються окремо.

Усі записи щодо оцінювання різних видів діяльності та контролю роблять у формі називного відмінка: «зошит», а не «за зошит»; «І семестр», а не «за І семестр»; «практична робота», а не «за практичну роботу» тощо.

Оцінювання навчальних досягнень учнів здійснюється за 12-бальною системою (шкалою) і його результати позначаються цифрами від 1 до 12. Критерії оцінювання навчальних досягнень реалізуються в нормах оцінок, які встановлюють чітке співвідношення між вимогами до знань, умінь і навичок та показником оцінки в балах.

У разі не атестації учня робиться відповідний запис: н/а (не атестований(а)).

Учням, які за станом здоров'я зараховані до спеціальної групи з фізичної культури, при виставленні тематичних, семестрових та річного балів робиться відповідний запис: зар. (зараховано).

У випадках, коли учні звільнені за станом здоров'я від занять з фізичної культури, трудового навчання, навчального предмету «Захист Вітчизни», при виставленні тематичних, семестрових та річного балів робиться відповідний запис: зв. (звільнений (а)).

Учням, які прибули з інших країн та у поточному навчальному році вивчали українську мову, але їх навчальні досягнення не оцінювалися, при виставленні семестрових та річного балів робиться відповідний запис: вивч. (вивчав (ла)).

При оцінюванні кожного з видів мовленнєвої діяльності (українська мова, іноземні мови, мови національних меншин) оцінки виставляються та враховуються як поточні.

У графі «Зміст уроку» відповідно до календарного планування стисло записується тема уроку, контрольної, практичної, лабораторної роботи тощо.

У графі «Завдання додому» стисло записується його зміст (прочитати, вивчити напам'ять, повторити тощо), параграфи (сторінки) підручника, номери завдань, вправ тощо.

У випадку відсутності вчителя педагогічний працівник, який його заміняє, у графі «завдання додому» після запису домашнього завдання записує «заміна», прізвище, ініціали та засвідчує запис власним підписом.

У розділі III журналу «Облік проведення навчальних екскурсій та практики» вчителем записується дата і зміст проведення навчальних екскурсій, навчальної практики, що проводяться у терміни, визначені Міністерством освіти і науки України на ці види навчальної діяльності.

Поруч із тематикою екскурсії вказується в дужках відповідна кількість годин її проведення.

2.2. Контроль за веденням класного журналу

Перевірка керівником (заступником керівника) навчального закладу стану ведення журналу здійснюється протягом навчального року не менше 4 разів.

У розділі VIII «Зауваження до ведення журналу» керівник загальноосвітнього навчального закладу, його заступник та особи, уповноважені відповідними органами управління освітою, які мають право здійснювати контроль за діяльністю навчального закладу, записують зауваження до ведення журналу із зазначенням дати перевірки, та у разі необхідності, - термін усунення зауважень. Учитель ставить підпис та дату про ознайомлення із зауваженнями та, за необхідності, - відмітку про усунення недоліків.

Контроль за станом ведення класних журналів та їх збереженням як архівних документів покладається на керівника навчального закладу.

3. Оцінювання навчальних досягнень учнів

3.1. Загальні поняття

Основними видами оцінювання навчальних досягнень учнів є поточне та підсумкове (тематичне, семестрове, річне), державна підсумкова атестація.

Оцінювання навчальних досягнень учнів здійснюється відповідно до критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 05.05.2008 № 371.

Обов'язковому оцінюванню підлягають навчальні досягнення учнів з предметів інваріантної та варіативної складових робочого навчального плану закладу.

Не підлягають обов'язковому оцінюванню навчальні досягнення учнів з факультативних, групових та індивідуальних занять, які фіксуються в окремому (спеціальному) журналі.

З метою якісного оцінювання навчальних досягнень учнів та для забезпечення оптимальної організації виконання обов'язкових письмових робіт керівником навчального закладу (його заступником) складається графік проведення окремо на І та ІІ семестри. Графік передбачає проведення, як правило, не більше однієї письмової контрольної роботи протягом навчального дня.

3.2. Виставлення оцінок до класного журналу

Поточна оцінка виставляється до класного журналу в колонку з надписом, що засвідчує дату проведення заняття, коли здійснювалося оцінювання учня (учениці).

Тематична оцінка виставляється до класного журналу в колонку з надписом Тематична без дати.

При виставленні тематичної оцінки враховуються всі види навчальної діяльності, що підлягали оцінюванню протягом вивчення теми. При цьому проведення окремої тематичної атестації при здійсненні відповідного оцінювання не передбачається.

Якщо учень (учениця) був(ла) відсутній(я) на уроках протягом вивчення теми, не виконав(ла) вимоги навчальної програми, у колонку з надписом Тематична виставляється н/а (не атестований(а)).

Тематична оцінка не підлягає коригуванню.

Семестрова оцінка виставляється без дати до класного журналу в колонку з надписом І семестр, ІІ семестр. Семестрове оцінювання здійснюється на підставі тематичних оцінок. При цьому мають враховуватися динаміка особистих навчальних досягнень учня (учениці) з предмета протягом семестру, важливість теми, тривалість її вивчення, складність змісту тощо.

Якщо учень (учениця) був(ла) відсутній(я) на уроках протягом семестру, у відповідну клітинку замість оцінки за І семестр чи ІІ семестр виставляється н/а (не атестований(а)).

Семестрова оцінка може підлягати коригуванню. Скоригована семестрова оцінка виставляється без дати у колонку з надписом Скоригована поруч із колонкою І семестр або ІІ семестр. Колонки для виставлення скоригованих оцінок відводяться навіть за відсутності учнів, які виявили бажання їх коригувати.

У триденний термін після виставлення семестрової оцінки батьки (особи, які їх замінюють) учнів (вихованців), які виявили бажання підвищити результати семестрового оцінювання або з певних причин не були атестовані, звертаються до керівника загальноосвітнього навчального закладу із заявою про проведення відповідного оцінювання, у якій мотивують причину та необхідність його проведення.

Наказом керівника загальноосвітнього навчального закладу створюється комісія у складі голови (керівник навчального закладу або його заступник) та членів комісії: голови методичного об'єднання, вчителя, який викладає предмет у цьому класі, а також затверджується графік проведення оцінювання. Коригування семестрового оцінювання проводиться не пізніше п'яти днів після подання заяви. У разі хвороби учня (учениці) чи інших поважних причин термін може бути подовжено.

Члени комісії готують завдання, що погоджуються на засіданні шкільного методичного об'єднання і затверджуються керівником навчального закладу. Завдання мають охоплювати зміст усіх тем, що вивчалися протягом семестру. Оцінювання проводиться у письмовій формі. Письмові роботи зберігаються протягом року.

На голову комісії покладається відповідальність за об'єктивність оцінювання та дотримання порядку його проведення. Комісія приймає рішення щодо його результатів та складає протокол. Рішення цієї комісії є остаточним, при цьому скоригована семестрова оцінка не може бути нижчою за семестрову.

У разі, якщо учневі не вдалося підвищити результати, запис у колонку Скоригована не робиться.

За результатами оцінювання видається відповідний наказ керівника навчального закладу. Скоригована семестрова оцінка за І семестр виставляється до початку ІІ семестру, за підсумками ІІ семестру - не пізніше 10 червня поточного навчального року.

Підвищення семестрової оцінки учнями:

• 9-х класів - не дає їм права на отримання свідоцтва з відзнакою;

• 10-11(12)-х класів - не дає їм права бути претендентами на нагородження золотою „За особливі успіхи у навчанні" та срібною „За успіхи у навчанні" медалями.

Річна оцінка виставляється до журналу в колонку з надписом Річна без  зазначення дати не раніше, ніж через три дні після виставлення оцінки за ІІ семестр.

Річне оцінювання здійснюється на основі семестрових або скоригованих семестрових оцінок.

У разі коригування учнями оцінки за ІІ семестр, річна оцінка виставляється їм не пізніше 10 червня поточного року.

У випадку неатестації учня (учениці) за підсумками двох семестрів у колонку Річна робиться запис н/а (не атестований(а)).

Річна оцінка коригуванню не підлягає.

Виставлення оцінки з державної підсумкової атестації здійснюється у колону з надписом ДПА без зазначення дати.

За бажанням випускників навчальних закладів системи загальної середньої освіти як державна підсумкова атестація можуть бути зараховані результати зовнішнього незалежного оцінювання, про що видається відповідний наказ керівника навчального закладу. У такому випадку результати зовнішнього незалежного оцінювання з конкретного предмету виставляються до журналу у колонку з надписом ДПА.

Прізвища учнів, які виявили бажання зараховувати результати зовнішнього незалежного оцінювання як державну підсумкову атестацію, до протоколів проведення державної підсумкової атестації з предмету не вносяться.

Учням, які не пройшли державну підсумкову атестацію, у колонку з надписом ДПА робиться запис н/а (не атестований(а)).

Випускникам, які звільнені від проходження державної підсумкової атестації, робиться запис зв. (звільнений (а)).

Учням, яким оцінка з державної підсумкової атестації переглядалася апеляційною комісією, за її результатами виставляється оцінка у колонку з надписом Апеляційна без дати.

3.3. Оцінювання навчальних екскурсій та навчальної практики.

Екскурсії, передбачені змістом навчальної програми, обліковуються на відповідних сторінках навчальних предметів класного журналу та можуть оцінюватися вчителем.

Відповідно до методичних рекомендацій щодо організації навчально-виховного процесу під час проведення навчальних екскурсій та навчальної практики учнів загальноосвітніх навчальних закладів (від 06.02.08 №1/9 061) навчальна практика оцінюється і обліковується на окремих спеціально відведених сторінках журналу.

Оцінки за навчальну практику та навчальні екскурсії виставляються в журнал окремим рядком та можуть враховуватись при виставленні річних оцінок з відповідних предметів.

Схема організації роботи
класного керівника з учителями
по профілактиці відхилень у поведінці учнів

Вивчення стосунків учителів з учнями.
Вивчення рівня сформованості професійних педагогічних якостей
учителів.
Вивчення рівня сформованості специфічних педагогічних якостей
учителів.
Вивчення ступеня дотримання вчителями педагогічного такту у
спілкуванні з учнями.
Вивчення ступеня дотримання вчителями педагогічної принциповості в
оцінюванні поведінки, знань, умінь і навичок учнів.
Вивчення ступеня участі вчителів у профілактичній роботі з «важкими»
учнями.
Анкетування учнів на тему «Ви і Ваші вчителі».
Анкетування вчителів на тему «Ви і Ваші учні».
Проведення малої педради «Шляхи вдосконалення роботи вчителів з
профілактики порушень дисципліни і підвищення успішності учнів» (за
матеріалами анкетування).
Збори учнів та вчителів на тему «Дружні стосунки - одна з
найголовніших умов дисципліни та успішного навчання» (за
матеріалами анкетування).
Збори учителів і батьків на тему «Про спільну роботу з профілактики
відхилень у поведінці та зниження успішності учнів».
Обговорення з учителями (колективно або Індивідуально) стану
успішності учнів та дисципліни на заняттях.
Індивідуальна робота з учителями, які припускаються відхилень від
педагогічних вимог у навчально-виховному процесі.

Класний керівник веде таку документацію:

- Аналіз і план виховної роботи (на основі перспективного плану роботи загальноосвітнього закладу). Форма аналізу і плану виховної роботи визначається шкільним методичним об'єднанням класних керівників;

- План роботи - сітка на кожний семестр; 

- Соціальний паспорт класу (форма встановлюється адміністрацією школи);

- Результати педагогічного, соціологічного, психологічного, фізичного, медичного дослідження учнів класу;

- Протоколи засідань батьківських комітетів і батьківських зборів, матеріали для підготовки батьківських зборів;

- Розробки, сценарії, сценарні плани виховних заходів, що проводяться з дітьми (в т.ч. класних виховних годин);

- Матеріали методичної роботи з класного керівництва;

- Звіти, аналітичні матеріали. 

1. Класний керівник щодня:

• визначає відсутніх учнів на уроках та тих, що запізнилися, з'ясовує причини їх відсутності або запізнення, проводить профілактичну роботу з попередження запізнень та пропуску навчальних занять;

• організовує і контролює чергування учнів у класному кабінеті;

• організовує різні форми індивідуальної роботи з учнями, у тому числі в разі виникнення девіації в їхній поведінці;

2. Класний керівник щотижня:

• перевіряє ведення учнями щоденників з виставленням оцінок за тиждень;

• проводить класну виховну годину відповідно до плану виховної роботи;

• організовує роботу з батьками (за потребою);

• проводить роботу з вчителями-предметниками, що працюють в класі (за потребою);

• аналізує стан успішності в класі в цілому і в окремих учнів;

3. Класний керівник щомісяця:

• відвідує уроки в своєму класі;

• отримує консультації у психолога та окремих вчителів;

• організовує роботу класного активу;

• вирішує господарські питання в класі;

4. Класний керівник протягом півсеместру:

• оформлює і заповнює класний журнал;

• бере участь у роботі методичного об'єднання класних керівників;

• проводить аналіз виконання плану виховної роботи, стану успішності та рівня вихованості учнів;

• проводить корекцію плану виховної роботи на наступну частину семестру;

• проводить класні батьківські збори;

• представляє в навчальну частину звіт про успішність учнів класу за половину семестру;

5. Класний керівник щорічно:

• оформлює особисті справи учнів;

• аналізує стан виховної роботи в класі та рівень вихованості учнів протягом року;

• складає план виховної роботи в класі (план класного керівника);

• збирає і надає в адміністрацію школи статистичну звітність про учнів класу (успішність, матеріали для звіту за загальношкільною формою, працевлаштування випускників та ін.)

6. Виховні заходи для учнів проводяться не менше двох у семестрі (не враховуючи класних виховних годин).

7. Класні виховні години проводяться не менше двох разів на місяць.

8. У відповідності зі своїми функціями класний керівник вибирає форми роботи з учнями:

• індивідуальні (бесіда, консультація, обмін думками, надання індивідуальної допомоги, спільний пошук вирішення проблеми тощо);

• групові (творчі групи, органи самоврядування та ін.);

• колективні (конкурси, вистави, концерти, походи, зльоти, змагання та ін.) 

Крім функціональних обов'язків класний керівник має певні права, як-от:

• а) відвідувати уроки вчителів у своєму класі;

• б) запрошувати до школи батьків учнів або їх опікунів;

• в) виступати з клопотанням перед дирекцією навчально-виховного закладу про заохочення або накладення стягнення на учнів свого класу.

Які форми роботи класного керівника?

Діяльність класного керівника має бути наповнена педагогічною творчістю і не може бути обмежена якимись рамками. З погляду рівня спілкування визначають індивідуальну, групову і фронтальну форми роботи. Вибір тої чи тої форми виховної роботи зумовлюється різними чинниками: завданнями виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями розвитку школярів, об'єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситуаціями та ін.

З погляду використання джерел і засобів виховного впливу на особистість школярів виділяють:

• а) словесні форми (збори, доповіді, бесіди, диспути, конференції, зустрічі, усні журнали та ін.);

• б) практичні форми (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси, суспільно корисна праця тощо);

• в) наочні форми (діяльність шкільних музеїв, виставок, тематичні стенди та ін.).

Проте всі форми виховної роботи класного керівника взаємопов'язані між собою, доповнюють і збагачують одна одну. Існують види роботи, в яких використовують і словесні, і практичні, і наочні форми, тобто має місце діалектична інтеграція. Наприклад, колективні творчі справи (КТС) є зразком такої інтеграції.

Яких правил має дотримуватися класний керівник у процесі вивчення учнів?

Провідним функціональним обов'язком класного керівника є вивчення учнів і координація на цій основі роботи вчителів, що працюють з вихованцями. Учитель-вихователь повинен добре володіти методами вивчення учнів і дитячих колективів.

Процес вивчення вихованців має відбуватися з дотриманням таких правил:

• 1. Вивчення повинне бути скероване на виявлення особливостей процесу фізичного, психічного та соціального розвитку конкретного вихованця.

• 2. Дослідження процесів розвитку школярів має тривати впродовж усіх років навчання.

• 3. Діагностика повинна виявляти не тільки наявний рівень розвитку конкретної особистості, а й проектуватися, за висловом Л.С. Виготського, з урахуванням "зони найближчого розвитку".

• 4. Рівень розвитку особистості має бути описаний як змістовна характеристика відповідної її діяльності, а процес розвитку треба розглядати як зміну своєрідних якісних етапів розвитку цієї діяльності.

• 5. Вивчення особистості школярів та учнівських колективів важливе не саме по собі. Воно завжди повинне бути спрямоване на вирішення конкретних педагогічних завдань.

• 6. Вихователь у процесі вивчення учнів має бути сповнений педагогічного оптимізму щодо розвитку вихованців, їх соціально-психологічного зростання.

• 7. Необхідно домагатися комплексності у вивченні учнів, охоплювати всі сторони їх фізичного, психічного і соціального розвитку.

• 8. Застосування методів і методик вивчення учнів та шкільних колективів має відповідати віковим можливостям дітей.

• 9. Дослідження соціально-психічного розвитку, як правило, треба проводити у природних умовах навчально-виховного процесу.

• 10. Діагностикою мають бути охоплені всі учні, її слід проводити систематично.

• 11. Вивчення учнів необхідно поєднувати з виховним впливом на них.

• 12. Вивчаючи учнів, слід акцентувати увагу на позитивних, а не на негативних рисах їх характеру та поведінки.

Завдання і функції класного керівника визначають основні напрями, зміст, методи і форми його роботи. Практика роботи середньої загальноосвітньої школи показує, що найважливішими напрямками роботи класного керівника є:

1. Вивчення особистості учня;

2. Створення і виховання учнівського колективу;

3. Розвиток талантів, розумових і фізичних здібностей учнів, формування у них високої пізнавальної культури, організація змістовного дозвілля школярів;

4. Створення необхідних умов для фізичного розвитку вихованців, збереження та зміцнення їхнього здоров'я;

5. Підготовка школярів до господарсько-трудової діяльності;

6. Робота з учителями;

7. Взаємозв'язок з сім'єю, робота з батьками учнів;

8. Співробітництво з позашкільними навчально-виховними закладами, громадськістю, різноманітними громадськими організаціями.

9. Планування класним керівником виховної роботи з дітьми, ведення потрібної документації.

Вивчення особистості учня здійснюється класним керівником з використанням усієї палітри "шкільних методик", достатньо добре описаних в сучасній психолого-педагогічній літературі, і на цій основі організації в процесі виховання індивідуального шляху розвитку кожної дитини. Сутність цього, як відзначав ще А.С.Макаренко, полягає не в тому, щоб "возитися з капризною дитиною", а в турботі педагога про те, щоб на основі індивідуальних особливостей дитини залучити її до активної життєдіяльності класного колективу. При цьому необхідний як диференційований підхід до дитини, так і до різноманітних груп дітей: "новеньких", хлопчиків - дівчаток, активу - пасиву, талановитих і відстаючих у розвитку тощо.

Найважливішими методами вивчення вихованців є: систематичне щоденне спостереження за діяльністю і поведінкою учнів у процесі навчання і позаурочний час; індивідуальні й групові діагностичні бесіди; вивчення результатів діяльності учнів; відвідування їх вдома; природний експеримент; рейтинг і метод компетентних оцінок тощо.

Створення і виховання учнівського колективу як основного середовища життєдіяльності школярів передбачає визначення мети і завдань виховання як колективу в цілому, так і кожної особистості учня зокрема, залучення кожного учня до різноманітних видів суспільно корисної діяльності, створення і розвиток системи виховних міжособистісних стосунків (розподіл доручень і обов'язків, розвиток активу: вибори, навчання його, створення відносин "взаємної відпові­дальності"), розвиток традицій, налагодження зв'язків з іншими колективами в школі і за її межами. Створення в класі атмосфери мажору й оптимізму, сприятливого психологічного мікроклімату.

Починаючи роботу з класом, класному керівникові варто ознайомитися з особовими справами учнів, поговорити з їхніми батьками, вчителями-предметниками, проаналізувати класний журнал за минулий навчальний рік і скласти собі певне уявлення про успішність, поведінку, позитивні аспекти і недоліки, що мають місце у класі, з тим, щоб визначити найоптимальніший підхід до організації виховної роботи.

Важливе значення у створенні колективу має уміле пред'явлення з перших же днів навчання педагогічних вимог до учнів. З цією метою класний керівник, як правило, на початку навчального року проводить спеціальні збори, на яких ґрунтовно знайомить учнів з найважливішими шкільними правилами і пояснює їм, як вони повинні поводити себе на уроках, перервах, в позаурочний час, виконувати домашні завдання і брати участь у громадському житті класу. Пред'явлення вимог на початку навчального року спонукає учнів до аналізу своєї поведінки і переживанню внутрішніх суперечностей між наявним і необхідним рівнем поведінки, що зрештою стимулює їхнє самовиховання.

Уміння класного керівника організувати змістовну позакласну роботу з учнями є чи не найважливішим у вихованні учнівського колективу. Класному керівникові варто подбати про те, щоб уже з перших днів роботи з дітьми залучити їх до активної практичної позакласної діяльності, збудити і розвинути інтерес до неї. Тим паче, що діти з цікавістю беруть участь у колективних прогулянках, походах по рідному краю, в різноманітних екскурсіях, громадсько корисній праці тощо. Цікаві практичні справи с основою для накопичення позитивних традицій у класі, що в свою чергу сприяє збагаченню життя колективу і його розвитку. Такими традиціями можуть бути свята праці, спортивні змагання, походи і екскурсії, зустрічі з видатними людьми тощо.

Процес виховання передбачає розвиток таланту, розумових і фізичних здібностей учнів, формування у них високої пізнавальної культури, організації змістовного дозвілля школярів. Тому спільно з вчителями-предметниками класний керівник має виховувати відповідальне ставлення до навчання, сприяти у виборі та залученні учнів до роботи в різноманітних науково-технічних товариствах, малих академіях, гуртках, секціях, клубах, студіях, об'єднаннях відповідно до їх інтересів, нахилів і можливостей, заохочувати до вивчення іноземних мов на курсах у клубах, гуртках. Важливо також розширювати пізнавальний та культурний світогляд школярів шляхом проведення екскурсій, різноманітних вечорів, конкурсів, зустрічей, відвідання музеїв, кіно, театрів; допомагати дітям у працевлаштуванні, заробітку грошей на загальні потреби; організовувати колективну творчу діяльність, спільний відпочинок дітей.

Класний керівник використовує класний колектив для підвищення вимог до учнів у справі навчання і дисципліни. З цією метою він проводить спеціальні збори, на яких здійснюється аналіз навчальної роботи в класі, заслуховуються звіти окремих учнів про
їхню успішність і поведінку. Помітне місце в підвищенні успішності мають роз'яснювальні бесіди про обов'язок школярів добре навчатися, про культуру розумової праці, а також контроль за їх домашньою діяльністю. Завдання класного керівника — своєчасно
помітити відставання учня в навчанні, визначити причини і надати йому дійову ефективну допомогу.

Важливою ділянкою роботи класного керівника є духовно-моральне виховання, головною особливістю якого в умовах національної школи є орієнтування на загальнолюдські цінності. За допомогою різноманітних методів і засобів він знайомить учнів з минулим і сучасним життям країни і світу, організує диспути на морально-етичні й естетичні теми, літературно-художні вечори та ін. Велике значення має приклад вихователя, учителя, батьків, старших.

Організуючи позакласну виховну роботу з учнями, важливо завжди пам'ятати про необхідність виховання у кожного з них почуття любові до України, відданості їй, національної самосвідомості, особистої відповідальності за збереження і примноження природних багатств рідного краю, високої екологічної культури, нетерпимості до губителів природи. Необхідно домагатися, щоб у кожного школяра була вихована потреба в оволодінні рідної мови, знаннями історії, мистецтва, культури, звичаїв, обрядів, символіки свого народу, рідного краю, національних меншин, що проживають в Україні, прагнення примножувати і розвивати заповіти батьків, їх традиції. Важливо також при формуванні культури поведінки, кращих рис характеру виховувати в дітях доброту, уважність, чуйність, милосердя, чесність, гідність, терпимість до інших, любов і повагу до своїх батьків і рідних.

Обов'язковою умовою формування особистості в сучасних умовах є підготовка школярів до господарсько-трудової діяльності. Тому важливим напрямом роботи класного керівника в умовах національної школи мають бути питання підготовки до трудової діяльності в нових умовах господарювання, виховання бережливого ставлення до природи, її багатств, їх економного використання, економічне виховання, розвиток підприємництва, участь у відновленні історичних пам'яток, розвитку народних промислів і т.д. Організуючи роботу в цьому напрямку, важливо, щоб діяльність школярів була соціально цінна і значуща, включала елементи гри і романтики, спиралася на їх ініціативу, творчість і самодіяльність.

Все більше й більше школярів змушені вже сьогодні думати про те, як заробити собі на кусок хліба, щоб вижити. Тому від класного керівника вимагається не гра у працю, а надання школярам конкретної і дійової допомоги у їх працевлаштуванні у період канікул, профорієнтації тощо.

Надзвичайно несприятливе екологічне середовище в Україні, слабкий фізичний розвиток та стан здоров'я переважної більшості школярів на перший план перед класними керівниками висуває завдання створення необхідних умов для фізичного розвитку дітей, збереження та зміцнення їх здоров'я. Тому для класного керівника дуже важливо значну увагу приділяти вивченню вікових, психофізичних особливостей дітей, пропаганді здорового способу життя, повсякчасного піклування про охорону їх здоров'я, безпеку дотримання санітарно-гігієнічних норм, режиму дня та харчування школярів, виховувати свідоме ставлення до зміцнення здоров'я, запобігати вживання алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам.

Робота з учителями, які викладають у даному класі передбачає вироблення єдиного стилю й тону стосунків з учнями, визначення єдиного змісту виховання і збагачення його за рахунок професіоналізму вчителів-предметників (спільні уроки і позакласні заходи, реалізація індивідуального і диференційного підходів на основі споріднених інтересів і нахилів, особливостей особистостей учнів і педагогів). Коригування, вироблення спільних підходів до організації навчальної діяльності на уроках і в позакласній роботі учителів з предмету; проведення педагогічних консиліумів.

Взаємозв'язок з сім'єю, робота з батьками учнів дозволяє зробити процес виховання цілісним, єдиним, а отже, більш ефективним. Найважливішими елементами роботи класного керівника з батьками є: ознайомлення батьків з метою, завданнями, змістом і методикою навчально-виховного процесу у класі; організація психолого-педагогічного всеобучу батьків, вироблення єдиного педагогічного підходу до розв'язання завдань виховання; залучення батьків до спільної з дітьми діяльності, що дозволяє, як показує практика, збагатити зміст позаурочної діяльності дітей і підвищити професіоналізм здійснюваних справ, а також налагодити взаємовідносини дітей І батьків завдяки плідному спілкуванні в процесі вирішення класних справ. Крім того, важливі ще два елементи взаємодії з батьками: це робота з батьківським активом і коригування виховання в окремих сім'ях - допомога у вирішенні ряду серйозних проблем виховання, вирішення конфліктних ситуацій, надання правової і моральної допомоги дітям з неблагополучних сімей, вирішення проблеми всеобучу та ін.

Співробітництво з позашкільними навчально-виховними закладами, громадськістю, різноманітними громадськими організаціями дозволяє значно збагатити навчально-виховний процес. Тут можна виділити кілька аспектів: використання у виховній роботі з класом творчого потенціалу учнів — музикантів, художників, акторів, спортсменів та ін. При підготовці і проведенні різноманітних форм роботи: участь учнів класу у різноманітних святах, акціях, відкритих заняттях, що проводяться в закладах допоміжної освіти, запрошення до школи різноманітних спеціалістів-педагогів для участі в проведенні різноманітних зустрічей, бесід, дискусій. Така практика дозволяє не лише формувати позитивне ставлення учнів до корисної і захоплюючої позакласної діяльності, але й підносить престиж учнів, які займаються нею, дозволяє їм самореалізуватися.