Тема, яка стосується кожного з нас, але часто залишається непоміченою — професійне вигорання. В умовах постійних змін, високих вимог і нашої невичерпної відданості дітям ми часто забуваємо про себе. Важливо пам’ятати: піклування про власне емоційне здоров'я — це не слабкість, а необхідність, яка дозволяє залишатися ефективними, натхненними та, головне, щасливими у своїй справі. Спробуємо зрозуміти, як вчасно розпізнати симптоми вигорання і знайти ресурси для відновлення.
Зберігайте спокій та стабільність
Ваша впевненість і врівноваженість — найкраща опора для дітей у кризовий час.
Пам’ятайте: емоційний стан учнів часто віддзеркалює стан дорослих, тому важливо самим демонструвати спокій.
Будьте гнучкими
Уважно ставтеся до змін у поведінці та настроях учнів. Дозвольте більше часу на адаптацію, знижуйте надмірні вимоги, не наголошуйте на незначних порушеннях дисципліни.
Залучайте елементи психологічної підтримки
Починайте урок із коротких хвилинок довіри, вправ на дихання або простих тілесних рухів для зняття напруги.
Вводьте позитивні ритуали (наприклад, «Коло підтримки», обговорення добрих новин).
Ставте акценти на важливому
Фокусуйтеся на базових знаннях та навичках. Не прагніть охопити все, віддавайте перевагу якості навчання, а не обсягу.
Підтримуйте комунікацію з батьками та колегами
Обмін інформацією про емоційний стан дітей, спільні рішення щодо навчання та безпеки є надзвичайно важливими.
Дбайте про власний ресурс
Відпочинок, спілкування з близькими, фізична активність і обмеження новинного фону — це не примха, а ваша емоційна броня.
Не соромтеся звертатися по психологічну допомогу, якщо відчуваєте втому чи тривогу.
Підкреслюйте цінність єдності та надії
Під час уроків ненав’язливо нагадуйте учням про силу взаємопідтримки, про людей, які нас захищають, та про те, що навіть у найтемніші часи є місце добру та людяності.
Поради для роботи з дітьми, які пережили травматичні події
1️⃣ Як реагувати на спалахи емоцій, агресії, замкнутість
Приймати емоції дитини без осуду.
Не засуджуйте прояви злості, плач чи відчуження. Можна сказати:
«Я бачу, тобі зараз важко. Це нормально — так почуватися після того, що сталося».
Залишайтеся поруч.
Дитина може не бути готовою говорити. Важливо просто бути поряд, дати відчути свою присутність, не тиснути.
Не сприймайте агресію особисто.
Часто агресивна поведінка — це спосіб дитини «випустити» накопичену тривогу. Важливо зберігати спокій, не відповідати агресією.
Пропонуйте вибір.
Це повертає дитині відчуття контролю. Наприклад: «Хочеш зараз попрацювати самостійно чи разом зі мною?»
Створюйте безпечне середовище без додаткового стресу.
Мінімізуйте критику, порівняння з іншими дітьми, надмірне навантаження.
2️⃣ Практичні вправи для відновлення відчуття безпеки
✏️ Малювання «Мій безпечний дім»
Попросіть дітей намалювати місце, де вони почуваються спокійно (це може бути реальне місце або вигадане). Потім обговоріть малюнок: «Що ти тут любиш найбільше?»
📚 Казкотерапія: історії з перемогою добра
Пропонуйте читати чи вигадувати казки, де головний герой долає труднощі. Після казки можна поговорити: «А що допомогло герою впоратися? А хто підтримав його?»
🌀 Вправа «Дихання квітки»
Попросіть дитину уявити квітку, яка розквітає на вдиху, й закривається на видиху. Робити разом кілька таких дихальних циклів.
🌿 Руханки на заземлення.
Вправи на концентрацію: тупання ногами, стискання й розтискання кулаків, легке постукування себе по плечах — усе це допомагає повернути увагу до «тут і зараз».
3️⃣ Правила створення «простору довіри» у класі
Введіть ритуали стабільності.
Наприклад, починати кожен урок з короткої фрази або привітання, яке всі знають. Це створює відчуття передбачуваності.
Надавайте дітям можливість висловлюватись.
Введіть «хвилинку настрою» — можна запропонувати кольорами чи смайликами позначити, як вони себе почувають, або дати змогу написати думку у «скриньку почуттів».
Забезпечте право дитини на «паузу».
Дозвольте учням мати «тихе місце» чи домовленість про коротку перерву, якщо вони відчувають напруження.
Будьте передбачуваними та послідовними.
Не змінюйте різко правил або плану уроку без пояснення. Діти мають знати, чого чекати.
Не примушуйте до розмов про травматичні події.
Лише коли дитина сама готова, важливо вислухати її з увагою та без оцінювання.