«Трагедія родини Крушельницьких»

До 120-річчя від дня народження

Івана Крушельницького

Брати й сестра

Володимира Крушельницька

Богдан Крушельницький

Тарас Крушельницький

Стефанія Шушкевич-Крушельницька

Марія Крушельницька

Остап Крушельницький

Володимира Крушельницька

Крушельницька Володимира (Вольдемира) Антонівна (1903, м. Коломия, нині Івано-Франківська область – 08. 12. 1937, поблизу селища Токсово, нині смт Ленінградської області) – лікар-дерматовенеролог, культурно-громадська діячка, публіцист. Ухвалою особливою наради при НКВС СРСР від 10 квітня 1935 року позбавлена волі у ВТТ (Виправно-трудовому таборі) на п’ять років. Лікар лазарету СЛОНу (Соловецький табір особливого призначення). Розстріляна в урочищі Сандармох на 16-му кілометрі від м. Медвежогорськ Карельської АРСР за ухвалою особливої трійки при УНКВС по Ленінградської області від 25 листопада 1937 року. Реабілітована Харківським облсудом 10 березня 1958 року.

За спеціальністю дерматолог, вона, як розповідає Л. Крушельницька «постійно робила якісь експерименти. В її кімнаті все було заставлено тарілочками і пляшечками з мазями, кремами, які вона сама готувала для лікування шкірних хвороб. Цими мазями тета вилікувала багатьох гуцульських дітей. Як і всі Крушельницькі, Володимира добре писала. Нерідко вона завершувала переклади, розпочаті братами, коли хтось із них мусив відсидіти в тюрмі. Так було із гротеском А. Шніцлера «Зелений Какаду», переклад якого розпочав Тарас».

Крушельницька Л. І. Рубали ліс. Спогади галичанки. Львів, 2018. С. 90.

Не залишалася Володимира Крушельницька осторонь від громадського життя, благодійних товариств, вечорів молоді, просвітницької діяльності. Особливо турбувалася боротьбою з пияцтвом. Серед її паперів зберігся «Статут товариства лікарів-абстинентів у Польській Республіці», ухвалений сьомого жовтня 1930 року на з'їзді невропатологів і психіатрів у м. Лодзі, де вона була делегатом від лікарів Західної України.

Всеукраїнський інститут дерматології й венерології, вул. К.Маркса, 17 (архітектор Бекетов О.М.). Фото 50-х років ХХ ст., м. Харків

Володимира переїхала до Харкова: першого вересня 1931 року отримала «дозвіл на в’їзд», а другого листопада за нарядом наркомату стала аспіранткою Всеукраїнського інституту дерматології й венерології. Тут вона працювала під керівництвом відомого спеціаліста професора Кричевського, готувала й з успіхом захистила дисертацію, за яку їй був присуджений науковий ступінь доктора медичних і фізіологічних наук. З 15 листопада 1934 року В. А. Крушельницька – асистент інституту.

В листопаді 1934 року почалися арешти. З перших виснажливих допитів стало очевидно, що арешт Володимири пов’язаний з репресією близьких. «Лише раз прийшов лист від Влодзі, ще з тюрми, де вона писала: "За тих пару місяців мені здається, що я пережила 300 років"».

Крушельницька Л. І. Рубали ліс. Спогади галичанки. Львів, 2018. С. 161.

Збереглися на соловецькій землі перекази про лікарку – рятівницю хворих і знедолених. За одним зі спогадів про самовіддану працю, вона врятувала від смерті жінку і дитину при пологах. Колишній політв’язень, професор географ Ю. Чирков так описав таборового доктора, до якої звертався на прийом: «Тендітна фігура в білому халаті, ніжне, натхненне обличчя – біла лілея серед бур’ну, і тільки…».

Чирков Ю. Соловки // Остання адреса : до 60-річчя соловецької трагедії. Київ, 1998. Т. 2. С. 271.

Богдан Крушельницький

Богдан Антонович Крушельницький (1906, Станиславів, нині Івано-Франківськ – 3 листопада 1937, Сандармох, Карелія) – український економіст, педагог.

Навчався в Українській господарській академії в Подєбрадах і Карловому університеті в Празі. Вивчав економіку аграрного виробництва.

Під впливом російського економіста М. Кондратьєва, з яким кореспондував, свої наукові праці присвячував переважно економіці аграрних кооперативів (не опубліковані, зберігаються у Львівському Центральному державному історичному архіві України).

«Богдан Крушельницький у моїй пам’яті залишився як найбільш серйозний. Він студіював у Празі агроекономіку в Українській господарській академії (Подєбради) і Карловому університеті. Його конспекти, що збереглися в історичному архіві, повні економічних викладок і агрономічної інформації. Студентом хлопець не марнував часу: розробляв економічні моделі, написав товстелезний (300 сторінок) підручник із математичної економіки, налагодив зв’язки з багатьма відомими вченими»

Крушельницька Л. І. Рубали ліс. Спогади галичанки. Львів, 2018. С. 93.

Одружився з Наталією Мельник, донькою професора Карлового університету – Валеріана Мельника. У часописі «Нові шляхи» 1930 року (т. 7) вмістив розвідку «Реконструкція та раціоналізація промисловості України». Автор підручника з математичної економіки.

У 1929 році повернувся до Львова, у травні 1934 разом із родиною Крушельницьких переїхав до Харкова. Працював у одному з колгоспів Харківської області. Наприкінці того ж року заарештований, 26 березня 1935 року засуджений до п’яти років таборів. Відбував покарання на будівництві Біломоро-Балтійського каналу.

Розстріляний разом із батьком і наймолодшим братом Остапом.

Тарас Крушельницький

Крушельницький Тарас Антонович (псевдонім – Чача; 14.03.1909, м. Коломия, нині Івано-Франківська область – 15, за іншими даними – 17.12.1934, Київ) – письменник, перекладач. Навчався в гімназіях у Родауні (передмістя Відня) та Рогатині (нині Івано-Франківська область), від 1927 року – на факультеті германістики Львівського університету і водночас у Вищому музичному інституті (клас скрипки Й. Москвичіва).

«Тарас – найвродливіший з усіх синів Діда Антона. Пригадую, як у 50-60-х роках, під час перших виїздів в археологічні експедиції, траплялося зустріти старших вчительок, або, скажімо попадів на якійсь старій парафії. Довідавшись про моє прізвище, вони покривалися рум’янцем і питали: “А Ви часом не родина Чачі Крушельницького?” (Чача – пластунське прізвисько і літературний псевдонім стрийка Тараса). І скільки було захоплення у спогадах! Тарас – один із перших українських пластунів. Він також автор слів і музики відомого пластунського гімну “Лісових чортів“»

Крушельницька Л. І. Рубали ліс. Спогади галичанки. Львів, 2018. С. 32.

Член 20 куреня ім. п. Орлика (Рогатин) від 1926 року, Присягу склав 1927. Згодом, у Львові вступив до 3 курень УУСП «Лісові чорти». Автор пісні «Гей-гу, гей-га, таке-то в нас життя»

«Інтелігентний, з товариською культурою, мистецьки обдарований, він був неоціненним конферансьє на вечорах чи виконувачем власних куплетів із пластового життя, співаних і до сьогодні», – згадував пластун Володимир Янів.

Лісові Чорти. Їх життя і буття : 1922-1945 :

ювіл. іст.-мемуар. зб. в їх шістдесятиріччя.

Вашингтон; Нью-Йорк; Торонто, 1983. С. 40.

За професією Тарас був філологом-германістом, але одночасно був великим ентузіастом хорового співу, організовував хорові колективи у Львові, малих містечках і селах Галичини. Він чудово володів скрипкою і нерідко акомпанував на ній. Веселий, життєрадісний красень-хлопець, він приваблював людей, і вони радо з ним спілкувалися.

Не маючи змоги працювати в якійсь установі, Тарас Крушельницький дуже багато робив приватно, зокрема перекладав англійських і німецьких авторів. Випустив дві книжечки: «На тихих водах» – гумористичне оповідання про подорож пластунів від Жовкви до Луцька влітку 1930 року – і «Будуємо галицький пантеон» – збірник повістей-памфлетів, де об’єктом сатиричного натиску були М. Рудницький, О. Назарук і Д. Донцов.

Стефанія Шушкевич-Крушельницька

Стефанія Шушкевич-Крушельницька (23.05.1909, Яворів – 1996) – дружина письменника Тараса Крушельницького, мати піаністки Марії Крушельницької. Родина Шушкевичів походить з міста Миколаєва над Дністром. Пелагія і Францішек Шушкевичі (батькі Стефанії) мандрували за містом служби діда на залізниці. І вже після народження Стефанії оселилися у Львові. Спочатку винаймаючи помешкання, а потім збудували дім на новому Знесінні, що було передмістям Львова. До школи Стефанія ходила пішки через усе місто до гімназії сестер Василіянок, яку закінчила в 1927 році. Дома розмовлялося по-польськи, але всі діти знали українську мову.

Познайомилися Тарас І Стефанія в Народному домі на Знесінні. Тарас там ставив спектаклі. Стефанія була серед акторів. «...мама зустрілася з бабунею під тюрмою, і бабуня прийняла маму (як невістку). І мама на довгі роки життя запам’ятала… просто відчувала безмежну любов і вдячність за її ставлення до мами протягом недовгого, але такого трагічного спільного життя. У наших з мамою розмовах бабуня була часто присутня, дуже часто ми з нею розмовляли про бабуню. І мама подивлялася її силі і духу. І кожен раз зворушувалася до сліз, коли мова йшла про неї».

Чупашко І. Credo. Про життя і творчість Марії Крушельницької. Львів, 2009. С. 20.

Марія Крушельницька

Крушельницька Марія Тарасівна (31. 12. 1934, Харків – 15. 08. 2025, Львів) – піаністка, педагог, музично-громадська діячка. У 1934 році більшовики розстріляли її батька – письменника, перекладача Тараса Крушельницького. Через це сім’я була депортована до російського Курська. Щоб уникнути переслідувань, матір (Стефа Крушельницька) назвала її так, як заповів батько – Аретою, і записала під своїм дошлюбним прізвищем – Шушкевич. Під час Другої світової війни разом з матір'ю переїхала до родини у Львів. Тут їй дали друге ім'я – Марія, на честь бабусі.

«Доля розпорядилась так, що іще до мого народження, оскільки народилася я дівчинкою, мені було призначено стати піаністкою. Бо, якби був хлопчик, він став би скрипалем. Так запланували мої Мамця з Татком, "блукаючи по харківських бульварах"»

Лабанців-Попко З. Крушельницька Марія // Сто піаністів Галичини

/ Зіновія Лабанців-Попко. Львів, 2008. С. 156-160.

«Доля, залишивши нас з Мамою самих, сприяла тому, що ми душевно на все життя з'єдналися... Мама присвятила своє життя мені. Мамине виховання заклало в мені сильні риси характеру. Без Мами піаністки Марії Крушельницької не було б».

Чупашко І. Credo. Про життя і творчість Марії Крушельницької. Львів, 2009. С. 31.

Після восьми років поневірянь та злигоднів у м. Курську на виселенні Стефанія Шушкевич-Крушельницька з донькою повернулась додому. 1945 року Марія вступила до четвертого класу Львівської музичної школи-десятирічки, де її вчителькою фортепіано стала Олександра Пясецька-Процишин.

У 1952 році Марія Крушельницька вступила до Московської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського. Один рік вона навчалася в доцента В. Епштейна, а надалі – у класі Генріха Нейгауза, в якого закінчувала й аспірантуру. Не можна не згадати ім'я ще одного вчителя піаністки – Василя Барвінського, якого вона відвідувала, приїжджаючи на канікули додому, і консультувалась з ним щодо виконання його творів.

Марія Крушельницька повернулася до рідного міста в 1960 році й розпочала викладацьку працю у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка. Надалі цікаве і багате подіями життя піаністки і педагога, видатної діячки національної культури нерозривно пов'язане зі Львовом.

Справою життя і основним своїм обов'язком піаністка вважає пропаганду української музики. Незабутньою подією в житті любителів фортепіанного мистецтва стали її концерти-монографії, присвячені творчості українських композиторів. У цих концертах Марія Крушельницька проявила себе як дослідник, чиї виразні і змістовні інтерпретації дали змогу слухачеві глибше пізнати і зрозуміти індивідуальний стиль композитора.

Остап Крушельницький

Остап Крушельницький (26 березня 1913, Городенка – 1937, Сандармох, Карелія) – український дослідник кіно, журналіст, наймолодший син Антіна Крушельницького та його дружини Марії Крушельницької.

«Наймолодший стрийко – Остап, або як його називали близькі, - Пушко, ще вчився у гімназії. Подібно до стрийка Тараса, Пушко мав веселу вдачу, що найбільше подобалася мені...

<...> Хто знає, ким би став у майбутньому Остап Крушельницький? Він дуже цікавився кіномистецтвом. У 17 років уже друкувався в журналі “Кіно”. Аж дивно, наскільки поважно й розумно трактував він уже тоді роль документального любительського кіно у фіксації історії. Окремі його замітки появлялися і в журналі “Світло і тінь”…»

Крушельницька Л. І. Рубали ліс. Спогади галичанки. Львів, 2018. С. 94.

Після приїзду в Харків, викладав німецьку мову в Інституті променергетики. Того ж року заарештований НКВД у справі «Об'єднання українських націоналістів». Окрема нарада при НКВД СРСР 10 квітня 1935 року ухвалила вирок за статтею 54-8 КК УРСР – п’ять років виправно-трудових таборів. Відбував покарання в Соловках (політізолятор Кремля, табірний пункт Анзер). Восени 1937 року розстріляний (як і його батько і брат Богдан) у карельському урочищі Сандармох (поблизу м. Медвеж'єгорськ, Карелія, РФ).

Реабілітований прокуратурою Харківської області 21 вересня 1989 року.

Page updated

Google Sites

Report abuse