«Трагедія родини Крушельницьких»

До 120-річчя від дня народження

Івана Крушельницького

Іван Крушельницький

Галина Левицька (Левицька-Крушельницька)

Іван Крушельницький

Крушельницький Іван Антонович (12. 11. 1905, м. Коломия, нині Івано-Франківська область – 17. 12. 1934, Київ) – поет, перекладач, літературний критик, мистецтвознавець, графік. Здобував освіту у Віденському, а потім Празькому університетах, підтримував тісні взаємини з культурними осередками Європи. Зокрема, був у приятельських взаєминах з відомим австрійським письменником Гуго фон Гофмансталем, збірник творів якого видав у своєму перекладі.

Писати І. Крушельницький почав ще у студентські літа. Перша збірка його поезій «Весняна пісня» опублікована 1924 року.

«Батько був ненаситним у творчості : йому хотілося бути усім – і поетом, і графіком, і живописцем, і мистецьким та музичним критиком»

Крушельницька Л. І. Рубали ліс. Спогади галичанки. Львів, 2018. С. 66.

«Альманах лівого мистецтва» – це збірник «Західноукраїнського мистецького об’єднання». Останнє було творчим союзом діячів культури «лівого» спрямування, яке було засноване у 1930 році поетом і художником, редактором Іваном Крушельницьким. Згаданий збірник виходив у Львові і стосувався різних напрямів мистецтва: музика, театр, живопис тощо. Зрештою, не так виходив, як вийшов – «Альманах» вже після першого випуску було заборонено польським урядом.

Як поет друкувався в журналах «Нові шляхи», «Світ» та ін. Видав збірки поезій «Юний спокій» (1929), «Радощі життя» (1930), «Спір за мадонну Сільвію» (1930), «На скелях (Таверна № 16)». Виявив себе проникливим ліриком, цікавим експериментатором у царині художньої форми.

Початкової професійної мистецької підготовки І. Крушельницький не отримав.

Відвідування на початку двадцятих років навчальних класів Віденської Академії Красних мистецтв, в стінах якої ще жили спогади про великих новаторів мистецтва Австро-Угорської монархії останніх десятиліть її існування – Густава Клімта й Коломана Мозера cправило позитивний вплив на формування смаку майбутнього митця та сприяло засвоєнню основних принципів сецесії.

Найсильнішим І. Крушельницький залишається у жанрі традиційного краєвиду – ліси, з-поміж крон дерев яких проглядають ідилічні містечка, квітучі луки, морські затоки, які глибоко врізаються поміж круті береги і, –понад усім цим небо, – з хмарами купчатими: шаруватими, перистими, які існують згідно власних, непідвладних людям й до кінця не збагненних законів.

Іван Крушельницький. Графіка : альб.-кат. Львів : Львів. обл. кн. друк., 2004. 43 с.

І. Крушельницький. «Алея» (туш, перо). Родаун, 1922

І. Крушельницький. «Вілла в Родауні» (туш, перо). Родаун, 1922

У 1927 році Іван Крушельницький одружується з випускницею Віденської музичної академії, піаністкою Галею Левицькою. Молоде подружжя оселяється в м. Стриї, де ван стає вчителем рисунку в приватній українській гімназії, а Галя – працює в музичному інституті ім. М. Лисенка.

«Мама (Галина Левицька) була на чотири роки старша, розумніша, врівноваженіша. Батько кохав її надзвичайно. Від того часу всі графічні роботи, вірші він присвячує їй: «Галочці моїй найдорожчій, єдиній – Іван.»

Крушельницька Л. І. Рубали ліс. Спогади галичанки. Львів, 2018. С. 64.

Все ж у рамках провінційного містечка затісно було для різносторонньо обдарованих натур молодого подружжя Крушельницьких, і в 1929 році, коли батько заснував у Львові журнал «Нові шляхи» та видавництво під тією ж назвою, Іван перебирається до Львова.

За свою діяльність І. Крушельницький постійно зазнавав переслідувань з боку польських властей. У нього та на батьковій квартирах неодноразово проводились обшуки. Жити стало неможливо і він виїжджає до Харкова.

Через кілька місяців до Харкова переїхала решта родини Крушельницьких (у Львові залишилася лише дружина Івана – Галя, зв’язана концертними контрактами, а також через хворобу).

Тут в листопаді у 1934 році І. Крушельницького, його брата Тараса та батька Антіна заарештували «по обвинуваченню у підготовці терористичних актів проти працівників радянської влади». 13–15 грудня 1934 року в Києві відбулася виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР. 17 грудня на підставі її вироку у першій «кіровській хвилі» розстріляли 28 представників української інтелігенції, в тім числі Івана й Тараса Крушельницьких. Злочин скоїли у будівлі Жовтневого палацу.

Діло. 1934. 22 грудня

Галина Левицька (Левицька-Крушельницька)

Галина Левицька (Левицька-Крушельницька), відома як Галя Левицька, літературний псевдонім – Олена П'ятигорська (23 січня 1901 – 13 липня 1949) – українська визначна піаністка і педагогиня.

Народилася в сім’ї посла австрійського сейму Лева Левицького та піаністки Марії Левицької.

«Мама мала каштанове волосся, зелені очі, характерне "галицьке" обличчя. Може, вона не була красунею, але такою її робила гарна будова і вміння себе поставити тримати. У поводженні Мама була іноді різка. Водночас знання, інтелігентність робили Маму якоюсь лагідною, вирозумілою. Люди любили її, і це допомагало нам протягом усього життя»

Крушельницька Л. І. Рубали ліс. Спогади галичанки. Львів, 2018. С. 72-73.

Чи не всіх із родини Крушельницьких польська влада переслідувала за політичні погляди та громадську позицію. Родина піддавались гонінню також за зв’язки з українською інтелігенцією з радянської України. Тому було прийняте рішення виїхати до Харкова.

Кажуть, коли 10 травня 1934 року велика родина вирішила назавжди залишити Галичину, на вокзал їх прийшла проводжати половина Львова. Не поїхала лише Галя Левицька. Її затримала хвороба та не до кінця виконана програма концертів. Того ж року чоловіка піаністки розстріляли.

«Тієї сукні [розкішної сріблясто-салатової, як у Мавки. – Уклад.] я більше на Мамі не бачила. Від 1935 року вона концертувала лише в чорних сукнях»

Крушельницька Л. І. Рубали ліс. Спогади галичанки. Львів : Астролябія, 2018. С. 28.

Зі всієї родини, яка виїхала тоді 1934 року зі Львова, Господь уберіг лише маленьку Ларису. Ії врятувало заступництво Пешкової (дружини Максима Горького), яка спільно з дружиною Пілсудського через міжнародну організацію Червоного Хреста потайки переправили Ларису через кордон.

Згодом матір та дочку чекали поневіряння Європою, охопленою війною. Після визволення Львова від гітлерівської окупації Галя з Ларисою повернулися додому. Галина викладала у Львівської консерваторії.

Лариса Крушельницька

Крушельницька Лариса Іванівна (05.04.1928, м. Стрий, нині Львівська обл. — 12.11.2017, Львів) — археолог, письменниця, громадська діячка. Дочка Івна Крушельницького та Галі Левицької, мати Тетяни Крушельницької, онука Лева Левицького, Антіна та Марії Крушельницьких.

Лариса Крушельницька в день повернення до Львова з Москви

(1 листопада 1936 року)

Визначальними факторами її життєвого шляху, окрім власної природи та духу сімейних традицій, були трагічні події, пов'язані зі знищенням більшовицьким режимом більшості членів її великої родини, переслідування та неймовірно тяжкі матеріальні умови існування. Ларисі пощастило вціліти й 1937 року повернутися до Львова.

«Через декілька днів ми приїхали до Львова, поселилися в Бабуні Левицької. Треба було лікувати мене, призвичаювати до зовсім іншого життя. Мене помістили у приватній квартирі відомого лікаря О. Барвінського (брата композитора В. Барвінського). Він сказав Мамі, що ще два місяці без належного лікування звели б мене в могилу».

Крушельницька Л. І. Рубали ліс. Спогади галичанки. Львів, 2018. С. 185.

Роки війни закинули Ларису до Австрії, де обдарована дівчина студіювала мистецтво у Відні й Штутгарті, однак, далі мусила працювати на Третій Райх на алюмінієвому заводі.

До Львова повернулася з матір’ю 1945 року. Почала працювати художником-реставратором Музею українського мистецтва, у Львівському відділі Інституту археології, заочно вчилася на історичному факультеті Львівського державного університету.

Лариса Крушельницька перед від’їздом до Львова. Швенінген, 1945.

Лариса Іванівна разом з донькою Тетяною в експедиції Т. С. Пассек, 50-ті роки. Фото з відкритих джерел.

Лариса Іванівна Крушельницька – єдина в світі жінка-археолог, яка організувала й успішно провела понад 50 археологічних експедицій, підсумком яких стали 206 наукових досліджень, з яких понад 170 опубліковані – у т.ч. вісім монографій. Вона відкрила і дослідила близько 60 пам'яток минувшини, що принесли їй визнання як в Україні, так і за кордоном.

У жовтні 1991 року її призначено директором Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника (зараз – Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника), керувала цією установою до 2003 року, потім стала почесним її директором. Водночас від 1999 року працює (за сумісництвом) професором Львівського національного університету.

Лариса Крушельницька – авторка безцінної книги «Рубали ліс», де розповідає трагічну і водночас захопливу історію своєї родини Крушельницьких-Левицьких. Ці люди стали символом репресій сталінської системи проти української інтелігенції.

У своїх спогадах Лариса Іванівна змальовує портрет галицького інтелігента, для якого громадський обов’язок був понад усе. Це історія про життя всупереч обставинам: незважаючи на безгрошів'я і скруту, тиск влади та нерозуміння з боку оточення, ці люди залишалися вірними своїм ідеалам завдяки любові до праці та внутрішній силі.

«Назву для них "Рубали ліс" я запозичила і перефразувала з роману мого Діда Антона Крушельницького "Рубають ліс", але тепер вона набула цілком іншого змісту».

Крушельницька Л. І. Рубали ліс. Спогади галичанки. Львів, 2018. С. 18.

Page updated

Google Sites

Report abuse