Зарубіжна література

17.03.2020 року

Тема. М.В. Гоголь "Ревізор". Петербурзький етап життя і творчості письменника. Творча історія пєси.

1. Опрацювати стор. 173-175, виписати твори М. Гоголя.

2. Переглянути електронний ресурс "Життєвий і творчий шлях Миколи Гоголя. Петербурзький етап життя і творчості письменника"

https://scribble.su/zarub_ukr/zarub-lit-9-parashhich-2017/16.html

3. На стор. 176-178 ознайомитися з короткою характеристокою пєси "Ревізор", головне записати в зошит.

4. Перглянути відеоматеріал "Творча історія "Ревізора" М.Гоголя" https://www.youtube.com/watch?v=OokGvCDpfbQ

5. Читати пєсу "Ревізор" стор. 173-195.

19.03.2020 року

Тема. М.В. Гоголь "Ревізор". Образ Хлєстакова та його динаміка, образи чиновників. Засоби комічного у пєсі

1. Робота з текстом літературного твору.

Літературна вікторина (оберіть по одній правильній відповіді на кожне запитання, відповіді запишіть у зошит)

1) Яке прислів’‎я Гоголь узяв за епіграф до «Ревізора»?

а) На всякого мудреця доволі простоти.

б) Не кивай на дзеркало, коли пика крива.

в) Не в свої сани не сідай.

2) Що є провідною рисою Хлестакова?

а) Легковажність; б) підступність;

в) боягузтво.

3) який засіб проти ревізора городничий вважає найнадійнішим?

а) Лестощі й догоджання; б) хабар;

в) залякування.

4) У кого з персонажів «Ревізора» помітна «легкість надзвичайна в думках»?

а) У Бобчинського; б) у поштмейстера;

в) у Хлестакова.

5) Кому «снилися... два незвичайні пацюки. ...чорні, отакенні!»?

а) Городничому; б) Хлестакову;

в) Держиморді.

6) Які хабарі бере суддя Ляпкін-Тяпкін?

а) Цуценят-хортів;

б) голови сиру й цукру;

в) шампанське й ікру

2. Запишіть у зошит композиційний план комедії М. В. Гоголя «Ревізор»

1. Зав’‎язка. Повідомлення про приїзд ревізора.

2. Розвиток дії:

а) розпорядження городничого чиновникам;

б) новини з готелю;

в) візит городничого до удаваного ревізора;

г) огляд Хлестаковим богоугодних закладів;

д) Хлестаков у домі городничого;

е) парад чиновників та скаржників;

ж) сватання Хлестакова.

3. Кульмінація. Брехливе хвастання Хлестакова і торжество городничого.

4. Розв’‎язка:

а) лист Хлестакова Тряпічкіну;

б) повідомлення про приїзд справжнього ревізора.

3. Складіть характеристику чиновників (Артем Пилипович Земляника, АМОС Федорович Ляпкін-Тяпкін, Іван Кузьмич Шпекін, Христіан Іванович Гібнер, Степан Ілліч Уховертов, Свистунов, Пуговіцин, Держиморда, Бобчинський і Добчинський, Лука Лукич Хлопов) за таким планом

1. Ім’‎я чиновника.

2. Посада.

3. Стан справ у галузі, якою має опікуватися.

4. Заходи усунення недоліків.

Наприклад - Ім’‎я чиновника - Антон Антонович Сквознік- Дмухановський

Посада - Городничий

Стан справ у галузі, якою має опікуватися - Хабарник; у місті повний безлад, на вулицях бруд; один із поліцейських п’‎яний, як чіп; арештантів не годували; за словами Хлестакова, «городничий — дурний, як сива шкапа»

Заходи усунення недоліків

Поставив квартального на мосту «для благоустрою»; наказав розкидати старий паркан «і поставити солом’‎яну тичку, щоб схоже було на планування»; звелів не випускати солдатів на вулицю та «сказати Держиморді, щоб... не... давав волі кулакам» та ін.

4. Чи погоджуєтеся ви із твердженням М. В. Гоголя: «Кожен хоч на хвилину, якщо не на кілька хвилин, робився Хлестаковим або робиться Хлестаковим»? Свою думку обґрунтуйте (письмово).

24.03.2020 року

Тема. М.В. Гоголь "Ревізор". Специфіка художнього конфлікту й жанру пєси

1. Ознайомтеся з теоретичним матеріалом головне занотуйте.

Природа конфлікту, його глибинні причини знаходяться в області світогляду персонажа, при цьому необхідно враховувати і соціальні причини, взагалі весь той сукупний комплекс, який ми умовно називаємо «внутрішній світ героя». Будь-який конфлікт у п'єсі сягає своїм корінням вглиб, до різних світоглядів, які, в даний момент (час п'єси) або історичний (епоха в якій все відбувається), виявляються в стані конфлікту. Паві з цього приводу зауважує, що «в кінцевому рахунку, конфлікт визначається не однією лише волею драматурга, але залежить від об'єктивних умов реальності».

Як відомо, спочатку конфлікт існує до подій представлених у п'єсі (в «запропонованих обставинах»), а точніше – події п'єси є рішенням вже існуючого конфлікту. Потім відбувається якась подія, що порушує існуючу рівновагу і конфлікт розгортається, набуваючи видиму (зриму) форму. Варто відзначити, що саме з цього моменту і починається безпосередньо п'єса. Все подальше дія зводиться до встановлення нової рівноваги, як наслідок перемоги однієї конфліктуючої сторони над іншою.

Виразником основного конфлікту можна вважати героя (групу героїв), тому розбір зводиться найчастіше до аналізу вчинків, слів (словесна дія) і, випробовуваних героєм, різних психологічних станів. Крім того, конфлікт знаходить своє вираження і в складі основних подій: в сюжеті і фабулі, місці дії, часі (наприклад, «темне царство» - місто Малинов в «Грозі» Островського). У розпорядженні режисера є ще ряд додаткових засобів вираження конфлікту: музика, світло, сценографія, мізансцена і т.д. Вирішується конфлікт, традиційно, у фіналі п'єси. Можна сказати, що це положення є основною вимогою до драматургії. Але є ряд п'єс (наприклад в театрі парадоксу) в яких ми можемо спостерігати невирішеність основного конфлікту. Саме в цьому і полягає основна ідея подібних п'єс. Цей принцип характерний для драматургії відкритої форми.

Необхідно відзначити, що рішення основного конфлікту в драматургії «закритої форми» відбувається на різних рівнях:

• на суб'єктивному або на рівні ідей, коли персонаж сам добровільно відмовляється від своїх намірів на користь вищої моральної інстанції;

• на об'єктивному, коли якась влада, як правило, політична (Герцог в «Ромео і Джульєтті»), але може бути і релігійна («Снігуронька» Островського) різко присікає конфлікт;

• на штучному, коли драматург вдається до прийому, так званому «deus ex machine».

Конфлікт – від лат. ñonflictus («зіткнення»). За визначенням П. Паві драматичний конфлікт походить від зіткнення «антагоністичних сил драми».

Конфліктом називається зіткнення протилежних сил, подолання труднощів, перешкод, відкриття нового, невідомого.

Конфлікт – суперечність, що приводить дійових осіб до боротьби, розгортається у подіях п’єси та загалом завершується у її межах.

Конфлікт у драмі виникає з двох причин: 1) прагнення персонажів до різної мети; 2) досягнення однієї мети різними шляхами. Важливо в цьому процесі визначити основний предмет конфлікту, тобто за що йде боротьба. Крім того, необхідно пам’ятати, що боротьба повинна розпочатися і завершитися в рамках п’єси. Інтерес глядача – чим це закінчиться? – має бути задоволений. Безперечно, і тут є винятки. Деякі епічні п’єси, зокрема, твори відомого німецького драматурга Б.Брехта, наперед знайомлять з результатами, тобто глядач знає все до початку дії. Наприклад, в «Матінці Кураж» перед початком кожної дії зонги повідомляють, які відбуватимуться події і що станеться з героями п’єси, але глядача цікавить саме хід боротьби, засудження війни нетрадиційними засобами.

Основні сили в п'єсі персоніфіковані в конкретних героїв, тому нерідко розмова про конфлікт ведеться переважно з точки зору розбору поведінки того, чи іншого персонажа. Серед різних теорій з приводу виникнення і розвитку драматичного конфлікту, нам найбільш точним здається визначення Гегеля: «власне драматичний процес є постійний рух вперед до кінцевої катастрофи». Це пояснюється тим, що саме колізія становить центральний момент цілого.

Види конфліктів

На наш погляд можна виділити кілька видів (рівнів) конфліктів. У чисто театральному аспекті конфлікт протікає на сцені або серед персонажів (драматургія закритої форми) або між персонажем і глядацьким залом (драматургія відкритої форми).

За змістоутворювальними принципами можна виділити кілька рівнів перебігу конфлікту. Він може проходити як на одному плані, так і на декількох:

• ідейному (конфлікт ідей, світоглядів і т.д.);

• соціальному;

• моральному;

• релігійному;

• політичному;

• побутовому;

• сімейному.

Можна виділити ще кілька рівнів. Наприклад, боротьба між суб'єктивним і об'єктивним; метафізична боротьба людини (подолання самого себе). Крім цього, існує кілька видів конфлікту, поділені на внутрішні і зовнішні по тому, де вони виникають: в душі персонажа або між персонажами.

Форми існування конфлікту: внутрішній та зовнішній.

Внутрішній вид конфлікту.

Конфлікт всередині людини (сам з собою). Наприклад, між розумом і почуттям в душі людини; боргом і совістю; бажанням і мораллю; свідомістю і підсвідомістю і т.д.

Конфлікти, залежно від жанру, бувають трагедійні, комедійні й драматичні.

Трагедійний – герой не досягає своєї мети, і не доб'ється її ніколи.

Він кидає виклик силам, які неможливо перемогти. Вступаючи в нерівну боротьбу, герой приречений на загибель, зазнають поразки і його життєві цінності. Можна сказати, що принцип трагедійного конфлікту – «один – проти всіх».

Комедійний – герой досягає своєї мети, противна сторона зазнає поразки і піддається висміюванню.

Драматичний – герой досягає мети, але мета стає йому не потрібна. Герой або втрачає інтерес до мети в процесі боротьби, або, в момент досягнення мети намічається нова мета, більш приваблива, ніж попередня.

Розрізняють два види конфліктів – прямий і опосередкований.

Прямий конфлікт (його ще називають лобовим), характерний для комедії і трагедії. Предмет конфлікту ясний з самого початку боротьби і, як правило, завжди матеріальний. Боротьба сторін будується навколо нього за принципом перетягування каната. Кожен немов би тягне бажаний предмет в свою сторону. Конфліктуючі не приховують свого інтересу до предмета і вступають на шлях відкритої боротьби. Найпростіший приклад прямого конфлікту – бійка.

Як у трагедії, так і в комедії герой переслідує одну мету. Різниця в способі досягнення мети. Якщо в трагедії герой йде напролом до своєї мети, то в комедії його шлях подібний синусоїду – герой вишукує безліч засобів і способів для отримання бажаного.

Опосередкований, або прихований, конфлікт більш складніший для побудови, ніж прямий. Саме він характерний для жанру драми. Предметом опосередкованого конфлікту є думки, почуття, переконання персонажа – його світогляд. Головне, при постановці опосередкованого конфлікту – вірно визначити мету персонажа – протягом п'єси вона може змінюватися. Персонаж може приховувати дійсну мету, підміняти її іншою або помилятися в самому собі, не усвідомлюючи, чого він хоче насправді.

Для визначення істинної мети важливо знайти основний мотив, що визначає його вчинки – довготривала обставина, яка супроводжує героя протягом всієї п'єси.

За характером конфлікт у драматургії має два типи.

тип. Конфлікт антагоністичний тобто ворожий, непримиренний. Для жанру трагедії він обов’язковий, у драмі ж може зустрічатися інколи.

тип. Конфлікт неантагоністичний тобто конфлікт відносно мирного характеру, що зустрічається переважно в жанрі драми і, як правило, в комедії.

Крім того, за змістом конфлікт поділяється на три види:

а) світоглядний, філософський, тобто твори, в яких зустрічаються дві різні системи світорозуміння, як у Шекспіра чи в деяких різновидах драми («Нашестя» Л. Леонова);

б) моральний конфлікт, який зустрічається переважно в психологічній драмі («Платон Кречет» О. Корнійчука, «В день весілля» В. Розова, «Іркутська історія» і «Таня» О. Арбузова);

в) соціально-побутовий, хоч це визначення далеко не точне, адже війна навіть на комунальній кухні призводить до питань моральних. Однак будь-який реалістичний конфлікт є соціальним.

Виробничі, родинно-побутові, політичні.

Завершення конфлікту в різних п’єсах здійснюється по-різному. Основними прийомами вирішення конфлікту є:

Конфлікт вичерпано. Такий прийом найчастіше зустрічається переважно в жанрі трагедії (Антігона накладає на себе руки і Креонту нічого не лишається). Шекспірівські герої Ромео і Джульєтта гинуть, те саме відбувається в «Гамлеті», «Отелло», «Макбеті», «Королі Лірі».

Меншою мірою загибель героїв торкається жанру драми. Однак і там можливе схоже вирішення конфлікту, особливо така властивість характерна для української побутової драми («Безталанна» І. Карпенка-Карого, «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького та ін.).

Отже зникає об’єкт конфлікту – зникає і конфлікт. Така коротка суть даного способу вирішення.

Конфлікт вирішено. У цьому разі конфліктуючі сторони домовились між собою, поступилися одна одній і т.ін. Шляхом компромісу, консенсусу тощо (граф Альмавіва мириться з тим, що не в змозі чинити перешкоди шлюбові Фігаро та Сюзанни). Це зовсім не означає щасливого кінця вирішення конфлікту. Адже у відомій п’єсі норвезького драматурга Г. Ібсена «Нора» герої Хельмер і Нора повні сил і жаги життя, але Нору не задовольняє становище лише домогосподарки, отож домовленість між героями трагічна; адже вона змушена для здійснення своїх мрій залишити власний дім і дітей, яких вона палко любить.

Конфлікт знятий причому силами чи персонажами ззовні, тобто позасюжетними. Інакше він називається deus ex machina («бог з машини!») і походить такий спосіб рішення ще з давньогрецького театру. Коли драматурги не знали, що робити у фіналі з героями, вони віддавали рішення до рук богів. Зверху, з колосників спускалася машина під назвою «теорема», в якій знаходився бог, що проголошував рішення. Таке вирішення, наприклад, у трагедії Еврипіда «Медея». Героїня своїм поводженням відштовхнула Язона, навіть убила своїх дітей (Медею забирає до себе богиня, і ніби-то боги виправдовують її.).

І, нарешті, підміна об’єкта (предмета) конфлікту. В такий спосіб конфлікт вирішується, коли фінал драматичного твору завершується суб’єктивною волею автора, а не об’єктивними обставинами. Найчастіше цим грішили твори епохи т.зв. соціалістичного реалізму. Свого часу була досить відомою і популярною п’єса українського драматурга В. Собка «Далекі вікна». Дівчина після смерті матері вирішує знайти батька-негідника, який по війні не повернувся до сім’ї. Її пошуки привели до батька-героя, який став інвалідом війни (без рук і без ніг) і, не бажаючи стати тягарем для рідних, назавжди залишився в госпіталі. Отже, в даному разі конфлікт теж знятий, але підміною об’єкта його.

«Ми знаходемо у драмі п’ять основних рівнів (реалізації конфлікту): дія, сюжет-канва, персонажі, час, простір. Кожний з цих рівнів набуває свого значення лише у співіснуванні з рештою» (М. Поляков).

Як визначити основний конфлікт твору?

Будь-яка боротьба йде через щось конкретне. Предметом конфлікту може бути річ, людина, переконання. Наприклад, предметом конфлікту в одній зі сцен «Дона Жуана» Мольєра є сам Дон Жуан. Матюріна і Шарлотта прагнуть дістати його, кожна в своє користування.

Головне, точно визначити за що борються персонажі. До чого вони прагнуть або чим прагнуть володіти. У кожної зі сторін свої домагання на предмет конфлікту; свої цілі, які будуть реалізовані, якщо цей предмет вдасться дістати.

Предметом конфлікту стає і світогляди героїв п'єси. Тут боротьба йде за зміну і формування принципово іншої особистісної позиції опонента. Герої вступають у сутичку за переконання, за право думати і відчувати так, а не інакше. Борючись за це право, вони намагаються перетягнути на свій бік опонента – змусити його думати і відчувати також.

У п'єсі, як правило, розвиваються кілька конфліктних ліній, які переплітаються між собою і створюють систему взаємозв'язків між персонажами. Буває важко виокремити серед них основний конфлікт. У цьому випадку, потрібно звернутися до фінальної події п'єси. Саме воно визначає остаточну розстановку сил в таборі конфліктуючих. Дивлячись по тому, як розподілилися сили конфліктуючих у фіналі, ми розуміємо хто переможець, а хто переможений.

Отже, можемо визначити, хто конфліктував, і з ким.

Фінал виявляє і предмет конфлікту – залежно від того, хто, що отримав в результаті боротьби, ми розуміємо через що ця боротьба велася.

Основний конфлікт п'єси розвивається протягом всієї історії і виражається через конкретну деталь.

Предмет конфлікту.

Різний конфлікт пов'язаний з тими чи іншими зовнішніми і внутрішніми обставинами, коло яких завжди досить широке, мінливе і не може бути перераховане з вичерпною повнотою. Однак щось є в його структурі основне, що дозволяє в побуті або в журналістських репортажах безпомилково ідентифікувати саме цей конфлікт або віднести його до певної категорії. Впорядковуючи безліч понять, пов'язаних з конфліктом, зазвичай виділяють два з них, які дають можливість більш чітко визначити суть і спрямованість будь-якого конфлікту: це предмет конфлікту та його об'єкт.

Під предметом конфлікту ми розуміємо об'єктивно існуючу або мислиму (уявну) проблему, що служить причиною розбрату між сторонами. Кожна зі сторін зацікавлена у вирішенні цієї проблеми на свою користь.

Предмет конфлікту – це і є те основне протиріччя, через яке і заради розв'язання якого суб'єкти вступають у протиборство. Це може бути проблема влади, володіння тими чи іншими цінностями, проблема першості або сумісності.

Предметом може виступати щось матеріальне (маєток, трон), або дуже часто – жінка, дитина, чоловік, або ж – моральний принцип. Найчастіше, предмет конфлікту помацати неможливо: відновлення справедливості, ціннісні орієнтації, політична перспектива, людська доля.. Але він не вичерпує самої сутності конфлікту – лише слугує індикатором основної суперечності, перетину інтересів персонажів, які не співпадають або навіть є різко протилежними. Наявність предмету конфлікту спричиняє конфліктну ситуацію, але ця ситуація може бути і раніше, і тільки призводить до боротьби у глядача на очах. Боротьба має завершитись в межах п’єси (або потім продовжуватиметься).

2. Переглянути фільм "Ревизор" (комедия, реж. Владимир Петров, 1952 г.) https://www.youtube.com/watch?v=HykkSSdeyk0

3. Ознайомтеся з аналізом твору. Запишіть у зошит тему, ідею, а сюжет розкрийте самостійно письмово.

Т е м а. М. Гоголь за допомогою засобів комедії порушив питання, важливі за всіх часів: мораль (аморальність) правителів та їхня відповідальність (безвідповідальність), вплив влади й грошей на людину, справедливість (несправедливість) суспільного ладу, віддане служіння кожного як основа держави, корупція та ін.

І д е я / Ідейний зміст. Критика тогочасного суспільства. Беззаконня, бюрократія, казнокрадство, хабарництво, пияцтво – повсякденна практика у всій сучасній письменникові Російській імперії. Широка картина чиновничо­бюрократичного правління кріпосницької Росії 1830­х рр. засвідчує сатирично­критичну спрямованість твору.

С ю ж е т.....

П р о с т і р і ч а с. Дія п’єси відбувається в маленькому провінційному містечку, що стає символом тогочасної царської Росії. Тут процвітають хабарництво, жорстокість і свавілля чиновників, котрим належить уся влада в місті.

О б р а з и. Російське чиновництво змальоване автором з великою викривальною силою. Кожен із персонажів — певний соціальний тип, який уособлює той чи той прошарок суспільства. Нечесних градоначальників М. Гоголь викриває в образі городничого Сквозника-Дмухановського, несправедливість російського суду — в образі Ляпкіна-Тяпкіна, недбальство соціальної служби — в образі попечителя богоугодних закладів Земляніки, низький рівень освіти — в образі наглядача училищ Хлопова, ганебність поштового відомства — в образі поштмейстера Шпекіна тощо. Кожний із них відчуває себе безкарним господарем у своїй справі, а тому ті сфери, які їм доручені, занепадають. Відповідно занепадає й уся країна. У п’єсі М. Гоголь зображував не конкретних людей і не окремі людські вади, а соціальну систему царської Росії загалом.

О с о б л и в о с т і с т и л ю. У творі М. Гоголя використано елементи комічних жанрів — фарсу, буфонади, водевіля, соціально-побутової комедії.

26.03.2020 року

Тема. Цикл петербурзьких повістей М.В. Гоголя: основні теми та проблеми. Побутовий, психологічний плани повісті "Шинель"

1. Читати повість "Шинель" на стор. 199-212 або переглянути фільм https://www.youtube.com/watch?v=YYXAlAHW9TU

2. Робота зі словником

Повість — епічний прозовий твір (рідше віршований.), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням.

3. Дайте відповіді на питання (письмово)

♦ У яку атмосферу Петербурга потрапляє читач повісті «Шинель»?

♦ Яким ми бачимо головного героя твору (портрет)?

♦ Про що свідчить його зовнішність?

♦ Що означає ім’‎я героя?

♦ Чи мав Башмачкін мету в житті, мрію?

♦ Коли вона у нього з’‎явилася та у зв’‎язку з чим?

♦ Про що він почав мріяти, чи можна його прагнення назвати високими?

♦ На які жертви він пішов заради здійснення мрії?

♦ Як поводився Акакій Акакійович на вечорі в помічника столоначальника?

♦ Про що це свідчить?

♦ Що трапилося того вечора?

♦ Як до цього поставилися чиновники, будочник?

♦ Що спричинило смерть Башмачкіна?

♦ Яка подія після смерті Акакія Акакійовича збурила нудне життя Петербурга?

4. Запам’ятайте (за можливості можете коротко занотувати в зошит)!

Ще 1833 р. М. В. Гоголь задумав книгу під назвою «Місячне світло в розбитому віконці горища на Василівському острові в 16-й лінії» — відображення соціальних протиріч великого міста, що «стирає межі між дійсністю й ілюзією в загальному таємничому колориті».

У Петербурзьких повістях («Невський проспект», «Ніс», «Портрет», «Шинель», «Записки божевільного») сюжети зосереджено довкола одного місця — столиці російської імперії, Петербурга. Наскрізна тема Петербурзьких повістей — оманливість зовнішнього блиску столичного життя, його уявної пишноти, за якою ховається низинна й вульгарна проза. «О, не вірте цьому Невському проспекту!.. Усе облуда, усе мрія, усе не те, чим здається!» — ці слова з повісті «Невський проспект» можуть слугувати епіграфом до всього циклу.

Замість людей Невським рухаються «франтівський сюртук з найкращим бобром... грецький прекрасний ніс... прегарні бакенбарди... пара гарненьких оченят і чудесний капелюшок... перстень з талісманом на випещеному мізинці... ніжка в чарівному черевичку. галстук, що викликає подив»¹, тощо. Тут Гоголь перетворив людину на річ: бездуховний світ омертвів і розсипався на деталі, на речі, зрештою людину замінив предмет.

¹ Цитату з повісті «Невський проспект» М. В. Гоголя наведено у перекладі за редакцією М. П. Тиміш-Лещенко.

У цьому циклі відбилися перші враження й перші розчарування митця від північної столиці, усі градації почуттів, починаючи від уявлення про Петербург як осередок розмаїтої людської діяльності, місця застосування сил і здібностей, аж до картини міста меркантильного й розкішного, у якому гине все чисте й живе. Гоголь змалював Петербург як дивне місто, що живе обманом і брехнею: ними просякнуті його вулиці, вони володіють душами його мешканців.

Зі звичайного, непримітного життя несподівано виникає фантастика, дивина, нічим не вмотивована, безпричинна. І тут виявляється, що в темній безодні петербурзького світу прихована страшна та похмура романтика: дійсність сповнена злом, що здатне набувати найфантастичніших форм і виглядів. Така подвійність зображення, коли реальність перетворюється на фантастику, а фантастика обертається на реальність, коли фантастичне й реальне неподільні, оголює примарність дійсності. Цю примарність Петербурзьких повістей Микола Васильович створив за допомогою гротеску.

Пригадаймо історію літератури: поміж героїв різних літературних епох ми вже зустрічали образи «сильної людини», «зайвої людини», «маленької людини». Образ «маленької людини» М. В. Гоголь майстерно створив у «Шинелі» — одній із Петербурзьких повістей.

якось письменник почув історію про бідного чиновника, який дуже полюбляв полювати. Ціною жорсткої економії й виснажливої понаднормової праці він зібрав гроші та придбав зрештою дорогу рушницю. Але першого ж дня, коли він на човні вирушив Фінською затокою, рушниця впала у воду. Утрата так засмутила чиновника, що він захворів і перебував на межі життя та смерті. Товариші дізнались про цю пригоду, зібрали гроші й купили йому таку саму рушницю. Із цієї історії виник задум написати повість, у якій розповідалось би про бідного чиновника, що виплекав собі мрію, а потім утратив бажане. Цією чудовою повістю Гоголь увів у літературу образ «маленької людини», яка живе безпросвітним життям і позбавлена елементарної поваги до себе,— образ Акакія Акакійовича Башмачкіна.

31.03.2020 року

Тема. Особливості сюжету й композиції. Образ Башмачкіна та засоби його створення. Образ столиці. Трактування фіналу твору М.В.Гоголя "Шинель"

1. Складання опорного конспекту уроку (запис до зошитів)

«Сюжет «Шинелі» дуже простий. Бідний маленький чиновник приймає важливе рішення й замовляє нову шинель. Поки її шиють, вона перетворюється на мрію його життя. Першого ж вечора, коли він її вдягає, шинель у нього відбирають злодії на темній вулиці. чиновник помирає з горя, і його привид блукає містом. Ось і вся фабула, але, звісно, справжній сюжет (як завжди у Гоголя) — у стилі, у внутрішній структурі цього... анекдоту»,— так переказав сюжет повісті Володимир Володимирович Набоков.

Експозиція повісті М. В. Гоголя «Шинель» — історія обрання імені для героя, його портрет і робота в департаменті. Зав’‎язка сюжету пов’‎язана з виникненням ідеї пошити нову шинель або полагодити стару. Розвиток дії — відвідування Башмачкіним кравця Петровича, збирання коштів на шинель за рахунок жорсткої економії на своїх потребах, перший вихід у обновці, відвідування іменин, на яких мали «обмити» й шинель. Кульмінацією дії є крадіжка нової шинелі. Розв’‎язка — марні намагання героя повернути шинель; смерть Башмачкіна, який застудився без теплого одягу й горював через втрату своєї мрії. Завершує повість епілог — фантастична історія про привида чиновника, який шукає свою шинель.

Оповідь у «Шинелі» ведеться від першої особи. Оповідач добре знає життя чиновників, висловлює своє ставлення до того, що відбувається у численних ремарках. «Що ж робити! Винен петербурзький клімат»,— зазначає він щодо негарної зовнішності героя. Саме клімат і змушує Акакія Акакійовича шукати засобів для придбання нової шинелі, через яку потім він і гине. Цей мороз — алегорія усього гоголівського Петербурга.

Усі художні засоби, які використовує Гоголь у повісті: портрет, деталі інтер’‎єру помешкання, у якому проживає герой, сюжет, гра слів, каламбури та інші засоби комічного — наводять на думку, що перед нами — «маленька людина», яка, з одного боку, викликає співчуття, а з іншого — навіть певний осуд.

2. Скласти характеристику образу Башмачкіна за таким планом (письмово)

1. Зовнішність.

2. Поведінка.

3. Ставлення оточення до персонажа.

4. Ставлення Башмачкіна до навколишнього світу.

5. Моє ставлення до образу Акакія Акакійовича.

3. Порівняйте світи Башмачкіна, зробіть висновок (запишіть до зошита)

Зовнішній світ

Похмурий, сповнений нелегкої щоденної праці, принижень із боку не лише начальства й молодих чиновників, а навіть від сторожів; мороз додає проблем; довкола чиниться беззаконня, а «значні люди» не виконують своїх службових обов’‎язків, погано ставляться до простих людей

У старій шинелі

Сумирний, старанний, боязкий, звик терпіти приниження, не здатний до творчості; усе життя переписує папери; «маленька людина» з убогим внутрішнім світом; своєрідний «ксерокс».

Внутрішній світ

Убогий, безрадісний; єдина втіха — переписування паперів, яке є улюбленим заняттям героя, заняттям, сповненим особливого, таємничого й незбагненного змісту

У новій шинелі

Жвавий, упевнений; усміхається, спілкується, чи не вперше навіть згоден розважитися; зацікавився світом довкола, відчув смак життя

4. Продовжте речення: «Для мене «маленька людина» — це...».

02.04.2020 року

Тема. М.В. Гоголь "Шинель". Тема "маленької людини"

1. Робота з цитатою (письмово)

Т.Шевченко писав: «Перед Гоголем слід благоговіти як перед людиною, обдарованою найглибшим розумом і найніжнішою любов'ю до людей.»

Як ви розумієте слова відомого українського поета Т.Шевченка?

Чи згодні ви з його думкою про Миколу Гоголя?

Назвіть відомі твори письменника.

2. Вправа «Займи позицію»

На які жертви він пішов заради здійснення мрії?

Як вплинуло на героя прагнення пошити шинель?

Яким був Акакій до дня, коли зумів придбати обнову? Скільки вона коштувала?

Як поводився Акакій Акакійович на вечорі в помічника столоначальника?

Про що це свідчить?

Що трапилося того вечора?

Чи  хто-небудь  співчуває  Башмачкіну?  

Як Акакій Акакійович ставився до служби?

Як би ви назвали його, вживши сучасну лексику, зважаючи на рід діяльності і ставлення до своєї роботи?

Охарактеризуйте головного героя.

Чи таким ви його уявляли?

3. Психологічне спостереження за поведінкою героя (письмово)

Як вплинула розмова з генералом на Акакія Акакійовича?

Якою була поведінка Акакія Акакійовича під час розмови з   високим чиновником та після неї?

Що спричинило смерть Башмачкіна?

4. Творча робота «Кодекс великої людини»

Даруй щастя тому хто поряд, і воно не обійде тебе стороною!

Помічай тих, кому сьогодні не комфортно, і спробуй зробити для них щось приємне!

Захисти тих, хто потребує твоєї допомоги, не будь осторонь!

Помічай неприємності, несправедливості і стань на захист слабших!

Поглянь на дзеркало своєї душі!

5. Прийом «Передбачення» (письм)

Якби сьогодні Гоголь жив, про що би ти його запитала?

07.04.2020 року

Розвиток мовлення (письмово)

Тема. Зіставлення специфіки розкриття теми грошей та їхнього впливу на людину у творчості О. де Бальзака й М.В.Гоголя

1. Як навчитися писати твори: кілька корисних порад

Кілька правил успішної роботи з творами:

• Скажіть «ні» переписуванню. Звісно, важливо читати так звану «критику», але якщо займатися подібним плагіатом, то це не буде розвивати ваші здібності в написанні творів. Можна використовувати її лише для того, щоб направляти свою думку в потрібне русло. Враження, твердження, висновки – повинні бути лише ваші власні.

• Якщо йдеться про твір за літературним твором, варто його обов’язково прочитати. І вам не допоможе короткий зміст. Ви самі повинні розуміти зміст роману, повісті чи оповідання, самі робити відповідні висновки і висловлювати свою думку.

• Перш ніж написати твір, варто скласти план. Якщо вам важко дається написання творів, краще зробіть це не в «умі», а на папері. Щодо плану, то тут повинні бути присутні три головні частини – вступ, основна частина і висновки.

• Якщо ви не зрозуміли чогось із твору, втратили сюжетну лінію, можливо, краще перечитати твір ще раз.

• У разі прочитання критики, якщо, скажімо, вам сподобалась чиясь думка, спробуйте розвинути її своїми словами. Оцініть, наскільки вона відповідає думці твору

• Не забувайте про цитати. Це підкреслить вашу обізнаність у темі.

• Читайте приклади хороших творів. Так у вашій голові відкладеться правильна структура написання, образи та звороти. Зрештою, ви подумки привчите себе до правильної роботи зі словом.

• Думайте про твір заздалегідь. Не сідайте за чистий аркуш і не починайте все «з нуля». Ідете в магазин, подумайте: з чого почати твір, як закінчити.

• Ну і головна порада – підвищуйте свою грамотність.

2. Рекомендовані слова й вирази у творі-роздумі

ТЕЗА.

На мою думку, … Я вважаю, … Мені здається, що …

АРГУМЕНТИ.

Аргументом на підтвердження моєї думки може бути те, що …

Щоб підтвердити свою думку, скажу таке:

Моє переконання ґрунтується на тому, що, по-перше, … , по-друге…..

ПРИКЛАДИ

Перший: На згадку приходить герой …

Українська література дає багато прикладів. Один із них – …

У зв’язку з порушеною проблемою згадується фільм …

Другий: Хочу навести приклад із власного життя …

Хоча мій власний життєвий досвід ще порівняно малий, можу сказати, що …

Згадаймо постать видатного історичного діяча …

ВИСНОВОК

Підсумовуючи зазначене, можу стверджувати …

Отже, дійшов висновку, що …

На завершення свого роздуму підсумую, …

Таким чином, можна зробити висновок, що …

Для зв’язку думок у творі використовуйте вирази:

По-перше, по-друге, …

Хочу зазначити, що …

Як вже стверджувалося, …

Як можна було переконатися, …

09.04.2020 року

Тема. "Стара" і "нова драми". Зміни у драматургії ХІХ - початку ХХ СТ.

1. Перегляньте відеоурок https://www.youtube.com/watch?v=Xbw6qW9LWCA

2. Ознайомтеся з цитатною доріжкою.

ü «Сльози людей стали мовчазними, невидимими, це сльози їхньої душі, за ними — сутність світу». (М. Метерлінк)

ü «Цікавою може вважатися лише та драма, в якій порушуються й розглядаються проблеми, характери, вчинки героїв, що мають безпосереднє значення для сучасної аудиторії». (Б.Шоу)

ü «Глядач має залишати театральну залу з тривожним відчуттям того, що життя, відображене в п’єсі, стосується його особисто, він має знайти якийсь вихід для себе й інших, бо сучасний стан цивілізації не сумісний із його розумінням честі й добра». (Б. Шоу)

ü «“Нова драма” має стати відлунням ілюзій, думок, почуттів і настроїв сучасного покоління». (А. Стріндберґ)

ü «Що хочуть бачити глядачі на сцені? Далеке минуле? Ні, вони хочуть бачити себе у звичних для них обставинах. Вони хочуть думати про те, що їх хвилює». (Г. Ібсен)

ü Найпроникливіші з-поміж критиків початку XX ст.. помітили, що в старому театрі йшлося про трагедію в житті, натомість у новому – про трагедію життя. (Б.Зінгерман)

3. Запишіть у зошит

«Старà дрàма» — термін для позначення драматургічних творів, що були створені до останньої третини XIX ст. в межах традицій жанру, стилю, напряму (античні драматичні твори, шекспірівський театр, твори класицизму, реалізму та ін.).

«Новà дрàма» — сукупність новітніх явищ у європейській драматургії наприкінці XIX — на початку XX ст., що засвідчили активні естетичні пошуки митців, появу нових драматичних жанрів, взаємодію різних напрямів, течій і стилів (реалізму, натуралізму, модернізму, символізму, імпресіонізму, неоромантизму тощо).

«Новà дрàма» виникла в атмосфері культу науки, бурхливого розвитку природознавства, філософії та психології. Відкриваючи нові сфери життя, вона ввібрала в себе науковий аналіз, усотала розмаїття мистецьких явищ, зазнала впливу різних ідейно-стильових течій і літературних шкіл – від натуралізму до символізму.

Біля витоків «нової драми» стояли Г.Ібсен, Б.Б’єрнсон, А.Стріндберг, Е.Золя, Г.Гауптман, Б.Шоу, К.Гамсун, М.Метерлінк та інші видатні письменники, кожен з яких зробив неповторний внесок у її розвиток.

«Нова драма» засвідчила перехід від реалізму й натуралізму до модернізму. У фокусі «нової драми» опинилися духовні колізії особистості, сутнісні проблеми буття, трагізм сучасного світу. У «новій драмі» немає соціальної типізації, у персонажах підкреслюється духовно значуще для епохи. Вона наближена до життя, залучає глядачів (читачів) до дії.

Показавши «трагедію життя», а не «трагедію в житті», драматурги закликали до осмислення глибинної суті дійсності, звільнення людського духу, пошуку шляхів відновлення світової гармонії світу. Театр перетворився на місце ідейних дискусій і духовних поривань. Зовнішня дія поступилася внутрішнім конфліктам. «Нова драма» розробляла модерністські принципи символізму, неоромантизму, імпресіонізму, експресіонізму, сюрреалізму тощо. Надзвичайно продуктивними були жанри психологічної та інтелектуальної «драми ідей», які зумовили подальший розвиток світової драматургії.

4. Опрацюйте у підручнику стор. 213-216.

14.04.2020 року

Тема. Генрік Ібсен (1828–1906). Роль Г. Ібсена в розвитку світової драматургії, його новаторство. «Ляльковий дім» як соціально-психологічна драма

1. Перегляньте відеоматеріал https://www.youtube.com/watch?v=bS7FwJe2Cbo

2. Перегляньте фільм https://www.youtube.com/watch?v=zXo5ig3ihqI

3. Коротко занотуйте відомості про Генріка Ібсена

Генрік Ібсен - найвідоміший норвезький письменник XIX століття. Завдяки йому розпочалося оновлення драматургії не тільки у Норвегії, а й в інших країнах світу. Літературознавці стверджують, що за своє довге життя Ібсен здійснив настільки вагомий внесок у розвиток норвезької національної літератури, що його порівнюють із здобутками в інших літературах романтиків, реалістів, символістів, натуралістів. Він був першовідкривачем, своєрідним оригінальним письменником, що зумів по-новому зобразити й витлумачити начебто вже відоме. Ідейні суперечки з сучасним йому суспільством стали для Ібсена головним випробуванням життя. Його персонажі - послідовні самотні люди, що воюють з усім світом, кидають виклик спокою й рутині більшості, не бояться сказати правду у вічі. Митець сподівався, що його думки, його біль зрозуміють читачі й глядачі. Генрік Ібсен здійснив переворот у царині драматургії і своєю творчістю могутньо штовхнув театр XX століття до нових обріїв. Три уроки поспіль ми будемо знайомитись зі здобутками великого норвежця й спробуємо оцінити й зрозуміти найкращий діамант у його літературній колекції - драму «Ляльковий дім».

Майбутній драматург Генрік Йохан Ібсена народився 20 березня 1828 р. в норвезькому містечку Шієні в родині заможного комерсанта. Коли хлопчикові було вісім років, батько розорився і для родини настали скрутні часи. У шістнадцять років Генрік починає самостійне життя учнем аптекаря в невеликому містечку Гемстаді - саме тоді він починає писати вірші в сентиментально-романтичному дусі. Генрік мріє стати лікарем та готується до вступних іспитів до університету Осло, але захоплюється театром і залишає навчання назавжди. (Слайд 11) Завдяки публікації п’єс "Катиліна" (1849) та «Богатирський курган» (1852) Г. Ібсен у 24 роки отримує посаду драматурга, режисера та художнього керівника норвезького театру в Бергені.

У 1850 році він переїздить до Кристіанії (сучасне Осло) і стає професійним літератором та очолює (1857 р.) столичний норвезький театр. У драматургії того часу панувала так звана національна романтика. Але Ібсен був переконаний, що «не дріб'язкове копіювання сцен побуту» робить письменника національним, а «той особливий тон», що несеться «назустріч нам із рідних гір із долин... але насамперед — із глибини нашої власної душі». Тому вцілому 5о-ті роки ХІХ століття були для Ібсена чергою невдач. Його п’єси провалилися, керівництво театру було незадоволено відвідуванням спектаклів.

У квітні 1864 року він виїхав за кордон, де й прожив — у Римі, Дрездені та Мюнхені — до 1891 року, лише двічі на короткий час відвідавши батьківщину. Подорожуючи світом Ібсен робить дорожні замітки, які пізніше успішно видає.

Всесвітньо відомим Ібсена зробили написані ним у той період «Ляльковий дім», «Пер Гюнт» та «Підпори суспільства».

Восени 1891 року Ібсен повернувся на батьківщину, а у 1898 році Норвегія урочисто відсвяткувала сімдесятиліття великого письменника. Невдовзі після сімдисятиріччя він пережив декілька ударів.

Г. Ібсен Пішов з життя 23 травня 1906 року в Бостоні після виснажливої хвороби, йому було 78 років. Похований письменник на меморіальному Спаському кладовищі в так званому «Гаю честі» м. Осло. Молот зображений на могилі Генріка Ібсена – це символ, узятий з його вірша «Рудокоп» («Bergmanden» (1863): «Глубже вниз, в земную грудь//пробивай мне, молот, путь! //Вглубь, - пока лишь хватит силы, - //шаг за шагом, до могилы» [переклад А.В. и П.Г. Ганзенов].

Усю творчість Генріка Ібсена умовно поділяють на 3 періоди.

1848-1864 - І період творчості — національно-романтичний. Оспівує героїчне минуле Норвегії. «Катіліна», «Богатирська могила»;

1865-1878 - II період творчості — реалістичний. Засудження буржуазної дійсності — «Бранд»,«Пер Гюнт»;

1878-1896 - III період творчості — створення «нової драми». «Ляльковий дім», «Привиди», «Дика качка».

4. Ознайомтеся

Історія створення

П'єса «Ляльковий дім» задумана в 1878 році (перші начерки із заголовком "Нариси до сучасної трагедії" датовані 19 жовтня). Ібсен прагнув у класичній формі трагедії висловити сучасні проблеми. Написано ж твір у 1879 році.

(Слайд 19) В основу драми Ібсен поклав реальну подію. Прототипом Нори стала норвезько-данська письменниця Лаура Кілер (уроджена Петерсон, 1849-1932). Під впливом п'єси "Бранд" 19-річна дівчина написала книгу "Дочки Бранда", яка вийшла у світ в 1869 році під псевдонімом. З нею познайомився Ібсен і порадив зайнятися літературою. Між ними зав'язалася дружба. Після смерті батька Лаура з матір'ю переїхала до Данії, де в 1873 році вийшла заміж за ад'юнкта Віктора Кілера. Він був доброю людиною, але іноді у нього траплялися припадки жорстокості, особливо болісно переносив він грошові проблеми. У 1876 Віктор захворів на туберкульоз. Його потрібно було лікувати на Півдні. Прохання Лаури, щоб він звернувся до свого багатого батька, нічого не дали. Тоді вона таємно взяла позику в банку. За неї поручився її впливовий багатий друг. У тому ж році вони з чоловіком відправилися до Швейцарії і Італії. Чоловік вилікувався від хвороби. На зворотному шляху в Мюнхені Кілери відвідали Ібсенів. Лаура по секрету все розповіла Сюзанні, дружині Ібсена. Після повернення до Данії знову потрібні були гроші для переїзду в інше місто. Лаура знову зробила позику у формі векселя. За неї поручився далекий родич, великий комерсант. До моменту закінчення векселя Лаура була хвора після пологів, без грошей. Родич теж був у складному матеріальному становищі і не зміг викупити вексель. Лаура в розпачі зважилася видати підроблений вексель - але передумала і знищила його. Всі її дії стали відомі її чоловікові. Спочатку він їй глибоко співчував, але під впливом сім'ї і друзів змінив своє ставлення до неї і став вимагати розлучення, який незабаром оформили. Дітей у Лаури забрали, її визнали психічнохворий, брехухою. Але минув час, чоловік попросив Лауру повернутися додому. Вона повернулася, знову стала його дружиною, з 1879 приступила до літературної діяльності і поступово виплатила всі борги. Після цього у неї було дві зустрічі з Ибсеном. Саме її життя стало основою для сюжету "Лялькового дому".

Сценічна доля твору.

Цікавою і складною є і сценічна доля п’єси «Ляльковий дім». На початку 1900 років ібсенівська драма заполонила всі європейські сцени. Перша постановка відбулася 21 грудня 1879 у Королівському театрі Копенгагена. Саме в цей час у п’єсах Ібсена грали Сара Бернар, Елеонора Дузе, Агнес Сорма. Найкращі акторки світу, граючи роль Нори, втілювали задум Ібсена по-різному. Італійська прима Елеонора Дузе не погоджувалась з авторським фіналом і драматург був змушений його змінити. Російська акторка Віра Комісаржевська навпаки повністю зберігала у заключній сцені ібсенівський текст. І обидва варіанти мали величезний успіх. На українській сцені п’єса вперше була поставлена ще в 1900 році в київському театрі «Соломон». Але публіка ще не була готова її однозначно сприйняти.

Сучасний театр також ставить драми Ібсена, особливою увагою режисерів користується саме драма «Ляльковий дім».

Фільми за творами Г.Ібсена регулярно знімаються на його батьківщині. Драма «Ляльковий дім» займає особливе місце, перша екранізація відбулась ще у 1973 році, режисер Арилд Брінкманн. За межами Норвегії драма була екранізована двічі у Великобританії 1973 року, у Франції 1973 року. Відомий також телеспектакль «Нора» російського режисера Іона Унгуряна екранізований у 1980 році. Екранізації • 1973 - "Ляльковий дім", режисер Джозеф Лоузі, у ролях Джейн Фонда, Едвард Фокс, Тревор Ховард, Девід Уорнер. Франція / Великобританія • 1973 - "Ляльковий дім", режисер Патрік Гарланд, у ролях Ентоні Хопкінс, Клер Блум, Ральф Річардсон, Денхолм Елліот. Великобританія • 1973 - "Нора. Ляльковий Дім", режисер Арилд Брінкманн, у ролях Кнут Рисан, Лісі Фьельстад, Пер-Теодор Хауген, Бенте Берсюм. Норвегія • 1980 – «Нора», телеспектакль, режисер Іон Унгурян, у ролях Л.Мальована, А.Ромашин, И. Кваша, В.Заманський, Е.Нікіщихіна.

Цікаві факти

У 2001 році ЮНЕСКО включило рукопис "Лялькового дому" в список програми " Пам'ять світу". На честь головної героїні п'єси Генріка Ібсена названий астероїд (783) Нора, відкритий в 1914 році.

На честь Г.Ібсена названо кратер на Меркурії.

5. Словникова робота

Ібсенізмом називають новаторський метод у драматургії кінця XIX - початку XX століття. Його розробив у своїй творчості норвезький драматург Генрік Ібсен, автор «п’‎єс про людську душу».

В основі художніх принципів ібсенізму лежить дискусійність порушених у творі проблем і зображення актуальних для сучасників конфліктів. Прихильники ібсенізму відстоювали необхідність реалістичного змалювання повсякденного життя звичайних людей.

Послідовники Ібсена намагалися пояснити — проаналізувати — різкі повороти в долях своїх героїв, виходячи із соціальних причин. Водночас воші акцентували увагу не на зовнішньому драматизмі обставин, а на внутрішньому конфлікті в душах героїв.

Ібсен, здається, володів здатністю будь-яку загальноприйняту, абсолютно звичну ідею повернути до глядача несподіваним боком, показавши штучність і облудність тої чи іншої норми життя добропорядного товариства, викликавши цим хвилю і здивування, і обурення. Новаторський метод Генріка Ібсена отримав назву ібсенізм.

6. Читати п’‎єсу стор. 223-235.

16.04.2020 року

Тема. Особливості драматичного конфлікту та розвиток сценічної дії (зовнішньої і внутрішньої) п’єси Г.Ібсена “ Ляльковий дім ”

1. Ознайомтеся з реальною історією, що послугувала основою сюжету. Г.Ібсену став відомим реальний факт, що був засвідчений у далекому містечку. Прототип Нори – Лаура Кілер, котра маючи наміри врятувати чоловіка і дітей, вчинила спробу видати фальшивий вексель за справжній, але вчасно одумалась й знищила його. Про її вчинки дізнався чоловік. Під тиском рідні та знайомих він розлучився з Лаурою. Дітей у неї забрали і привселюдно оголосили причинною та брехухою. Ця жінка стала жертвою суспільства.

2. Визначення проблематики п’єси. Запишіть до зошитів.

Проблеми, поставлені у творі:

моральна відповідальність людини за її дії,

«втрата ілюзій»,

справжні та фальшиві цінності,

свобода людської особистості,

несправедливі закони буржуазного світу.

3. Конфлікт драми Ібсена зав’язується ще до того, як починається власне її дія, тому що Нора підписала фіктивний вексель ще до початку дії «Лялькового дому».

Робота «Особливості драматичного конфлікту» (запишіть у зошит)

Конфлікт

Зовнішній (сюжетний) – таємниця Нори, її «кримінальний» вчинок як несвідомий виклик суспільству та його недосконалим законам.

Внутрішній (психологічний) – «пробудження» Нори, бажання по – справжньому розібратись у житті та його законах як один із методів показу внутрішньої гнилизни буржуазної сім’ї й суспільства.

Соціальний - зіткнення природних людських прагнень із застиглими, рутинними догмами суспільства.

4. Визначення особливостей розвитку сценічної дії.

У своїх п’єсах Ібсен широко використовує зовнішню і внутрішню дії, акцентуючи увагу на внутрішній дії, що допомагає розкрити приховані, глибинні суперечності, які не завжди вирішуються у фіналі та спрямовані на активізацію читацького (глядацького) сприйняття.

Дія зовнішня

вчинки героїв, події взаємовідносини та зіткнення персонажів.

Дія внутрішня

Життя душі героїв, умонастрої, зіткнення ідей, позицій.

21.04.2020 року

Тема. Композиція п’єси «Ляльковий дім». Образна система. Підтекст. Символіка. Відкритість фіналу

1. Перегляньте презентацію https://www.youtube.com/watch?v=ZnJl7mGoV-E

2. Законспектуйте у зошит.

Композиція п’єси «Ляльковий дім» має аналітичний характер. Аналітизм її полягає в тому, що твір розпочинається показом зовнішньої ілюзії щастя, а закінчується катастрофою. Драматург доводить, що злагода, комфорт, у яких живуть його персонажі, а також нібито доброзичливі взаємини між ними є оманою. У такий спосіб він розкриває суперечності сучасного йому світу. Але драму Г. Ібсена називають не тільки аналітичною, але й інтелектуально-аналітичною, бо вона завершується інтелектуальним осмисленням персонажами власного життя. Проте герої Ібсена не є рупорами його ідей. Вони промовляють те, що диктує їм логіка власного характеру, психологічну глибину якого майстерно розкриває письменник.

Драма має прихований зміст. Це – підтекст.

3. Словникова робота

Підтекст – прихований, внутрішній зміст висловлювання.

Інтелектуально-аналітична драма – драма, в якій присутня якась таємниця, що визначає розгортання подій. Герой завдяки розуму і його здатності осмислити події намагається змінити свою долю.

4. Перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=A-j_LYg7ZXc

5. Робота над будовою твору

Експозиція — напередодні Різдва, показане життя родини Хельмерів Зав’язка — у будинку Хелмерів з’являються фру Лінне та Нільс Крогстад: фру Лінне просить допомогти їй знайти роботу, а Крогстад — зробити йому «послугу».

Розвиток дії — Крогстад шантажує Нору. Жінка у відчаї шукає вихід зі скрутного становища.

Кульмінація — лист від Крогстада, з якого Торвальд дізнається про злочин дружини, а Нора — правду про Торвальда.

Розв’язка — Нора йде із дому, відкритий фінал.

6. Образи-символи та їхнє значення у п'єсі

У психологічній драмі Ібсена важливу роль відіграє символіка. Символічною є і назва п’єси — «Ляльковий дім». Маленька жінка постає проти суспільства, не бажаючи бути лялькою у ляльковому домі.

Ляльковий будинок - дім із несправжніми, фальшивими цінностями.

Новорічна ялинка - спочатку — зелена та вбрана, потім — облізла й непотрібна, як і сімейне життя Нори.

Мигдалеве печиво - улюблені ласощі героїні. Спочатку їла його, ховаючись від чоловіка, потім почала робити це відкрито. Спочатку була слухняною «лялькою» в руках чоловіка, а потім стала живою, мислячою людиною.

Образ тарантели - бурхливий, емоційний танець як передвісник потрясінь.

Маскарадні костюми - життя має не тільки зовнішній бік, але і внутрішній, воно примушує героїв знімати маски, показувати справжнє обличчя.

Різдво - народження чогось нового у житті головних героїв. Нора відчула себе не лялькою, а людиною, Торвальд, втрачаючи дружину, починає розуміти, що потрібне чудо, щоб сім’я, як раніше, була справді щасливою.

5. Творче завдання.

Скласти "Дерево рішень": як можна розв'язати проблему Нори?

23.04.2020 року

Тема. Позакласне читання. Бернард Шоу (1856–1950). «Пігмаліон». Особливості світогляду Б. Шоу

1. Перегляньте презентацію https://www.youtube.com/watch?v=mDnyZnJTmxM

2. Перегляньте відео "Історична казка: дивацтва Бернарда Шоу" https://www.youtube.com/watch?v=H8IHgZ4R9H8

3. Читати п’єсу"Пігмаліон" або прослухати аудіозапис https://www.youtube.com/watch?v=7fnIfDUO6Zk

4. Перегляньте фільм https://www.youtube.com/watch?v=esTA_eK5g0o

5. Ознайомтеся з життєвим і творчим шляхом Б. Шоу

«Мені до смерті набридли вигадане життя, вигадані закони, вигадані мораль, наука, світ, війна, любов, чесноти, пороки і взагалі все вигадане як на сцені, так і поза нею!» Так могла сказати лише людина, яка добре знала не вигаданий, а реальний стан справ «як на сцені, так і поза нею». Саме такою людиною був відомий письменник Джордж Бернард Шоу.

Майбутній драматург народився 26 липня 1856 р. в м. Дубліні. Ірландець Б.Шоу присвятив себе англійському театрові, не надто переймаючись національним питанням, його більше турбували соціальна й майнова нерівність, що заважала талановитій людині реалізувати свій творчий потенціал. Як важко біднякові пробитись у цьому світі, Б.Шоу знав із власного досвіду: через матеріальну скруту він не лише не здобув пристойної освіти, а й вимушений був тяжко працювати з 15-ти років. За 5 років службової кар’єри Б.Шоу помітно просунувся по службі, а ще – самотужки вивчився грати на фортепіано п’єси Бетховена і Моцарта. Юнак мріяв про літературу, тому після переїзду до Лондона, пропрацювавши недовго в телефонній компанії, вирішив присвятити себе творчості.

У 1870-і роки фаворитом у публіки був роман. Б.Шоу пише їх безупинно й посилає свої рукописи до всіх англомовних редакцій, навіть у далеку Австралію. Рукописи здебільшого повертали, тож юнак повною мірою пізнав, що таке злидні.

Б.Шоу не задовольнявся лише написанням романів, а й займався активною і публічною діяльністю. Тому в 1880-і роки він поринув у громадське й політичне життя, ставши вуличним промовцем. Драматург із подивом згадував про вулиці, переповнені людьми під час його виступів. Оратор міг би заробляти великі гроші, адже його запрошували для виступів усілякі громадські клуби, проте Б.Шоу грошей не брав, оскільки не торгував своїми політичними поглядами, які ні для кого не були таємницею: майбутній драматург був прихильником соціалістичного суспільного устрою

Політичні погляди Б.Шоу знайшли втілення не тільки в його вуличних промовах, а й у творах, що згодом друкувались у невеличкому журналі соціалістичного спрямування. Навіть свою першу п’єсу письменник пише не з мистецьких, а з ідейних міркувань. Фактично Шоу стояв біля витоків соціальної і політичної англійської п’єси XIX ст..: «Я пишу п’єси з конкретним наміром прищепити народу свої переконання…. Іншого поштовху для написання п’єс у мене немає. Вся велика література є журналістикою… Нехай інші культивують те, що називають літературою, я – за журналістику».

Успіх прийшов до Б.Шоу, коли йому було вже під 30. На початку 1885 р. відомий літературний критик і перекладач Ібсена В.Арчер звернув увагу на високого і худого рудобородого чоловіка, що сидів неподалік від нього в читальному залі Британського музею. На столі в чоловіка лежали французький переклад «Капіталу» К.Маркса та партитура опери Р.Вагнера «Тристан та Ізольда». А невдовзі Б.Шоу був уже літературним, художнім, музичним і театральним оглядачем кількох провідних англійських періодичних видань. Саме як критик він і здобув уперше популярність.

На початку 1890-х років Б.Шоу приділяє багато уваги проблемам театру, він стає палким прихильником «нової драми» і насамперед – творчості Г.Ібсена. ці його погляди знайшли втілення у відомій праці «Квінтесенція ібсенізму» (1891). Блискучий оратор і майстер дискусії, Б.Шоу наголошує на полемічності драматичного твору, унаслідок чого з-під його пера й виходили драми-дискусії.

Шлях Б.Шоу на світовий театральний Олімп був нелегким: «Професія місіс Воррен» (1894) була заборонена, під час вистави «Зброя і людина» (1894) майбутній англійський король Едуард VII демонстративно покинув ложу. Переломним у його театральній кар’єрі став 1898 р., коли драматург отримав гонорар за свою п’єсу «Учень диявола» (1896 – 1897), що з успіхом ставилась у театрах США. Саме цей гонорар поклав початок матеріальному добробуту письменника і дозволив йому одружитися із «зеленоокою мільйонеркою» Шарлоттою Пейн-Таушенд.

На початку XX ст.. Б.Шоу зажив слави одного з провідних драматургів світу. За 70 років літературної діяльності він створив безліч цікавих п’єс. Та одна з найяскравіших – «Пігмаліон» (1913) – написана для англійської акторки Стеллі Патрік-Кемпбелл. Реакція критики й публіки на п’єсу ошелешила письменника: ні про яке кохання, а тим більше одруження Гігінса і Елайзи не може бути й мови! Бернард Шоу навіть дописує розлогий епілог, абсолютно неможливий для театральної постановки, у якому розповідає про подальшу долю Елайзи, котра вийшла заміж за Фредді, і пояснює, чому вона відмовилася (з поваги до інтелектуальної власності) від задуму давати приватні уроки з фонетики і таки взяла гроші в Пікерінга. Проте публіка все одно сприймала стосунки дивакуватого професора і бідної квіткарки як іще одну поетичну історію кохання. Коли ж у автора п’єси запитували, про що ж, зрештою, «Пігмаліон», він відповідав: «Про фонетику». Шоу, звісно, лукавив. Відповідь він уклав у вуста Гіггінса: «Як це страшенно цікаво: взяти одне людське створіння й зробити з нього щось зовсім інше, давши йому нову мову. Це ж заповнює щонайглибшу прірву, яка відділяє клас від класу й душу від душі».

У 1925 р. Б.Шоу отримав Нобелівську премію з літератури «за творчий доробок, позначений ідеалізмом і людяністю, зокрема за запальну сатиру, що нерідко буває пройнята дивним поетичним чаром».

Помер видатний письменник 2 листопада 1950 р. в англійському місті Ейот-Сент-Лоренс.

6. Словникова робота

Метаморфоза – це перетворення.

Пігмаліон – це символ творця, що оживив творіння свої рук.

7. Коротко занотуйте в зошит

«Відтворення античного міфу про Пігмаліона у літературі та живописі».

«Пігмаліон» в літературі

Як вже відомо, за основу своєї блискучої комедії «Пігмаліон» Бернард Шоу обрав сюжет міфу «Пігмаліон і Галатея». Цей міф існував у Стародавній Греції і був запозичений давньоримськими митцями. Публій Овідій Назон у X книзі «Метаморфоз» розповідає історію царя Кіпру, скульптора Пігмаліона, що вирізьбив прекрасну статую дівчини зі слонової кістки і закохався в неї. У ХІІ столітті англійський поет і драматург Марстон написав поему «Перетворення статуї Пігмаліона».

Вільям Шекспір переказав сюжет міфу про Пігмаліона і Галатею в останній сцені «Зимової ночі».

Для Руссо, німецьких поетів-романтиків Пігмаліон був символом закоханого, який силою свого почуття зумів створити ідеал краси.

Наприкінці XIX століття до міфу звертаються драматурги В. Морріс у поемі «Пігмаліон і Галатея» та В. Швенк Гілберт у комедії «Пігмаліон і Галатея».

«Пігмаліон» в мистецтві

Не тільки митці слова зверталися до образів Пігмаліона і Галатеї. У світі є безліч картин відомих і маловідомих художників, скульпторів, яким сюжет даного міфу прийшовся до душі. До сюжету міфу «Про Пігмаліона і Галатею» звернулись:

в живописі — Луї Гауффер, Джуліо Баргелліні, Жан-Леон Жером, Жан Батіст Ванлоо, Франсуа Буше, Пабло Пікассо,

в скульптурі — Етьєн Моріс Фальконе та ін.

в музиці – Жан-Філіп Рамо.

Індивідуальне повідомлення учнів

Творча історія п’єси «Пігмаліон»

Одним із вершинних досягнень Дж. Б. Шоу є комедія «Пігмаліон». Драматург писав цю п’єсу 4 роки. Роботу над твором було завершено 1912 р., а поставили його 1913 р. у Берліні та Відні.

Прем'єра «Пігмаліона» у Лондоні відбулася 11 квітня 1914 року і стала сенсацією театрального життя Англії. Відома акторка Стелла Патрик-Кемпбелл - дуже гарна жінка - блискуче зіграла 17-літню квіткарку.

Відтоді «Пігмаліон» не зупиняє своєї тріумфальної ходи сценами світу.

У 1957 р. у Нью-Йорку Фредерік Лоу поставив мюзикл «Моя чарівна леді». А ще через 7 років глядачі побачили екранізацію цього мюзиклу. Роль Елізи в ньому зіграла відома акторка Одрі Хепберн.

“Пігмаліон” аналіз твору

Головні герої

«Пігмаліон» – квіткарка з нижчого стану на ім’я Еліза Дуліттл; її батько, який працює сміттярем; полковник Пікерінг; вчений Генрі Хігінс; а також місіс Хілл з дітьми (дочка і син на ім’я Фредді). Ідея п’єси “Пігмаліон” полягає в тому, що навіть бідна і неосвічена людина може стати культурною і прекрасною, якщо буде трудитися!

“Пігмаліон” проблематика

У «Пігмаліоні» Шоу поєднав дві однаково хвилюють його теми: проблему соціальної нерівності та проблему класичної англійської мови. Б. Шоу особливо яскраво зміг у своєму творі висвітлити проблему нерівності людей в умовах суспільства. У кінці твору Еліза, вже освічена, залишається ні з чим, як була до цього, тільки з трагічним усвідомленням свого матеріального становища і тонким почуттям безмежної несправедливості до людей з нижчого стану. У підсумку дівчина повертається в оселю Хіггінса, але її вже там цінують і приймають як рівну, “свою”, як повноцінну особистість. П’єса має і повчально-виховну цінність, що стосується освіти. Адже правильна освіта і виховання відіграє далеко не останню роль в житті будь-якої особистості. Сам Шоу мету своєї п’єси визначив наступним чином: «” Пігмаліон “- це насмішка над шанувальниками” блакитної крові”…

Головна ідея п’єси: вищі класи відрізняються від нижчих тільки одягом, вимовою, манерами, освітою – і ці соціальні прірви можуть і повинні бути подолані. Талант Хіггінса і благородство Пікерінга дійсно роблять з квіткарки герцогиню, і це можна розуміти як символ майбутнього суспільного прогресу і розкріпачення, до якого закликали Шоу і його однодумці. Для утвердження в суспільстві справедливості, стверджує драматург, головне – перемогти злидні і неуцтво. Позбавлення Елізи від цих бід зміцнюють кращі якості особистості, притаманні їй і колись – порядність, почуття власної гідності, душевну чуйність, енергію. На менш сильні характери, начебто Дулиттла-батька, бідність діє руйнівно. Хіггінс, який в ході «експерименту» сприяв духовному звільненню Елізи, робив це ненавмисно, він не в силах стати вище чисто егоїстичних міркувань. Душевна черствість Хіггінса, нездатного на розуміння і повагу до Елізи, уособлює бездушність англійського суспільства, і в цьому трагізм фінальної ситуації п’єси.

28.04.2020

Тема. Твір на тему: «Чи можна дім Хельмерів назвати ляльковим» (за п’єсою Г.Ібсена «Ляльковий дім»)

1. Озайомтеся https://zno.if.ua/?p=977

2. Давайте згадаємо https://www.youtube.com/watch?v=kt71vol_Rag

3. Напишіть твір на задану тему.

4.. Прочитайте приклад твору

Чи можна дім Хельмерів назвати ляльковим? (за п'єсою Генріка Ібсєна «Ляльковий дім»)

П'єса норвезького письменника-драматурга Генріка Ібсєна «Ляльковий дім», можна сказати, є самою відомою з його,творів в нашій стране. дія п'єси відбувається в другій половині XIX ст. Відображені в ній події спираються на реальні, що малі місце в родині письменниці Лаурі Кілер, знайомої Ібсєна.

Колі починаєш читати твір, то й благополучний красивий дім, й його мешканці, й їхні життя — все це зовсім не здається ляльковим чи вигаданим. Тут кипить життя, і вирують справжні пристрасті. Та чим далі заглиблюєшся у вір подій, стаєш свідком непростих родинних відносин, починаєш відчувати й зверхність почуттів, й нещирість стосунків. З добрими намірами Нора вдається до брехні. Чому? Вона хоче допомогти хворому чоловікові, та не хоче турбувати хворого батька, тому за підробленим векселем отримує гроші в банку. Потім, відмовляючи собі в усьому, поступово виплачує борг потай від чоловіка. Мені здається, ця ситуація фальшива й неправильна: якщо Чоловік й дружина кохають одне одного, то між ними має бути секретів. Вочевидь, Нора не відчувала щирості в почуттях чоловіка, якщо боялася йому зізнатися. Так й вийшло. Дізнавшись разом узяте, Хельмер, який лише недавно називав свою жінку пташкою та білочкою, уже називає її злочинницею, що зруйнувала його життя, не так на ті, що Нора старалася для нього. Чому ж він не хоче зрозуміти свою «лялечку»?

Бо він завжди ставився до неї як до своєї власності, ляльки, іграшки, й ніколи не вважав її особистістю. Нора пронизливо починає розуміти своє становище — колися вона був лялечкою-донечкою.для тата, тепер вона лялечка-дружина... вона розуміє, що навіть до своїх дітей переносити, як до ляльок. У кінці п'єси Нора уже перестає бути «лялькою», «соловейком», вона на повний голос говорити про свою людську гідність, про своє право бути людиною. Це несподівано для Торвальда, бо конфлікт благополучно закінчився й «лялечка» має зайняти своє звичайне місце.

Дійсно, дім Хельмерів ляльковий, бо він побудований на нещирих стосунках, брехні, непорозумінні. Такі конфлікти Р. Ібсен виніс на Сцену. Письменник не побоявся заговорити про становище жінки в тогочасному суспільстві, про її декларація про власну точку зору, про її рівні права із чоловіком. Це було б зовсім новим для норвезької та і для усієї світової драми. Ібсен почав будувати новий театр, куди глядач мав прийти не відпочивати, а думати. І ще одна особливість Ібсена — він залишає фінал відкритим. Так до кінця і не зрозуміло — то пішла Нора чи ані? Двері лише причинені і них видніється дитяча кімната. Можливо, Нору зупинить її материнський обов'язок? Гадаю, автор хотів закликати глядачів до участі в обговоренні проблеми. Хай дискутують, сперечаються, але й лише не помирають духовно, ганьби не будуть пасивними! Здається, Ібсену це вдалося. Він підняв голос за вільну людину, свої, щоб ніхто непросто іграшкою, лялькою в чужих руках, щоб сус-пільство складалося не із «лялькових», а справжніх, міцних осель, де панують кохання й щирість, взаєморозуміння й повага.

30.04.2020 року

Тема. Рей Дуглас Бредбері (1920–2012). Тривога за майбутнє суспільства в романі-антиутопії «451° за Фаренгейтом».

1. Перегляньте презентацію https://www.youtube.com/watch?v=UtKWdbMTUF8

2. Опрацюйте (кокротко запишіть у зошит) https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D0%B9_%D0%91%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B1%D0%B5%D1%80%D1%96

3. Читати https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=406 або прослухати аудіозапис https://www.youtube.com/watch?v=jz9k0dwlKqM