Тканини
Виши́ва́нка — новітня назва народної руської (української й білоруської) сорочки, прикрашеної орнаментованою вишивкою. Важлива складова українського національного вбрання. Поділяється на жіночі й чоловічі сорочки. Має спільне походження з вишитими сорочками слов'янських народів Східної та Центральної Європи. Від часів середньовіччя традиційно носилася як повсякденний та святковий одяг. З ХХ століття носиться окремо, разом з костюмом, як святковий, патріотичний та культовий одяг. Традиційна вишивка сорочок має оберегове значення й різниться залежно від регіону.
Жилет вишитий чудово підходить до вишитого одягу на святкові події, для виступів на сцені та для інших заходів. Чудово підходить як для жіночого , так і для чоловічого гуцульського костюма.
Рушник є твором народного мистецтва, втіленням національної культури. Основне призначення рушника - обрядове. Українські майстрині для кожного значного обряду вишивали окремі рушники, вкладаючи в візерунки оберегову символіку і намагаючись зробити їх максимально красивими. Після виконання обрядової функції рушник прикрашав інтер'єр хати і служив не тільки оберегом, але і декоративним елементом.
Фарту́х — предмет одягу різного крою, з різного матеріалу, який одягають під час роботи, щоб запобігти забрудненню одягу спереду, зокрема, жіночий одяг у вигляді шматка тканини певного розміру та фасону, який одягають спереду на сукню, спідницю.
В Україні фартух був переднею частиною поясного жіночого одягу. Цю частину одягу носили в Україні зi зшитим поясним одягом, тобто зі спідницями, андараками, димками, сукнями, літниками. На півночі України переважали білі фартухи з затканою червоною крайкою внизу. Досить багато та гарно оздоблені були фартухи на Поділлі, Прикарпатті та Карпатах, де їх часто вишивали шовковими шнурами, стрічками, тощо.На Київщині до плахти носили червоні або сині попередниці, а до спідниць носили білі вишиті фартухи. На Поділлі до спідниць носили білі більше або менше вишиті попередниці.
Ткали в основному жінки та дівчата, але чимало було ткачів-чоловіків. Ткали, як правило, з ранньої весни до початку польових робіт. Ткати намагалися при повному місяці, у великі пости. У день, коли ставили кросна (ручний вертикальний ткацький верстат), у хаті обов’язково топилося, бо вологі нитки рвуться і по них погано ходить човник. Не всі жінки в селі вміли добре навивати кросна: для цього найчастіше запрошувалися вмілі майстрині. За народним повір’ям, небажано, щоб за цією роботою спостерігав хтось сторонній.
Вишиті картини.
Вишиті рушники та серветки.
