Дерево
Ді́жка (зменшувальна форма від «діжа») — циліндрична посудина, зазвичай дерев'яна, виконана в бондарській техніці (із окремих клепок і стягнена дерев'яним або металевим обручем).
Бочка — ємність циліндричної форми (дерев'яні варіанти — з опуклими боками посередині), з двома плоскими днищами. Призначена для транспортування та зберігання рідких та інших речовин. Іноді бочку помилково називають "діжкою", але на відміну від діжки, дерев'яна бочка — це бондарний виріб, що має не прямі, а округлі боки, а також два днища.
Дерев'яні бочки виготовляють з окремих, припасованих одна до одної дощок (клепок), стягнутих обручами. Далеко не всі породи дерева можуть бути використані для виробництва бочки, найкраще для цього підходить дуб. Обручі роблять з сталі, дерев'яні — в'язу або ліщини. Клепку для бочок виготовляють шляхом колення колод — це єдиний спосіб зберегти неушкодженими довгі волокна дуба, які гарантують герметичність бочки. Днища складають з донних клепок, з'єднаних між собою дерев'яними шипами, а потім вирізають відповідно до розмірів дна.
Дерев'яні кухлі для пива були винайдені в незапам'ятні часи стародавніми шумерами. А в Німеччину пиво, разом з традицією пити його з кухлів, потрапило завдяки Гамбринусу, німецькому королю, що жив в XVI столітті. З тих пір, людство дізналося, що таке чеський оригінальний кухоль для пива.
Бубон був найпоширенішим ударним інструментом в українській народній музиці (інша назва — решітка). Легкий дерев'яний обідок, обтягнутий з одного боку шкірою, — це найпростіша конструкція бубна, що був відомий в Україні ще за часів Київської Русі. Бубон супроводжував танцювальну музику, входив до складу полкової музики війська Запорізького
Стіле́ць дерев’яний, обтягнутий шкірою. Приблизно 18 століття.
Корито – дерев'яна довгаста посудина для годівлі або напування тварин чи птиці. Вислів "при кориті" вживають в іронічному значенні – про людей, які мають доступ до влади і збагачуються за рахунок зловживань своїми повноваженнями, привласнення бюджетних коштів.
Корито українці ще називали ночвами, ваганами та нецьками. В давнину їх вирізали з цільних колод – прямокутними або човноподібної форми. Використовували в господарстві й побуті – купали дітей, прали, розчиняли тісто, сікли овочі та зелень, віяли зерно й крупи.
Кача́лка або вало́к, рідше тачі́вка — інструмент циліндричної форми, який використовують в кулінарії для виготовлення виробів із тіста.
Качалка виготовляється з дерева, металу чи пластмаси. Може мати по боках ручки для зручності в користуванні.
До поширення прасок у селі качалку використовували і для прасування одягу — намотану на качалку білизну викачували за допомогою рубля.
Ґонт — покрівельний матеріал у вигляді клинчастих дощечок, драниць, плашок фігурної форми, які мають поздовжнє з'єднання. На Поліссі часто замість слова «ґонт» використовують слово «тес». Буває шпунтовий, колотий, пиляний. Майстрів з виготовлення ґонту звали ґонтарями.
Пральна дошка — пристосування для ручного прання, що складається з ребристої поверхні, по якій інтенсивно треться намочений в мильному розчині одяг з метою забезпечення ефективнішого проникнення частинок миючого засобу в поверхневий шар тканини і подальшого видалення частинок бруду. Як спеціальне пристосування пральна дошка з'явилася, мабуть, на початку XIX століття — до цього білизну терли об каміння та інші природні поверхні.
Прядка, як і інші знаряддя праці, була наділена чітким сакральним значенням. Вона й досі відома в народі як символ життя і часу. Вертіння прядки породжує магічну силу, створює коло. Взагалі, колесо прядки – знак складний, містить у собі численний ряд семантичних нашарувань. Найбільш відома його символіка, викликана ідеєю аналогії: колесо–сонце, поєднання уявлень про космічний і земний час, образ коловорота. Прядка була атрибутом міфологічної істоти-жінки.
Ручні ткацькі верстати, які використовувалися у народному ткацтві, були горизонтальними і вертикальними. Вони мали низьку продуктивність і використовуються в наш час здебільшого для виготовлення унікальних художніх тканих виробів. Ткач замінює шпулі з нитками піткання в човнику, ліквідує обриви ниток, стежить за роботою верстата. Ткацькі верстати були легкими, рухомими та незначними за розміром, що давало змогу розміщувати їх у селянських хатах. Техніка ткання на верстатах залежала від практичного застосування тканини. Типовою ознакою, характерною для ткацьких верстатів, була обмежена ширина полотна 60-80 см.
На початку 19 ст. часто ткали тканини з фабричних ниток. На Поділлі, в прикарпатських районах поширеним було використання на основу для ткання льняних ниток, а на поробок - фабричних.
Інструменти для ткацтва.
Кия́нка — столярний молоток із деревини твердих порід, поліуретану або гуми. Киянка використовується для роботи з долотами й стамесками, руків'я яких мають обжимне кільце. Використання киянки оберігає держак ріжучих інструментів від пошкоджень.
З давніх-давен шкатулки використовувалися для зберігання цінних предметів і прикрас. Вони мають різні форму, розмір і колір. Шкатулки виробляють з різних матеріалів.
Деревянная сільничка є, мабуть, найбільш традиційним варіантом посуду, призначеної для зберігання і подачі солі на стіл.
Жорна мають дуже просту будову: два круглі камені, влаштовані в коробці, та пристрій, за допомогою якого крутили горішній камінь.
За термінологією в Україні жорна поділялись на два типи: відкриті й закриті. До першого належали пристрої, камені яких були частково або повністю відкритими, і борошно висипалось безпосередньо на підстелене рядно.
Хлібна лопата — прямокутна або овальна дерев'яна дошка на довгому дерев'яному руків'ї для садіння хлібів і пирогів у піч і діставання їх звідти.
Дерев'яні ложки - це відображення самобутності нашої української культури та наших культурних традицій. Дерев'яні столові прибори прийшли до нас з глибини давніх часів, всім подобався їх неповторний колорит.
Тримач для знімання взуття.
Бджоли́ні стільники́, також щільники́— воскові будівлі бджіл, призначені для зберігання запасів корму (меду та перги) і вирощування потомства; також — гніздо бджолиної сім’ї.