Цікавий матеріал для аналізу строфи та її розвитку в сучасній поезії дає творчість поета-шістдесятника Ігоря Калинця. Багатство його строфіки полягає передусім у вдалому поєднанні традиційних строфічних засобів з суто індивідуальними, завдяки чому практично в кожній його поезії відчувається новаторство й авторська оригінальність. Спираючись головним чином на двоскладові розміри (найчастіше це ямб), Калинець досягає справжньої віртуозності, вражаючи різноманітністю та глибиною ритміко-інтонаційного варіювання. Різностопність двоскладових метрико-ритмічних рядів виступає тут засобом підвищення композиційної ритмічності та збагачення побудови строфи. Отже, звертаючись до традицій класичного вірша, Калинець вибудовує власне поетичне світорозуміння, за висловом В. Неборака. «відчиняє скриньку власного вертепу».
У поетичній практиці Калинця вільному віршеві відведено окреме місце. Для його верлібрових творів характерні: ритмічна вивільненість. різноманітне інтонаційне варіювання, складна система ритмічних закінчень, взаємозв’язок і взаємозалежність метрико-ритмічних рядів між собою. Якщо навіть групи віршів, об’єднаних синтаксичним зв’язком, не співвідносяться з римою, то її замінює система анафоричних повторів, використання різноманітних варіантів синтаксичного паралелізму. Вільні вірші Калинця можна умови поділити на декілька груп (поділ суто на формальних особливостях верлібру митця).
1. Вільний вірш, для якого характерне введення додаткових словесних акцентів в межах одного метрико-ритмічного ряду та пов’язане з цим членування даного ряду. Як правило, в цих поезіях не вживаються розділові знаки, кожне слово (інколи сполука двох-трьох повнозначних слів) записується з нового ряду. Поезія ділиться на окремі частини, кількість рядів у яких може коливатися від одного до п’яти-шести. Інколи в таких поезіях наявна рима:
панно з козубом
з очима на просцу
більшими
за айстри у лісовика
вже й наче що з ратицями
осінь грибів
осінній настрій випрошую
вже я
лагідний та думаю
мов щойно як квітку
з ікони з городця
вашого
кучері з позолітки вкрасти
елегійно панно
дзвонять... з очима
щодня більшими
ходжу за айстри
Інтонаційні розтини порушують звичайний спосіб мовлення, вичленовуючи окремі слова або сполуки слів, акцентують увагу читача на кожному зі слів, увиразнюють поетичні висловлювання. Таке поступове інтонаційне членування призводить до того, що виділене слово (або сполука слів) стає первісною ритмічною одиницею, здобуває синтагматичну самостійність. Кожне слово стає самодостатнім і вивільненим від синтаксичної залежності) Семантичні зв’язки превалюють над синтаксичними. Поезія нараховує сім різнорядкових частин, з римуванням окремих рядів, що у взаємозв’язку з повторами та емфатичними заключеннями (інтонаційно окреслюється та виділяється перший катрен) створює своєрідні мелодійну лінію вірша. Друга семирядкова частина поезії складається з двох графічно невиділених частин: тривірша та чотиривірша. Членування в даному випадку пояснюється логічною завершеністю обох частин та характерним римуванням. Розподілу сприяє анафоричний словесний повтор у першому та четвертому рядах (вже й наче..., вже я...). Фактично, перед нами два катрени з попарним римуванням, записані в такий незвичайний спосіб. В результаті членування римуються лише заключні ряди кожної з частин.
Подібна структура характерна для більшості верлібрових творів Калинця: цикли «Причетність до родоводу». «Двома пальцями», «Тренос над ще однією хресною дорогою», «Обеліски диму», «Записки до тюрми». «Інтермедія «Калиновий герб».
У деяких (зокрема, в останній із названих) відчувається безперечний вплив фольклору. Відсутність певної метричної організації, суміжне римування, каламбури — все це схоже на райошник, який застосовується найчастіше саме в жанрі інтермедії.
2. Розглянемо ще один структурний тип запису верлібрового вірша:
Відреченність листка від дерева відреченність листка дерева землі неба
відреченність дерева від землі від очей
відреченність землі від неба
і се найкраснішої
весни
що то є відреченність коли листок з деревом
відреченність очей дерево із землею
від листка дерева землі неба земля із небом
Не важко відмітити ритмічну вивільненість даної поезії, членування на окремі словаї рядки зустрічається лише двічі, рима відсутня. Синтаксичний паралелізм, анафори (словесна та звукова), повтори притягують частини поезії одну до одної, але разом із тим кожна з них зберігає свою індивідуальність. Чим це пояснюється? Перша строфа складається з трьох неримованих рядів з анафоричними словесними повторами. Найбільш акцентоване слово —і «відреченність». воно входить у складну систему образів, змальованих поетом: листок — дерево, дерево — земля, земля — небо. Результатом співставлення даних словесних сполук є синтаксичний паралелізм. Цікаво порівняти лексико-семантичну природу цих сполук, адже кожна наступна фактично варіює ту саму думку, тільки на вищому щаблі. Різко відокремлене запитання на початку другої строфи задає її емоційний тон. До вже розглядуваної системи образів додається ще один — «очі», що зіставляються з листком, деревом, землею, небом. Посиленню синтаксичної спайки в строфі сприяє анадиплозисний повтор іменника «відреченність». Наступна строфа є дзеркальним відображенням останніх двох рядів попередньої. з тією різницею, що перші слова в рядах залишаються незмінними.
В останній, четвертій строфі, в загальну систему образів знову вплітається нове слово — «весна». Внаслідок інтонаційного членування першого ряду воно відділяється від попередньої фрази і виноситься на новий ряд, набуваючи таким чином синтагматичної самостійності. Фактично, воно виступає контекстуальним антонімом до слова «відреченність», к зв'язку з чим остання строфа сприймається як антитеза до першої.
Найсуттєвішою ознакою строфоїдів першого типу є наявність ритміко-інтонаційних розрізів. Унаслідок цього твір має ускладнену ритмічну структуру з системою послідовних взаємозв'язків. Це може бути мереживо звукових або словесних повторів, анафора, епіфора, анадиплозис тощо. Окремі слова та синтаксично несамостійні сполучення інтонаційно виділяються, і словесні наголоси не просто підлягають одне одному, а намагаються придбати характер самостійних опорних наголосів. У верлібрових творах другого типу наявність інтонаційного членування провідної ролі не відіграє. Тут найважливішим є семантична єдність окремих словесних сполук у межах одного строфоїду. На відміну від творів першого типу, рими в цих віршах, як правило, немає, тому синтаксичний паралелізм, повтори, емфатичні заключення створюють своєрідну мелодійну лінію таких поезій.
3. У циклі «Розмова з княжною» зустрічаємо поезії, надруковані без поділу на віршовані ряди, що співіснують з поезіями, де строфічність виявлена чітко. При читанні таких уривків відчувається поділ на ряди, хоч їх не розмежовує рима. У більшості творів даного типу спостерігається чітка ритмічна організація. Частини кожного ряду графічно не виділені, але фонетично позначені з такою завершеністю, що початок і закінчення ряду відчуваються однозначно:
В підхмарному колодязі, де розминулося минуле із
прийдешнім, зістала я невільником таємних голосів.
Проходять ніби тіні безтілесно і звуть себе то ратаями,
то лицарями або мудрецями. І відчуваю кожного
клітинкою своєю сі голоси незграбні, як орала,
сі голоси, немов булава замашисті, сі голоси
вкрадливі, як єлей — і всі вони водно взивають:
жінко, ти обірвала наших генів гін у вічність!
В підхмарному колодязі, де розминулося минуле
із прийдешнім...
Внутрішня побудова цих рядів цілком пояснюється нормами віршованої мови (ямбічна канва). Чіткості фонетичного позначення меж кожного ряду, посиленню ритмізації мови твору сприяє синтаксичний паралелізм: «сі голоси незграбні, як орала...», «сі голоси вкрадливі, як єлей...», а крім того. — кільцева побудова твору (повторення в кінці поезії першого ряду). Разом з тим визначити окремі строфи тут не маємо можливості. У деяких верлібрових поезіях Калинця. зокрема у збірці «Міф про козака Мамая». внутрішньо неорганізовані ряди щільно стикаються з віршованим текстом. Роль поєднуючого компонента відіграє в таких випадках рима.
Таким чином, серед найбільш характерних ознак верлібрових творів Калинця визначимо такі:
- поділ на строфи (притаманний не всім верлібровим поезіям, але значній їх кількості). Це можуть бути дво-, три-, чотиривірші тощо: римовані (спорадичні рими) або неримовані. Значна кількість вільних віршів Калинця закінчується моновіршем, в якому називаються певна ознака, або ж підсумовуюча константа:
... а воно калина моя батьківщина а я її калинець...:
- інтонаційне членування, при якому збільшується кількість метрико-ритмічних рядів та відокремлюються синтагматично-самостійні одиниці членування;
- взаємозв’язок та взаємозалежність рядів у строфі або строфоїді;
- спорадичні рими;
- наявність частин твору з чітким метричним малюнком;
- відсутність розділових знаків (не в усіх);
- поєднання ритмізованої прози з поезією;
Визначимо основні прийоми строфотворчосгі, що ними послуговується митець у своїх верлібрових творах. У першу чергу, — це полігамія різнорозмірних, різносистемних, різновимірних строф, застосування на практиці таких відхилень від норми, як логаеди, поезії з видовженими та скороченими рядами, деструктивні твори, вірші із внутрішнім семантико-синтаксичним членуванням поетичного ряду на самостійні слова-синтагми, брахіколон.
Другий шлях передбачає використання надзвичайно широких можливостей фонетичних засобів, а саме: асонансів, консонансів, різнонаголошених та різноскладових строф, що грунтуються на звукових зіткненнях та повторах, використанні звукового кільця, звукових анафор та епіфор тощо.
Трансформуючи, на перший погляд, традиційні строфи. Калинець створює досі не бачені варіації. Скарбницею, звідки він черпає нові форми та збагачує старі, — поетичний синтаксис з цілим арсеналом своєрідних художніх засобів, найпоширенішим серед яких є синтаксичний паралелізм. Крім нього, у верлібрі Калинця зустрічаються словесні анафори, епіфори, рефрени, апосіопези, емфатичні заключення, епаналепсис, застосування енжамбеману та повторів.
Наступним шляхом урізноманітнення строфи вільного вірша Калинця є зв’язок з фольклорними традиціями, верліброва поезія митця багата на народні ідіоматичні вирази, прислів’я, примовляння.
Традиція та її заперечення — основна формула, що дає ключ для розуміння творчості Ігоря Калинця