З інтерв'ю
Коли він тільки приїхав до Львова, йому це місто здавалось звичайним і навіть ворожим. :
«Місто, як місто, до певної міри чуже. Українського у ньому було мало, принаймні у розмовах чи чути на вулицях. Переважно було російське середовище»
Коли в нього брали інтерв’ю, він про свої студентські часи розповідав наступне :
«У нас був літературний гурток, який відвідували старшокурсники Богдан Горинь, Михайло Косів та багато інших, згодом уже знаних людей в Україні. Вони писали критичні статті, реферати на літературні теми, але я нічого такого не робив. Міг тільки читати власну поезію й слухати письменників, які приходили до нас на зустріч на філологічний факультет. Гурток був досить діяльний протягом всього мого навчання. Так що було цікаво.»
«Також я мав дуже гарне товариство в університеті, але, яке не дуже пильно вчилося, а більше забавлялося. Був своєрідний гурток поза університетом, де ми читали дуже багато літератури, яку нам не могли подати, бо вона була заборонена. Навіть коли старшокурсники читали Лепкого, то їх виганяли з університету. Знайшли. Був серед них один, як то кажуть, стукач, який доніс, що такі-то студенти читали трилогію Богдана Лепкого про Мазепу. Були й такі. Після цього нас усіх зібрали на збори у великій аудиторії і, так би мовити, осуджували тих студентів. Декого навіть виключили з університету.»
«Але мало того, що читали Богдана Лепкого, ми читали Дмитра Донцова. У всякому разі в нашому товаристві не було зрадників, бо якби нами зацікавилось КГБ, ми могли б бути виключені з університету. Але якось, слава Богу, минулося. Ми вдавали, що забавляємося, і так, зрештою, і забавлялися всякими жартами, забавами, вечірками, щоб нагадати колишні студейські часи з XVII чи XVIII століття.»
