«Багато років я був з нею знайомий, в різний час ми співпрацювали в реалізації спільних проектів, але завжди не залишало мене відчуття деякої, як то у Львові кажуть, треми перед цією Жінкою. Неначе у школяра, що не вивчив лекцію, перед Вчителькою.»
«Пригадую, як одного осіннього вечора 1990 року керівництво Львівської обласної ради викликало на “ковйор” керівників Миколаївського району й почало їх сварити, що допустили спробу повернути греко-католикам захоплену православними церкву у Роздолі. Влетівши як вихор на це зібрання, пані Ірина присоромила обласне керівництво й рішуче виступила за права вірян на свою Церкву…»
«Пригадую перший мітинг у Львові 13 червня 1988 року. Виступали того дня багато людей, а Ірина Калинець надала стихійним виступам конструктивне спрямування: “На одному говоренні діла не зробиш. Нас тут багато – і хай кожен задумається на тим, що конкретно він може зробити в Товаристві”. Потім обрана на мітингу Тимчасова рада Товариства зібралася на організаційну нараду на лавочках у парку ім. І. Франка.»
«Зокрема, у березні 1989 року Ірину Калинець засудили на 10 діб арешту за організацію 22 січня того року на подвір’ї собору Св. Юра греко-католицької панахиди в пам’ять про Злуки українських земель у 1919 році.»
А через три дні, 16 червня, Ірина Калинець принесла надруковані на друкарській машинці протоколи Ради Товариства. Щоправда вибачилася, що не зможе працювати в ньому, бо має інші обов’язки…
Саме цього вечора вона стала на чолі нового, ще велелюднішого мітингу, на якому львівській громаді мали бути представлені делегати на XIX конференцію КПРС. Міськком партії намагався перенести цю зустріч до Будинку культури будівельників, де зібрав більше двох сотень “активу”. Та під університетом зібралося до 10 тисяч львів’ян, і делегати змушені були вийти до народу. Цей мітинг вели інженер Іван Макар та Ірина Калинець.