Коли вона спала

Я вибудував для неї терем

Приносив їй потрави

Коли вона спала

Звикла до несподіванок

Як до сходу сонця

Вірила в чари крила

Вже на другий день

Грала вона так солодко

Що тремтіла моя душа

Як дека скрипки

Дві казки про тебе недавно я вигадав:

казку про ніч і казку про перстень.

Купальської ночі за жеврієм вигону

спорснули з рук мені непещені перса.

А друга казка хіба найсумніша,

голосить в мені як перезва осені:

ти стала до шлюбу негадано з іншим,

а перстень мій кинула в море із поспіху.

А третю казку для тебе зоставлю,

одвічну казку про поетову пісню:

як сонце, засліпило мене до нестями

лляного волосся духмяне повісмо.

Я радо йду у твій полон,

в зіниці звабливі і темні.

Із човників твоїх долонь

стікає сонця мед на мене.

І виростає маєво густе,

ростуть над нами дивні трави.

І пахеш ти, як синій степ,

омитий свіжими вітрами…

А потім понесеш в очах,

в зіницях

радість невгасиму,

що в травах

травень нас звінчав,

що дав нам сподівання сина.