Вчителям

https://osvita.in/ua/bezpeka-ditini/buling-vzaiemodija-zaradi-bezpeki-i-komfortu

1. Діти в Інтернеті: як навчити безпеці у віртуальному світі: посібник для батьків

2. Виховання культури користувача Інтернету. Безпека у всесвітній мережі: навчально-методичний посібник

3. Безпечне користування сучасними інформаційно-комунікативними технологіями / О. Удалова, О. Швед, О. Кузнєцова [та ін.]. – К.: Україна, 2010. – 72 с.

4. Пам’ятка для батьків "Діти. Інтернет. Мобільний зв’язок", розроблена Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі.

5. Онлайн-посібник "COVID-19. Поради з безпеки онлайн для батьків та опікунів"

6. Посібник Ради Європи "Свобода вираження поглядів та інтернет"

7. Навчально-методичний посібник "Керівництво із соціально-педагогічного супроводу формування безпечної поведінки підлітків в інтернеті"

8. Методичні рекомендації до використання в освітньому процесі закладів загальної середньої освіти навчально-методичного посібника та робочого зошита „Інтернет, який ми хочемоˮ (the Web We Want)

9. Дізнайся про свої права в цифровому середовищі

10. Попередження та протидія КІБЕРБУЛІНГУ в дитячому середовищі України

11. Запобігаємо кібербулінгу змалечку

Працюйте над формуванням колективу через різноманітні доручення, змінюючи групи.

Розвивайте почуття колективізму через спільну турботу про престиж класу (зовнішній вигляд, успіхи в навчанні, максимальна участь у святах, естафетах, конкурсах).

Пріоритет віддавайте індивідуальній роботі (спостереження, бесіди, анкетування, доручення).

Уникайте «гострих» кутів, проявляйте стриманість, терплячість.

Пам'ятайте: діти потребують ласки, ніжності, співучасті, турботи.

Вчасно й мудро підтримуйте дитячу активність.

Не забувайте: формування класного, батьківського колективу не менш важливе, ніж дитячого. Ретельно готуйтесь до батьківських зборів, проводьте сімейні вечори, активно залучайте батьків і вчителів-предметників до життя класу.

Відвідайте уроки в 4-му класі. Придивіться до своїх майбутніх учнів. Познайомтеся з методикою викладання в початкових класах.

Опрацюйте спеціальну психолого-педагогічну літературу.

Пам'ятайте: легше з першого уроку викликати до себе довіру, любов дитини, ніж потім подолати недовіру.

Не змінюйте різко методи роботи, використовуйте ігровий матеріал, інструктажі, пам'ятки, алгоритми, картки-опори, зразки виконання.

Протягом уроку та додому давайте конкретні доступні завдання й домагайтесь їх чіткого виконання.

Щоденно перевіряйте письмові роботи учнів, домагайтеся систематичної роботи над помилками.

Ретельно обміркуйте заходи та прийоми розвитку мислення, усного та писемного мовлення учнів. Розробіть відповідний роздавальний матеріал.

Забезпечуйте систематичне повторення.

Уникайте перевантаження дітей.

Відвідуйте уроки колег, які викладають у 5-х класах.

Враховуйте вікові особливості першокласників: рухову активність, переважання ігрового типу діяльності, недостатню сформованість вольової регуляції.

Порівнюйте роботу учня лише з його по передніми роботами, а не з роботами інших.

Уникайте критики учня при свідках, а також вживання слів «завжди», «ніколи».

Хваліть учня за найменші досягнення.

Дозволяйте учневі самостійно оцінювати свою поведінку та її наслідки.

Створюйте ситуації успіху.

Зменшуйте кількість заперечних слів та речень. Краще замінити їх на ствердні та позитивно спрямовані.

Не наполягайте на відповідях біля дошки тих дітей, які виявляють тривожність. Краще об'єднуйте їх у групи, що працюватимуть разом.

Для підтримання усних інструкцій використовуйте візуальну стимуляцію.

Давайте учням можливість виплескувати енергію (фізкультхвилинки, ігри на перервах).

Надавайте учням можливість висловлювані свої думки, підкреслюйте цінність почутого.

За даними дослідження американського Національного інституту проблем здоров'я і професійної безпеки в наш час більше 35 млн. людей у всьому світі страждають клінічною формою синдрому хронічної втоми. На початку 70 років XX ст. цей стан було визначено як синдром «емоційного вигорання».

Існує так звана «група ризику» працівників, які найбільш схильні до вигорання – це ті, хто працює у сфері «людина-людина» і в силу своєї професії змушені багато і інтенсивно спілкуватись з іншими людьми. Факторами, які впливають на вигорання, є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше «вигорають» працівники з слабкою нервовою системою і ті, хто має інтровертований характер, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина».

Процес вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» і розвивається поступово. Спочатку у «вигораючого» починає зростати напруга у спілкуванні. Далі емоційна перевтома переходить у фізичну, людина не відчуває в собі сил для виконання навіть дріб'язкових справ, доводиться докладати багато зусиль, щоб примусити себе приступити до роботи. Така втома може провокувати стан пригніченості, апатію, спалахи роздратування, відчуття постійної напруги, дискомфорту. Стає усе важче зосередитись на виконуваній роботі, усе частіше з голови вилітають важливі справи.

Людина вже не завжди здатна стримати викликане оточуючими роздратування, виникає потреба усамітнитися, обмежити контакти. Якщо ж це не вдається, то спрацьовує певна захисна реакція організму, яка може виражатися у байдужості до людей, цинізмі і навіть агресії.

Вигорання відбувається дуже поступово (I стадія триває 3-5 років, II триває 5-15 років, III – від 10 до 20 років), на його тлі можуть загострюватись хронічні і виникати нові хвороби.

Синдром вигорання включає в себе три основні складові:

• емоційну виснаженість;

• деперсоналізацію;

• редукцію професійних досягнень.

Під емоційною виснаженістю розуміється відчуття спустошеності і втоми, викликане власною роботою.

Деперсоналізація (дегуманізація) — цинічне відношення до роботи та до її об'єктів. Зокрема, в соціальній сфері при деперсоналізації виникає байдуже, негуманне, цинічне відношення до людей, з якими працюють.

Редукція професійних досягнень — виникнення у працівників почуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній.

Психофізичні симптоми:

• почуття постійної, неминаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми);

• відчуття емоційного і фізичного виснаження;

• зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості та страху);

• загальна астенізація (слабість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників);

• часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту;

• різка втрата чи різке збільшення ваги;

• повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну раннім ранком, починаючи з 4 год., або ж навпаки, нездатність заснути до 2-3 год. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати па роботу);

• постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня;

• задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні;

• помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.

Соціально-психологічні симптоми:

• байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості);

• підвищена дратівливість на незначні, дрібні події — часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи відмова від спілкування, «відхід у себе»);

• постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому);

• почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так. як треба»);

• почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде», чи з чимось не вдасться впоратися;

• загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»).

Поведінкові симптоми:

• відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все складніше і складніше;

• співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде);

• незалежно від об'єктивної необхідності, працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить;

• керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі й іншим;

• відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів;

• невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочого часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій;

• дистанціювання від співробітників і учнів, підвищення неадекватної критичності.

​Адекватне відношення до роботи і відведення їй належного місця у житті – найкраща профілактика професійного вигорання. Нажаль, у житті ми не завжди маємо змогу робити тільки те, що нам подобається, приносить радість. А робота без радості пришвидшує вигорання в багато разів. Якщо ж користуватися настановою «Не можеш робити те, що любиш – навчись любити те, що робиш», то ніяке професійне вигорання нам не загрожуватиме!

Правильно плануйте свій час:

• 8 год – повноцінний здоровий сон

• 8 год – робота

• 8 год – активний відпочинок

Методи гармонізації психофізичного стану

Людина є цілісною біоенергоінформаційною системою, тому вплив на будь-яку з цих складових позначається і на інших. Умовно всі методи гармонізації психофізичного стану людини можна об'єднати в 3 групи:

1. Фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану (вплив на фізичне тіло).

2. Емоційно-вольова регуляція психофізичного стану(вплив на емоційний стан).

3. Ціннісно-смисловий рівень регуляції психофізичного стану (вплив на думки, зміна світогляду).

Фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану (вплив на фізичне тіло):

• достатньо тривалий і якісний сон (важливо провітрювати приміщення перед сном, дотримуватися режиму сна: засипати і прокидатись в один і той самий час);

• збалансоване, насичене вітамінами і мінералами харчування (особливо протистресовими вважаються мінерал магній і вітамін Е, який міститься у кукурудзі, моркві, ожині, горіхах, зернах соняшника, сої (до речі, плитка темного шоколаду швидко покращить ваш настрій));

• достатнє фізичне навантаження, заняття спортом, ранкова гімнастика;

• танці (танцювальні рухи під ритмічну музику сприяють звільненню від негативних емоцій, так само, як і будь-яка хатня робота);

• фітотерапія, гомеопатія (сприяє заспокоєнню чай з м'яти, настоянка з кореню валеріани; підвищує життєвий тонус настоянка елеутерококу, женьшеню, родіоли рожевої);

• масаж (допоможе як класичний масаж, так і масаж біологічно активних точок на руках і ногах людини; корисно просто походити босоніж по землі, або по насипаним у коробку камінчикам);

• терапія кольором (зелений та синій колір допомагають заспокоїтись, червоний та жовтий надають енергію і бадьорість);

• ароматерапія (запахи апельсину, бергамоту діють на нервову систему збуджуючи, з'являється відчуття приливу сил; запахи лаванди, анісу, шавлії діють заспокійливо, допомагають зняти нервове напруження);

• терапія мінералами;

• дихальні вправи (заспокійливе з подовженим видихом дихання зменшує надлишкове збудження і нервове напруження; мобілізуюче дихання з збільшеним вдихом допомагає подолати в'ялість, сонливість);

• баня і водні процедури (контрастний душ перед сном допоможе зняти втому дня, а зранку додасть бадьорості; взагалі, вода чудово змиває будь-який негатив).

Емоційно-вольова регуляція психофізичного стану (вплив на емоційний стан):

• гумор (сміх позитивно впливає на імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові; у відповідь на вашу усмішку організм продукуватиме бажані гормони радості; гумор чудово «перезаряджає» негатив);

• музика (найкраще сприяє гармонізації психоемоційного стану прослуховування класичної музики, хоча у малих дозах рок теж буває корисним, він допомагає вивільнитись від негативних емоцій);

• спілкування з сім’єю, друзями;

• заняття улюбленою справою , хобі (комп’ютер, книжки, фільми, в’язання, садівництво, рибальство, туризм… );

• спілкування з природою (природа завжди дає людині відчуття приливу сил, відновлення енергії);

• спілкування з тваринами;

• медитації, візуалізації (існують цілеспрямовані, задані на певну тему візуалізації – уявно побувати у квітучому саду, відвідати улюблений куточок природи і т.д.);

• аутотренінги (самонавіювання) (емоційне напруження безпосередньо пов'язане з напруженням м'язів – у стані стресу організм входить у стан «бойової готовності» до активних дій; знімаючи напруження певної групи м'язів, можна впливати на негативні емоції, позбавитись від них).

Ціннісно-смисловий рівень регуляції психофізичного стану (вплив на думки, зміна світогляду)

Образа, злість , невдоволення, критика себе та інших – все це найшкідливіші для нашого організму емоції. Наш мозок викидає гормони стресу на будь-які подразники, що загрожують нашому спокою. При цьому йому зовсім байдуже, реальні вони чи вигадані. Тому і на надуману проблему організм відреагує, як на справжню. Отже, важливо навчитись контролювати свої думки і емоції. Відомий дослідник стресу Сельє зазначав, що має значення не те, що з вами відбувається, а те, як ви це сприймаєте.

Відома притча про двох мандрівників, яких мучила спрага і, нарешті, діставшись до поселення, вони отримали по півсклянки води. Один з подорожніх сприйняв склянку напівповною, з вдячністю прийняв ці півсклянки води і був задоволений. Інший же сприйняв склянку напівпорожньою і лишився невдоволеним, що йому не налили повну склянку.

Отже, важливо навчитись звертати увагу на позитивні моменти життя і вміти бути вдячними за них. Негативне запитання «За що?» бажано перетворювати на позитивне «Для чого?». Для чого у моєму житті з'явилась та чи інша неприємна ситуація? Які висновки я маю з неї зробити? Чого я маю в цій ситуації навчитись?

Якщо з таких позицій підходити до життєвих ситуацій, то вони перестають сприйматися як проблеми, і життя починає сприйматись як школа, де події і ситуації складаються таким чином, щоб ми могли навчитись саме тому, що нам потрібно.

Пам’ятайте, що подібне притягує подібне: чим ми цей світ наповнюємо через думки, емоції, вчинки, те до нас і повертається. Як говориться у відомій приказці: «Що посієш, те й пожнеш».

На завершення хочеться побажати всім наснаги, радісного і творчого підходу до життя взагалі і роботи зокрема.

Булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого. (ст.173⁴ Кодексу України про адміністративні правопорушення)

Типові ознаки булінгу:

• систематичність (повторюваність) діяння;

• наявність сторін - кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);

• дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Форми шкільного булінгу:

• систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);

• умисні штовхання, удари, стусани, нанесення інших тілесних ушкоджень;

• різного виду знущання: словесні образи, погрози, залякування;

• бойкот та ігнорування;

• псування особистих речей;

• кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.

Як розпізнати жертву:

• діти, які не можуть захистити себе, фізично слабші за своїх однолітків;

• невпевнені в собі діти, замкнуті, мовчазні;

• діти, які мають руде волосся, повні чи худі;

• діти, які уникають певних місць у школі (наприклад, на перерві сидять у класі);

• діти, які часто не мають ні одного близького друга, краще спілкуються з дорослими ніж з однолітками.

Як розпізнати агресора:

• зазвичай фізично сильніший за інших;

• виділяється зовнішністю, манерою поведінки, одягом;

• характеризується зухвалістю та агресивністю в ставленні до дітей та дорослих;

• часто не дуже гарно вчиться;

• має досить велике коло друзів або однодумців та ін.

Як розпізнати спостерігача:

• діти з кола кривдника;

• однокласники;

• випадкові учні або ін..

Шляхи попередження булінгу в освітньому середовищі

1. Вдосконалення та забезпечення нагляду за дітьми в освітньому закладі та поблизу нього (необхідна достатня кількість дорослих під час обідів, перерв у разі виникнення конфліктних ситуацій між учнями, що потребують втручання).

2. Залучення учнів до процесу створення та встановлення правил поведінки в класі.

3. Впровадження соціальних підкріплень для бажаної позитивної поведінки та санкцій для небажаної агресивної поведінки.

4. Регулярне проведення «круглих столів» для учнів з метою розробки, уточнення та оцінки правил антибулінгової поведінки.

5. Проведення зборів для батьків з метою поліпшення сімейної комунікації та інформування стосовно превентивної діяльності школи.

6. Зміна або вдосконалення окремих аспектів поведінки тих учнів, які стали жертвами булінгу або агресорами.

Так, бесіди з учнями-агресорами передбачають: роз’яснення, що булінг є неприйнятним; попередження про негативні наслідки для учня у випадку повторних актів скоєння булінгу.

У роботі з жертвами булінгу може надаватися інформація стосовно плану дій вчителя/шкільного психолога/адміністрації щодо покарання агресора; переконання жертви завжди і негайно повідомляти про нові епізоди булінгу працівникам школи.

Життя – це безцінний дар, який дається людині при народженні і те, як людина розпоряджається ним, залежить від неї самої.

Сократ

Самогубство (суїцид) - це крайній вид аутоагресії, навмисне самопозбавлення життя.

Суїциїдальна поведінка - це прояв суїциїдальної активності - думки, наміри, висловлювання, загрози, спроби, замахи.

Суїцидент - людина, що вчинила спробу суїциду, або що демонструє суїциїдальні схильності.

Згідно з результатами соціально-психологічних досліджень: 27,2% дітей віком 10-17 років іноді втрачають бажання жити; 17,8% - вважають, що нікому немає до них справ; 25,5% - не завжди можуть розраховувати на допомогу близької людини; 51,9% - не стримуються в ситуації конфлікту.

Десять основних мотивів суїцидальної поведінки серед молоді

1. Переживання образи, одинокості, відчуженості, неможливість бути зрозумілим.

2. Реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі.

3. Переживання, пов'язані із смертю одного з батьків, розлученням батьків.

4. Почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою.

5. Страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням.

6. Страх перед покаранням.

7. Любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність.

8. Почуття помсти, погроз, шантажу.

9. Бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття.

10. Співчуття або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів («ефект Вертера»).

ОСНОВНІ ФАКТОРИ, які сприяють спробі суїциду у дітей

1. несприятливі стосунки з батьками

2. труднощі, пов'язані зі школою

3. проблеми взаємин із друзями, в основному з протилежною статтю

ОСНОВНІ ОЗНАКИ ПІДЛІТКОВОГО СУЇЦИДУ

1. Зміна у звичках, в їжі, сні.

2. Ознаки наркотичної або алкогольної залежності.

3. Помітні особистісні зміни: незвичність поведінки, агресивність, капризування.

4. Реакції гніву, повстанська поведінка, втечі з дому, агресія, скандальність.

5. Постійний сум, труднощі в концентрації, зниження рівня учбового встигання. Зникнення зацікавленості у розвагах.

6. Фокусування на нездоровій та смертельній тематиці. Цікавість до кривавих сцен або сцен із участю трупів.

7. Колекціонування та дискутування інформації щодо методів самогубства. Теми смерті або депресії у щоденникових записах.

8. Наявність фізичних симптомів, які часто призводять до невротичних станів. Несприйняття заохочень та нагород.

9. Наявність попередніх спроб суїциду; суїцидальних випадків в сімейній історії; втрата когось із батьків в результаті розлучення.

10. Вербальні прояви. Вислови щодо безнадійності, беззахисності та розлютованість на себе або на весь світ.

11. Наявність фраз, що за тим, хто це говорить, не будуть сумувати, якби він помер.

12. Наведення ладу, неочікуване прибирання в кімнаті, викидання або віддавання непотрібних речей.

13. Дряпання або нанесення міток, порізів на тіло або інші дії, які спрямовані на завдавання шкоди самому собі.

14. Обговорення погроз суїциду.

У суїцидальній поведінці дітей можна умовно виділити 3 фази:

Фаза обдумування – свідомі думки про здійснення суїциду, які можуть вийти з-під контролю і стати імпульсивними (спостерігаються зміни в поведінці і зовнішньому вигляді).

Фаза амбівалентності – настає за умов появи додаткових стресових факторів (підліток висловлює погрози або наміри суїциду, «крик про допомогу»).

Фаза суїцидальної спроби – швидка друга фаза переходить у третю.

Виділяють такі випадки самогубств (словесні, поведінкові й ситуаційні):

• істинний (коли людина дійсно хоче вбити себе);

• афективний (з перевагою емоційного моменту);

• демонстративний (самогубство як засіб привернути увагу до своєї особистості).

Дитина може зважитися на самогубство, якщо вона:

Соціально ізольована (не має друзів або має тільки одного друга), почувається знедоленою.

Живе в нестабільному оточенні (серйозна криза в родині – у взаєминах з батьками або між батьками; алкоголізм – особиста або сімейна проблема).

Почуває себе жертвою насильства – фізичного, сексуального або емоційного.

Уживала раніше спроби суїциду.

Має схильність до самогубства через те, що його скоїв хтось із друзів, знайомих або членів родини.

Перенесла важку втрату (смерть когось із близьких, розлучення батьків).

Занадто критично налаштована щодо себе.

Зверніть увагу на наступні ознаки: розмови про самогубство типу «Я краще себе уб'ю», бажання пофантазувати вголос на цю тему, розмови на тему «Я нікому не потрібний», «ніхто все одно сумувати про мене не буде», надмірна увага до мотивів смерті в музиці, мистецтві або літературі, роздача найбільш цінних речей.

Людина, яка готується до самогубства, часто говорить про свій душевний стан. Вона може:

1. Прямо і явно говорити про смерть: «Я збираюся покінчити із собою»; «Я не можу так далі жити».

2. Побічно натякати про свій намір: «Я більше не буду ні для кого проблемою»; «Тобі більше не доведеться про мене хвилюватися».

3. Багато жартувати на тему самогубства.

4. Проявляти нездорову зацікавленість питаннями смерті.

5. Роздавати оточуючим речі, які є для людини особливо значущими, остаточно упорядковувати справи, миритися з давніми ворогами.

6. Демонструвати радикальні зміни в поведінці, такі як: в їжі – їсти замало або забагато;

7. У сні – спати занадто мало або занадто багато;

8. У зовнішньому вигляді – стати неохайним;

9. У шкільних звичках – пропускати заняття, не виконувати домашніх завдань, уникати спілкування з однокласниками, бути дратівливим, похмурим, перебувати в пригніченому настрої; замкнутися, відсторонитися від родини й друзів;

10. Бути надмірно діяльним або, навпаки, байдужим до навколишнього світу, відчувати поперемінно то раптову ейфорію, то напади розпачу.

11. Проявляти ознаки безпорадності, безнадійності й розпачу.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЯК ПОПЕРЕДИТИ ПОТЕНЦІЙНИЙ СУЇЦИД

ПАМ`ЯТАЙТЕ! У випадку, коли діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай ВИ ПОВИННІ:

- СЛУХАТИ

– ПІДБАДЬОРЮВАТИ ДИТИНУ,

- ГОВОРИТИ З НЕЮ ДОВІРЛИВО,

- НЕ НАДАВАТИ ПОРАД;

- НЕ НАМАГАТИСЯ ЗНАЙТИ ПРОСТИХ РІШЕНЬ.

СПРОБУВАТИ УЯВИТИ СЕБЕ, ЯК БИ ВИ СЕБЕ ПОЧУВАЛИ НА МІСЦІ ДИТИНИ. БУТИ ЧЕСНИМ … ЯКЩО СЛОВА АБО ВЧИНКИ ДИТИНИ ЛЯКАЮТЬ ВАС, СКАЖІТЬ ЇЙ ПРО ЦЕ; ЯКЩО ВИ ПЕРЕЖИВАЄТЕ АБО НЕ ЗНАЄТЕ, ЩО РОБОТИ, СКАЖІТЬ ЇЙ ПРО ЦЕ.

ПОДІЛІТЬСЯ ПОЧУТТЯМИ КОЖНИЙ КОЛИСЬ ВІДЧУВАЄ СУМ, БІЛЬ ТА БЕЗНАДІЙНІСТЬ; НАДАЙТЕ ДИТИНІ МОЖЛИВІСТЬ ЗРОЗУМІТИ, ЩО ВОНА НЕ ОДНА.

1. Станьте дитині другом, якому можна довіряти.

2. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.

3. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних.

4. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що замовчується нею, дозвольте їй вилити вам душу.

5. Виявляйте щиру участь і інтерес до дитини, не удавайтеся до допиту з пристрастю, задавайте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менше загрозливими, аніж складні запитання.

6. Спрямовуйте розмову у бік душевного болю.

7. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очами дитини.

8. Надайте дитині можливість знайти свої власні відповіді, навіть якщо ви вважаєте, що знаєте вихід із ситуації.

9. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути з дитиною, що страждає.

10. Допомога.

11. Спробуйте переконати людину звернутися до фахівців (психолог, лікар).

12. Будьте зацікавлені в долі цієї людини і готові допомогти.

13. Дозвольте виговоритися - людина відчує полегшення.

14. Не залишайте наодинці.

15. Підтримуйте її і будьте ненав'язливо наполегливі в позитиві - дайте йому емоційну опору.

16. Дай дитині відчути що вона потрібна, що вона бажана, постарайтеся запевнити її, що будь-які рани з часом заживуть.

У дев'яти випадках із десяти суїцидальна спроба – це не бажання вкоротити собі віку, а крик про допомогу.

1. Організація загальних колективних справ, спільних переживань:

Колективні привітання з днем народжен­ня учнів.

Вираження щирого співчуття від імені кла­су в дні сумних подій, хвороби, невдач.

Спільні поїздки-екскурсії пам'ятними місцями, походи.

Спільне відвідування концертів, вистав.

Спільне проведення святкових днів.

2. Уміння вчителя формувати гуманні взаєми­ни з учнями.

Сигнал вашої доброзичливості — добра усмішка, привітність. Ви не маєте наголошува­ти на різниці в соціальному статусі, віці між со­бою й учнем, висловлюйте свої розуміння доб­розичливо, у формі поради. Вмійте уважно і зацікавлено слухати учнів.

Враховуйте індивідуальні особливості шко­ляра (запальність, мовчазність, вразливість, зам­кнутість), його стан у цей момент, його ставлен­ня до вас.

Умійте вислухати людину, особливо в хви­лини напруженого нервового стану, що виник у результаті певних неприємностей, непоро­зумінь. Зберігайте «секрети», довірча бесіда по­требує обережності, делікатності.

Шанобливо ставитеся до думки інших лю­дей (ви можете помилитися). Намагайтеся пе­реконувати, не поспішайте використовувати права.

Намагайтеся відгукнутися про учня доб­рим словом, якщо він цього заслуговує. Схва­лення діє сильніше, ніж осуд. Врахуйте, що схва­лювання тих самих людей, протиставлення їхніх успіхів вадам інших сприяє поганому ставлен­ню до них усього класу.

Критика за формою і змістом має орієнтува­тися на шанобливе ставлення до людей. Нама­гайтеся повчати наодинці, говоріть конкретно про випадок поганої поведінки. До дитини став­теся справедливо, поважаючи її гідність, тому будьте стриманими, не переходьте на крик і злість, намагайтеся не загрожувати, застосову­вати суворі заходи. Покажіть дитині, що ви віри­те в неї.

1. Зверніть особливу увагу на ізольованих дітей. Підніміть їхній соціальний статус:

- давайте їм доручення, в яких ізольо­вана дитина могла б виявити всі найкращі риси своєї особистості, свої здібності, знання тощо;

- стимулюйте і схвалюйте будь-які до­сягнення, найменший успіх, позитивно оці­нюйте це при інших членах колективу;

- організуйте учнівську взаємодопомогу.

2. Постійно давайте дітям нові дору­чення, щоб кожен зміг побути і в ролі підлеглого, і в ролі керівника.

3. Використовуйте демократичний стиль керівництва.

4. Зважайте на далеку перспективу.

5. Беріть участь у виховних заходах.

6. Залучайте до трудової діяльності всіх учнів (це піднімає їхній соціальний статус).

7. Згуртовуйте класний колектив.

8. Створюйте умови для співпраці ізольо­ваних дітей з однокласниками.

9. Знижуйте рівень антипатії однокласни­ків до ізольованих дітей.

10. Проводьте групові розмови на теми: «Які риси в людях нам подобаються, а які ні», «Ха­рактер людини», «Ставлення людини до робо­ти, навчання», «Уміння спілкуватися з іншими людьми», «Ставлення до себе та інших».

11. Стимулюйте активність, ініціативність ізольованих дітей.