1. РОЗМОВА. Відкриті і чесні розмови про онлайн-життя вашої дитини – один з кращих способів захисту від кібершахраїв, неналежного контенту та інтернет-цькування.
2. ВІРТУАЛЬНІ ДРУЗІ. Застерігайте дітей, що не завжди віртуальні друзі – це ті, за яких вони себе видають.
3. «ІНТЕРНЕТ-ДВЕРІ». Ваша дитина знає, що не можна відкривати двері незнайомцям? То навчіть її також не відповідати незнайомцям в мережі.
4. ПОСИЛАННЯ. Навчіть дитину не відкривати незнайомі посилання.
5. ПРИВАТНІСТЬ. Ваша дитина повинна розуміти поняття та не залишати у соцмережах особисту інформацію на кшталт домашньої адреси або адреси школи, імен батьків чи номерів банківських карт.
6. АНКЕТИ. Навіть якщо після заповнення анкети на сайті чи у соцмережі на дитину чекає приз, вона повинна розуміти всі ризики та ігнорувати «привабливі» пропозиції.
7. ГЕОМЕТКИ. Попросіть дитину не ставити геометки в місцях, де вона часто буває.
8. ІНТЕРЕСИ. Дорослі повинні знати, у яких групах у соціальних мережах спілкується їхня дитина, або мати доступ до перегляду цих чатів обов’язково з попередженням про це дитини, інакше є ризик втратити довіру.
9. КОРИСНІ ДОДАТКИ. Встановіть на телефон дитини додаток, який буде відстежувати і показувати її місцезнаходження (Kaspersky Safe Kids, «Где мои дети», Google Family Link, Kids Place та ін..).
10. ІНТЕРНЕТ ПАМ’ЯТАЄ ВСЕ. Тому дуже важливо навчити дитину спілкуватися в ньому так, щоб не було соромно за висловлювання, розміщені фото, відправлені файли.
11. МЕРЕЖИВИЙ ЕТИКЕТ. Як і в реальному житті, ваша дитина повинна навчитись поважати приватність інших, не розпалювати конфлікти та ділитися тільки перевіреною інформацією.
12. ПЕРЕХІД У РЕАЛЬНІСТЬ. Ваша дитина повинна знати, що зустрічатись у реальності з незнайомими людьми з Інтернету – це дуже небезпечно!
13. ІНТИМНІ ФОТО. Дитина не повинна викладати або відправляти свої інтимні фото НІКОМУ І НІКОЛИ!
14. ПАРОЛІ. Ніхто не повинен знати логіни та паролі вашої дитини, крім неї та вас, якщо ви про це домовились.
15. «НІ!». Навчіть дитину говорити це слово завжди, коли хтось незнайомий, або навіть друг пропонує зробити щось недозволене або виконати прохання.
16. КОМПРОМІС. Тотальний контроль онлайн-життя може привести до конфліктів та недовіри між вами та дитиною. Йдіть на компроміси та домовляйтесь із дитиною.
17. ОНЛАЙН-ДРУЖБА. Насолоджуйтесь онлайн-простором разом із дитиною: переписуйтесь, кидайте один одному фото та смішні відео. Будьте підтримкою та другом своїй дитині.
18. ДЕНЬ БЕЗ ТЕЛЕФОНУ. Регламентуйте час проведення вашої дитини у мережі в залежності від її віку. Маленьким дітям давайте телефон по годинам, а дорослим запропонуйте хоча б один день на тиждень відмовитись від онлайн-життя.
19. КІБЕРБЕЗПЕКА У ЗАКЛАДІ ОСВІТИ. Запропонуйте курс кібербезпеки у вашому закладі освіти.
20. БАТЬКІВСЬКИЙ ПРИКЛАД. Тільки власний приклад батьків, які сприймають Інтернет виключно як засіб отримання інформації, а не як місце, де можна приховатись від проблем, допоможе вам донести всі ці правила вище.
Діти в Інтернеті: як навчити безпеці у віртуальному світі: посібник для батьків
Виховання культури користувача Інтернету. Безпека у всесвітній мережі: навчально-методичний посібник
Безпечне користування сучасними інформаційно-комунікативними технологіями / О. Удалова, О. Швед, О. Кузнєцова [та ін.]. – К.: Україна, 2010. – 72 с.
Пам’ятка для батьків "Діти. Інтернет. Мобільний зв’язок", розроблена Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі.
Онлайн-посібник "COVID-19. Поради з безпеки онлайн для батьків та опікунів"
Посібник Ради Європи "Свобода вираження поглядів та інтернет"
1. Зверніть увагу на сторінку дитини: на псевдонім, аватарку (головну фотографію профілю), відкритість або закритість аккаунту, групи, у яких є підліток, а також на те, чим наповнена сторінка: відеозаписи, фотографії та друзі. Якщо профіль сторінки закритий навіть від вас, постарайтеся акуратно з'ясувати, з якої причини.
2. Незалежно від віку дитини скористайтеся програмним забезпеченням, що допомагає фільтрувати і контролювати інформацію, але не покладайтеся повністю на нього. Ваша увага — головний метод захисту.
3. Перевірте, з якими іншими сайтами пов'язаний соціальний сервіс Вашої дитини. Сторінки Вашої дитини можуть бути безпечними, але можуть і містити посилання на небезпечні або небажані сайти.
4. Заохочуйте Ваших дітей повідомляти про все дивне або відразливе і не дуже гостро реагуйте, коли вони це роблять (через побоювання втратити доступ до Інтернету діти не говорять батькам про проблеми, а також можуть почати використовувати Інтернет потай від батьків, наприклад, ночами).
5. Будьте в курсі мережевого життя Вашої дитини. Цікавтеся, хто їх друзі в мережі, так само, як цікавитеся реальними друзями.
6. Постарайтеся захистити своє чадо від подібних новин про суїцид. В жодному разі не називайте назву препаратів! Розкажіть про небезпеку передозування і про кримінальну відповідальність, яка загрожує людині, що схиляє до суїциду.
Наслідки булінгу
В першу чергу треба розуміти, що жодне насилля вчинене стосовно дитини не проходить безслідно. Наслідки булінгу можуть бути різні. Найчастіше — це замкнутість, психологам доводиться працювати з підлітками, які абсолютно не вміють спілкуватися з навколишнім світом. Доводиться пояснювати, що світ не такий страшний, яким був до цього. Це може тривати доволі довгий час. У таких дітей руйнується віра у соціум, вони насторожені, тривожні. Але найстрашніше те, що булінг може стати причиною суїцидальних думок та намірів. В тому випадку коли дитина не має з ким порадитись та отримати підтримку, самостійно знайти вихід з ситуації що склалась. Тому, перш за все, треба підтримати дитину. Часто вони думають, що це само собою минеться, але це не так.
Як почати говорити з дитиною про булінг
Якщо дитина повідомляє вам про те, що вона або ще хтось піддається знущанням, булінгу, підтримайте її, похваліть дитину за те, що вона набралася сміливості і розповіла вам про це, і зберіть інформацію (при цьому не варто сердитися і звинувачувати саму дитину). Підкресліть різницю між доносом, з метою просто доставити комусь неприємність, і відвертою розмовою з дорослою людиною, яка може допомогти.
Одним зі способів почати говорити з дитиною про булінг є спільний сімейний перегляд фільмів відповідної тематики, так звана фільмотерапія.
Список фільмів на тему: «Керрі» (1976), «Опудало» (1983), «Серце Америки» (2002), «Піф-паф, ти мертвий» (2002), «13 причин чому» (2017).
Переглядаючи фільм, дитина може провести паралель з тим, що відбувається з нею в її класі, побачити свою ситуацію і поділитися з батьками. А також, такий перегляд можна влаштувати і в класі та потім влаштувати аналіз фільму.
Щоб захистити дитину від кібербулінгу треба:
- здійснювати батьківський контроль (але робити це обережно з огляду на вікові особливості дітей (для молодших – можна обмежити доступ до сумнівних сайтів, для старших – час від часу переглядати історію браузеру);
- застерігати від передачі інформації у мережі. Пояснювати, що є речі, про які не говорять зі сторонніми: прізвище, номер телефону, адреса, місце та час роботи батьків, відвідування школи та гуртків – ця і подібна інформація має бути конфіденційною;
- навчити молодь критично ставитися до інформації в інтернеті. Не все, що написано в мережі – правда. Якщо є сумніви в вірогідності – звертатися до дорослих за допомогою;
- розказувати дітям про правила поведінки в мережі. В інтернеті вони такі самі, як і в реальності, зокрема, повага до співрозмовників.
Якщо дитина потерпає від знущань кібербулера, їй буде дуже складно зізнатися у цьому батькам чи ще комусь.
На це є декілька причин:
страх, що дорослі не зрозуміють сенсу проблеми;
страх бути висміяним через буцімто незначну проблему;
страх бути покараним чи що постраждає хтось рідний за «донос» на булера, особливо, якщо цькування зайшли далеко і дитина під контролем агресора;
страх з'ясувати, що «сам винен» і знущання цілком справедливі.
Наголошуємо на тому, що боротьбу з кібербулінгом ускладнює безкарність в інтернет-просторі, коли кожен може видати себе за будь-кого, не відповідаючи за наслідки дій. Тому, найкраще що можуть зробити батьки – виховувати в дитині упевненість в собі, розказувати їй про небезпеку, будувати довірливі відносини. Тоді у разі виникнення такої негативної ситуації дитина одразу ж буде звертатись по допомогу дорослих, яким довіряє.
Визначення домашнього насильства
Насильство є однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини. Зазвичай, найбільше страждають від насильства жінки, діти та люди похилого віку. Намагаючись вирішити проблему домашнього насильства, у грудні 2017 року Верховна Рада України ухвалила Закон "Про запобігання та протидію домашньому насильству", в якому запропоновано новий підхід (із використанням європейських стандартів) до боротьби з цим негативним явищем у суспільстві.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнім насильством визнаються діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Види та ознаки домашнього насильства
Фізичне насильство - дії або відсутність дій з боку батьків або інших дорослих, що шкодять здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Це можуть бути тілесні покарання, удари долонею, стусани, опіки, задушення, грубі хапання, штовхання, плювки, застосування палиці, паска, ножа, пістолета.
Фізичне насильство - це також і залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй отруйних речовин або медичних препаратів, які викликають одурманювання (наприклад, снодійного, не виписаного лікарем), а також спроби задушення та потоплення.
Ознаки фізичного насильства:
синяки або поламані кістки;
відбитки предметів/предмета;
синець або поріз, якому немає пояснень;
залисина;
боязнь дорослих, особливо батьків;
агресія;
боязнь фізичного контакту, такого як рукостискання, обійми, будь-якого дотику.
Сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.
Ознаки сексуального насильства:
таємність;
надмірна зацікавленість чи обізнаність у сексуальній темі та предметах, що з нею пов'язані;
надмірний прояв уваги до всього, що пов'язане з сексуальною темою;
побоювання певної людини чи члена сім'ї;
надмірна піддатливість;
агресія;
біль при сечовипусканні;
ускладнення при ходьбі чи сидінні;
нетримання сечі;
анальний чи вагінальний свербіж, висипи, синці, кровотечі, біль.
Психологічне (емоційне) насильство - це постійні або періодичні словесні образи, погрози від батьків, опікунів, приниження людської гідності, звинувачення в тому, в чому дитина невинна, демонстрація ворожості, нелюбові. До цього виду насильства належить також постійна брехня, обман дитини (внаслідок чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям. У психічному насильстві можна відокремити вербальне та емоційне насильство. Вербальне (словесне) чиниться у разі критики і докорів буквально за кожний вчинок. Емоційне насильство може відбуватися взагалі без слів за допомогою міміки, пози, поглядів, інтонації.
Ознаки психологічного (емоційного) насильства:
відставання у порівнянні з однолітками у фізичному та соціальному розвитку;
порушення мови, сну, прийому їжі;
систематичне повторювання дій, зокрема - розкачування, смоктання пальців, кусання;
відсутність зосередження та уваги;
відсутність інтересу чи емоцій;
депресія або віддаленість;
агресія.
Зневага (нехтування) інтересами і потребами дитини (або економічне насильство) - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, їх що заміняють, у силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідків.
Ознаки фізичної занедбаності (незадоволення основних фізичних потреб дитини в їжі, одязі, гігієні, житлі):
брудний та пошкоджений одяг, невідповідний до сезону;
безсоння;
недотримання гігієнічних норм;
медичні проблеми, які не піддаються лікуванню;
ховання або крадіжка їжі;
відсутність або низький рівень соціальних навичок;
бездоглядність;
нездатність до навчання, невідповідність розумових здібностей віковим нормам.
Захист дітей від жорстокості, попередження злочинів проти них є надзвичайно важливим, соціально значущим і актуальним завданням. З метою підвищення інформованості батьків щодо запобігання та протидії домашньому насильству і розміщений даний матіал. За вчинення насильства над дітьми передбачена відповідальність.
Батьками не народжуються, ними стають, поступово цьому навчаючись. Коли чоловік та жінка стають батьками й збираються виховувати дітей, багато факторів впливають на те, як вони це будуть робити. Це і досвід з сім'ї, з якої кожен походить, і внутрішній стан, і стосунки у шлюбі, і вплив батьків (бабусь і дідусів). Але головне, що буде впливати найбільше, це пам'ять про те, як цих молодих батьків виховували їх батьки.
Існує чотири типи виховання:
1. Авторитарний.
2. Індиферентний.
3. Дозволяючий.
4. Авторитетний.
Авторитарний
Батьки не приймають до уваги почуття дитини. Не заглиблюються у її внутрішній світ (не цікавляться мотивами, бажаннями дитини). Їх цікавить дисципліна та суворе виконання правил. Відповідно, у стосунках між батьками і дитиною мало милості, любові, прощення. Присутня лише сувора дисципліна й беззаперечна слухняність.
Індиферентний (байдужий)
Низький рівень задоволення потреб і низькі вимоги до дітей. Це теж "калічить" дітей. До дитини не ставлять вимоги. Дитина має повну свободу у діях. Вона робить, що заманеться, що їй сподобається, притому не маючи ніяких обмежень у житті. Немає меж, немає заборон, правил і порядку..
Дозволяючий
Здатність задоволення потреб - висока. Здатність вимог - низька. Це принцип "Роби, що хочеш". У результаті дитина росте "ватна". Забагато турботи з боку батьків і дитина "вилазить на голову". Для цієї дитини батьки нічого не варті, вона їх не цінує. Це майбутній самовдоволений хам. Виростає "безхребетний егоїст", який думає, що весь світ крутиться навколо нього і всі йому боржники.
Авторитетний
Високий рівень вимог з боку батьків. І одночасно з тим, висока здатність задовольняти потреби дитини. Дитина сприймається батьками як особистість, що має свою думку, свої почуття і переживання. Батьки свідомо намагаються враховувати індивідуальні особливості дитини при її вихованні. Якщо щось трапилось, перше, що прагнуть зрозуміти батьки - це причину.
Тест «Які ви батьки»
Позначте фрази, які часто використовуєте, спілкуючись з дитиною.
1. Скільки разів тобі повторювати!
2. Порадь, будь-ласка, як мені вчинити в даній ситуації…
3. Не знаю, щоб я без тебе робила.
4. І в кого ти такий удався?!
5. Які в тебе чудові друзі!
6. Ну на кого ти схожий?!
7. Ти – моя опора і помічник!
8. Ну що за друзі в тебе?!
9. Про що ти тільки думаєш?
10. Який ти в мене розумний!
11. А ти як вважаєш?
12. У всіх діти як діти, а ти…
13. Який ти у мене кмітливий!
Відповіді 1, 2, 4, 6, 8, 9, 12 – 2 бали;
3, 5, 7, 10. 11, 13 – 1 бал.
Підрахуйте кількість одержаних балів.
7-8 балів. Ви живете з дитиною душа в душу. Вона щиро любить і поважає вас. Ваші стосунки сприятливо впливають на становлення її особистості.
9-10 балів. Ви непослідовні у взаєминах з дитиною. Вона поважає вас, хоча, й не завжди з вами відверта. На її розвиток впливають здебільшого випадкові обставини.
11-12 балів. Вам необхідно уважно ставитися до дитини. Розвиток дитини залежить більше від випадковості, ніж від Вас.
13-14 балів. Ви й самі відчуваєте, що дієте неправильно. Між вами і дитиною існує недовіра.
Діти вчаться жити у життя
Якщо дитину постійно критикувати — вона вчиться ненавидіти.
Якщо дитина живе у ворожнечі — вона вчиться агресивності.
Якщо дитину висміюють — вона стає замкнутою.
Якщо дитина зростає у докорах — вона починає жити у почуттях провини.
Якщо дитина зростає у терпимості — вона вчиться сприймати інших.
Якщо дитину підбадьорюють — вона починає вірити в себе.
Якщо дитину хвалять — вона вчиться бути вдячною.
Якщо дитина зростає в чесності — вона вчиться бути справедливою.
Якщо дитина живе у безпеці — вона вчиться вірити людям.
Якщо дитину підтримують — вона вчиться цінувати себе.
Якщо дитина живе у розумінні і доброзичливості — вона вчиться знаходити любов у цьому світі.
Життя – це безцінний дар, який дається людині при народженні і те, як людина розпоряджається ним, залежить від неї самої.
Сократ
Самогубство (суїцид) - це крайній вид аутоагресії, навмисне самопозбавлення життя.
Суїциїдальна поведінка - це прояв суїциїдальної активності - думки, наміри, висловлювання, загрози, спроби, замахи.
Суїцидент - людина, що вчинила спробу суїциду, або що демонструє суїциїдальні схильності.
Згідно з результатами соціально-психологічних досліджень: 27,2% дітей віком 10-17 років іноді втрачають бажання жити; 17,8% - вважають, що нікому немає до них справ; 25,5% - не завжди можуть розраховувати на допомогу близької людини; 51,9% - не стримуються в ситуації конфлікту.
Десять основних мотивів суїцидальної поведінки серед молоді
1. Переживання образи, одинокості, відчуженості, неможливість бути зрозумілим.
2. Реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі.
3. Переживання, пов'язані із смертю одного з батьків, розлученням батьків.
4. Почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою.
5. Страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням.
6. Страх перед покаранням.
7. Любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність.
8. Почуття помсти, погроз, шантажу.
9. Бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття.
10. Співчуття або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів («ефект Вертера»).
ОСНОВНІ ФАКТОРИ, які сприяють спробі суїциду у дітей
несприятливі стосунки з батьками
труднощі, пов'язані зі школою
проблеми взаємин із друзями, в основному з протилежною статтю
ОСНОВНІ ОЗНАКИ ПІДЛІТКОВОГО СУЇЦИДУ
Зміна у звичках, в їжі, сні.
Ознаки наркотичної або алкогольної залежності.
Помітні особистісні зміни: незвичність поведінки, агресивність, капризування.
Реакції гніву, повстанська поведінка, втечі з дому, агресія, скандальність.
Постійний сум, труднощі в концентрації, зниження рівня учбового встигання. Зникнення зацікавленості у розвагах.
Фокусування на нездоровій та смертельній тематиці. Цікавість до кривавих сцен або сцен із участю трупів.
Колекціонування та дискутування інформації щодо методів самогубства. Теми смерті або депресії у щоденникових записах.
Наявність фізичних симптомів, які часто призводять до невротичних станів. Несприйняття заохочень та нагород.
Наявність попередніх спроб суїциду; суїцидальних випадків в сімейній історії; втрата когось із батьків в результаті розлучення.
Вербальні прояви. Вислови щодо безнадійності, беззахисності та розлютованість на себе або на весь світ.
Наявність фраз, що за тим, хто це говорить, не будуть сумувати, якби він помер.
Наведення ладу, неочікуване прибирання в кімнаті, викидання або віддавання непотрібних речей.
Дряпання або нанесення міток, порізів на тіло або інші дії, які спрямовані на завдавання шкоди самому собі.
Обговорення погроз суїциду.
У суїцидальній поведінці дітей можна умовно виділити 3 фази:
Фаза обдумування – свідомі думки про здійснення суїциду, які можуть вийти з-під контролю і стати імпульсивними (спостерігаються зміни в поведінці і зовнішньому вигляді).
Фаза амбівалентності – настає за умов появи додаткових стресових факторів (підліток висловлює погрози або наміри суїциду, «крик про допомогу»).
Фаза суїцидальної спроби – швидка друга фаза переходить у третю.
Виділяють такі випадки самогубств (словесні, поведінкові й ситуаційні):
істинний (коли людина дійсно хоче вбити себе);
афективний (з перевагою емоційного моменту);
демонстративний (самогубство як засіб привернути увагу до своєї особистості).
Дитина може зважитися на самогубство, якщо вона:
Соціально ізольована (не має друзів або має тільки одного друга), почувається знедоленою.
Живе в нестабільному оточенні (серйозна криза в родині – у взаєминах з батьками або між батьками; алкоголізм – особиста або сімейна проблема).
Почуває себе жертвою насильства – фізичного, сексуального або емоційного.
Уживала раніше спроби суїциду.
Має схильність до самогубства через те, що його скоїв хтось із друзів, знайомих або членів родини.
Перенесла важку втрату (смерть когось із близьких, розлучення батьків).
Занадто критично налаштована щодо себе.
Зверніть увагу на наступні ознаки: розмови про самогубство типу «Я краще себе уб'ю», бажання пофантазувати вголос на цю тему, розмови на тему «Я нікому не потрібний», «ніхто все одно сумувати про мене не буде», надмірна увага до мотивів смерті в музиці, мистецтві або літературі, роздача найбільш цінних речей.
Людина, яка готується до самогубства, часто говорить про свій душевний стан. Вона може:
Прямо і явно говорити про смерть: «Я збираюся покінчити із собою»; «Я не можу так далі жити».
Побічно натякати про свій намір: «Я більше не буду ні для кого проблемою»; «Тобі більше не доведеться про мене хвилюватися».
Багато жартувати на тему самогубства.
Проявляти нездорову зацікавленість питаннями смерті.
Роздавати оточуючим речі, які є для людини особливо значущими, остаточно упорядковувати справи, миритися з давніми ворогами.
Демонструвати радикальні зміни в поведінці, такі як: в їжі – їсти замало або забагато;
У сні – спати занадто мало або занадто багато;
У зовнішньому вигляді – стати неохайним;
У шкільних звичках – пропускати заняття, не виконувати домашніх завдань, уникати спілкування з однокласниками, бути дратівливим, похмурим, перебувати в пригніченому настрої; замкнутися, відсторонитися від родини й друзів;
Бути надмірно діяльним або, навпаки, байдужим до навколишнього світу, відчувати поперемінно то раптову ейфорію, то напади розпачу.
Проявляти ознаки безпорадності, безнадійності й розпачу.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ЯК ПОПЕРЕДИТИ ПОТЕНЦІЙНИЙ СУЇЦИД
ПАМ`ЯТАЙТЕ! У випадку, коли діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай ВИ ПОВИННІ:
- СЛУХАТИ
– ПІДБАДЬОРЮВАТИ ДИТИНУ,
- ГОВОРИТИ З НЕЮ ДОВІРЛИВО,
- НЕ НАДАВАТИ ПОРАД;
- НЕ НАМАГАТИСЯ ЗНАЙТИ ПРОСТИХ РІШЕНЬ.
СПРОБУВАТИ УЯВИТИ СЕБЕ, ЯК БИ ВИ СЕБЕ ПОЧУВАЛИ НА МІСЦІ ДИТИНИ. БУТИ ЧЕСНИМ … ЯКЩО СЛОВА АБО ВЧИНКИ ДИТИНИ ЛЯКАЮТЬ ВАС, СКАЖІТЬ ЇЙ ПРО ЦЕ; ЯКЩО ВИ ПЕРЕЖИВАЄТЕ АБО НЕ ЗНАЄТЕ, ЩО РОБОТИ, СКАЖІТЬ ЇЙ ПРО ЦЕ.
ПОДІЛІТЬСЯ ПОЧУТТЯМИ КОЖНИЙ КОЛИСЬ ВІДЧУВАЄ СУМ, БІЛЬ ТА БЕЗНАДІЙНІСТЬ; НАДАЙТЕ ДИТИНІ МОЖЛИВІСТЬ ЗРОЗУМІТИ, ЩО ВОНА НЕ ОДНА.
Станьте дитині другом, якому можна довіряти.
Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.
Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних.
Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що замовчується нею, дозвольте їй вилити вам душу.
Виявляйте щиру участь і інтерес до дитини, не удавайтеся до допиту з пристрастю, задавайте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менше загрозливими, аніж складні запитання.
Спрямовуйте розмову у бік душевного болю.
Намагайтеся побачити кризову ситуацію очами дитини.
Надайте дитині можливість знайти свої власні відповіді, навіть якщо ви вважаєте, що знаєте вихід із ситуації.
Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути з дитиною, що страждає.
Допомога.
Спробуйте переконати людину звернутися до фахівців (психолог, лікар).
Будьте зацікавлені в долі цієї людини і готові допомогти.
Дозвольте виговоритися - людина відчує полегшення.
Не залишайте наодинці.
Підтримуйте її і будьте ненав'язливо наполегливі в позитиві - дайте йому емоційну опору.
Дай дитині відчути що вона потрібна, що вона бажана, постарайтеся запевнити її, що будь-які рани з часом заживуть.
У дев'яти випадках із десяти суїцидальна спроба – це не бажання вкоротити собі віку, а крик про допомогу.
Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.
Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.
Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.
Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.
Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.
Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.
Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.
У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.
Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.
Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.
Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.
Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.
У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.
Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше ви вимагаєте її (самостійності) в усіх сферах повсякденного життя, тим більше зможе ваша дитина працювати з почуттям відповідальності в шкільній сфері. Автономне (самостійне) навчання є тією ціллю, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного і тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.
Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи розв’язання. Допоможіть їй завдяки підказкам, таким як, наприклад, вказівка на довідники, знаходження правил, відгадування ребусів та інше, що може привести до шляхів розв’язання. Не спонукайте свою дитину тільки до одного шляху розв’язання.
Дайте своїй дитині можливість перенести знання зі школи на домашній рівень і таким чином практично їх засвоїти.
Визнайте здобутки дитини. Надавайте перевагу похвалі (заохоченню), а не докорам. Похвалою та заохоченням Ви досягнете чогось набагато легше та краще, ніж ниттям, нагадуваннями і іншими покараннями.
При похвалі звертайте увагу на те, щоб не обмежувати її критикою («Дев’ять, звичайно, чудово, але без двох дурних помилок це могло бути б дванадцять»). Будьте обережними в обходженні із заохоченнями (винагородами) як визнанням здобутку (ефективності).
Не ставте перед своєю дитиною завищені вимоги. Не робіть їх строгішими ніж вимоги вчителів, наприклад, вимагаєте виконання додаткових завдань.
Будьте зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків, які читають, швидше й сама читатиме, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.
Говоріть, по можливості, якомога позитивніше про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона бореться зі своїми власними упередженими думками.
Пам`ятайте, що навчання – один з найважчих видів праці, а розумові здібності й можливості дітей неоднакові.
Не слід вимагати від учня неможливого. Важко визначити, до чого він здатний та як розвинути його розумові здібності.
Навчання не сприяє розвиткові дитини, якщо воно вимагає від неї механічного заучування і не потребує напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення і дій.
Будьте милосердні до своїх дітей. Найпростіший метод «виховання», що не потребує ні часу, ні розуму – побити дитину і цим її образити, озлобити або й зламати. Усуньте крик, насилля і наказовий тон. Вони спричиняють опір у дітей, психічні травми, пригнічують бажання й інтерес до навчання, змушують шукати порятунку у брехні.
Розвивайте інтерес, інтелектуальні бажання, ініціативу й самостійність дитини у навчанні та в усіх її справах.
Запам`ятайте, що за науково обґрунтованими нормами над виконанням усіх домашніх завдань учні 1-го класу повинні працювати не більше 1 год., 2-го – 1,5 год., 3-5-х класів – до 2 годин, 6–7- х класів – до 2,5 год, 8–х – до 3год., а учні 9-11-х класів – до 4 годин. Навчіть дітей користуватися годинником і не дозволяйте їм сидіти над виконанням домашніх завдань більше встановленого часу, адже це позначиться на їхньому здоров`ї та розумовому розвитку.
Не примушуйте учня писати спочатку в чернетці й кількаразово переписувати виконане домашнє завдання – це призводить до перевтоми і відвертає дітей від навчання.
Не хвилюйтеся, якщо ваша дитина отримає за виконану роботу не таку оцінку, якої б ви хотіли. По-перше, оцінка відіграє виховну роль, а, по-друге, це не остання робота і не остання оцінка.
Дайте дитині можливість пережити радість успіху у навчанні, визначити індивідуальну стежку в розумовій праці.
Перевіряйте виконані дітьми домашні завдання, особливо на першому етапі навчання. Проте оцінюйте їх словами: «я задоволений», «я незадоволений». Додайте слово «дуже», і будьте певні – завтра ваша дитина дуже старатиметься, щоб ви були задоволені нею.
Здоров`я дитини – тендітна споруда, й тримають її три «атланти»: спадковість, спосіб життя й середовище. Тому організуйте для своєї дитини правильний режим – зарядка, раціональне харчування, навчання й відпочинок. Подбайте про позитивний вплив середовища, в якому перебуває дитина.
Організовуючи різноманітні ігри й види відпочинку дітей, приділяйте увагу їх фізичному розвитку, особливо дрібних рухових м`язів (пальців, кистей рук). Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, креслення, гри на музичних інструментах та ін.
Обов`язково помічайте і заохочуйте навіть найменші успіхи у навчанні та поведінці дітей.
Батько й мати – найкращі вихователі, які, за словами А.С.Макаренка, повинні впливати на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли їх немає вдома. Пам`ятайте: дитина – це дзеркало життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так у дітях відбивається вся організація життя сім`ї, працьовитість, духовне багатство і моральна чистота матері й батька.
Будь-які перехідні періоди життя і діяльності дітей викликають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.
Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.
Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.
Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.
Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.
Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.
Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.
Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.
Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Дитина дуже вразлива і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.
У батьках діти хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.
Шановні батьки, приділяйте своїм дітям більше уваги і часу!
Цього року Ваша дитина йде до першого класу. Це велика подія у Вашій сім’ї.
Ми сердечно вітаємо вас і бажаємо, щоб Вашій дитині було добре, затишно і цікаво в нашій школі. Дозвольте дати Вам кілька порад.
Десять речей, які повинні зробити батьки першокласника 1-го вересня:
Ваша дитина хвилюватиметься. Прикрасьте її кімнату кульками, плакатом з веселим написом.
Приготуйте маленький подаруночок, барвисто оформлений, і покладіть поряд з її подушкою.
Якщо Ви напередодні зібрали портфель, все одно ще раз зазирніть до нього разом з дитиною і покладіть ще якісь дрібні речі: комічну гумку або незвичайний олівець.
Цього дня забороніть собі повчати дитину, підвищувати на неї голос. Не сердьтеся і не хмуртеся.
Відкладіть усі справи, візьміть відгул. Ви повинні бути поряд, коли дитина переступить шкільний поріг.
Скажіть своєму першокласнику, як добре і чудово він виглядає.
Зустрічаючи дитину зі школи, розпитайте, що їй сподобалося, що вона робила, похваліть за те, що вона трималася впевнено (навіть якщо це не так).
Увечері організуйте святкову вечерю. Запросіть бабусь, дідусів.
Не забудьте сказати дитині, як сильно ви її любите.
Лягаючи спати, дайте слово і надалі бути до дитини таким лагідним, спокійним і уважним, як сьогодні.
Усе це дасть можливість дитині зрозуміти, що події, які відбуваються в житті, дуже важливі і для батьків. Це додасть їй упевненості, налаштує на серйозну, цікаву роботу.
Формуйте позитивне ставлення до школи.
Виявляйте інтерес до шкільних справ та успіхів дитини.
Формуйте адекватну самооцінку.
Не перевантажуйте дитину надмірними заняттями, чергуйте їх з грою, не ставте до дитини завищених вимог.
Навчайте етичних норм спілкування з однолітками та дорослими.
Привчайте самостійно долати труднощі, які під силу подолати 6-річній дитині.
Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала за що.
Пам’ятайте, що кожна людина має право на помилку.
Частіше згадуйте себе у дошкільному віці.
Уникайте змагань і видів робіт, що враховують швидкість.
Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, особливо якщо вона є менш успішною, ніж інші діти.
Частіше використовуйте тілесний контакт, вправи на релаксацію.
Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому прикладом дитині.
Не принижуйте дитину.
Любіть дитину безумовною любов’ю, приймайте її такою, якою вона є.
Старання дитини обов'язково мають бути визнаними. Позитивна оцінка і добре, тепле ставлення необхідні дитині для хорошого самопочуття, для формування в неї такої важливої риси, як впевненість у собі і своїх можливостях.
В режимі дня кожної дитини повинні бути постійні обов'язки, закріплені за нею на тривалий час. Дитина, яка вміє працювати вдома, легко долучається до навчання.
Розширювати й збагачувати навички спілкування з дорослими та однолітками, вчити враховувати оцінки й думки людей для формування власних поглядів.
Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Порівнюйте її з такою, якою вона була вчора, чи, можливо, буде завтра.
Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може вважати, що конфлікти неминучі, і продовжувати провокувати їх.
Дозволяйте дитині виявляти самостійність, заохочуйте найменші її вияви.
Не критикуйте дитину при свідках.
Розвивайте світогляд дитини, сприяйте розширенню її інтересів.
Аргументуйте свої заборони та вимоги: діти чутливі до несправедливості, яка присутня в більшості вимог. Шукаючи аргументи, ви ще раз зможете обміркувати необхідність їх застосування.
Намагайтеся дивитися на світ очима дитини. Будьте щирими у спілкуванні з нею, цікавтеся її інтересами.
У спілкуванні з дитиною частіше використовуйте «Я-висловлювання».
Перед тим, як сварити дитину дайте відповідь на запитання: «Для чого?». Тобто що ви хочете з цього покарання?
Покарання не повинне шкодити здоров’ю (фізичному, психічному).
Якщо є сумніви, карати чи ні, краще не карайте. Ніякої профілактики.
Терміни давнини. Краще не карати взагалі, ніж карати із запізненням (дитина не може встановити зв’язок між негативною поведінкою і покаранням). Повернення до минулого призводить до регресу, затримки духовного розвитку.
Покараний – пробачений. Має бути збережений емоційний контакт із дитиною. Покарання – завершення негативного етапу життя. Сторінку перегорнуто, життя починається спочатку.
Покарання не повинно принижувати гідність дитини.
Покарання повинно бути адекватним. За один раз – одне покарання, а не «салат» покарань з різних учинків.
Дитина не повинна боятися покарань. А усвідомлювати, що покарання – неприємне, небажане.
Бажано, щоб дитина брала участь у виборі покарання. Це підвищує її значущість у власних очах, дає певну волю й відповідальність за власне життя.
Покарання – надзвичайний захід. Використовується у випадках, коли інші способи викорінення небажаної поведінки не дали результату.