Паніка – це наш захист від страху під час зіткнення з чимось незрозумілим та загрозливим.
У зв'язку із епідеміологічною ситуацією, пов’язаною із поширенням коронавірусу в Україні з 12 березня 2020 року оголошено загальнонаціональний карантин: закрито всі навчальні заклади, людям рекомендовано залишатися вдома і без особливої потреби не покидати домівок. Офіційні новини переповнені темами про коронавірус, особливо статистикою, скільки інфікувалося, і скільки померло. А в інтернеті з'являється багато неправдивої інформація, яка тільки лякає.
Звичайно, такі події не проходять безслідно, паніка, яка і так охопила велику кількість населення від цього лише зростає.
Чим більше ЗМІ роздмухують тему небезпеки коронавірусу, тим швидше з'являється таке соціальне явище, як індукція або зараження інформацією, коли люди ніби входять в резонанс одне з одним і починають боятися одночасно.
Паніка – це психологічний стан нашого організму, що реагує на загрозу, і проявляється як відчуття внутрішнього напруження, хвилювання, гострого страху і/або некерованого прагнення уникнути небезпечної ситуації.
Щоб не піддаватися паніці:
1. Налаштуйте свою стрічку новин так, щоб в ній були присутні не лише емоційні дописи, а й прагматичні та раціональні.
2. У разі відчуття, що вас накриває хвиля паніки, за можливості дистанціюйтесь від джерела паніки.
3. Відкиньте емоції і зробіть ставку на мислення. Ознайомтеся з наявною інформацією. У випадку з коронавірусом дізнайтеся все про симптоми, профілактику, рекомендації; проаналізуйте і продумайте що варто зробити, щоб запобігти небезпечній ситуації або мінімізувати наслідки.
4. Не драматизуйте ситуацію. Тривога є природною реакцією організму для захисту від небезпек і небезпечних явищ, але не потрібно драматизувати ситуацію. На випадок підвищеного хвилювання і тривожності складіть для себе список речей і занять, які допомагають вам почуватися впевнено і спокійно.
5. Стежте за своїм здоров'ям. Важливо пам'ятати, що впевненіше із хвилюванням і панікою справляється міцний організм з хорошим імунітетом. Щоб не піддаватися непотрібним емоціям, стежте за такими процесами: висипайтеся, відпочивайте, робіть перерви у повсякденних завданнях, подбайте про повноцінне і якісне харчування.
6. Не забувайте про інтереси та хобі, на які можна перемкнути увагу. Не вдається? Виконуйте буденну монотонну роботу, яка також може допомогти відволіктись.
Здоров'я всім! Не хворіти і не панікувати! Бережіть себе та своїх близьких!
В Україні тривають протиепідемічні заходи та обмеження, запроваджені 12 березня. На карантин закрито всі заклади освіти. У такій ситуації перед батьками постала неочікувана проблема: як організувати догляд за дітьми.
Батьки рекомендуємо зробити усе необхідне і залежне від вас, щоб діти під час карантину:
Перебували в обмеженому від зовнішніх впливів просторі;
Дотримувалися санітано–гігієнічних вимог і правил поводження під час карантину;
Не контактували з іншими, окрім членів сім’ї, тому намагайтесь менше ходити в гості, не відвідувати громадських місць та уникати великого скупчення людей.
Поставтесь до цього відповідально. А також…
1. Тримайте під контролем власні емоції
Перш ніж говорити з дитиною про небезпечне захворювання, переконайтеся, що контролюєте власну тривогу та страх. Адже діти часто віддзеркалюють емоції батьків. Якщо дитина відчує стурбованість батьків, то гіперболізує небезпеку в своїй уяві.
2. Станьте ініціатором розмови
Не потрібно боятися піднімати тему пандемії короновірусу, якщо дитина сама ще не запитувала. Саме Ви маєте стати для неї надійним джерелом інформації.
Поспілкуйтесь з дитиною та відкоригуйте інформацію, яку вона уже знає. Сформуйте реалістичне уявлення про ситуацію. Не замовчуйте власні переживання стосовно карантину. Варто наголосити, що інформувати дитину доцільно зрозумілою мовою, відповідно до її віку. Тільки тоді вона зможе зрозуміти проблему та перестати тривожитись.
Дітям шкільного віку можете розповісти більш конкретну інформацію про спалах вірусу – що це таке, як він поширюється, як запобігти захворюванню. Але тримайтеся подалі від розмов про смерть. Акцентуйте на тому, що дорослі роблять все можливе, щоб забезпечити безпеку та захист. Обмежте перегляд напружених телевізійних новин, які можуть викликати занепокоєння. Про симптоматику коронавірусу краще розповісти, провівши аналогію із звичайною застудою, якою дитина хворіла раніше.
У розмовах з підлітком врахуйте той факт, що діти такого віку, уже активно користуються соціальними мережами і точно чули про коронавірус. Найкращим варіантом буде спільний пошук відповідей на запитання. При цьому потрібно бути напрочуд уважним до інформаційних джерел.
Обов’язково зазначте, що проявляти занепокоєння, відчувати страх – це нормально. І у ситуації тривоги син чи донька завжди може розраховувати на Вашу підтримку. Це саме той момент, коли потрібно створити довірливі відносини у сім’ї. Варто розповісти або нагадати минулий досвід вирішення якоїсь проблеми.
3. Дозвольте дитині контролювати ситуацію
Покажіть що саме дитина може зробити самостійно, щоб не захворіти, а також впровадьте здорові звички для всієї родини. Це допоможе відчути почуття контролю. Психолог Рейчел Томасян наголошує: "Не говоріть про профілактику, як про спосіб налякати дитину та змусити її мити руки. Замість цього поговоріть про кроки, які ви всі збираєтесь робити, щоб попередити хворобу".
Підтримуйте позитивний емоційний стан та змістовне наповнення дозвілля:
Дотримуйтесь встановленого режиму дня;
Контролювати час відведений для шкільних занять;
Контролювати час перебування дитини біля комп’ютера та телевізора;
Залучати до посильної допомоги по господарстві;
Організуйте дітям ігрову діяльність.
Будьте здорові та пам’ятайте, що карантин - це не канікули.
Кожен з десяток разів на день чує фразу «Не панікуйте», але вона не допомагає. Ви намагаєтеся не читати новини, але врешті вони дістаються до вас із соцмереж. Чому ми панікуємо, що допомагає нам впоратися зі стресом та як перетворити карантин на цінний час разом із близькими?
Кожен має обрати свій шлях «проживання» карантину. Хтось сприймає карантин як тюремне позбавлення волі — чекає, що це колись закінчиться, і відкладає своє життя на потім. Хтось здатен жити сьогоднішнім днем — тут і зараз. Психічно здорова людина все ж схильна планувати своє життя — будувати плани на майбутнє, прогнозувати. Тому для проживання карантину кожен має обрати свій шлях: хтось візьметься готувати себе до майбутнього активного життя і буде займатися спортом, читати, розвиватися, комусь легше просто «проспати», умовно кажучи, цей період, інші оберуть шлях перечікування. Будь-який варіант має право на існування, якщо це працює конкретно для вас і допомагає зберегти внутрішню рівновагу.
Карантин — час для довгих і глибоких бесід. Це шанс для нас побути в сім’ї, насолодитися довгим спілкуванням з дітьми — на це в нас завжди бракує часу в шаленому темпі життя. Відчути радість від перебування поруч і розмов. Ми раптом можемо зрозуміти, що довго жили разом і не помічали сотень розбіжностей у поглядах — вони просто були невидимі, бо ми ходили в офіс на роботу. Але це якраз привід із цим попрацювати.
Частіше дзвоніть своїм батькам — і телефоном, і через відеозв’язок: ми забували це робити у звичний час. Це період довгих бесід з батьками: розпитати про їхні думки, розповісти про свої. Не варто просити їх не вмикати новини — це нереалістично. Краще обговорити ці новини разом — зробити за них елементарний фактчекінг повідомлень, провести спільний аналіз подій. І не забувати казати, що любимо їх.
Поняття булінгу (цькування):
Згідно з статтею 1734 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)" булінг – це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.
Але, слід пам'ятати, що не кожен конфлікт є булінгом, тому треба навчитись чітко відрізняти ці поняття. Треба розуміти те, що цькування – це тривалі, повторювані дії, а одинична сутичка між учасниками таким не може вважатися.
Типовими ознаками булінгу (цькування) є:
систематичність (повторюваність) діяння;
наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі;
наслідки у вигляді психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого»;
крім того, ключовою ознакою саме булінгу є бажання завдати шкоди, принизити жертву.
Мотивацією до булінгу дуже часто стають заздрість, жага помсти, боротьба за лідерство в колективі, потреба нейтралізації суперника, зіткнення різних цінностей, поглядів на життя, субкультур, агресивність, наявність психічних і фізичних вад у жертви, бажання принизити, самоствердитися. Дуже часто булерами стають діти, які потерпають від жорстокого поводження з ними в родині, з боку дорослих.
Виділяють такі види булінгу:
фізичний (штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, нанесення тілесних пошкоджень);
психологічний (принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміка обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж);
економічний (крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей, вимагання грошей);
кібербулінг (приниження за допомогою мобільних телефонів, Інтернету, інших електронних пристроїв).
Типові риси учнів, які є сторонами булінгу:
Норвезький психолог Дан Ольвеус у своїй книзі "Булінг в школі: що ми знаємо і що ми можемо зробити?" дуже чітко визначає типові риси учнів, які є сторонами булінгу.
Типові риси булерів:
вони відчувають сильну потребу панувати, підпорядковувати собі інших, задля задоволення власних потреб і цілей;
вони є дуже імпульсивними;
часто зухвалі та агресивні навіть з дорослими;
не виявляють співчуття до своїх жертв;
якщо це хлопці, вони зазвичай фізично сильніше всіх в групі.
Типові риси жертв булінгу:
вони вразливі, полохливі, замкнуті;
вони часто тривожні, невпевнені в собі, мають низьку самооцінку;
схильні до депресії;
не мають друзів серед однолітків, частіше спілкуються з дорослими, або з молодшими за віком;
Діти, що стали жертвами булінгу проявляють наступні особливості поведінки:
прикидаються хворими, щоб уникнути походу до школи;
бояться самостійно йти до школи та зі школи, просять їх проводжати, спізнюються на уроки;
в них порушується сон, апетит, спостерігається нервовий тик, вони відлюдькуваті та скритні;
в них виявляють рвані, пошкоджені речі та одяг;
часто просять дати грошей, або навіть починають красти;
вони втрачають інтерес до навчання та улюблених занять;
мають постійні садна, синці та інші травми;
не бажають йти на контакт, мовчазні;
як прояв крайнього ступеню: можуть здійснити суїцид.
У спостерігачів автор відзначає відчуття провини та власного безсилля.
Чинники, які впливають на агресивні та жорстокі прояви поведінки в учнівської молоді:
негативний вплив ЗМІ на молодь;
поширення культу насильства на телебаченні, в соціальних мережах, суспільстві;
низький рівень виховання, байдужість з боку батьків;
низький рівень правової культури та грамотності населення;
комп'ютерні ігри, що пропагують насильство.
Поняття кібербулінг
На сьогоднішній день, в умовах загальнонаціонального карантину, коли учнівська молодь переважно спілкується в соціальних мережах потрібно більшу увагу приділяти профілактиці та запобіганню саме кібербулінгу.
Кібербулінг – психологічне насильство та агресія у соціальних мережах. Віртуальні агресори публікують інформацію, яка принижує жертву, відправляють їй повідомлення з погрозами, викладають фотографії і відео зі знущаннями.
Кібербулінг може починатись як жарт, якась забавка, але згодом перетворюється в переслідування і психологічний тиск, залякування. Дуже часто діти не розуміють, як себе поводити, бояться покарання, соромляться говорити про такі випадки. Та й більшість батьків часто не розуміють, як захистити свою дитину в мережі інтернет.
Різновиди кібербулінгу:
використання особистої інформації – викрадення паролів від приватних сторінок, електронної пошти для подальших погроз чи розповсюдження спаму;
анонімні погрози – анонім надсилає листи погрозливого змісту довільного або цілеспрямованого характеру, особлива ознака – наявність ненормативної лексики та груба мова;
кіберпереслідування – це одна з найжахливіших форм. Жертву приховано вистежують для скоєння нападу, побиття. Кривдники можуть збирати інформацію про жертву, слідкуючи за її повідомленнями в соцмережах – фото, селфі з місця подій, розповіді про своє життя;
тролінг – розміщення в Інтернеті провокаційних повідомлень з метою викликати конфлікти між учасниками;
хепі-слепінг (“радісне побиття”) – назва закріплена за відеороликами із записами реальних сцен насильства, які розміщуються в мережі Інтернет без згоди жертви;
відчуження – будь-яка людина рано чи пізно хоче бути включеним в якусь групу. Виключення з неї сприймається дуже гостро, болісно. У дитини падає самооцінка, настрій, руйнується його нормальний емоційний фон.
Причини та ознаки кібербулінгу
Дуже часто ворожнеча з реального світу переходить у віртуальний. У реальності чи в інтернеті практично однаково розкриваються стосунки «агресор-жертва». Таким чином, булінг сьогодні стає кібербулінгом.
Але в соціальних мережах діти можуть спілкуватись і з людьми, яких вони зовсім не знають в реальному житті. В інтернеті дуже просто бути анонімним, що підвищує шанси стати жертвою знущання, бо анонімність передбачає безкарність.
Кібербулінг має декілька проявів (ознак), жоден з яких не в якому разі не можна ігнорувати:
відправка погрозливих та образливого змісту текстових повідомлень;
троллінг (надсилання погрозливих, грубих повідомлень у соціальних мережах, чатах чи онлайн-іграх);
демонстративне видалення дітей зі спільнот у соцмережах, з онлайн-ігор;
створення груп ненависті до конкретної дитини;
пропозиція проголосувати за чи проти когось в образливому опитуванні;
провокування підлітків до самогубства чи понівечення себе (групи смерті типу “Синій кит”, “Червона сова” та ін.);
надсилання фотографій із відвертим зображенням (як правило, дорослі надсилають дітям).
Наслідки кібербулінгу:
психологічно зламана особистість;
замкненість у собі;
відчуження від реального життя;
боязнь спілкуватися з однолітками;
суїцидальні наміри;
адміністративна та кримінальна відповідальність (штраф, ув'язнення);
осуд оточуючих.
Згідно Закону України від 18 грудня 2018 року №8584 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо протидії булінгу», який вперше в українському законодавстві юридично визнає поняття булінгу та передбачає відповідальність не тільки за вчинення, але й за приховування випадків булінгу.
Відповідальність, передбачена за вчинення булінгу
Положеннями статті 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що адміністративна відповідальність встановлюється за булінг (цькування) учасника освітнього процесу, який являє собою діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.
Види покарань за булінг передбачено вказаною статтею:
штрафи від 850 до 3400 грн.;
громадські роботи від 20 до 60 год.;
виправні роботи до 1 місяця.
Так, за булінг стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи, або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному, або фізичному здоров’ю будуть штрафувати розміром від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850-1700 грн.), або кривдник отримає громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.
За булінг, вчинений групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, потягне за собою покарання у вигляді штрафу від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700-3400 грн.), або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин.
За малолітніх дітей – кривдників (до 14 років) та неповнолітніх (віком від 14 до 16 років) відповідатимуть їх батьки, або особи, що їх замінюють: цькування їх дітьми інших учасників освітнього процесу їм «виллється» у штраф, від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 – 1700 грн.), або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.
Якщо ж їх діти вчинять булінг групою осіб або повторно (тобто протягом року після накладення адміністративного стягнення), їх батьки чи законні представники можуть отримати вдвічі більші покарання, ніж вказано вище.
Нині, коли ви так багато чуєте про коронавірус, легко відчути інформаційне перенасичення. Якщо ваші діти відчувають тривогу, це також зрозуміло. Дітям може бути важко зрозуміти те, що вони бачать в інтернеті чи по телевізору (або чують від інших людей), тому вони можуть бути дуже вразливими до тривоги, стресу і смутку. Але відкрите обговорення та ваша підтримка допоможуть їм зрозуміти ситуацію, дотримуватися правильної поведінки й навіть зробити позитивний внесок для інших.
1. Ставте відкриті запитання та слухайте
Спочатку запропонуйте дитині обговорити проблему. Дізнайтеся, що саме діти вже знають, і дозвольте їм визначати напрямок розмови. Якщо діти ще маленькі й не чули про спалах, можливо, вам не потрібно піднімати це питання: просто нагадайте їм про хороші гігієнічні практики, не створюючи нових побоювань.
Переконайтеся, що ви в безпечному просторі. Нехай дитина скаже все, про що думає, не обмежуйте її у цьому. Допомогти почати розмову можуть малювання, розповіді й інші види діяльності.
Найголовніше — не применшуйте і не уникайте побоювань дітлахів. Визнавайте почуття дітей та запевняйте їх, що боятися — це природно. Покажіть, що ви слухаєте їх, приділяючи всю свою увагу. Давайте зрозуміти, що діти можуть поговорити з вами, коли захочуть.
2. Будьте чесні: поясніть правду словами, зрозумілими для дітей
Діти мають право на правдиву інформацію про те, що відбувається у світі. Але дорослі несуть відповідальність за те, щоб захистити їх від стресу. Використовуйте мову, відповідну віку, спостерігайте за реакцією і будьте чутливі до рівня тривоги дітей.
Якщо ви не можете відповісти на їхні запитання, не намагайтеся вигадати правильну відповідь. Використовуйте це як можливість разом ознайомитися з інформацією. Її чудовими джерелами є вебсайти міжнародних організацій, наприклад, ЮНІСЕФ та Всесвітня організація охорони здоров’я. Поясніть, що деяка інформація в інтернеті не є точною і краще довіряти експертам.
3. Покажіть їм, як захистити себе та своїх друзів
Один із найкращих способів уберегти дітей від коронавірусу та інших захворювань — просто заохочувати їх регулярно мити руки. Це не повинно перетворитися на страшні розмови. Співайте разом або виконайте танок, щоб зробити навчання цікавим.
Ви також можете показати дітям, як прикривати обличчя під час кашлю чи чхання згином ліктя, пояснити, що краще не перебувати надто близько до людей, у яких є ці симптоми, і попросити їх говорити вам, якщо вони починають відчувати, що у них лихоманка, кашель або ускладнене дихання.
4. Запевніть їх, що все буде добре
Коли ми бачимо безліч сюжетів, які непокоять усіх, на телебаченні чи в інтернеті, здається, що криза просто оточила. Діти можуть не розрізняти зображення на екрані та реальність навколо себе. Вони можуть вірити, що їм загрожує небезпека. Ви допоможете дітям впоратися зі стресом, граючи чи відпочиваючи з ними, коли у вас є змога. Дотримуйтеся регулярних процедур і розкладу, наскільки це можливо, особливо перед сном, або допомагайте створювати новий розклад у нових умовах.
Якщо у вашому районі спалах захворювання, нагадайте своїм дітям, що вони, ймовірно, не підхоплять інфекцію, що більшість людей, які мають коронавірус, не хворіють тяжко, і що багато дорослих наполегливо працюють над тим, щоб зберегти вашу родину.
Якщо ваша дитина почувається погано, поясніть, що їй доведеться залишитися вдома або в лікарні, оскільки це безпечніше для неї та її друзів. Скажіть їй, що ви знаєте, що часом це важко (можливо, страшно чи нудно), але дотримання правил допоможе зберегти всіх у безпеці.
5. Перевірте, чи не відчувають вони стигму та чи вони її не поширюють
Спалах коронавірусу приніс численні повідомлення про расову дискримінацію у всьому світі, тому важливо переконатися, що ваші діти ані зазнають булінгу, ані сприяють йому.
Поясніть дітям, що коронавірус не має нічого спільного з тим, який хтось має вигляд, звідки походить чи якою мовою говорить. Якщо дітей обзивають або знущаються над ними, вони повинні відчувати і мати змогу безпечно розповісти про це дорослим, яким вони довіряють.
Нагадайте своїм дітям, що кожен і кожна має право бути в безпеці. Знущання — це завжди неправильно, і всі ми повинні робити все, щоб добре ставитися та підтримувати одне одного.
6. Шукайте помічників
Дітям важливо знати, що люди допомагають одне одному добрими вчинками.
Поділіться зокрема історіями медичних працівників, вчених і молодих людей, які працюють над тим, щоб зупинити спалах. Якщо діти знають, що співчутливі люди докладають зусиль для їхнього захисту, це запокоює.
7. Дбайте про себе
Ви краще допоможете дітям, якщо піклуватиметеся про себе. Діти бачать, як ви реагуєте на новини. Тому для них важливо розуміти, що ви спокійні й не панікуєте.
Якщо ви занепокоєні або засмучені, знайдіть час для себе і зверніться до інших родин, друзів та людей у вашій громаді, яким ви довіряєте. Приділіть трохи часу заняттям, які допоможуть вам розслабитися та відновити сили.
8. Обережно закінчуйте розмови
Дітям важливо знати, що вони не залишаться на самоті з бідою. Коли ви завершуєте розмову про дражливі речі, оцініть рівень тривожності дитини: спостерігайте за мовою тіла, оцінюйте, чи використовує вона звичайний тон голосу, і дивіться, як вона дихає.
Нагадайте дітям, що вони можуть у будь-який час поговорити з вами на будь-які інші теми, зокрема на складні. Нагадуйте, що ви піклуєтеся про них, слухаєте їх і що вони можуть звернутися до вас завжди, коли занепокоєні.