Асистент дитини призначається для дітей, які навчаються в інклюзивному класі і мають складні порушення розвитку.

Асистентом дитини є працівник надавача соціальної послуги супроводу під час інклюзивного навчання, яким можуть бути фахівці у сфері надання соціальних послуг, соціальні працівники, один з батьків дитини з ООП або особи, уповноважені ними, які пройшли спеціальне навчання, що підтверджено відповідним свідоцтвом.

Основним завданням асистента дитини є соціальний супровід дитини з ООП, що включає:

· надання санітарно-гігієнічної допомоги (вмивання, миття рук, одягання, роздягання, взування, допомога у користуванні туалетом тощо);

· організація пересування і допомога під час пересування у закладі освіти та на його території;

· організація харчування і допомога у прийманні їжі;

· навчання користуванню технічними допоміжними й обов’язковими гігієнічними засобами (протезами, ортезами, інвалідними візками, катетерами тощо);

· спостереження за станом здоров’я відповідно до медичних рекомендацій, допомога у проведенні відповідних процедур (контроль за прийманням ліків за призначенням лікаря, вимірювання артеріального тиску тощо).

Основне завдання асистента вчителя – допомога вчителю у забезпеченні особистісно-орієнтованого, індивідуального підходу в освітньому процесі, зокрема у створенні ІПР для дитини з ООП.

У листі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту No1/9-675 від 25.09.2012 «Щодо посадових обов’язків асистента вчителя» визначено такі функції асистента вчителя:

1_9-6752Завантажити 

• організаційна: допомагає в організації навчально-виховного процесу в класі з інклюзивним навчанням; надає допомогу учням з ООП в організації робочого місця; проводить спостереження за дитиною з метою вивчення її індивідуальних особливостей, схильностей, інтересів і потреб; допомагає концентрувати увагу, сприяє формуванню саморегуляції та самоконтролю учня; співпрацює з фахівцями, які безпосередньо працюють з дитиною з ООП та беруть участь у розробленні ІПР. Забезпечує разом з іншими працівниками здорові і безпечні умови навчання, виховання та праці. Веде встановлену педагогічну документацію;

• навчально-розвиткова: співпрацюючи з учителем класу, надає освітні послуги, спрямовані на задоволення освітніх потреб учнів; здійснює соціально-педагогічний супровід дітей з ООП, дбає про професійне самовизначення і соціальну адаптацію учнів. Сприяє розвитку дітей з ООП, поліпшенню їхнього психоемоційного стану. Стимулює розвиток соціальної активності дітей, сприяє виявленню і розкриттю їхніх здібностей, талантів, обдарувань шляхом їхньої участі в науковій, технічній, художній творчості. Створює навчально-виховні ситуації, атмосферу оптимізму та впевненості у своїх силах і майбутньому;

• діагностична: разом із групою фахівців, які розробляють ІПР, вивчає особливості діяльності і розвитку дітей з ООП, оцінює навчальні досягнення дитини; оцінює виконання ІПР, вивчає й аналізує динаміку розвитку дитини;

• прогностична: на основі вивчення актуального і потенційного розвитку дитини бере участь у розробленні ІПР;

• консультативна: постійно спілкується з батьками, надаючи їм необхідну консультативну допомогу, інформує вчителя класу і батьків про досягнення дитини.

Загальні відомості про патологічне уникання вимог (Pathologscal Demand Avoidance –

далі в тексті – PDA).

PDA:

- являється поведінковим фенотипом (профілем) та характеризується екстремально

сильним прагненням уникати щоденні вимоги та очікування;

- відзначається надмірною або нав’язливою потребою чинити опір або уникати

прохання/вимог, що в результаті може призвести до тривалих істерик або агресивних

спалахів;

Ключовим фактором PDA є надзвичайний рівень тривоги, пов’язаний із втратою

людиною контролю, що може виглядати для неї та відчуватися як панічна атака.

- це стан, який асоціюється з Розладом аутистичного спектра (але не обмежуючись цим

може існувати і окремо);

- слід зауважити, що міжнародні та американські діагностичні посібники наразі не

визнають «Патологічне уникання вимог» як окремий діагноз через недостатню кількість

досліджень в цій сфері. Натомість, деякі спеціалісти (особливо у Великобританії,

Австралії) наполягають на необхідності виділення вказаного стану як окремого профілю

в спектрі аутизму.

- хоча діти загалом часто намагаються уникати вимог батьків або вихователів, люди з

профілем PDA мають надмірний рівень опору вимогам. Саме ступінь та екстремальний

характер цього уникання разом з проявами «шокуючої» поведінки і призводить до того,

що його називають «патологічним».

- на даний момент запропоновано замінити термін «паталогічне» уникання вимог на

«екстремальне» (ЕDА), щоб не пов’язувати цей стан з патологією розвитку.

- треба відмітити, що люди з профілем PDA чинять опір НЕСВІДОМО, тобто не для того,

щоб протистояти іншим – просто їм надзвичайно важко адаптуватися до зміни ситуації

та до можливої втрати контролю над нею.

ПРОЯВИ ПОВЕДІНКИ УНИКАННЯ:

Стратегії, які застосовують люди з зазначеним профілем можуть виглядати як звичайні

соціальні стратегії та полягають:

- у відволіканні людини, яка пред’являє вимогу;

- у визнанні вимог вимоги, але з одночасним пошуком виправдань не робити цього;

- у зволіканні та перемовинах;

- у фізичному «виведенню себе зі строю»;

- у вигляді фізичних спалахів чи агресії.

При аутизмі більш частіше застосовуються просто ігнорування та уход від проблем чи

неприємної діяльності.

Люди з профілем PDA можуть використовувати пряму відмову або проявляти спалахи

агресії як результат паніки, коли попередні стратегії не спрацювали, а рівень тривоги

настільки зашкалює, що відбувається «вибух».

ОСНОВНІ КЛЮЧОВІ ХАРАКТЕРИСТИКИ профілю Патологічного уникання вимог

(PDA):

1. Супротив простим життєвим вимогам та їх уникання:

- Це можуть бути повсякденні речі, такі як чищення зубів, збирання сумки до школи,

сніданок разом з батьками, час вставати з ліжка тощо.

- Інколи будь-яка пропозиція іншої людини може розглядатися як вимога.

- У той час як діти з РАС можуть протистояти вимогам, відмовляючись, уникаючи

або ігноруючи, діти з PDA використовують «уникаючі» стратегії, які можна

розглядати як соціально маніпулятивні (вибачаються, відволікаються, зволікають

(прокрастинація), застосовують погрози та можуть сказати, що відчувають себе

погано і щось на кшталт – «Мої руки не працюють»).

2. Різкі перепади настрою та імпульсивність:

- Серед людей з Рас розповсюджені труднощі з регулюванням емоцій. З профілем

патологічного уникання навіть ще більше.

- Люди з PDA можуть бути імпульсивними і мати непередбачувані зміни настрою,

наприклад, будучи ще хвилину тому по-справжньому зацікавленими певною ідеєю,

вони в один момент стають тихими та пригніченими.

- Подібне перемикання може бути відповіддю на тиск або вимоги і зумовлено воно

необхідністю тримати ситуацію під контролем.

3. Проблема з розумінням «соціального коду» та соціальною взаємодією з іншими

людьми:

- Люди з PDA можуть здаватися більш соціальними, демонструючи гарний зоровий

контакт, володіння навичками етикету і розвиненими навичками спілкування; вони

чудово розуміють, яка саме стратегія уникання може бути ефективною з

конкретною людиною.

- В той же час особам з даним профілем притаманна відсутність гнучкості та

глибини розуміння, вони мають складнощі з розумінням кордонів, прийняттям

соціальних обов’язків та відповідальності за свої дії.

- В дитинстві такі діти часто не знаходять своє місце в соціальній ієрархії,

наполягають, щоб до них ставилися як до дорослих, нехтують роллю батьків як

авторитетних фігур, можуть вести себе фамільярно або по-начальницькому.

- Інколи має місце поведінка, яка може шокувати або засмутити оточуючих,

наприклад, задавання занадто особистих запитань, неадекватні коментарі вголос

(без фільтрів) або влаштовування істерики перед однолітками.

4. Приміряють на себе інші ролі та вміють гарно прикидатися:

- Дорослі люди, а особливо діти з PDA, можуть із задоволенням приміряти на себе

іншу роль, іноді до повної втрати зв’язку з реальністю.

- Вони часто використовують рольові ігри або завдання (притворництво) як частину

стратегії уникання та здійснення контролю.

- Наприклад, вони можуть перейняти на себе особистість людини або об’єкту

протягом тривалого часу (вчителя, поліцейського чи тварини), при чому до

екстремального рівня, що це може стати нав’язливим та суттєво впливати на

соціальні відносини і дружбу.

5. Нав’язлива поведінка:

- Надмірні захоплення та спеціальні інтереси притаманні людям з аутизмом.

- Для PDA профілю нав’язливі ідеї часто сфокусовані на вигаданих персонажах або

на реальних людях до такої міри, що останні реально страждають від подібної

«уваги» (звинувачення, віктимізація, переслідування).

6. Затримка мовленнєвого розвитку, яка компенсується в більш старшому віці:

- Більшість дітей з вказаним профілем мають затримки в тому чи іншому аспекті

мови чи мовлення, які компенсуються з роками.

- Мають буквальне сприйняття слів, не розуміють сарказм та піддражнення.

- Відмічаються випадки складнощів з розумінням мовлення при одночасному

вільному використанні експресивної мови. Існують труднощі з обробкою того, що

чують люди з PDA, інколи вони можуть потребувати додаткового часу для

розуміння.

7. Серйозні поведінкові труднощі:

- Відмічаються проблеми контролю та регулювання своїх емоцій особливо гніву:.

- Слід враховувати, що поведінка може розрізнятися в школі, вдома або на

терапевтичних сесіях. Дитина може бути тривожною вдома але спокійною в школі.

- Тим не менше треба брати до уваги, що подібна поведінка зумовлена тим, що в

критичний момент така дитина вже досягла свого рівня толерантності і просто

фізично не має можливості стримувати накопичену тривогу і має її вивільнити у

будь-який спосіб.

СТРАТЕГІЇ допомоги дітям з Патологічним униканням вимог (PDA).

1. Працювати над створенням відносин довіри. Діти повинні відчувати безпеку та

захист свого оточення, бачити послідовність від членів родини для створення

атмосфери довіри. Батьки мають уважно слухати та брати активну участь в житті

дитини для формування прив’язаності. Дитина має бачити в вас союзника, якому

вона може довіряти.

2. Уникати прямих слів-вимог («потрібно», «повинен», «зараз»). Робіть прямі запити,

наприклад:

«Чи ти згоден, якщо ми……»

«Як ти ставишся до того, що….»

«Цікаво, чи зможемо ми….»

«Коли ти закінчиш з ……. Чи міг би ти тоді……..»

«Ти не можеш цього зробити, чи не так? Я не дуже в цьому розуміюся…»

«Давай подивимось разом, чи є спосіб….»

3. Знеособлення запитів та прохань.

- Якщо ваші запити занадто наполегливі та прямі, то прохання та інструкції можуть

бути неправильно інтерпретовані, і швидше за все, дитина відмовить спілкуватися з

вами.

- Використовуйте письмові запити або візуальні підказки/розклади, щоб знеособити

вимогу.

- Вимоги, які стосуються здоров’я та безпеки дитини теж мають подаватися

завуальовано. Наприклад: «Чистка зубів може допомогти зберегти твої зуби та ясна

здоровими, а також зробити твоє дихання свіжим».

- Ляльки та іграшки також можна використовувати як «третю особу»,

деперсоналізувати прохання та пропонувати нові ідеї («Ця Барбі хоче знати, чи

зможемо ми….»).

4. Зберігати спокій і намагатися не сприймати поведінку дитини особисто.

- Розглядайте розлади або істерики як серйозні панічні атаки, які відчуває дитина, а

не як акт непокори.

- Враховуйте, що для подолання такого стану їй потрібна ваша підтримка, а не

критика та виховання в цей момент.

- Використовуйте правило трьох R (Regulate – регулювати, Relate – відноситись,

Reason – розуміти), щоб пересвідчитись як дитина себе відчуває та вчасно їй

допомогти під час кризи. В цей момент діти з PDA потребують заспокоєння і не

повинні соромитися своєї поведінки, оскільки вони її не контролюють.

5. Хвалити та підтримувати опосередковано (не напряму).

- Люди з PDA часто не сприймають пряму похвалу, бо це може підсилити їх

занепокоєння.

- Натомість, щоб заохотити та відзначити їх згоду та внесок, ви можете відмітити та

похвалити результати їх діяльності: «Я дуже рада, що ти зміг допомогти мені

прибрати посуд», «Приємно бачити, що ти зміг вирішити такі складні математичні

задачі».

6. Гумор як засіб комунікації.

- Використовуйте гумор, щоб зробити прохання менш наполегливим для дитини

(«Б’юся об заклад, ти не зможеш….»).

7. Бути послідовними.

- Визначтеся з питаннями/правилами, які не обговорюються, поясніть причини і

дотримуйтеся їх.

- Для дітей послідовність виглядає як стабільність, а ситуація – набагато менш

заплутаною та тривожною.

8. Бути гнучкими.

- Дозвольте дитині відчути контроль і будьте готові до переговорів. Слідкуйте за

будь-якими ознаками того, коли він чи вона можуть відчувати себе

перевантаженими, для того, щоб попередити кризу.

В інклюзивному класі працюють  вчитель та один асистент вчителя. Для учнів з особливими освітніми потребами  потрібно використовувати особливу стимуляцію, щоб допомогти  їм зосередитись на сприйнятті матеріалу та виконанні завдань. Для результативного навчання вони потребують повноцінного задоволення різних потреб: візуальних, аудіальних, кінестетичних, процесуальних і поведінкових. Такою стимуляцією можуть стати використання адаптованих видів завдань, об’єднання учнів у підгрупи, ігрові методи. Присутність двох учителів у класі допоможе повноцінно реалізувати ці плани.

       Асистент вчителя допомагає іншому педагогічному працівникові при організації і реалізації навчального процесу, підтримує самостійність і активне залучення учня до усіх видів роботи, які здійснюються у закладі під час освітнього процесу. Це означає, що він не прив’язаний до однієї чи кількох дітей, а працює з усім класом, звісно дитині з особливими освітніми потребами необхідно приділити більше часу, щоб, наприклад, пояснити завдання, але асистент вчителя так само може пояснити матеріал й іншим учням за потреби, відповідно до вимоги вчителя. Тобто для надання дітям підтримки, зокрема у формі додаткового часу чи місця, інструкцій чи матеріалів для навчання, асистент працює суто під керівництвом педагога.

     Як правило, педагоги викладають новий навчальний матеріал для дітей, а асистенти допомагають з дидактичними матеріалами, канцелярським приладдям, виконанням завдань чи проводять інструктаж з окремими дітьми або невеликими групами, попередньо узгодивши свої дії з вчителем. З цією метою вони регулярно зустрічаються для спільного обговорення планів занять та участі дітей з особливими освітніми потребами. Окрім того, своєю роботою асистент може звільнити більше часу вчителю для пояснень навчального матеріалу.

      Вчителі можуть звертатися до асистента з проханням про зворотний зв’язок для моніторингу успішності дітей, так як асистенти мають можливість спостерігати за дитиною та фіксувати труднощі чи досягнення для подальшого обговорення з педагогами доцільності навчальних стратегій.

Асистент вчителя зобов’язаний:

• дотримуватися принципів дитиноцентризму та педагогіки партнерства у відносинах з учнями та їхніми батьками;

• виконувати обов’язки, визначені установчими документами закладу освіти, трудовим договором та/або їхніми посадовими обов’язками;

• забезпечувати єдність навчання, виховання та розвитку учнів;

• дотримуватися у своїй педагогічній діяльності інших принципів освітньої діяльності, визначених статтею 6 Закону України «Про освіту»;

• використовувати державну мову в освітньому процесі відповідно до вимог законодавства;

• володіти навичками з надання домедичної допомоги дітям;

• постійно підвищувати свою педагогічну майстерність;

• дотримуватися принципу конфіденційності стосовно стану здоров’я та іншої особистої інформації про учасників освітнього процесу;

• повідомляти про факти булінгу (цькування), свідком якого вони були особисто або інформацію про які отримали від інших осіб, вживати невідкладних заходів щодо його припинення;

• забезпечувати особистісно орієнтоване спрямування освітнього процесу для учня з особливими освітніми потребами;

• допомагати у навчанні не лише дитині з особливими освітніми потребами, а усім іншим учням класу;

• брати участь у розбудові інклюзивного освітнього середовища разом з іншими педагогічними працівниками закладу освіти;

• забезпечувати партнерство з вчителем та іншими учасниками освітнього процесу з метою виконання освітньої програми для досягнення усіма учнями класу результатів навчання.

     Також учні з особливими освітніми потребами не мають залишатися в ресурсній кімнаті чи інших навчальних приміщеннях закладів освіти без нагляду педагогічних працівників. Тому під час освітнього процесу, у випадку потреби, асистент вчителя здійснює супровід дитини до ресурсної кімнати.

      Асистент вчителя в межах свого педагогічного навантаження не надає корекційно-розвиткові та психолого-педагогічні послуги,  не надає консультацій та завдань замість вчителя-логопеда, практичного психолога чи інших фахівців. Асистент вчителя не розробляє самостійно індивідуальну програму розвитку, не здійснює направлення батьків (інших законних представників) до вузьких спеціалістів, не змінює самостійно освітню траєкторію учня.

Провідна ознака розладів аутистичного спектру – недостатній розвиток навичок комунікації, соціальної взаємодії, або інакше – соціальної комунікації. Відповідно, усі прийоми, спрямовані на роботу з дітьми, зокрема в інклюзивному навчанні – як у шкільному, так і в дошкільному – мають бути спрямовані на формування навичок спілкування, взаємодії між дитиною з РАС та іншими дітьми.

Говорити про спільну стратегію ми не можемо, оскільки діти з аутизмом відрізняються одне від одного – рівнем навичок, бажанням, можливістю і здатністю до спілкування, рівнем розвитку мовлення. Ми маємо обирати ті стратегії, які будуть пасувати конкретній дитині.

Почнімо з дитини з РАС, яка має суттєві мовленнєві й порушення в комунікації. Щоби навчити її підтримувати контакт з однолітками, ми маємо планувати й використовувати кілька разів на день різні невербальні ігри або невербальні ситуації для спілкування.

Що мається на увазі під невербальними ситуаціями? Ті, які не будуть передбачати вміння дитини говорити. Тобто, коли ми орієнтуємося на позу тіла іншої людини, на жести, на контакт очей. Це насамперед будуть ігри з м’ячем, настільні ігри, в які дитина з аутизмом може грати разом зі своїми ровесниками.

Це може бути спільна проєктна робота, в якій дитина з типовим розвитком буде виконувати ту частину завдань, яка потребує говоріння, а дитина з аутизмом – частину, яка стосується невербального навантаження. Тобто, вона може оформлювати презентацію, підбирати малюнки, спрямовуючи вказівками свого однокласника – у такий спосіб ми будемо мати й комунікацію між дітьми, і виконання роботи на заняттях. Водночас, ми будемо знижувати навантаження на дитину з аутизмом саме через необхідність словесного спілкування.

Прийоми роботи з дітьми з аутизмом:

1. Система заохочень. Через порушення соціальної взаємодії часто дітей з аутизмом складно мотивувати до навчання через соціальне схвалення, похвалу, гарні оцінки. Ми маємо знати, що мотивує її із сторонніх заохочень. Це можуть бути іграшки, елементи з улюблених тем дитини – наприклад, діти з аутизмом можуть полюбляти щось на тему транспорту, тварин.

Ми маємо вводити систему заохочення дитини під час навчання з того, що їй цікаво.

Може бути система жетонів. Коли дитини збирає певну кількість жетонів (або, наприклад, магнітів) і потім обмінює на якийсь приз. Ми можемо видавати ці жетони, коли дитина має хорошу поведінку, демонструє свої навички або знання під час уроку, взаємодіє з іншими дітьми чи не проявляє проблемної поведінки.

2. Максимальна візуалізація. Усі діти з аутизмом – різні, але вони – переважно візуали, тож візуальна підтримка працює для них добре.

·                                        Візуалізація розкладу

Коли в малюнках чи піктограмах (або просто текстом) написаний розклад для всього навчального дня. Це не тільки уроки, а й те, що відбувається на перервах.

·                                        Візуалізація правил поведінки або правил навчання

Ми зображуємо, як потрібно сидіти на уроці, виконувати певні завдання. Адже коли ми говоримо, що ти маєш поводитися гарно, то кожен розуміє по-своєму. Візуалізуючи, ми конкретизуємо вимоги до дитини і наші очікування до її поведінки: наприклад, що вона на уроці буде сидіти, піднімати руку, якщо хоче щось сказати чи хоче перерву, а не тікатиме з класу.

Розміщуючи це в полі зору дитини, ми надаємо їй підказку і допомогу, щоби вона не забувала про правила. Якщо ж треба нагадати, завжди краще підійти й вказати на відповідне зображення або написане текстом правило, ніж через весь клас казати: “Петров, ти не сидиш і не дивишся на дошку” або “Чого ти встав?”. Ми не відволікаємо інших дітей і витрачаємо менше часу.

3. Моделювання. Коли ми говоримо, що хочемо, щоби дитина припинила себе поводити в певний спосіб, дуже рідко формуємо думку, як ми хочемо, щоби вона поводилася. Просто прибрати в дитини якусь поведінку – це значить зробити її нерухливою, не дати їй можливість говорити.

Тому ми моделюємо прямо на собі, як в рольовій грі, як ми хочемо, щоби дитина поводилася. Не пояснюємо словесно, а показуємо. Тому що після кількох слів пояснень дитина виключається. Ми кажемо: “Треба піднімати руку ось так”, – і показуємо, як це робити. Потім просимо: “Покажи, як ти будеш піднімати руку”, – і дитина з нашою допомогою піднімає руку. Так ми формуємо в дитини нову поведінку. Паралельно можемо додати це до візуальних правил.

4. Під час роботи з дітьми з аутизмом ми маємо враховувати їхні особливості сприйняття й сенсорної роботи. У класі дитина перебуває в просторі високого сенсорного навантаження – довкола є багато шумів, однокласники говорять, шепчуться, рухаються, рухають предмети, щось впало, щось стукає, паралельно вчитель розповідає тему уроку, додатково може показувати інформацію візуально. Водночас, дитині ще й треба утримувати себе в просторі – тобто спокійно сидіти тут і зараз за партою.

Для дитини з аутизмом це може бути важко, тому ми маємо використовувати різні техніки. Наприклад, дитина може носити шумопоглинальні навушники. Якщо дитині складно одночасно слухати й переглядати інформацію в презентації або на дошці, яка швидко змінюється, ми маємо давати аналогічний візуальний матеріал, який вона буде переглядати в своєму темпі паралельно з тим, що говорить учитель. Також можемо дати коротенький текстовий конспект.

Ми можемо враховувати роботу тіла: можливо треба дати якісь обтяжувачі на ноги, щоби дитина краще сиділа, чи якісь предмети, які дитина може стискати або перебирати пальцями й тим самим покращувати концентрацію уваги (це актуально не тільки для дітей з аутизмом, а й із синдромом дефіциту уваги й гіперактивності).

Перше – розроблених програм для дітей з РАС у школах немає. Тому діти з аутизмом після висновку ІРЦ отримують рекомендацію, яку програму вибрати як допоміжну. В інклюзивному навчанні всі діти – й діти з аутизмом теж – навчаються за типовими загальноосвітніми програмами. Але вони можуть потребувати адаптації або модифікації:

·                Адаптація – коли ми вносимо допомогу всередину навчання. Тобто, дитина з аутизмом вивчає те саме, що й інші діти в класі, але ми враховуємо або її особливості навчання; або потребу в якійсь психологічній, педагогічній чи психолого-педагогічній допомозі.

Наприклад, можемо збільшувати час на виконання завдань, додатково давати візуалізацію до тої, яка й так використовується під час уроку, зменшувати обсяг завдання. Якщо дитина працює повільно й може тривожитися через те, що не встигає, ми можемо частину завдання давати їй додому. Дитина може відпрацьовувати решту окремо з асистентом під час уроку або разом із батьками.

·                                        Модифікація означає, що дитина не може вивчити той самий зміст і обсяг матеріалу з якоїсь дисципліни, як її однокласники, і ми маємо типову загальноосвітню програму полегшувати і спрощувати.

Наприклад, діти можуть вивчати дроби, а дитина з ООП – що таке поділ навпіл, на три частини, і виконувати завдання за інструкцією. Можемо певні теми або навіть тематичні блоки виключати, тому що дитина зараз не зможе опанувати ці знання й навички і немає потреби на це витрачати час - ми краще приділимо час тому, в чому в дитини є потреба.

Щоб зрозуміти, як краще поставити цілі навчання для дитини, особливо якщо ми робимо індивідуальний навчальний план, ми можемо використовувати програми для спеціальних шкіл. Вони можуть бути для дітей з інтелектуальними порушеннями, з тяжкими порушеннями мовлення, із затримкою психічного розвитку.

Може бути ситуація, що дитина має розлади аутистичного спектру, але додатково має порушення зору чи слуху і, відповідно, ми можемо спиратись на ті програми для складання індивідуальної програми розвитку й індивідуальної навчальної програми як частини програми розвитку.

Наприклад, якщо це дитина з інтелектуальними порушеннями, звісно, буде складно її, особливо з віком, включати в діяльність, яку виконують діти. Але її діяльність має бути максимально схожою. Тобто, якщо діти зараз працюють самостійно в зошитах, ця дитина так само має виконувати завдання в зошиті. Буде інше завдання, менше за обсягом, спрощене, можливо, узагалі не схоже із завданнями, яке роблять інші діти, але вона так само буде працювати в зошиті.

Коли починається усне опитування, будь-яка дитина на інклюзивному навчанні має брати в ньому участь. Просто ми будемо підбирати питання такої складності, щоб дитина їх зрозуміла і дала на них відповідь. Вони будуть стосуватися цього предмету і цієї теми (або максимально до неї наближенні), але будуть відповідати рівню сформованості знань із цієї дисципліни або теми, які будуть заздалегідь заготовлені.