Останнім часом високою популярністю користується конструкція під найменуванням доріжка здоров’я. Її споруджують в приміщенні або на вулиці і активно застосовують у роботі з дітками. Що ж це таке?

Навіщо потрібна доріжка здоров’я?

Доріжка здоров’я в дитячому закладі призначена для різноманітного впливу на дитячі стопи. Як відомо, на них розташовується величезна кількість активних точок, стимуляція яких дозволяє позитивно впливати на проходження різних процесів всередині організму, а також на роботу органів і систем. Вчені стверджують, що стопи є своєрідною проекцією всіх наших органів. Відповідно, оздоровчі масажі цієї частини тіла оптимізують процеси кровообігу і внутрішній обмін речовин, також такий вплив допомагає поліпшити імунітет і активізувати захисні сили організму, воно знімає втому, що виникла після фізичних або розумових навантажень, і сприяє відновленню працездатності.

Регулярну масажну дію на стопи допомагає щодня і вчинено без праці покращувати здоров’я дитини. Та доріжка здоров’я дозволяє зробити цей процес не тільки корисним, але і вельми захоплюючим.

Діткам така конструкція буде вкрай корисна, адже вона представляє собою не тільки засіб профілактики, але й є чудовим варіантом терапії плоскостопості. Прогулянки по такій доріжці рекомендується поєднувати з процедурами загартування. Завдяки цьому здоров’я діток дійсно значно покращиться.

Своїми руками

Батьки можуть проявити ініціативу і створити доріжку здоров’я для дітей своїми руками. В якості наповнюють предметів можна застосовувати різні штучки, що потрапили під руку. У ролі таких можуть виступити шишки і каштани, жолуді і гілочки, а також пісок, дерев’яні палички, камінчики і галька. Також можна використовувати горішки, намистинки, кришечки від пластикових пляшок і навіть самі пляшки, заповнені піском або водою. Конструювати доріжку здоров’я можна за допомогою товстої мотузки, пластикових килимків за типом травичка, гумових килимків для взуття і металевих ланцюгів. Крім того на конструкції повинні знаходиться і досить м’які предмети, наприклад, мочалки сизалю або посудні губки з поролону. На доріжці можна розмістити полотняні мішечки, заповнені крупами, квасолею і горохом.

Окремі елементи такої доріжки пришивають на відріз з щільної тканини, також їх можна приклеювати на клейонку, фанеру або лист лінолеуму. На вулиці доріжку можна зробити у вигляді ящиків з різними наповнювачами, мається на увазі, що діти будуть переступати з одного в інший. Після завершення прогулянки по доріжці здоров’я можна сполоснути ніжки дитини прохолодною водою, температура якої може поступово знижуватися, доходячи буквально до десяти градусів.

У тому випадку, якщо доріжка споруджується на вулиці, під нею потрібно розмістити основу, використовуючи для цієї мети клейонку. Це допоможе запобігти заростання конструкції травою. Також варто зробити невелику огорожу у вигляді бордюру, щоб елементи доріжки не розтаскувалися по всьому майданчику.

У деяких дитячих садках окремо висаджують траву в якості елемента для доріжки здоров’я і споруджують невеликі басейни і фонтанчики з водою для загартування. Також неподалік можуть розміщуватися різні спортивні споруди, які допомагають зміцнити та розвинути м’язи, і відіграють важливу роль у формуванні або поліпшення постави. Варто пам’ятати, що масажі такого типу не проводяться, якщо дитина не зовсім здорова.

Результати

Як показує практика використання доріжок здоров’я, за період їх застосування вдається значно скоротити рівень захворюваності малят. У дітей спостерігається позитивна динаміка показників зросту і ваги, у них формується правильна постава. При цьому у дітей з порушеннями опорно-рухового апарату фіксуються значні поліпшення. Діти проявляють активне бажання займатися на подібних доріжках здоров’я, особливо на свіжому повітрі. На тлі таких занять відбувається помітне поліпшення загального емоційно-психічного стану. Використання доріжок здоров’я піде на користь усім діткам.

Сенсорна інтеграція – це несвідомий процес в головному мозку, який організовує і фільтрує сенсорну інформацію (отриману від органів чуття), і дозволяє усвідомлено і адаптивно реагувати на цю інформацію.  Це природній процес організації сенсорних сигналів, завдяки якому мозок забезпечує ефективні реакції тіла і формує емоції та поведінку. Метою цього процесу є планування і виконання відповідних дій у відповідь на сенсорний подразник, зовнішній або внутрішній. Дисфункція сенсорної інтеграції – це стан, при якому сигнали, що надходять від різних органів чуттів, не переводяться у відповідну реакцію на певний сенсорний подразник, не організовуються в адекватну поведінкову реакцію.

Успішна інтеграція сенсорної інформації формує базу для соціальної поведінки і оволодіння навчальними навичками. Процес сенсорної інтеграції активно розвивається з пренатального періоду до кінця дошкільного віку.

З певних причин відбувається порушення обробки сенсорної інформації. Такими причинами можуть бути: особливості морфологічної будови і функціонування мозкових структур. У такому випадку людині важко визначати яка сенсорна інформація важлива, а яка ні, складно адаптивно відповідати ситуації.    Порушення сенсорної інтеграції – це стан, при якому у мозку наявні труднощі з отриманням і реагуванням на інформацію, що надходить через органи чуття. Порушення обробки сенсорної інформації може проявлятися у вигляді гіпочутливості або гіперчутливості до певних стимулів.

Якщо малюк народжується здоровим, зростає в умовах насиченого сенсорного середовища – його часто беруть на руки, розмовляють, пропонують помацати і потягнути в рота різні на дотик предмети, допомагають рухатися – то, як правило, проблем у розвитку моторних навичок, мови і поведінки не виникає.

Якщо ж під час внутрішньоутробного розвитку, під час пологів сталося пошкодження структур ЦНС або ж дитина виховується в умовах сенсорної недостатності, розвивається дисфункція обробки сенсорної інформації. Те, як ми сприймаємо і обробляємо вхідну інформацію: що бачимо, чуємо, нюхаємо, як відчуваємо голод, висоту, вміємо зберігати баланс – впливає не тільки на самопочуття. Це формує образ дій, мислення, тип спілкування, впливає навіть на оволодіння побутовими навичками. Складно їсти суп, коли рука невправно підносить ложку до рота, смакові рецептори спотворюють інформацію про їжу, нюховi вiдчуття повідомляють, що запах супу занадто різкий, тактильні рецептори утруднюють ковтання, а інтроцептивні – взагалі «стверджують», що дитина зовсім не голодна.

Дорослі люди, які усвідомлюють свої вiдчуття, можуть коригувати ситуацію. Але у дітей все позначається на поведінці. Однак, діти можуть також і не хотіти їсти конкретно цей суп, а шерстяний светр не любити, тому що він не рожевий. Як же відрізнити порушення від банальних примх і капризів?

Порушення обробки слухової інформації.

• Діти можуть боятися гучних звуків, не переносять деяких видів музики (або музику взагалі), тембр голосу, часто закривають вуха руками, не чують, коли до них звертаються, не люблять галасливого оточення, вулиці, виглядають розгубленими і наляканими в таких місцях, не виходять з класу на перерві.

Порушення обробки зорових вiдчтутiв.

• Дитина не любить ходити по сходах, переступати перешкоди, дивитися в очі, надає перевагу напівтемряві або темряві, вередує при яскравому світлі, напружується, розглядаючи оточуючих і предмети, уникає зорового контакту.

Порушення тактильного сприйняття.

• Діти не люблять грати з пластиліном, піском, фарбами, бояться забруднитися, уникають дотиків до себе, самі не люблять торкатися до багатьох предметів, різко реагують на деякі тканини одягу, постільної білизни, певні конструкції одягу, наприклад, водолазки, светри з «горлом», скаржаться на ярлички, що стирчать всередині футболок, нитки вишивки, не терплять ходіння босоніж. Також відзначається зниження больової і температурної чутливості.

Моторні, вестибулярні дисфункції:

• при таких типах порушень дитина може відрізнятися незграбністю рухів, уникати спортивних майданчиків, гірок, ігор з м’ячем, не освоює катання на велосипеді чи не лазить по поперечинах, погано стрибає, незграбна в рухливих іграх, має суттєвi порушення рiвноваги так як постійно відчуває нестійкість.

Основна особливість дітей з подібними порушеннями – це труднощі у концентрації уваги, особливо, якщо навколишнє середовище насичене тими подразниками, до яких вони особливо чутливі. Проблеми обробки однієї сенсорної інформації часто пов’язані з іншими системами, так, наприклад, діти, у яких спостерігаються проблеми з роботою вестибулярної системи, гірше обробляють пропріоцептивну і тактильну інформацію. Більшість дітей з розладами сенсорної інтеграції мають дефіцит уваги та гiперактивнiсть через складність зосередження.

Дозоване сенсорне навантаження має на меті поліпшити здатність дитини до впорядкування сенсорних сигналів, сприяє формуванню адаптивних відповідей і, як наслідок, в подальшому покращити функціонування дитини в повсякденних ситуаціях. Даний вид корекційної роботи пропонує нове розуміння причин поведінкових порушень дитини і знайомить з новими стратегіями підвищення концентрації уваги, мотивації та комунікації. В цілому, завдання даного напрямку – допомогти дітям навчитися використовувати свої сенсорні системи для щоденної взаємодії, в якiй вони, зазвичай, мають труднощi.

Застосування сенсорного  навантаження у корекцiйнiй роботi

Даний вид дiяльностi сприяє взаємодії з дитиною і спонукає її до діяльності і активності, що носять природний характер. Задоволення від рухів під час терапевтичного заняття допомагає мотивувати дитину і сприяє глибшій обробці сенсорної інформації. Завдання такого втручання не тільки стимулювати адекватну реакцію на відчуття, але і впливати на взаємини з людьми, як дорослими, так і дітьми.

Все це має на метi заповнити відсутність тих навичок, які діти в силу особливостей розвитку недоотримали в сенситивний період. Зниження чутливості до подразників або, навпаки, насичення сенсорного голоду допомагають відновити рівновагу і не витрачати сили і енергію на захист від впливу навколишнього середовища. А значить – розвиватися швидше, активніше і гармонійніше.

Завдяки терапії сенсорної інтеграції людина здатна створювати комфортні для себе умови, які допоможуть їй в подоланні проблемної ситуації.

Залежно від результатів діагностики підбирається комплекс вправ, які допомагають поліпшити сприйняття, передачу та обробку інформації. Ці вправи такі, що діти сприймають все у вигляді гри.

Розвитку вестибулярних відчуттів сприяють вправи на гойдалках, батуті, гімнастичному м’ячі і балансирах. Тактильну чутливість врівноважують за допомогою вправ з різними сенсорними матеріалами (крупи, фарби, пластилін, тісто, пісок, тактильнi дорiжки і т.п.).

• Вправи для тактильної стимуляції: розробка стоп, кистей рук, поверхні тіла (масажні м’ячики, еспандери, тактильні доріжки, пупирчасті півсфери).

• Вправи для зорової стимуляції: вправи з яскравими предметами, або навпаки, сеанси з приглушеним світлом (сухий басейн, мильні бульбашки, яскравi клоьори).

• Стимуляція вестибулярного апарату: такого виду терапія необхідна, щоб залучити дитину в активний рух, різноманітні моторні вправи, це можуть бути перекиди, повороти, стрибки, гойдання, балансування.

Дана методика допомагає дитині поступово інтерпретувати свої сенсорні відчуття і адаптуватися до нових. Цей напрямок корекційної роботи може застосовуватися в терапії для дітей з різними потребами: фізичні, інтелектуальні, соціоадаптативні, функціональні труднощі. Важливо пам’ятати, що розвиток сенсорики дозволяє дитині навчитися краще пізнавати світ і відчувати його, а саме за допомогою цієї методики ми формуємо у дитини необхідні для цього механізми.

Вправи з використанням глини, пластиліну, води, тіста, пiску призначаються для дітей, що мають проблеми з тактильними відчуттями. Це необхідно для того, щоб дитина навчилася впізнавати і розрізняти різні види матеріалів, поліпшити своє тактильне сприйняття різних речей. Переливайте воду в різні ємкості, слухайте, як вона звучить, закопайте «скарби» в пісок, ховайте маленькі іграшки в піску або крупах і попросіть малюка знайти їх.

Вправи з обтяженими предметами – це комплекс вправ, що допомагють знизити надмірне перезбудження нервової системи дитини. Цей вид діяльності необхідний для дітей, які мають труднощі в регулюванні рівня свого збудження. Найчастіше енергія таких дітей буває руйнівною — вони ламають іграшки, постійно бігають. Тому дитині необхідно давати регулярне навантаження для нервової системи, яке, в першу чергу, буде впливати на тіло, суглоби і м’язи (пропріоцепція). В

Вправи з обтяженими предметами (жилети, ковдри, накладки на руки і ноги), штовхання предметів або розгойдування. Тобто, це переважно вправи на подолання різних перешкод. Таким дітям особливо корисно відчувати себе «стиснутими», коли на їхнє тіло справляють тиск (міцні обійми, загортання у ковдру). Впливаючи на нервову систему дитини, ми допомагаємо дитині позбутися зайвої енергії, таким чином коригуючи її поведінку і самопочуття.

Вестибулярні вправи необхідні, коли дитина має труднощі з координацією, рівновагою, не може оцінити відстань до об’єкта та інше. Можна запропонувати дитині: гойдатися на гойдалках, пострибати на батуті, пограти з великим м’ячем (фітболом) або на балансирi. Корисно виконувати сортування, нанизування, стоячи на балансирі або сидячи на фітболі. Ці вправи окрім тренування рівноваги допоможуть зняти напругу та емоційне збудження дитини і перенаправити її на інший вид роботи.

 5 кроків в управлінні сенсорними труднощами

Перший – захист від сенсорного перевантаження.

Під перевантаженням маються на увазі ситуації, в яких дитина отримує занадто багато стимулів, з якими вона не може впоратися.

Тому, як тільки ви помітили ознаки, що дитина перебуває «на межі» – зупиніть активність і дайте можливість відпочити, переключитися, відновитися, надайте для цього час і простір.

Для того, щоб краще зрозуміти, що таке сенсорне перевантаження, перегляньте відео за посиланням https://vimeo.com/52193530.

Другий – створення безпечного сенсорного середовища.

Чим безпечніше середовище – тим менше у дитини потреби захищатися, а значить проявляти неприйнятну поведінку (наприклад, агресію). Більшість випадків проблемної поведінки, що заважають навчанню і соціальній взаємодії, є захисною реакцією у відповідь на сенсорне «забруднення» оточуючого середовища, до чого в дитини бракує здатності адаптуватися. Дитина не в змозі себе контролювати, якщо її «засипають» болючими і незрозумілими для неї сенсорними подразниками. Із задоволенням міри сенсорних потреб дитини проблемна поведінка стає менш вираженою, адже якщо для дитини ззовні немає небезпеки сенсорного перевантаження, то і немає потреби у захисті.

Що можна зробити для створення безпеки:

– стежити за кількістю одночасних подразників в оточенні, по можливості усувати всі недоречні сенсорні стимули («збіднене» середовище);

– створювати структуру і послідовність у всьому (розпорядок дня, розклад занять, послідовність дій і т.д.), будь-який розклад робить навколишнє середовище більш передбачуваним, а значить – безпечним;

– введення будь-яких змін повинно проходити повільно і з попередніми роз’ясненнями з боку дорослих.

Третій – подолання гіперчутливості.

– визначте сферу гіперчутливості дитини і опрацювуйти цей напрям (наприклад, при зоровій гіперчутливості – стежте за яскравістю освітлення в приміщенні);

– стежте за кольоровою гамою свого одягу та інтенсивністю ваших парфумів;

– завжди пам’ятайте, що стимули приємні або цікаві для нас, можуть бути болісними і страшними для дитини;

– завжди попереджайте дитину про стимул, який йому неприємний (якщо це має статися), наприклад, про шкільний дзвоник.

Четвертий пункт особливо важливий: «Працюйте з порушенням, а не боріться з ним».

Бажання зрозуміти дитину – шлях до успіху. Адаптуючись до особливостей її сприймання, а не намагаючись її переробити, ми можемо знайти спільну мову.

Для цього деколи досить:

– «говорити» мовою сенсорної системи конкретної дитини;

– пам’ятати про моно-сприйняття і намагатися давати за раз один сенсорний стимул;

– не наполягати на зоровому контакті; – не «занурювати» дитину без попередження в сенсорну стимуляцію

У дітей, які часто ходять по нерівній поверхні, практично немає шансів появи деформацій стопи. Оскільки у багатьох немає можливості випускати дитину бігати босоніж в природному середовищі, на допомогу приходить ортопедична доріжка. Її можна зробити своїми руками. Виходить не гірше магазинної, а то і краще – адже такий виріб буде відрізнятися різноманітністю елементів і опуклостей.

Користь масажного килимка

Про користь килимка ми вже писали, тому не будемо повторюватися, прочитайте нашу статтю “Як вибрати масажний килимок для дітей”. Варто відзначити головне:

• Ходіння босоніж по ортопедичному килимку стимулює біологічно активні точки стопи.

• Такий масаж сприяє профілактиці плоскостопості та інших деформацій стопи.

• Регулярне його використання збільшує кровообіг, підвищує імунітет, знімає напругу м'язів.

Помилки при створенні масажного килимка

Мами, які роблять дітям ортопедичні вироби своїми руками, часто допускають такі помилки:

• Недостатньо міцно закріплюють деталі.

• Використовують занадто тонку тканину, яка швидко рветься.

• Вибирають для основи тканину що ковзає.

• Щільно набивають відсіки наповнювачем.

Як правильно зробити масажний килимок самому?

Щоб килимок, зроблений Вами, не поступався магазинному, потрібно продумати такі деталі:

• Форма, колір і розмір килимка.

• Матеріал для виготовлення.

• Матеріал для основи.

• Додаткові матеріали.

Форма, колір і розмір

Робіть розмір не менше 1 метра, щоб дитина могла по ньому бігати, стрибати, а не тільки стояти на місці. Можете зробити стандартну форму килимка – прямокутну або квадратну. Але якщо ви хочете, щоб килимок сприяв розумовому та мовному розвитку, робіть його незвичайної форми – круглої, овальної, у вигляді квітки, будиночка, рибки, листка і т.д. Поверхня повинна складатися з декількох кольорів, так дитині буде цікавіше гратись, а заодно – вивчати назви кольорів.

Матеріал для виготовлення килимка

Матеріали для створення ортопедичного килимка підійдуть різні, головне – щоб на них не було гострих кутів. Можна взяти декілька матеріалів різної фактури і розміру. Спокійно використовуйте:

• Натуральні матеріали – морську гальку, ґрунт для акваріума, крупи, квасолю, кавові зерна, черепашки, шишки, каштани, дерев'яні намистинки, олівці.

• Штучні – ґудзики, кришки від пластикових пляшок, кухонні губки, мочалки, кришки від фломастерів, ортопедичні устілки, мотузки, шнури, кільця для штор, сітки для раковин.

Матеріал для основи

Матеріал для основи, на яку кріпляться елементи, повинен бути щільним і зносостійким. Тонка тканина, наприклад марля або ситець, легко порветься і наповнювач може висипатись назовні. Основа не повинна ковзати по підлозі – це небезпечно для малюка. Можна зробити двосторонній килимок, тільки стежте, щоб сторона, прилегла до підлоги, не ковзала.

Для основи підійде:

• Старе покривало або килимова доріжка.

• Старі джинси.

• Довгий і вузький махровий рушник.

• Туристична пінка.

• Лінолеум або ламінат.

• Бязь, повсть, драп.

Додаткові матеріали

Коли у Вас є основа і матеріали, які будете на неї кріпити, вирішіть, як будете скріплювати їх разом. Все залежить від матеріалу для килимка, наприклад:

• Для ґудзиків, губок, кілець для штор підготуйте голку з нитками.

• Для камінчиків, шишок, мотузок – клейовий пістолет із стриженем.

Масажний килимок з натуральних матеріалів

Килимок на основі натуральних матеріалів вважається кращим масажером для ніг. Для його виготовлення можна використовувати: відшліфовану морську гальку, каштани, жолуді, крупи, кавові зерна і ін. Їх можна кріпити на клей, нитку, волосінь, наповнювати ними тканинні мішечки.

Масажний килимок з каменів

Камінці повинні розташовуватися в відведених їм комірках, які прошиваються вручну. Великі камені прикріпіть щільно, а між маленькими можна залишати проміжки.

Підготуйте:

• 2 шматки будь-якої щільної тканини, яка не ковзає по підлозі.

• Багато гладких каменів, бажано плоских.

• Клейовий пістолет.

• Голку з нитками.

Технологія:

• Розкладіть на рівній поверхні один шматок тканини, намітьте місця для каменів.

• По центру приклейте перший камінь, оскільки зручніше почати з середини.

• Накладіть другий шматок тканини, прошийте камінь швом “голкою назад”.

• Розмістіть поряд інші камені, закріпіть шпильками, прошийте для них комірки.

• Прокладайте рядки для кожного каменя, поки не заповните весь килимок.

• Залишки матеріалу підрівняйте.

Для вологих приміщень можна взяти прогумовану основу, щільно наклеїти на неї камінчики, заповнюючи всю площу. Для краси їх можна викласти візерунками.

Масажний килимок з каштанів

Каштани для такого килимка потрібно викладати рядами. Краще робити виріб 100х40 см – дитині буде достатньо.

Підготуйте:

• 2 шматки щільної натуральної тканини.

• Каштани.

• Нитку і голку.

• Ножиці.

Технологія:

• Розкладіть на рівній поверхні шматок тканини.

• Викладіть спочатку тканини один ряд каштанів.

• Накладіть другий шматок тканини, прошийте ряд каштанів вистігами.

• Робіть так з кожним рядком, до кінця килимка.

• Залишки матеріалу підрівняйте.

Масажний килимок з круп

Модель килимка з крупи може робитися декількома способами. Незалежно від способу, не потрібно сильно набивати крупою відсіки.

Спосіб 1

Потрібно зшити два шари тканини, прострочити їх і наповнити крупою.

Підготуйте:

• Крупу – гречку, горох, манку, квасолю або будь-яку іншу.

• Тканину полотняного переплетіння – льон, бязь.

Технологія:

• Зробіть викрійку з тканини – 2 однакових прямокутників.

• Зшийте їх по периметру, залишивши одну коротку сторону відкритою.

• Намітьте лінії паралельно довгим і коротким сторонам.

• Зробіть на швейній машинці вистіг по цих лініях.

• Відсіки по коротких лініях заповнюйте крупою, потім зашийте їх.

• Коли закінчите заповнювати останній ряд, загніть краї всередину і зашийте.

Спосіб 2

Потрібно помістити крупу в окремо пошиті мішечки, потім нашити їх на основу.

Підготуйте:

• Щільну тканину для основи.

• Мішкувату тканину.

• Кілька круп різної фактури.

Технологія:

• З мішкуватої тканини потрібно пошити мішечки різного розміру.

• Виверніть мішечки лицьовою стороною назовні.

• Всі мішечки наповніть різною крупою.

• Потрібно їх зашити.

• Нашийте мішечки рядами на основу. Перший ряд повинен складатися з крупи дрібного помелу або піску, а решта – з більшої. Останній ряд повинен складатися з мішків наповнених найбільшою крупою.

Спосіб 3

Це буде килимок для дітей у вигляді листочка з божою корівкою.

Підготуйте:

• Три види тканини – зелену, червону, чорну.

• Крупи різного помелу.

• Голку і нитки.

Технологія:

• Із зеленої тканини потрібно вирізати великий листок дерева, з червоною – крила корівки, з чорної – голову, крапки на крильця, лапки і тіло корівки.

• Спочатку підготуйте божі корівки: на тіло, у вигляді чорного кола, пришийте червоні крильця з крапками, підготуйте голову і лапки.

• Пришийте їх на тканину, залишивши отвори для наповнення крупою.

• Наповніть корівок різною крупою.

• Зашийте краї, які залишились.

Масажний килимок з ґудзиків і пробок

З пробок від пластикових пляшок або ґудзиків може вийти відмінний ортопедичний килимок для дитини.

Килимок з пробок

Вам потрібен деякий час для збору пробок різного кольору. Для краси, скріпіть кришки за кольорами. Такий килимок вийде двостороннім, з одною жорсткою стороною, а іншою – м'якою.

Підготуйте:

• Багато пробок.

• Товсту волосінь.

• Шило.

Технологія:

• Зробіть отвори в кожній кришці в декількох місцях.

• Пропустіть через кришечку волосінь, поєднуючи її з наступною.

• Поєднавши всі кришечки, додатково пропустіть волосінь по периметру, для підвищення міцності.

Килимок з ґудзиків

Використовуйте різнокольорові ґудзики, щоб дитина по ним могла вивчати назви кольорів.

Підготуйте:

• 2 шматки щільної тканини.

• Круглі ґудзики різного розміру і рельєфу.

• Міцну нитку з голкою.

Технологія:

• На одному шматку пришийте ґудзики, на невеликій відстані один від одного. Чергуйте ґудзики різного розміру і рельєфу.

• Коли будуть пришиті всі ґудзики, покладіть зверху другий шматок матеріалу.

• Зшийте два матеріали з боків і виверніть на лицьову сторону.

• Підрівняйте краї, зшийте краї, які залишились потаємним швом.

Масажний килимок з текстилю

Варіант ортопедичного килимка для дітей з тканинних кульок. Він підійде для зовсім малюків.

Підготуйте:

• Круглий шаблон.

• Шматки різної тканини, можна використовувати непотрібні речі.

• Синтепон.

• Міцну нитку з голкою.

Технологія:

• Обведіть контури круглого шаблону на тканині.

• Потрібно вирізати кружечки, прошити їх краю “швом вперед”.

• Злегка стягніть нитку, щоб вийшов мішечок, в який потрібно покласти трохи синтепону.

• Остаточно стягніть нитку.

• Для зручності, зшийте кульки рядами, а потім – з'єднайте ряди в цілісне полотно.

• Закріпіть їх на щільну тканинну основу.

Комбінований масажний килимок

Такий варіант килимка для дітей має хороший ортопедичний ефект. Він складається з відсіків різного рельєфу, фактури і дизайну. Його можна робити з будь-якого матеріалу, що знаходиться в будинку, втілити практично будь-який задум.

Підготуйте:

• Різні натуральні або синтетичні матеріали.

• Щільний матеріал для основи і для наповнення.

• Міцну нитку і голку.

Технологія:

• Поділіть основу на декілька квадратів.

• Пришийте другий матеріал таким чином, щоб вийшли кишені.

• Набийте квадрати, через один, крупою різного помелу.

• На кожен порожній квадрат, який залишився, пришийте різний матеріал. На один – кухонні губки в шаховому порядку, щоб одні були жорсткою стороною зверху, а інші – м'якою. На іншій – прикріпіть олівці, на третій – пришийте ґудзики різної форми і т.д.

Як зробити масажний килимок в дитячий сад?

Мами, які хочуть зробити для дітей ортопедичний килимок в дитячий сад, можуть пошити довгу доріжку. Вона повинна складатися з відсіків, наповнених різним матеріалом. Можна, для зручності, домовитися з усіма мамами зробити тканинні квадрати однакового розміру з різним наповнювачем. На незвичайній доріжці з виступами різного типу, елементами різної форми, діти з задоволенням будуть грати разом.