Універсум та інформація

УНІВЕРСУМ ТА ІНФОРМАЦІЯ

версійний герменевтичний нарис до мініатюри «Пошук»

Застосування засобів прояву буттєвості є вкрай проблемною цариною пошуку уможливлено-коректних інтерпретацій сенсопоставання у розмаїтті контекстів процесуальної обставинності. Те чи інше осягання даностей має здатність апелювати до багатогранного звершення причинно-наслідкових взаємодій, що їх неможливо достеменно збагнути, беручи до уваги певні вибіркові акценти виникнення ймовірностей із позицій безмежжя взаємовпливів, мінливостей ознак їхніх та способів констатацій. 

Згідно основ розуміння ортодоксальної традиції особистість постає у тривимірному смисло-обумовленні таїни трансцендентуючої апофатики, яка апелює у призмах світоглядного засвідчення до образу Непізнаваного Творця видимого і невидимого світу, того, що існує змога певною мірою осягнути, і того, що абсолютно приховане плотською межею сприйняття від часів гріхопадіння Прабатьків людства. 

Ієрархія духу, душі та тіла, де останнє здатне певними недосконалими способами сповіщати про вищі стани осягнення реальності, звертаючись у своїй феноменології інформативного явлення буттєвого до матеріального способу контекстуального обумовлення особистісних проявів залучає з позицій, зокрема, культового релігійного праксису, символізм речей, що здатен, відповідно до семіотичних та семантичних принципів гнозису, слугувати одним із видів пояснення та творення смислозначень, які слугують різновидом комунікаційної царини. 

Одначе матеріальний вимір плотського існування хоч і має певні можливості особистісного визначання та екзистенційного виходу в часо-просторову розмаїтість буттєвих даностей Універсуму, не здатен повністю охопити всеуможливлені контексти обумовлення тих чи інших сенсів та їхніх зв’язків. Не випадково містична традиція ортодоксії у відношенні трансцендентального аспекту онтології звертається до тайни прояву впливу на дійсність, зокрема, відомої та невідомої Ангельської ієрархії, Умних Сил видимого і невидимого Всесвіту, Нетварного Світла Творця, зокрема, одного із чинів Небесних Сил Безплотних, що названий Багатоочитими Херувимами. Звісно, осягнути земним  достеменно Таїнства Неба неможливо…

Звертаючись до вимірів символічної концептуалізації, аби збагнути певні смисли, вповні очевидно, застосувати їх в досконалих інтерпретативних призмах немає змоги. Натомість вони здатні бути натяками на змісти архітектоніки того чи іншого твору. Так, аби віднайти перспективний ключ герменевтики образів мініатюри «Пошук», існує нагода визнати, що особистість постає своєрідним бідарем, жебраком, який завше потребує засобів корекції смислопоставань з огляду на ті чи інші зміни тривання власного та будь-якого іншого існування. Способи маніфестації екзистенції з таких позицій постають вкрай убогими. Постійно актуальною лишається необхідність вопрошань і відповідей щодо змін змістів осягнення. В такій обставинності сенси, які здатні здійснюватися, зокрема, лінгвопотенціалом, набувають додаткового значення у випадку відповідних впливів матеріального доповнення їхнього. Тож людський земний логос у стані вигнанців з Едему може являти виміри деякого відносного Преображення лише з поміччю Логосу трансцендентного, достеменно незбагненного. Цивілізована людина потребує релігійного культового праксису з метою пошуку оптимальних способів гармонійного узгодження життєвих вимірів особистісних поставань. Своєрідний, постійно актуалізований, «осінній підсумок» будь-яких значень відбувається із позицій розмаїття контекстів його здійснення та відповідного взаємного спричинення, а «весняні трави» обумовлень початкових станів сприйняття осяжного апелюють у багатомірній палітрі висновків до традиції тривання буттєвості. 

Тиша, як Тайна майбутнього віку, здатна бути іноді певним доречним чинником поглиблення контексту засвідчення змісту, що у деяких умовах створює ті чи інші протиріччя відношень інших недосконалих, редукованих плотським явленнням, смислозвершень. Спосіб матеріального існування особистості у суспільстві хоча і може розкривати дещо певні посили взаємовпливів тих чи інших станів буттєвості, одначе ієрархія духу, душі та тіла не здатна вичерпуватися лише відносно збагненними показниками та їхніми критеріальними умовами. 

Існує тайна творіння людства, бідарів Усесвіту, нащадків мешканців Раю. Прагматизм цивілізації, збудованої на пісках минущості часово-просторового звершення, віднаходить у релігійному Священному Одкровенні способи подолання численних свідомісних та суспільних криз соціалізаційної редукції особистісного ціннісного поставання життєвості. Водночас наявна змога недосконало осягати зв’язки взаємовпливів духовного світу і скороминущого існування в уможливлених контекстах матеріального тривання, що визначає певні тимчасові форми понятійної та світоглядної концептуалізації сприйняття дійсності, того чи іншого спричинення його. Відкривши вимір пізнання плоду древа добра і зла, особистість стала заручницею умов онтологічної та, відповідно, світоглядної катастрофи, яка спричинена трансцендентальними містичними явленнями реальності. Подолати її обставини зміг Спаситель-Бог і Людина Іісус Христос, навіки звершивши Таїнство усунення нищівного духовного чинника деструктивного впливу на буттєвість, існуюче, даруючи, зокрема, людям життєдайну для духу, душі та тіла особливу, надзвичайну Благодать...

Анатолій Хільченко

Додаток: